Туризм у Німеччині

Завдання заповідника - довгострокове  збереження унікальних природних і  культурних багатств. Цей парк називають  «зеленим дахом Європи». Тут справжнє роздолля для туристів і є все  необхідне для повноцінної відпустки: готелі, апартаменти, майданчики для  кемпінгу і організовані екскурсії.

Є у парку і свій власний талісман, який можна взяти з собою в  якості сувеніра. Це Butzlkouh - так на місцевому  діалекті називається соснова шишка. Справа в тому, що сосни, а також  ялиці та буки - основні породи дерев, що ростуть в цьому парку. 
Заповідник Hainich (Тюрінгія)

Єдиний парк в землі Тюрінгія розташований між старовинними містами  Айзенах, Мюльхаузен і Бад Лангензальца. Загальна площа парку, який ще називають  «незайманим лісом у серці  Німеччини», складає трохи більше 76 квадратних кілометрів, а одна з  його головних завдань - зберегти первозданний буковий ліс, хоча тут зустрічаються і всі типові для Середньої Європи породи листяних дерев: дуби, липи , клени, ясени і берези.

При цьому парк ідеально підходить  не лише для піших і велосипедних, але і для кінних прогулянок. Його природою гості можуть помилуватися і з висоти пташиного польоту. А для дітей у парку створений  цілий ігровий центр. Крім того, у  парку повно атракціонів. Наприклад, дорога над кронами дерев або  «стежина фей», де розповідають казки  для маленьких і дорослих відвідувачів. 
 
Національні парки 
Не можна сказати, що національні парки країни - головний пункт тяжіння туристів в Німеччині, однак багато хто залишається більш ніж задоволеним від одно-або дводенної поїздки по мальовничих околицях того чи іншого міста. 
Наприклад, Баварський ліс (Bayerischer Wald) - це ім'я гірського ланцюга в Баварії, це ж ім'я носить перший у Німеччині національний парк, який знаходиться на півдні країни, недалеко від кордону з Чехією. Ялиновий і змішаний ліс, природне озеро Рахельзее (Rachelsee), первозданна природа в самому центрі Європи - ось що таке Баварський ліс. Тут прекрасно співіснують різноманітна фауна і рослини казкової краси. Поспостерігати за всім цим буйством природи можна зі спеціально обладнаних майданчиків, які знаходяться на високих точках і дають прекрасну можливість для огляду. А дістатися сюди на пару ночей - простіше простого з Мюнхена. 
У верхів'ях Ельби, також недалеко від кордону з Чехією порівняно недавно був заснований ще один Національний парк - Мейсен. Унікальний ландшафт цього парку: ущелини, водоспади, скелі та урвища роблять його особливо мальовничим. Такого немає більше ніде в світі. 
Національний парк Ясмунд цікавий тим, що він поєднує в собі різні види рельєфів і рослин: луки і болота, крейдяні кручі і стародавні гаї з червоного бука. А для зручності мандрівників в парку проводяться організовані екскурсії для туристичних груп. 
На березі Північного моря, поблизу Гамбурга, знаходиться національний парк Гамбурзькі ватти. Якщо пощастить, під час пішохідної екскурсії можна знайти шматочок бурштину, який буде потім довго нагадувати про берег Північного моря і чудову країну Німеччину. Крім усього іншого, під час екскурсій можна дізнатися цікаву історію островів, які входять до складу парку.

 

Фауна

 
Гамбурзький зоопарк або зоопарк Гаґенбека (нім. Tierpark Hagenbeck) — зоопарк, розташований у німецькому місті Гамбург.

Це перший у світі зоопарк, в якому для тварин було відтворено природні умови їх проживання — дерева, водойми, скелі.

Гамбурзький зоопарк створений 7 травня 1907 року.

Засновник зоопарку Карл Гаґенбек був вченим, комерсантом та дресирувальником. Він мав свій цирк та займався торгівлею дикими тваринами.

Гамбурзький зоопарк є приватним  і до сьогодні належить родині Гаґенбеків.

Вулиця, на якій розташований зоопарк, також названа на честь його творця (Hagenbeckstrasse).

Нині Гамбурзький зоопарк по праву вважається одним із кращих у Європі.

Берлінський зоопарк займає площу 35 гектарів і є одним із самих великих зоопарків у Німеччині. Ні в якому другому зоопарку не представлена така велика кількість видів тварин.(Приблизно 14000 тварин,15000 видів). Щорічно його відвідують біля 2,6 млн. людей. 
Зоопарк в Ганновері 
Ганноверський зоопарк був заснований в 1865 році, на даний момент в ньому живе більше 3500 тварин. 
Зоопарк поділений на 7 тематичних зон, кожна має свій унікальний дизайн. Найбільше враження залишає відкрита в 2010 році канадська зона Yukon Bay. Кожна зона має свій міні стадіон, де ви кілька разів в день можете подивитися виставу за участю тварин характерних для цієї зони. Ще однією особливістю парку є річка, по якій ви можете проїхати на автоматичних човнах і подивитися тварин зблизу.

 

 

2.  Історико-культурні ресурси

У Німеччині туристів приваблюють  визначні пам’ятки стародавньої культури: замки, палаци, церкви, монастирі, стародавні міста. Великі ярмарки у містах є центрами європейської і міжнародної торгівлі, а також культурного і промислового обміну. Місця, що пов'язані із життям та діяльністю видатних осіб, приваблюють іноземних туристів в регіони та міста.

Художні колекції Німеччини – одні з найбагатших у світі. 
Наявність відразу декількох метрополій пов’язана з історичним розвитком країни. Особливе місце в Німеччині займає його столиця – Берлін. Поряд з ним в Німеччині є цілий ряд регіональних столиць, в яких широко представлена німецька історія і культура. Містам Німеччини властива важлива особливість, яка привертає в країну туристів, – величезна різноманітність визначних пам’яток.

За даними римських  істориків,  перші пам'ятки німецької словесності, які збереглися до нашого часу,  – уривок "Пісні про Хільдебранда" (початок IХ ст.) та "Мерзебурзькі заклинання" (початок Х ст.).

ХШ ст. у Німеччині – це затвердження готичного стилю в мистецтві, Німецька готика – це собори в Лимбурзі і Бамберзі, Кельні, Фрейбурзі, скульптура "Золоті ворота" у Фрейберзі, скульптури Бамберзького собору, собору в Наумбурзі. З'являється живопис по склу – вітражі. В якості літературної мови, починаючи з ХШ ст., виступає верхньонімецький діалект. ХV-ХVП ст. –період початку німецького Відродження. Найвищого розквіту мистецтво Німеччини досягло на початку ХVI ст. У цей час працювали такі найвидатніші німецькі живописці, графіки, теоретики мистецтва й учені, як А. Дюрер (1471-1528), Л. Кранах (1472-1553), Г. Гольбейн, М. Грюневальд (1460-1528), Бургкмайр (1473-1531) й інші. Архітектура епохи Відродження у Німеччині – це бароко. Найбільш значним архітектором цього часу був Е. Голль (1573-1646). У 1678 р. у Гамбурзі відкрився перший Національний музичний німецький театр.

У ХVШ ст. німецька культура продовжила розвиток під знаком буржуазного Просвітництва. Першим представником Просвітництва у Німеччині був І. Готшед (1700-1766), який проголосив першість "здорового сенсу" в науці та літературі.

Представниками німецького класицизму кінця ХVШ ст. були І. В. Гете (1749-1832), І. Ф. Шіллер (1759-1805) та І. Г. Гердер (1744-1803). Яскравим представником романтизму в німецькій літературі був Т. Гофман (1776-1822). Архітектура ХVШ ст. – це монументальне бароко, її творці Б. Нейман (1687-1753), А. Шлютер (1664-1714), М. Д. Пеппельман (1662-1736). У другій половині ХVШ ст. в мистецтві Німеччини починають виявлятися тенденції класицизму. У ХVШ ст. найвидатнішим представником музичного мистецтва був Л. ван Бетховен (1770-1827).

Трагічні події ХХ ст. були важкими  ударами для німецької культури. Численні діячі культури вимушені були емігрувати.

В образотворчому мистецтві та літературі початку ХХ ст. отримав широкий розвиток експресіонізм. В цьому напрямку працювали такі письменники, як Г. Кайзер (1878-1945), В. Газенклевер (1890-1940), митці, графіки та скульптори: Е. Нольде (1867-1956), Е. Хеккель (1883-1970), М. Бекман (1884-1950), М. Пехштейн (1881-1955) та інші.

Культуру Німеччини ХХ ст. представляють  всесвітньо-відомі письменники, поети  і драматурги: Томас (1875-1955) і Генріх (1871-1950) Манни, Е. Ремарк (1898-1970), Б. Келлерман (1879-1951), Г. Гессе (1877-1962), М. Коммерель (1902-44), Г. Кайзер (1878-1945), Р. М. Рільке (1875-1926), Д. Нолль (нар. 1927), Г. Белль (1917-1985), А. Шмідт (1914-1979).

У Списку ЮНЕСКО 33 об'єкти:

Кафедральний собор в місті Ахен (1978)

Кафедральний собор в місті Шпейєр (1981)

Резиденція єпископа з парком та палацевою площею, місто Вюрцбург (1981)

Паломницька церква в селі Вієс (1983)

Палац Аугустусбург та мисливський  замок Фалькенлуст в місті Брюль (1984)

Кафедральний собор Св. Марії  та церква Св. Михаїла в місті Хільдесхайм (1985)

Стародавні римські пам'ятники, кафедральний собор Св. Петра та церков Богоматері в місті Трір.

Укріпленні рубежі Римської імперії (1987, 2005)*

Ганзейське місто Любек (1987)

Палаци та парки Потсдама та Берліну (1990, 1992, 1999)

Монастир та надбрамна капела в  місті Лорш (1991)

Старовинні рудники Раммельсберг та історичне місто Гослар (1992)

Монастирський комплекс Маульбронн (1993)

Місто Бамберг (1993)

Колегіатська церква, замок та Старе  місто в Кведлінбурзі (1994)

Залізний завод в місті Фольклінген (1994)

Завод в місті Фельклінген (1994)

Викопні рештки в карєрі Мессель (1995)

Пам'ятники архітектурної школи Баухаус в містах Веймар та Дессау (1996)

Кафедральний собор в місті Кельн (1996)

Пам'ятні міста Лютера в містах Айслебен та Віттенберг (1996)

“Класичний Веймар” (1998)

Музеумсинзель (Музейний острів) в  Берліне (1999)

Замок Вартбург (1999)

“Паркове королівство” Дессау-Верлиц (2000)

Монастирській острів Райхенау (2000)

Стара вугільна шахта Цольферайн в  місті Ессен (2001)

Історичні центри міст Штральзундта Вісмар (2002)

Долина Середнього Рейна (2002)

Долина Ельби біля Дрездена (2004)

Мускауер-Парк/Парк-Музаковські (2004)*

Ратуша та статуя Роланда на Ринковій площі в місті Бремен (2004)

Старе місто в Регенсбурзі, включно  з районом Штадтамхоф (2006)

 

2.2.1 Пам’ятки історії 
 
Валгалла (нім. Walhalla) — зала слави історичних постатей, які належать до німецької культури, розташований на березі Дунаю за 10 км на схід від міста Регенсбург (Баварія, Німеччина).

Згідно зі скандинавською та німецькою  міфологіями Валгалла — місце посмертного існування полеглих у битві героїв, що доставляються туди войовничими дівами — Валькіріями. Будинок в стилі неокласицизму, що представляє собою копію давньогрецького храму, побудований архітектором Лео фон Кленце під впливом архітектури афінського Парфенона. Розміри Валгалли майже збігаються з розмірами Парфенона, довжина становить 48,5 м, ширина — 14 м і висота — 15,5 м. 
дея створення подібної зали слави з'явилася у тоді ще наслідного принца Людвіга в 1807 році, коли німецькі держави зазнали поразки у війні з Наполеоном. За задумом Людвіга його Валгалла мала стати пам'ятником найвидатнішим представникам Німеччини за 1800 років, починаючи від битви в Тевтобурзькому лісі в 9 році нашої ери. Якщо у скандинавській міфічній Валгаллі бенкетували тільки воїни, героїчно загиблі на полі битви, то баварська Валгалла Людвіга була призначена не тільки для воїнів, але також і для науковців, письменників, кліриків і жінок. Напередодні утворення Німецької імперії в 1871 році, «німецький» був синонімом «германського», тому в залу включили представників готів,лангобардів, англосаксів, франків і швейцарців.

До часу коронації Людвіга в 1825 році створили 60 бюстів. У 1826 році Людвіг обрав місце для будівництва зали — на березі Дунаю поруч з Регенсбургом. Будівлю побудовано в стилі грецького відродження за прообразом афінськогоПарфенона. На північному фризі зображені алегоричні зображення німецьких держав, тоді як на південному — переважно батальні сцени.

Будівництво зали слави розпочали  під керівництвом архітектора Лео фон Кленце 18 жовтня 1830 року, у 17-у річницю Битви народів. На момент відкриття Валгалли 18 жовтня 1842 в ній представили 96 бюстів і 64 меморіальні дошки для людей, чий портрет або опис не були доступні, щоб змоделювати скульптуру. Головним критерієм для включення перших 160 осіб, увічнених у Залі, вважалась приналежність до німецької культури, тому там були представники Швеції,Австрії, Чехії, Польщі, Великобританії, Нідерландів, Росії, Швейцарії та держав Прибалтики.

На сучасному етапі серед  умов для тих, чиї бюсти поміщають в Валгаллу — особа мала померти більше двадцяти років тому. З часу відкриття додано тільки 32 бюсти і одну меморіальну дошку. Отже, нині у Валгаллі представлені 193 пам'ятних знаки, з яких 12 присвячені жінкам. Серед останніх доповнень: Альберт Ейнштейн (1990), Кароліна Герхардінгер (1998), Конрад Аденауер (1999), Йоганн Брамс (2000), Софі Шолль (2003), Карл Фрідріх Гаус (2007), Едіт Штайн(2008), Генріх Гейне (2009).

Бюст Софі Шолль, учасниці Руху Опору проти нацизму, відкритий 22 лютого 2003 року — до 60-ої річниці її страти. Крім цього встановлено меморіальну дошку в пам'ять про всіх членів німецького Руху Опору в Третьому рейху.

Пам'ятник Битві народів (нім. Völkerschlachtdenkmal) — одна з головних визначних пам'яток Лейпцига і найбільший пам'ятник Європи.

З 16 по 19 жовтня 1813 під Лейпцигом відбулася так звана Битва народів. Коаліція російських, австрійців, пруссаків і шведів розбила французьку армію Наполеона Бонапарта в ході визвольних війн. До початку Першої світової війни ця битва вважалася найбільшою в історії.

Фундамент пам'ятника, зведеного за кресленнями берлінського архітектора Бруно Шміца, був закладений 18 жовтня 1898. Урочисте відкриття відбулося в 1913 р., до сторіччя Битви народів. Ініціатором проекту був Клеменс Тіме, голова Німецького союзу патріотів і магістр Лейпцігської масонської ложі. Фінансування здійснювалося за рахунок спеціально організованої лотереї і пожертвувань.

Пам'ятник Битві народів розташований в центрі поля битви. Висота пам'ятника 91 м. Від основи до верхньої оглядової платформі ведуть 500 сходинок. З недавніх пір є два ліфта, що піднімаються до середньої оглядової платформи на висоті 57 м. Всередині пам'ятника розташований «Зал слави», на стелі якого зображені 324 вершника майже в натуральну величину. У залі стоять чотири статуї «поминальників» висотою 9,5 метрів, що уособлюють чесноти: хоробрість, силу віри, народну міць і самовідданість.

Інтер'єр внутрішнього залу пам'ятника

Фігура біля основи пам'ятника зображує архангела Михайла, що вважався захисником німецьких солдатів і в багатьох інших битвах.