Спеціальна фізична підготовка

     Вступ. 

     Фізичне виховання і спорт є складовою  навчально-виховного процесу дітей та молоді, а також повноцінного життя дорослого населення нашої держави, їх основне призначення полягає у зміцненні здоров'я, підвищенні фізичних і функціональних можливостей організму людини, забезпеченні здорового дозвілля, відтворенні трудового потенціалу населення України.

  Особливої актуальності процес фізичного виховання набуває в умовах порушення економічної рівноваги в державі, що супроводжується зниженням життєвого рівня людей і призводить до значного погіршення їхнього фізичного стану, здоров'я та зменшення середньої тривалості життя. Так, встановлено, що 90 % дітей, учнів і студентів мають відхилення у стані здоров'я, понад 50 % із них мають незадовільний стан фізичної підготовленості. Щорічно до лав Збройних сил України за станом здоров'я не призивається кожний четвертий юнак призовного віку. Кількість інвалідів в Україні сягає 2 млн. Така ситуація може призвести до того, що основна частина населення України молодого віку складатиметься з фізично та психічно неповноцінних людей.

  Вирішенню зазначених проблем держава надає  програмного значення і розглядає  сферу фізичного виховання і  спорту як найбільш економічно вигідний та ефективній засіб профілактики захворюваності й зміцнення генофонду. Фізичне виховання у навчально-виховній сфері має закласти основи фізичного і морального здоров'я, вдосконалити фізичну і психічну підготовку до активного життя і майбутньої професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і форм фізичного вдосконалення, безперервності цього процесу.

    Для підтримання оптимальних фізичних та психічних якостей необхідна постійна рухова активність, що насамперед впливає на обмінні процеси в організмі. Фізичне тренування сприяє збереженню здоров'я, підвищує стійкість організму до несприятливих факторів навколишнього середовища (інфекції, радіації, коливань температури, атмосферного тиску, змісту кисню в повітрі тощо), збільшує резервні сили організму, що дозволяють переносити більш значні фізичні та психічні навантаження. Все це в кінцевому підсумку сприяє високій активності людини, подовженню її творчого життя.

    Безперечно, що фізкультурні заняття, позитивно впливаючи на людину, підвищують ефективність її праці. Одначе віддача від таких занять проявляється опосередковано через ряд складових: підвищення працездатності, скорочення економічних видатків від втрат робочого часу при втомлюваності робітників або хворобі, покращення професійних рухових навичок, підвищення громадської активності, покращення трудової дисципліни, краще використання вільного часу.

    Все це зумовлює необхідність  більш приділення більшої уваги  спортивній підготовці, як загальної,  так і спеціальної і спортивної. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Значення, принципи, цілі та завдання фізичного виховання.

 

  Відповідно  до затверджених державних стандартів вищої освіти, «Фізичне виховання» зараховано до переліку нормативних навчальних дисциплін освітньо-професійних програм підготовки фахівців за всіма напрямами й спеціальностями.

  Зміст навчальної програми передбачає опанування студентами теоретичних і практичних основ фізичного виховання, підвищення рівня фізичної підготовленості до встановлених державою вимог. Під час проведення підсумкового контролю знань і умінь студенти зобов'язані скласти державне тестування рівня фізичної підготовленості.

      Виходячи з статистичних досліджень  рівень фізичної підготовленості студентів має тенденцію до зниження на 2-му році навчання. Встановлений факт пояснюється рядом об'єктивних і суб'єктивних причин.

  По-перше, це відсутність у певної кількості  студентів бажання і зацікавленості щодо подальшого покращення досягнутого результату. Переважна більшість студентів мотивована лише на підготовку за фахом і розглядає фізичне виховання як зайву перешкоду на цьому шляху.

  По-друге, це велика завантаженість студентів  аудиторними заняттями й самостійною  роботою, що об'єктивно обмежує їхню фізичну активність і спричиняє  «руховий голод» (середньовиважене співвідношення тижневих обсягів фізичної і розумової діяльності студентів за розкладом занять становить відповідно 4 і 26 годин).

  Більше  двох третин населення країни не займається фізкультурою систематично. Серед причин цього – і брак вільного часу, і віддаленість спортивних баз від  місця мешкання, і деякі психологічні моменти, такі, приміром, як відсутність  звички до занять, почуття скутості, що зупиняє багато кого перед заняттями  оздоровчим бігом. І нарешті, однією з причин, що не має виправдань, є  лінь. Є і ще одна важлива причина, що заважає розвиткові фізичної активност ілюдей – відсутність знань та вмінь займатися. Літератури для тих, хто займається самостійно, видається дуже мало.

     Методичні принципи фізичного виховання

    Методичні принципи фізичного виховання збігаються з общедидактичними, і це виправдано, бо фізичне виховання - один з видів педагогічного процесу і на нього поширюються загальні принципи педагогіки:

• свідомість і активність,
• наочність,
• доступність,
• систематичність,
• динамічність.

Однак у сфері фізичного виховання  і, зокрема, в області спортивного  тренування ці принципи конкретизуються  і наповнюються змістом, що відображає специфіку процесу.

Принцип свідомості і активності передбачає формування осмисленого ставлення  і стійкого інтересу до занять фізичними  вправами. Це забезпечується певною мотивацією, наприклад, бажанням зміцнити здоров'я, внести корекцію в статура, досягти високих спортивних результатів. Як мотив може бути просто бажання активно відпочити або отримати гарну оцінку з фізичної культури. У будь-якому випадку важливо, щоб був сформульований чіткий особистий мотив занять фізичними вправами і розвинувся стійкий інтерес до них. Проте необхідна мотивація до занять у деяких студентів виникає не відразу.

Принцип наочності. Наочність - необхідна передумова освоєння руху. У процесі навчально-тренувального заняття головне - створити правильне уявлення, образ рухового завдання або окремого елемента перед спробою виконати його.

Безпосередня  наочність - це показ рухового завдання самим викладачем або найбільш підготовленим  студентом. Але її можна доповнити і посібниками, і технічними засобами, і імітаційними діями за допомогою предметів, і образними висловлюваннями.

Тренувальне завдання може сприйматися не тільки очима, а й іншими органами чуття. У деяких спортивних рухах важливу роль грає ритм. У цьому випадку поняття "наочність" включає і слухове сприйняття, доповнює зорове.

Принцип доступності. Цей принцип зобов'язує суворо враховувати вікові і статеві особливості, рівень підготовленості, а також індивідуальні відмінності у фізичних і психічних здібностях займаються.

Доступність не означає відсутність труднощів  у навчально-тренувальному процесі, а передбачає посильну міру цих труднощів, які можуть бути успішно подолані. Займається в цьому процесі - не пасивний суб'єкт, а активно діюча особа. Повна відповідність між можливостями і труднощами при мобілізації всіх сил займається і означає оптимальну міру доступності. Індивідуальний підхід враховує можливості кожного займається при визначенні навчально-тренувального завдання

Принцип систематичності - це, перш за все регулярність занять, раціональне чергування навантажень  і відпочинку.

Регулярність  занять передбачає раціональне чергування психофізичних навантажень і  відпочинку. Будь-яка навантаження має чотири фази: витрачання енергії, відновлення, сверхвосстановления, повернення до вихідного рівня. Ось чому навчальні заняття з фізичної культури ніколи не проводять протягом двох днів підряд. Крім того, саме необхідністю дотримуватися принципу систематичності пояснюється програмна вимога з дисципліни "Фізична культура" - регулярне відвідування всіх занять, передбачених навчальним розкладом.

Необхідно, однак, враховувати, що якщо за тренувальним заняттям піде надто велика перерва, то зазначений ефект в тій чи іншій  мірі поступово втрачається (редукційна фаза).

Фактор  повторюваності у фізичному вихованні  виражений більшою мірою, ніж  в інших видах виховання. Це пояснюється специфічними закономірностями придбання і закріплення умінь і навичок, вдосконалення форм і функцій організму.

   Принцип динамічності, або поступового підвищення вимог, полягає в постановці все більше важких завдань у міру виконання попередніх. Це виражається в поступовому ускладненні рухових завдань, в наростанні об'єму і інтенсивності навантажень (при дотриманні принципу доступності). При реалізації принципу динамічності передбачається регулярно оновлювати навчальний матеріал, а також збільшувати обсяг і інтенсивність навантажень. Без поновлення вправ не опанувати широким колом умінь і навичок - координаційної основою для освоєння нових, більш складних рухових завдань.

     У процесі фізичного виховання  застосовуються як загальнопедагогічні методи, так і специфічні, засновані на активній рухової діяльності:

• метод регламентованого вправи;
• ігровий метод;
• змагальний метод;

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Загальна фізична підготовка.

 

  Загальна  фізична підготовка (ЗФП) є основним, базовим видом фізичного виховання, що реалізує загальну підготовчу спрямованість системи фізичного виховання в цілому. Її зміст, засоби, методи та форми організації занять передбачають створення надійної бази фізичної підготовленості до будь-якого виду діяльності людей у процесі життя (професійної, побутової тощо).

  Загальна  фізична підготовка не лише створює  передумови, а й визначає рівень і темпи розвитку основних рухових здібностей людини: сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності.

  Тому  завданнями загальної фізичної підготовки є:

• зміцнення здоров'я, протидія негативному впливу на людину умов життя, побуту, трудової діяльності, процесів

   старіння; 

• забезпечення всебічного й гармонійного фізичного розвитку людини;

-  створення бази для спеціальної фізичної підготовленості до конкретних видів діяльності.

      Провідну  роль у змісті ЗФП відіграють природні види рухів та похідні від них, що супроводжують людину протягом всього життя (різноманітні види ходьби, бігу, стрибків, метань). Крім того, ЗФП може містити у собі елементи різних видів спорту: рухливих і спортивних ігор, гімнастики, акробатики, атлетизму, плавання, легкої атлетики тощо. Також можуть використовуватися вправи на тренажерах.

      Під впливом фізичних вправ відбувається позитивні зміни у м’язах, нормалізується їх маса та об’єм, так як працюючі м’язи  краще постачаються кров’ю, краще  насичуються, при цьому росте  їхня сила, збільшується швидкість  скорочення, підвищується еластичність і розтяжимість м’язів. Одночасно удосконалюються не тільки самі м’язи, але й нервова система та уся рухова система. 

      Розрізняють дві форми м’язевої діяльності: скорочення і напруження. Скорочення м’язів визначає в основному її рухову функцію, напруження – статичну діяльність.

      Для підтримання достатньої фізичної форми  можна застосовувати:

1. Спортивні  ігри:

• Теніс – засвоєння, біля стінки, способів прийому м’яча зліва і справа, подачі, гра на корті, одиночна та парна гра;
• Настільний теніс – засвоєння подачі і набору нападаючих і захисних дій, гра на рахунок, гра з двома противниками;
• Бадмінтон – засвоєння прийому волана, подачі і гра на площадці, одиночна та парна гра;
• Баскетбол – засвоєння способів передач, ведення м’яча, кидків в кільце;
• Волейбол – засвоєння способів подачі, прийому м’яча і нападаючих ударів, двостороня гра на майданчику;
• Футбол – засвоєння способів передач і прийому м’яча, проведення ударів, гра на зменшеному полі;
• Хокей – засвоєння способів передач і прийому шайби, ведення, ударів та кидків, гра на майданчику.