Озера та їх поширення на земній кулі

                                  Зміст 

               Озера та їх поширення на земній кулі.

1. Типи озер……………………………………………………...3
2. Морфологія і морфометрія озер……………………….…….3
3. Водні маси озер…………………………………………...…..4
4. Динаміка вод. ……………………………………….…….…..5
5. Термічний режим озер………………………………….…….5
6. Озеро Байкал…………………………………………………..7
7. Озеро Вікторія…………………………………………..……11
8. Озеро Верхнє…………………………………………..……..15
9. Озеро Маракайбо……………………………………….……16
10. Озеро Ейр……………………………………………………19
11. Використана література…………………………………..…21

        Озера та їх поширення на земній кулі.

1. Типи озер

     Озеро – це природна котловина, заповнена водою, яка не має безпосереднього зв’язку з океаном. Озера поширені на всіх материках, але найбільше їх в районах давнього материкового зледеніння та багатовікової мерзлоти /Скандинавія, Канада, Сибір/. 
       За характером котловин виділяють греблеві, котловинні й змішані.

Греблеві утворюються тоді, коли долина перекривається в будь-якому місці обвалом, льодовиком чи наносами, наприклад, Сарезьке озеро на р. Мургаб /Памір/.

 Котловині за походженням поділяють на тектонічні, вулканічні, льодовикові, карстові, суфозійні та ін. 
           За характером водообміну озера бувають стічними /Байкал, Онезьке. Ладозьке/ і безстічними /Іссик-Куль. Балхаш та ін./.

 Існують  ще проточні озера, тобто такі, через які відбувається транзитний стік річок /Чудське, Зайсан та ін./. 
За ступенем мінералізації озера поділяють на прісні з солоністю менше 1‰, солонуваті з солоністю від 1 до 25‰, солоні з солоністю понад 25%. 
 
2. Морфологія і морфометрія озер.

        В усіх озерах більш або менш чітко виділяють такі морфологічні елементи: котловина, яка складається з ложа і берегової області. Берегова область складається з трьох зон: берег (береговий уступ), побережжя і берегова відмілина. Межі між цими частинами не завжди чітко виражені, окремі частини можуть бути відсутні.  
Морфометричні характеристики – це кількісні вираження розмірів озера і їх форми. Основні морфометричні характеристики: площа озера, довжина, розчленованість берегової лінії, глибина, об’єм води, форма озерної котловини.  
 
3. Водні маси озер.

       Як в океанах і морях, так і в озерах води неоднорідні в просторі й часі. Водною масою називається великий об’єм води з більш-менш однорідними фізичними, хімічними і біологічними властивостями.

             Головними характеристиками водної маси є температура, щільність, прозорість, мінералізація, вміст газів, вміст фіто- та зоопланктону тощо. Найчастіше для визначення водних мас використовують дані про температуру, прозорість, електропровідність та вміст кисню. В.М.Михайлов та ін. /1991/ зазначають, що за генезисом водні маси бувають первинні та основні.

       Первинні водні маси формуються на водозборах озер і надходять у водойми з річковим стоком. Вони маломінералізовані каламутні з високим вмістом розчиненого кисню. 
 
      Основні водні маси формуються безпосередньо у водоймах. Деяких властивостей вони набувають від первинних водних мас, інших – внаслідок внутрішніх процесів у водоймі, а також під впливом обміну між водоймою і атмосферою. Чітко розрізняються первинна і основна водні маси, при впадінні річок в солонуваті чи солоні безстічні озера. 
Коливання рівня озера можуть бути сезонні, річні й короткочасні. На амплітуду коливань рівня істотно впливає співвідношення між площею водозбору і площею дзеркала озера, із збільшенням цього співвідношення збільшується річна амплітуда рівнів. На кожному озері спостерігаються вікові коливання, зумовлені тектонічними і кліматичними причинами. Короткочасні коливання рівня озера можуть бути зумовлені хвилюванням, вітровими нагонами і згонами, сейшами. 
 
  

4. Динаміка вод.

          Рух водних мас в озерах поділяється на постійний і тимчасовий. Постійний рух відбувається у вигляді течій, що виникають під впливом стоку річок, вітру, нерівномірного розподілу температури і тиску  
Інтенсивність течій залежить рід розміру озера га річок, що впадають у нього або витікають. Наприклад, ріки, що впадають у Байкал і витікають з нього, мало впливають на рух води в озері. Рух вод озера у вигляді течій і хвилювання відбувається під впливом вітру і нерівномірного поля температур. Неоднакове, поле температур створює горизонтальні градієнти щільності й деякі перекоси рівня, що сприяє виникненню течій. У досить великих озерах влітку температура води поблизу берегів вища, ніж посередині, в північній півкулі в таких озерах під впливом сили Коріоліса виникають циркуляції проти годинникової стрілки. Взимку біля берегів температура нижча, ніж посередині, й виникає горизонтальна циркуляція за годинниковою стрілкою. 
 
Нерівномірність, охолодження і нагрівання води озера спричиняють вертикальні /конвектвні/ рухи. Якщо в озеро впадають ріки з холоднішою водою, ніж в ньому, вода опускається до шару води відповідної щільності й сприяє певній циркуляції. 
Досить поширені на озерах вітрові хвилі та сейші. Якщо вітер постійний протягом деякого часу і на озерах встановлюється певна система хвилювання, що відповідає швидкості вітру. 
 
5.Термічний режим озер.

      Термічний режим кожного озера визначається його тепловим балансом. Основні окладові теплового балансу озер - це сонячна радіація, теплота, що надходить з атмосфери при турбулентному обміну з поверхнею, теплота, що надходить з дна, з річковим стоком, підземними водами, виділяється при конденсації водяної пари та при льодоутворенні. Витрачається теплота в озері на ефективне випромінювання, віддачу його в атмосферу в процесі турбулентного теплообміну, віддачу теплоти дну, на випаровування, на танення льоду, на винос річками, підземним відтоком   
 
      В озерах розподіл температури за глибиною називається стратифікація. Існують три типи термічної стратифікації:

• пряма - зменшення температури від поверхні до дна,
• обернена - збільшення температури від поверхні до дна і
• гомотермія - рівномірний розподіл температури за глибиною.

       В помірному поясі з березня до серпня озеро нагромаджує теплоту, з вересня до лютого - витрачає її. Під час охолодження поверхні озера верхні шари води опускаються вглиб, а тепліші підіймаються з глибини до поверхні, відбувається перемішування, порушується пряма стратифікація і при подальшому охолодженні вся вода до дна прийме однакову температуру. Подальше охолодження вже не спричинятиме опускання верхніх шарів, і пряма стратифікація перейде в обернену. Такий перехід починається на початку осені й закінчується перед замерзанням озера. При нагріванні озера поступово встановлюється пряма стратифікація. Отже, пряма стратифікація стійка при нагріванні, зворотна - при охолодженні. Гомотермія встановлюється восени і навесні. тобто під час порушення прямої і оберненої стратифікації. 
 
         Залежно від температурної стратифікації озера поділяють на теплі з постійною прямою стратифікацією, холодні з постійною оберненою стратифікацією і змішані - з перемінною стратифікацією за сезонами.     Перший тип озер поширений в тропічному поясі, другий - в полярному, третій в помірному.  Відповідно до кліматичних умов озера бувають без льодяного покриву взагалі і з льодяним покривом. Останні поділяються на озера з нестійким льодоставом, із стійким взимку, і озера із стійким льодоставом протягом року. 
 
Лід починає з’являтися на озері після того як температура поверхневого шару досягне точки замерзання. А ця температура спостерігається дещо пізніше від переходу середньодобової температури повітря нижче 0°С. 
Льодові явища восени починаються в прибережних ділянках озера, де відбувається швидке охолодження, і звідси лід поширюється до середини. Так поступово вкривається кригою вся поверхня озера. 
Танення криги виникає насамперед під впливом сонячної радіації, теплообміну льоду з атмосферою і від теплоти, що надходить а дощовими, сніговими і річковими водами. Озера очищаються від криги значно пізніше, ніж річки. 
 

                                               Озеро Байкал 

     Байка́л – озеро в Росії, в горах Південно-Східного Сибіру, найглибше прісноводне озеро на Землі, на висоті 456м над рівнем моря; 31,5 тис. км²; найглибша ділянка озера розташована поблизу о. Ольхон i становить 1637м; вода дуже прозора (до 40 м).

     Сучасні контури Байкала визначились  на початку антропогену. Вздовж берегів  Байкалу розташовані гірські  хребти: Байкальський, Приморський  – з Заходу, Баргузінський, Улан-Бургаси  – зі Сходу і Хамар-Дабан – з Півдня. В Байкал впадає понад 336 річок, найбільші – Селенга, Баргузін, Верхня Ангара. Витікає лише Ангара, права притока Єнісею. На Байкалі багато островів, найбільші – Ольхон та Ушканьї. Байкал має унікальні особливості. Йому немає рівних у світі за віком, глибині, запасам і властивостям прісної води, різноманіттю органічного життя.

     У далекому минулому народи, що населяють  береги Байкалу, кожний по-своєму іменували  озеро. Китайці в древніх хроніках іменували його «Бэйхай» -«північне  море», евенки називали його Ламу –  «море», бурят-монголи – «Байгаал-далай» – «велика водойма». Походження назви "Байкал" точно не встановлене. Найбільш поширена версія, що "Байкал" – слово тюрко-мовне, походить від «бай» -багатий, «лантух» – озеро, що значить «багате озеро». Перші росіяни, які прийшли до Сибіру вживали евенкійську назву «Ламу». Після виходу загону Курбата Іванова на берег озера росіяни перейшли на бурятську назву «Байгаал». При цьому вони лінгвістичне пристосували його до своєї мови – Байкал, замінивши характерне для бурятів «г» на більш звичне для російської мови «к».

     Байкал  – одне з найдавніших озер планети, його вік учені визначають у 25 млн. років. Більшість озер, особливо льодовикового  і стародавнього походження, живуть 10-15 тис. років, а потім заповнюються різними породами та мулом і зникають з обличчя Землі. На Байкалу немає ніяких ознак старіння, як у багатьох озер світу. Навпаки, дослідження останніх років дозволили геофізикам висловити гіпотезу про те, що Байкал є океаном, що зароджується. Це підтверджується тим, що його береги розходяться зі швидкістю до 2 см у рік, подібно тому, як розходяться континенти Африки і Південної Америки.

     Байкал  замерзає в кінці грудня – на початку січня, скресає в травні. Температура води на поверхні Байкала  в серпні біля берегів до +20°С, на середині Байкала від +9 до +12°С, в  глибоких шарах – протягом року від +3,2 до +3,6°С. На Б. спостерігаються часті вітри: з Півночі – «ангар-ка», з Південного Заходу – «култук», зі Сходу – «баргузін», з Північного заходу – ураганний вітер «сарма».Лід товщиною 50 см витримує вагу до 15 тонн, тому узимку по льоду Байкалу можна вільно пересуватися на автомобілях. Уздовж північно-західного узбережжя й у Малому морі утворюється вільний від снігу прозорий лід, крізь який на мілководді можна бачити дно. Злом льоду починається від мису В. Кадильний 25-30 квітня, що викликається таненням льоду під впливом висхідних потоків теплих вод підвідних джерел. В останню чергу 9-14 червня звільняється від льоду північна частина озера.

     Озеро повністю оточене горами. Байкальський хребет на північному березі і тайга технічно захищений як національний парк. У Байкал впадає 336 рік, витікає ріка Ангара; різноманітна флора і фауна (3/4 видів ендемічних); вилов омуля; частина акваторії під охороною (північно-східна частина озера – у складі Баргузинського і Байкальського заповідників), в селі Листвянка – Лімнологічний інститут, Прибайкальський національний парк.

     Байкал  – саме чисте на Землі природне сховище прісної питної води. Виключна чистота і виняткові властивості байкальської води обумовлені життєдіяльністю тваринного і рослинного світу озера. За рік армада рачків (зпішура) здатна тричі очистити верхній п’ятдесятиметровий шар води. У байкальській воді дуже мало розчинених і зважених мінеральних речовин, мізерно мало органічних домішок, багато кисню. Мінералізація води озера – 96,4 міліграми на літр, у той час, як у багатьох інших озерах вона доходить до 400 і більш міліграмів на літр. Слабко мінералізована байкальська вода ідеально підходить для організму людини. Аналізи, зроблені в лабораторних центрах зі світовою репутацією, підтвердили відповідність байкальської води усім жорстким нормам, пропонованим до питної води.

     У світі не збереглося відкритих водойм із прісною водою, придатних для розливу питної води. Виключення складає лише Байкал. З 1992 р. початий промисловий розлив байкальської води в пластикові пляшки. Вода береться з глибини 400 метрів, де зберігається постійна температура 4,2°С, і де вона захищена водяною товщею від поверхневих забруднень. Ученими встановлено, що крапля води, потрапляючи в Байкал з його припливів, відстоюється тут роками. Водообмін (заміна глибинних вод поверхневими) відбувається в північній улоговині за 225 років, у середній – за 132 року й у південній – за 66 років.

     Навесні, після звільнення від льоду, прозорість води досягає 40 метрів, це в десятки  разів більше, ніж в інших озерах.

     У фауні Байкалу представлені майже  всі типи тварин, що живуть у прісних водоймах. У світі немає іншого озера, біологічна розмаїтість якого була б настільки велика й унікальна. З 2635 відомих видів і різновидів тварин і рослин, знайдених до дійсного часу в озері, майже 2/3 ніде у світі більше не зустрічаються. Тому Байкал можна вважати одним з географічних центрів походження біологічних видів.

     Штормові  вітри на Байкалі звичайні наприкінці літа і восени. Максимальна швидкість вітру на озері відзначається в квітні, травні і листопаду, мінімальна – у лютому і липні. 80% літніх штормів спостерігається у другій половині серпня й у вересні, при цьому висота хвиль у середній улоговині Байкалу досягає 4-4,5 метрів при крутості 22°.