Фінансове право як галузь права

Конституція України значно розширила коло питань громадського життя, що визначаються чи установлюються винятково законами України як актами вищої після  Конституції України юридичної  чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції  України, законами України повинні  регламентуватися найбільш важливі  суспільні і державні інститути (права, свободи та обов’язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів  законодавчої, виконавчої і судової  влади тощо). 
 

Разом з  тим особливістю правового регулювання  є те, що відносини регламентуються  широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найбільш соціально важлива частина  відносин визначається тільки законами, інші - законами, постановами Верховної  Ради, актами Президента і Кабінету Міністрів України, актами центральних  і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. 

Термін "законодавство " використовують здебільшого як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є  джерелами визначених галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст. 9,19,118). У законах залежно від  важливості і специфіки регульованих суспільних відносин термін "законодавство" вживається в різних значеннях: в  одних маються на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, - як закони й інші акти Верховної  Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а іноді - і нормативно-правові акти центральних  органів виконавчої влади. Частиною національного законодавства, відповідно до ст 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дає Верховна Рада України. 

Отже, термін "законодавство" охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України; постанови  Верховної Ради України; укази 

Президента  України; декрети і постанови  Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України, та законами України. 

Нормативні  акти представлені як законами (спеціальними, тими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і нормативними актами компетентних органів (представницьких  і виконавчих органів державної  влади, місцевого самоврядування, органів  управління спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і  є системою цих нормативних актів. Основи фінансових відносин, компетенція  державних органів регулюються  конституціями країн. 

Законодавчими актами, що становлять основу фінансового  законодавства, с такі: 

1. Загальні  нефінансові закони - конституційні закони або закони, що стосуються інших галузей права, які містять фінансово-правові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування і х ін.). Іноді приймаються спеціальні конституційні й органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 p.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням1. 

2. Загальні  фінансові закони - переважно ті, що регулюють основи фінансової  системи. Здебільшого це фундаментальні  закони, що встановлюють основи  бюджетної системи, місце її  окремих елементів. В Україні  вони практично не розроблені, хоча й обговорювалися перспективи  розроблення фінансового кодексу,  закону про фінанси. 

3. Загальні  інституційні закони — законодавчі  акти, що містять положення, якими  регулюються окремі інститути  в цілому, їх основи, головні характеристики. У цих актах не деталізуються  конкретні поняття. До них належать  переважно бюджетні і податкові  кодекси, що поєднують матеріальні  й процесуальні питання, а також  основні закони загального характеру  (Закон "Про державну податкову  службу в Україні", Закон України  "Про систему оподаткування"  та ін.). 

4. Спеціальні  інституційні закони - законодавчі  акти, що регулюють окремі частини  фінансових інститутів. Такими є,  наприклад, закони, що містять  характеристику окремого виду  податку, детальний механізм його  обчислення і сплати.

2.4. Фінансове  право в системі права 
 

Рух коштів регулюється комплексом правових галузей, що належать до системи права. Природно, що кожна галузь визначає свій аспект регулювання, відмежовуючи групу однорідних правових відносин, щодо яких застосовується специфічний галузевий метод  регулювання. Фінансове право, беручи участь у цьому регулюванні, відповідно до свого предмета і методу, не виключає встановлення стійких зв’язків з  іншими галузями права, які тією чи іншою мірою стосуються об’єкта  фінансово-правового регулювання. Явище, що потребує всебічного правового регулювання, може поєднувати два суперечливих процеси. З одного боку, потрібно поділити це явище на складові, які і мають  бути у сфері уваги окремих  галузей права, що регулюють конкретну  сторону проблеми своїми специфічними методами. З другого боку, важливо  зіставити окремі режими правового  регулювання або з’єднати їх у  єдиний процес, визначити і погодити межі зіткнення окремих галузей. Наприклад, факт одержання заробітної плати фізичною особою припускає  виникнення або реалізацію трудових правовідносин, податкових (пов’язаних зі сплатою податку з доходів  фізичних осіб), цивільних (приміром, при  погашенні кредитів чи відсотків  на них безпосередньо із зарплати) і т. ін. Саме тому дуже важливо визначити  місце фінансового права в  системі права. 

Регулювання відносин, пов’язаних із рухом публічних  грошових фондів, передбачає певний фінансово-правовий аспект цього процесу1: 

- фінансово-правові  відносини спрямовані на мобілізацію  публічних грошових фондів; 

- зібрані  кошти спрямовуються на виконання  функцій і завдань держави,  органів місцевого самоврядування; 

- визначають  умови виникнення, зміни і припинення  грошових відносин; 

- визначають  функції державних органів у  сфері фінансової діяльності. 

Особливості, своєрідність і зміст фінансового  права найповніше розкриваються  при зіставленні з іншими галузями права і відмежуванні його від  них. Фінансові правовідносини, що передбачають обов’язковим суб’єктом державу, пов’язані  з багатьма сторонами її функціонування. Конституційне право, що має базове значення для всіх правових галузей  та шститутів, відіграє таку саму роль і стосовно фінансового права. Так, Конституція України встановлює пріоритет міжнародних угод над нормами національного законодавства. Принципове значення для формування і функціонування всієї системи фінансового законодавства має і норма Конституції, відповідно до якої закони й інші правові акти не повинні суперечити Конституції. Крім того, деякі норми конституційного права одночасно містять основні засади фінансового права. Так, ст. 67 Конституції України містить положення, відповідно до якого громадянин зобов’язаний платити законно встановлені податки і збори. Ця сама стаття виконує охоронні функції і захищає інтереси всіх платників, оскільки містить положення, що забороняє необґрунтоване збільшення податкового тягаря шляхом надання податковим нормам зворотної сили. 

Взаємодія фінансового й адміністративного  права виявляється у встановленні відповідальності за порушення фінансового  законодавства. Охоронна функція фінансового  права зумовлена тим, що адміністративна  відповідальність забезпечує виконання  платниками податків їхніх обов’язків. Наприклад, відповідальність за порушення  податкового законодавства містить  разом з фінансовими і систему  адміністративних санкцій. При цьому  застосування адміністративних санкцій  за фінансові правопорушення також  неможливе без використання категорій  фінансового права. 

Особливий інтерес становить співвідношення фінансового і цивільного права. Хоча фінансове право є публічною  галуззю, між ним і цивільним  правом існує якнайтісніший зв’язок. Фінансове і цивільне право пов’язані  настільки тісно, що дають підстави одним бачити у фінансовому праві  додаток до цивільного права, а іншим  — стверджувати, що цивільне право  має бути підпорядкованим фінансовому  праву. Однак таке тлумачення взаємозв’язку  фінансового і цивільного права  може лише відволікти від суті справи. Фінансове право, як і цивільне, охоплює  регулювання господарських процесів, але в зовсім інших аспектах, іншими методами. Такі категорії цивільного права, як 

дохід, майно, споживання (витрати), видатки та ін., використовують у фінансовому праві, де вони формуються й інституціоналізуються. 

До майнових відносин, які ґрунтуються на адміністративному  чи іншому владному підпорядкуванні  однієї сторони іншій, у тому числі  до фінансових і адміністративних відносин, цивільне законодавство не застосовують, якщо інше не передбачено законодавством. Отже, за загальним правилом, норми  цивільного права не застосовуються до бюджетних, податкових відносин. Це розмежування є надзвичайно важливим, оскільки фінансові відносини також  тісно пов’язані з майном. Однак  можливі й винятки, коли ті чи інші положення цивільного законодавства  застосовують у сфері фінансового  регулювання. 

Саме цивільне право регулює відносини, реалізація яких передбачає досягнення певних господарських  результатів. Після одержання таких  результатів починає діяти фінансове  право, що визначає розміри й порядок  сплати відповідних платежів, санкції  за ухиляння від сплати податків, зборів тощо. Таким чином, фінансове право  ніби підключається до відносин, що регулюються цивільним правом. Часто  фінансове право прямо посилається  на цивільно-правові інститути (власність, відкриття спадщини, дарування) і  поняття (договір купівлі-продажу, передача права власності). 

Низка комплексних  категорій характерна для фінансового  і трудового права. Наприклад, особливості  оподаткування пенсій чи дія специфічного механізму відрахувань у Пенсійний  фонд дуже схожі з податковими  важелями і включаються до переліку податків, зборів і платежів, що регулюються  Законом України "Про систему  оподаткування", хоча і визначаються предметом трудового права. 

Зв’язок фінансового  і кримінального права має  подвійну природу. З одного боку, окремі норми кримінального права спрямовані на захист тих об’єктів, що є об’єктами  фінансово-правового регулювання, а  з другого -кваліфікація деяких злочинів неможлива без застосування категорій фінансового права і норм фінансового законодавства. 

Досить активно  застосовують нормативні акти міжнародного права, що регулюють фінансову діяльність. Так, договори (конвенції, угоди) про  усунення подвійного оподаткування  пов’язують Україну з багатьма державами (Великою Британією, Польщею та ін.). Особливістю подібних переплетень  фінансового й міжнародного права  є вища юридична чинність міжнародних  договорів порівняно із законами.

2.5. Наука  фінансового права 
 

Розрізняють фінансове право як галузь права, як навчальну дисципліну і як науку. Фінансове право як галузь охоплює  сукупність правових норм, що регулюють  фінансову діяльність держави й  органів місцевого самоврядування. Фінансове право як навчальна  дисципліна, навчальний курс охоплює  вивчення правових норм, передбачає навчання фінансового права. Фінансове право  як наука містить сукупність знань, категорій, положень, що відображають зміст фінансово-правових норм, особливості  їх застосування на практиці. 

Наука фінансового  права узагальнює наукові дослідження  вчених юристів-фінансистів. Будучи суспільною наукою, фінансове право коригується  поглядами, дослідженнями в галузі конституційного, адміністративного  права та ін. Це пов’язано насамперед з тим, що предметом вивчення фінансово-правової науки є суспільні процеси, що визначаються рухом публічних грошових фондів. 

Розроблення проблем державних фінансів сприяло  формуванню певних знань у галузі фінансів, специфічних норм регулювання. У зародкових формах вони були ще в  законах Хаммурапі, Руській Правді, Великій хартії вольностей. Більш стійкими погляди на фінанси стали на рубежі XVI-XVII ст. у працях Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск’є. До середини XVIII ст. з’являються спеціальні дослідження в цій галузі: Зонненфельса ("Основні начала поліції, комерції и фінансів", 1776 р.), Юсти ("Докладне міркування про податки", 1755р.; "Система фінансів", 1766 р.). У цей самий період виходять праці У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX ст. фінансово-правова наука фактично сформувалася і відбувалася її деталізація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями стали праці Г. Бллінека ("Бюджетне право"), А. Вагнера, Г. Жеза, Л. Штейна. У XX ст. науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французької школи П. Годме і Г. Жез. 

Основи фінансової науки в Росії почали закладатися  і відносно чітко оформлятися  на рубежі ХУП-ХУШ ст. Найбільш помітними  на той період були праці І. Т. Посошкова (наприклад, "О скудности и богатстве"). Активний поштовх розвитку фінансових і фінансово-правових поглядів дали дослідження вчених ХГХ ст. (М. Ф. Орлов "О государственном кредите"; Є. Г. Осокін "Несколько спорных вопросов по истории финансового права"; М. М. Сперансысий "План финансов"; Н. I. Тургенев "Опыт теории налогов" та ін.). Нині неможливо уявити всебічне й динамічне дослідження практично жодної проблеми фінансового права без фундаментальних праць С. Н. Берендтса, Н. Я. Горлова, С. І. Іловайського, В. А. Лебедева, Д. М. Львова, Ф. Б. Міль-гаузена, I. X. Озерова, І. П. Тарасова, 1.1. Янжула.