Гострі распіраторні захварювання

Вступ

Гострі респіраторні вірусні інфекції. Грип, парагрипозна інфекція, аденовірусна інфекція.Гострі респіраторні вірусні інфекції становлять етіологічно неоднорідну групу поширених інфекційних захворювань, їх об'єднує принципова спільність епідеміологічних закономірностей і патогенезу, подібність клінічних проявів. До таких захворювань належать: грип, парагрип, аденовірусна інфекція, риновірусні, реовірусні та рсспіраторно-синцитіальні захворювання.

Грип

Грип — гостре інфекційне захворювання, яке характеризується явищами загальної інтоксикації, катаральним запаленням слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, значною схильністю до приєднання вторинної бактеріальної інфекції.

Етіологія. Збудник грипу — фільтрівний вірус. Відомо три самостійні типи вірусу грипу — А, В і С. Кожен тип має багато серологічних різновидів — підтипів.

Епідеміологія. Джерело інфекції — хвора людина. Період її контагіозності—3—5 днів (рідко — до 7 днів) від моменту появи перших ознак хвороби. Шлях передачі — повітряно-краплинний, на відносно близькі відстані від хворого. Інфекція через третю особу і предмети, з якими стикався хворий, внаслідок нестійкості вірусу, не передається. До І рипу сприйнятливі всі вікові групи.

Патогенез. Вхідні ворога інфекції —  верхні дихальні шляхи. Вірус грипу, розмножившись в епітеліальних  клітинах верхніх дихальних шляхів, зумовлює дегенеративні зміни і  відторгнення цих клітин. Порушується  бар'єрна функція дихальних шляхів. Створюються сприятливі умови для  активації вторинної бактеріальної  флори. Загальнотоксична дія вірусу грипу на організм пов'язана зі всмоктуванням його токсинів у русло крові, з токсемією. Порушення вегетативної іннервації судин внаслідок дії токсину та безпосередня дія його на судинну стінку погіршують циркуляцію крові і спричинюють розлади функції органів дихання та нервової системи. Ці розлади поглиблюються активацією вторинної бактеріальної флори.

Клініка. Інкубаційний період при грипі триває 1—2 дні, іноді скорочується до кількох годин. Початок хвороби гострий, температура тіла підвищується до 38°С —40°С з'являються головний біль з переважною локалізацією в ділянці лоба, ломота по всьому тілу, біль у м'язах, суглобах, у попереку, вираженою є загальна слабкість. Перелічені вище симптоми загальної інтоксикації максимально проявляються в перші 2—З дні хвороби. В ці дні катаральні явища ще незначні або їх навіть немає. Спостерігаються закладання носа, неприємні відчуття за грудиною, сухе покашлювання. Іноді виникають носові кровотечі та інші прояви токсичного ураження судин. Вони є характерними для тяжких форм грипу.

Розрізняють легку, середньотяжку  та тяжку форми грипу, різновидом тяжкої форми грипу є токсичний грип, який характеризується бурхливим зростанням проявів симптомів хвороби а переваленим ураженням центральної нервової системи (порушення свідомості різного ступеня; психічні розлади, головним чином марення, судороги), явищами серцево-судинної недостатності, геморагічним синдромом. Поряд з інтоксикацією катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів займають основне місце в клінічній симптоматиці І грипу. З 2—3-го дня хвороби спостерігаються риніт (серозні виділення з носа), фаринго-ларинго-трахеобронхіт (спочатку сухий, потім мокрий кашель з харкотинням). При активації бактеріальної флори виділення з носа та харкотиння стають слизово-гнійними або гнійними.

У дітей раннього віку, особливо першого  року життя, при грипі часто виникають  нетривалі диспепсичні розлади (випорожнення з домішками слизу 3—5 разів на добу). У старших дітей під час грипу може бути біль у животі (абдомінальна форма).

Перебіг неускладненого грипу нетривалий. Інтоксикація зберігається звичайно протягом 2—4 днів, підвищена температура тіла — 2—5 днів. Катаральні явища зникають повільніше.

Ускладнення при грипі, зумовлені  безпосередньою дією вірусу зустрічаються  нечасто: можливі невралгія, неврит, радикуліт, енцефаліт; рідко — іптерстиціальиа вірусна пневмонія.

Ускладнення грипу, пов'язані з  приєднанням вторинної бактеріальної  флори, досить різноманітні. Частота їх безпосередньо залежить од віку хворих і стану опірності їхнього організму. Бактеріальні ускладнення нерідко бувають у немовлят, а також у дітей, ослаблених супровідними захворюваннями і на фоні патологічного стану. Найчастішими є ускладнення з боку органів дихання: гнійний бронхіт, катаральне та гнійне запалення навколоносових пазух, пневмонія (вогнищева, сегментарна, зливна, деструктивна тощо), плеврит та ін. Запалення слизової оболонки гортані при грипі може супроводитися порушенням дихання — стенозуванням (грипозний круп). Частим ускладненням грипу у, дітей, особливо раннього віку, є отит (катаральний, гнійний). Зустрічаються й інші ускладнення: стоматит, гломерулонефрит, пієтоцистит. Найважнішим перебігом характеризуються бактеріальні ускладнення грипу, спричинені стафілококом.

Діагноз. Клінічне розпізнання грипу  ускладнюється через подібність симптоматики хвороби і початкових проявів багатьох гарячкових захворювань (кір, черевний тиф тощо) та інших гострих респіраторних вірусних інфекцій (аденовірусна інфекція, парагрип, респіраторно-синцитіальна інфекція).

Специфічним лабораторним методом  розпізнання грипу є виділення  вірусу на курячих ембріонах. Менш складними  е методи серологічної діагностики  грипу — реакції нейтралізації, гальмування гемаглютинації та зв'язування комплементу. Серологічні дослідження, які ґрунтуються на визначенні титру специфічних антитіл, необхідно ставити двічі в динаміці хвороби (парні сироватки). Тільки зростання титру специфічних антитіл має діагностичне значення. Перше дослідження слід проводити не пізніше 6-го дня хвороби, друге — в період реконвалесценції, але не-раніше 12—14-го дня хвороби. Достовірне діагностичне значення має зростання титру антитіл у 4 рази і більше. Швидким та специфічним методом діагностики грипу та інших гострих респіраторних вірусних інфекцій є метод імунофлу-оресценції. Флуоресціюючі антитіла, які містяться в очищених імунних сироватках, вступають у реакцію з вірусними антигенами, які знаходяться в уражених епітеліальних клітинах слизових оболонок. В результаті цього утворюються імунні комплекси, які, завдяки їхньому світінню, можна виявити при люмінесцентній мікроскопії. Метод імунофлуоресценції на сьогодні має широке практичне застосування.

Відносно простим та швидким  є метод риноцитодіагностики  грипу. В препаратах — відбитках  зі слизової оболонки носа хворого виділяють внутрішньоплазматичні вірусні включення. Певне діагностичне значення при грипі мають дані гемограмм. Для грипу, як і для інших вірусних захворювань, характерною е лейкопенія або нормальний вміст лейкоцитів у периферичній крові. Виникнення лейкоцитозу, особливо нейтрофільного, свідчить про активацію вторинної бактеріальної флори, тобто про бактеріальні ускладнення.

Лікування. До специфічних засобів  лікування грипу належать: донорський протигрипозний імуноглобулін (гамма-глобулін), людський лейкоцитарний інтерферон, хіміотерапевтичні засоби (амантадин, ремантадин та ін.). Протигрипозний імуноглобулін уводять внутрішньом'язево (0,150,2 мл/кг маси тіла). Він дає ефект тільки на початку хвороби — в перші 1—3 дні. Препарат уводять один раз, іноді, якщо ефект недостатній,— двічі.

Людський лейкоцитарний інтерферон перешкоджає розмноженню вірусу грипу, запобігаючи дальшому прогресуванню  хвороби. Доцільним є лише раннє його застосування — у перші 1—2 дні. Препарат уводять, закапуючи в ніс, розпилюючи його або через інгаляції.

Хіміотерапевтичні засоби типу амантадину більш ефективні проти вірусів  типу A (A1, А2 та ін.). їх доцільно застосовувати на початку хвороби. Застосування амантадину (рематадпсу) обмежується через його токсичність. Дітям раннього та дошкільного віку такі препарати не призначають. При лікуванні грипу та профілактиці його ускладнень важливе значення має дотримання постільного режиму. Рекомендується приймати достатню кількість теплого питва (чай, молоко тощо), оскільки це сприяє виведенню з організму токсинів. При істотному підвищенні температури тіла доцільно застосовувати протигарячкові засоби (амідопірин, анальгін та ін.). При гіпертермії вдаються також до охолодження організму, посилюючи тепловіддачу (холод на голову і ділянки великих судин, холодна клізма). Якщо потрібна детоксикація, застосовують внутрішньовенні краплинні вливання ізотонічних глюкозо-сольових розчинів та синтетичних плазмозамінників (гемодез, желагиноль, реополіглюкін тощо). При симптомах нейротоксикозу призначають дегідратуючі — реогліоман, магнію сульфат, манітол, лазикс — та інтигістамінні засоби. При судорогах застосовують натрію оксибутират — 20 % розчин з розрахунку 60—100 мг/кг маси тіла. Препарат повільно, протягом 5—10 хв, уводять внутрішньовенно в 5—10 % розчині глюкози. Виразної протисудорожної дії можна досягти також парентеральним уведенням діазепаму (седуксену): внутрішньом'язовим, внутрішньовенним краплинним у 5% або струминно — у 20 % розчині глюкози (0,25— 0,5 мг/кг маси тіла на добу).При важких формах грипу застосовують також глікокоріикоїдні препарати (гідрокортизон, преднізолон парентерально), адреноміметичні засоби (ефедрин, мезатон). Якщо є показання, призначають серцеві засоби — сульфокамфокаїн, строфантин або корглікон.

Антибіотики призначають при тяжких та середньотяжких формах грипу у  дітей раннього віку, коли є ускладнення  і супровідні захворювання (природжені пороки серця, бактеріальні процеси, насамперед бронхолегеневі). За показаннями застосовують симптоматичні засоби: спазмолітичні, відхаркувальні та ін. Обов'язковим  е догляд за слизовими оболонками очей, носа, рота, їжа повинна бути вітамінізованою. Ускладнення лікують відповідно до їхнього характеру та ступеня перебігу. Профілактика. В СРСР розроблено жизі грипозні вакцини для перорального та інтраназального застосування. Препарат випускають у формі моно- або дивакцини (типи вірусів — А2 і В). Антитіла в крові зберігаються протягом 1 — 1,5 року. Грипозні вакцини застосовують в основному для імунізації дорослих.

З метою профілактики грипу та інших гострих респіраторних вірусних інфекцій як у дітей, так і дорослих застосовують людський лейкоцитарний інтерферон. Препарат уводять, вдаючись до інтраназального закапування або розпилення 4—6 разів на добу для екстреної профілактики і при безпосередній загрозі зараження. Лейкоцитарний інтерферон нешкідливий, ним можна користуватися протягом тривалого часу — доти, доки існує загроза зараження. Для профілактики грипу у дітей, особливо раннього віку, які контактували з хворими, можна застосовувати протигрипозний донорський імуноглобулін у дозі 0,2 мл/кг маси тіла. Тривалість імунітету при введенні імуноглобуліну — 18—20 днів.

Заходи у вогнищі. Хворих на грип ізолюють, якщо є показання (тяжкі  та ускладнені форми хвороби, ранній вік хворого, неможливість ізоляції і забезпечення догляду вдома), то госпіталізують. Строк ізоляції — 7 днів від початку хвороби. Немовлятам і дітям інших вікових груп, обтяженим супровідними та попередніми захворюваннями, при контакті з хворим на грип з метою екстреної профілактики доцільно призначати протигрипозний імуноглобулін або лейкоцитарний інтерферон. Допускається поєднання цих препаратів. Заключну дезинфекцію у вогнищі не проводять у зв'язку з нестійкістю збудника в навколишньому середовищі. За вогнищем у дитячому колективі встановлюють медичний нагляд. Загальні санітарно-профілактичні заходи включають систематичне провітрювання приміщень, вοлоге прибирання, опромінювання приміщень ртутно-кварцовою лампою, застосування марлевих масок.

Парагрипозна інфекція

Етіологія. Збудник — парагрипозний  вірус, який містить РНК. Відомо чотири серологічних типи парагрипозного вірусу — 1, 2, 3 і 4.

Клініка. На відміну від грипу, парагрип характеризується поступовим початком, слабше вираженими явищами загальної інтоксикації, більш доброякісним перебігом, менш вираженою, проте нерідко тривалішою (до 7 днів) гарячковою реакцією. При парагрипі у запальний процес також залучається слизова оболонка гортані. Тому клінічно виражені явища ларингіту — це частий симптом парагрипу. У дітей парагрип може супроводитися стенозуючим ларингітом — крупом.

Аденовірусна інфекція

Етіологія. Збудник аденовірусної  інфекції·—аденовірус, який містить ДНК. Відомо 32 серологічних типи аденовірусів. Клініка. Для аденовірусної інфекції характерною є різноманітність клінічних форм хвороби: фарингокон’юнктивальна гарячка, первинна аденовірусна пневмонія та катар дихальних шляхів, кишкова форма, мезоаденіт.

Фарингокон'юнктивальна гарячка. При  цій формі аденовірусної інфекції спостерігаються гострий початок, явища загальної інтоксикації, риніт, із значними серозними або серозно-гнійними виділеннями, фарингіт, трахеїт, бронхіт  з вираженим ексудативним компонентом; катаральний, фолікулярний або клітинний (гнійний) кон'юнктивіт, набряк повік; набухання лімфатичних фолікулів глотки, збільшення (запалення) піднебінних мигдаликів. Перебіг хвороби тривалий. Гарячковий період становить 5—7, інколи 10 днів, зміни кон'юнктив та катаральні явища тривають 10—14 днів.

Аденовірусний катар дихальних  шляхів —найлегша форма аденовірусної інфекції. Характерним» є виражені катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів при дещо порушеному або відносно задовільному загальному стані хворого. Тривалість гарячкової реакції — 3—6 днів.

Аденовірусна пневмонія — найважча форма аденовірусної інфекції. Хворіють переважно діти першого року життя. Спостерігається вогнищева або полісегментарна пневмонія зі схильністю до злиття. Аденовірусній пневмонії властиві: виразно притуплений перкуторний звук, велика кількість вологих та сухих хрипів, часте поєднання з іншими проявами аденовірусної інфекції — фарингітом, кон'юнктивітом. Перебіг хвороби затяжний. Кишкова форма аденовірусної інфекції буває переважно у дітей грудного віку. Характеризується помірно частими рідкими випорожненнями з домішками слизу, іноді блюванням; незначним підвищенням температури тіла, одночасним розвитком катару верхніх дихальних шляхів.

Мезаденіт— рідкісна форма аденовірусної Інфекції. Характеризується сильним приступоподібним болем у животі, гарячковою реакцією. Ці симптоми можуть поєднуватися з явищами фарингокон'юктивіту або залишатися єдиними проявами аденовірусної інфекції. У таких випадках помилково діагностують апендицит та проводять негайну ацендектомію. Аденовірусна інфекція може також мати форму кон'юнктивіту, тонзилофарингіту. Ці форми аденовірусної інфекції характеризуються вираженою контагіозністю.

Риновірусна інфекція (гострий  контагінозний нежить)

Етіологія. Збудник — риновірус, який містить РНК. Відомо більш як 50 серотипів риновірусів. Клініка. Ріновірусна інфекція характеризується водянистими виділеннями з носа та впертим чханням. Пізніше виділення стають в'язкими, при приєднанні бактеріальної флори слизово-гнійними. Спостерігається також ін'єкція судин кон'юнктиви повік та очного яблука, іноді — сльозотеча. Загальний стан погіршується незначно. У деяких хворих після перенесеної рино-вірусної інфекції частково послаблюється або повністю втрачається нюх. Дуже рідко при риновірусній інфекції спостерігаються нетривалі явища загальної інтоксикації з підвищенням температури тіла до 38 °С і більше. Тривалість хвороби—6—7 днів.