Походження держави та права

— англо-американська політична система з гомогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми; громадяни і політичні еліти толерантні одні до одних. Багатоманітність соціальних інтересів представлена в політичній системі незалежними політичними партіями, групами інтересів,засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах.

15

Політичні системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегулювання. Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США, Канаді, Австралії та ін..

— континентально-європейська політична система характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, традицій. Це зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи (Німеччина у 20 — 30 роки XX сторіччя). Притаманна Німеччині,Італії, Франції другої пол. XX — поч. XXI сторіччя.

— доіндустріальні та частково індустріальний тип передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень; цей тип склався у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

— тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу. Тотальний ідеологічний вплив. Цей тип існував у фашистських Італії і нацистській Німеччині, СРСР. Зберігається донині у Північної Кореї, В'єтнамі.

За характером взаємодії з зовнішнім середовищем розрізняють:

— відкриті системи, мають динамічну структуру й широкі зв'язки з навколишнім середовищем;

— закриті системи, для яких характерна жорстко фіксована структура.

Прикладом закритої політичної системи була політична система СРСР, для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами, які не належали до соціалістичного табору.

Чимало типологій, теж за різними критеріями, пропонується й представниками сучасної філософії політики. Найбільш поширеним критерієм є відповідність ідеалів і цінностей суспільства тим формам, у які це суспільство організоване. За типом цінностей політичні системи кваліфікуються як конституційні, ліберально-демократичні, авторитарні, тоталітарні.

Конституційна — англо-американська політична система. Населення країн, які мають цю політичну систему (США, Англія, Канада, Австралія),

16

поціновує над усе свободу особи, масовий добробут і безпеку, законослухняність громадян. Для цієї політичної системи характерні чітко структурована багатопартійність, поділ влади і високий ступінь стабільності.

Ліберально-демократична — політична система континентально-європейського типу, що функціонує, зокрема, у Франції, Німеччині, Італії. Для цих країн характерні різноманітність політичної культури, співіснування нових і старих культур, прихильність до ліберально-демократичних традицій. Політичній системі цього типу притаманна наявність великої кількості політичних партій з різними ідеологіями і традиціями. Політичні партії мають значний вплив у суспільстві.

Авторитарна — політична система доіндустріальних або частково індустріальних країн Азії, Африки та Латинської Америки. Цій політичній системі властиві поєднання західних цінностей, етнічних і релігійних традицій, невиразний поділ влади. Армія й бюрократичний апарат часто беруть на себе законодавчі функції, владні органи втручаються в судові процедури. Для цієї системи характерний особистий авторитаризм, влада однієї партії, високий потенціал насильства. Політична участь громадян у державних справах обмежена, у кращому разі місцевим рівнем.

Тоталітарна політична система. Характерними прикладами є фашистська Італія, нацистська Німеччина. У політичній системі такого типу відсутні незалежні групи інтересів. Діяльність засобів масової інформації суворо контролюється владою. Для тоталітарних держав характерні надзвичайна централізація влади та високий ступінь насильства. Звідси функціональна нестабільність, засилля бюрократії.

 

Держава як центральна складова політичної організації суспільства

 

Державу можна визначити як сукупність політичних організацій, закладів і установ, об'єднаних політичною владою на певній території. Вона становить собою

17

вищу форму політичної влади в суспільстві, має суверенітет і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату).

Можна виокремити основні ознаки держави:

1. Відокремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадання з іншими формами організації життєдіяльності людей і виникнення прошарку професійних управлінців (на відміну від, скажімо, родоплемінної організації суспільства).

2. Окреслена кордонами територія. Держава будується не за кровно-спорідненою, релігійною чи іншою, а за територіальною та, як правило, етнічною спільністю людей.

3. Суверенітет, тобто верховна влада над іншими різновидами влади — партійною, сімейною, виробничою тощо. Саме держава уособлює вищу владу, рішення якої є обов'язковими для всіх громадян, організацій, закладів та установ, і тільки вона має право на прийняття законів та норм, обов'язкових для всього населення.

4. Монополія на легальне застосування сили, примусу, від обмеження свободи аж до фізичного насильства й навіть знищення людини, можливість позбавити людину найвищих цінностей — таких, як життя та свобода, зумовлює особливу дієвість державної влади. Для виконання функції примусу держава має спеціальні засоби (тюрми, зброя тощо) та органи — армія, поліція, спецслужби, суд, прокуратура.

5. Фінансова система, яка опирається на право держави збирати податки з населення й слугує для забезпечення діяльності всіх галузей державної політики.

6. Обов'язковість членства в державі. На відміну від членства в інших політичних організаціях, наприклад, у партіях, профспілках тощо, державне громадянство є обов'язковим і отримується людиною з моменту її народження.

7. Претензія на представництво і захист інтересів суспільства в цілому та загального блага.

 

18

Політичні партії як складова частина політичної організації суспільства

 

Саме слово «партія» (від лат. partim — частково, почасти, деяка частина, окремі) означає якийсь фрагмент, частину певного масштабнішого утворення. У першому наближенні партія може бути визначена як політична організація, яка об'єднує громадян однієї політичної і соціальної орієнтації, одних політичних поглядів, зафіксованих, як правило, у програмних документах. Вона виступає головною ланкою, що пов'язує державу із суспільством, змагається за владу з іншими партіями.

Хоча за своїм політичним полем вони й не відрізняються від груп інтересів і громадсько-політичних рухів, однак за спектром, чіткістю спрямування, глибиною та результативністю впливів політичні партії переважають, зазвичай, вищезгадані складові політичної організації. Отже, з одного боку, не можна не відзначити, що політичні партії відіграють у сучасному суспільстві функції, значення яких важко переоцінити. І це загалом глибоко закономірно.

Адже політична партія — це спеціалізоване, добровільне і водночас організаційно оформлене об'єднання громадян, що є, як правило, найактивнішою частиною (за визначенням відомого англійського політолога Р. Доуза — найбільш політичною з усіх громадських організацій), авангардом певної соціальної спільноти, шару чи прошарку. Вона виражає довготривалі потреби, інтереси та цілі відповідної частини суспільства й прагне до їх задоволення через здобуття та використання політичної влади. З іншого ж боку, не варто й перебільшувати тієї реальної, і, справді, дуже великої ролі, яку відіграють політичні партії у процесах політичної життєдіяльності. Як доречно відзначав М.Я. Острогорський, партія за своєю природою є вільним об'єднанням громадян, що, як і будь-яке інше об'єднання, не піддається зовнішньому впливу, якщо той суперечить загальному закону.

Від усіх інших компонентів політичної організації суспільства — держави, груп інтересів і громадсько-політичних рухів — політичні партії відрізняються за своїм статусом, структурно-організаційною будовою, тільки їм притаманними функціями

19

та способами їх здійснення. А також — тим, що, як правило, мають певний статут, політичну програму діяльності.

До найважливіших із функцій політичної партії можна включити такі: - політичне представництво соціальних інтересів;

- взаємоузгодження соціальних інтересів шляхом взаємодії з іншими елементами політичної організації суспільства — державою, групами інтересів, громадсько-політичними рухами та рештою політичних партій;

- розробка політичних  ідеологій, доктрин, програм;

- участь у розподілі (перерозподілі) політичної влади між різними суспільними силами;

- участь у поглибленні зв'язків і відносин між різнимигілками влади,центральними та місцевими органами управління,різноманітними політичними інститутами;

- участь у створенні, структуруванні та діяльності  усіх ланок механізму державної влади;

- участь у розробці  та реалізації стратегічного  політичного курсу держави; - участь  у формуванні відповідної сучасним  запитам політичної свідомості суспільства та громадянина;

- політичне рекрутування (тобто залучення до активної  політичної діяльності з реалізації цілей партії) мас, політичної еліти, політичних лідерів;

- політичних експертів, аналітиків, іміджмейкерів та інших фахівців;

- політична соціалізація громадян, тобто формування у них властивостей і навичок активної та свідомої участі у діяльності з приводу відносин влади;

- підготовка та висунення кадрів для владних структур усіх рівнів.

 

 

 

 

 

20

Громадсько-політичні рухи як складова частина політичної організації суспільства

 

Громадсько-політичні рухи є найширшою за своїми масштабами компонентою політичної організації сучасного суспільства. Такі рухи досить тісно пов'язані за своїми змістовими характеристиками з групами інтересів, однак за деякими параметрами водночас досить істотно відрізняються від них.

Так, та чи інша група інтересів становить собою, як правило, доволі стійке і відносно тривале за часом існування об'єднання людей на основі тих або ж інших інтересів. На відміну від цього, громадсько-політичний рух — об'єднання не тільки більше за масштабом, ніж група інтересів, а й значно слабше, хаотичніше та нестійкіше.

У більшості випадків певний громадсько-політичний рух формується як вельми тимчасовий і не дуже злагоджений союз якоїсь сукупності груп інтересів, об'єднаних спільною метою, причому, як правило — не стратегічного, а тактичного характеру. Після того, як цієї мети досягнуто, або ж вона внаслідок якихось обставин перестала бути спільною, відповідний громадсько-політичний рух дезагрегується, тобто знову розпадається на вихідну сукупність відносно самостійних груп інтересів. Отже, у певному сенсі слова, групи інтересів виступають у ролі своєрідної основи, яка становить підґрунтя формування громадсько-політичних рухів і водночас — живильне середовище їх існування.

Втім, до складу руху можуть, окрім груп інтересів, входити також, за певних умов, і інші, причому доволі різномасштабні та різноякісні, компоненти — політичні партії, громадські організації, профспілки, творчі спілки, колективи та окремі громадяни.

Відрізняються громадсько-політичні рухи і від інших складових політичної організації суспільства — держави та політичних партій. Від останніх він різниться тим, що не має інституалізованого характеру, не створюється свідомо та