Фінансове право як галузь права

2.2. Система  фінансового права 
 

Правова форма  певного виду суспільних відносин залежить від змісту і завдань відносин, які вона регулює. Тому може охоплювати різні інститути, підгалузі, які  часом виходять за межі однієї галузі права. У цьому разі доцільний  аналіз правових норм та інститутів права  разом з іншими галузями науки, що конкретизують розглянутий об’єкт, наприклад, з філософією, історією, економікою. Правова форма суспільних відносин, охоплюючи сукупність норм і правових інститутів, визначається змістом регульованих відносин, їх структурою і завданням державного регулювання. Надаючи правової форми  певній групі відносин, держава зважає на їх зміст, цілі і завдання на певному  етапі розвитку. 

Для фінансового  права характерний набір інститутів, що забезпечують усі сторони й  елементи юридичного режиму руху державних  коштів. Слід ураховувати, що інститути  фінансового права здійснюють єдине  регулювання тільки в межах галузі і є спеціалізованими щодо визначеної групи правових норм. 

Отже, галузь фінансового права містить весь комплекс норм, що регулюють відносини, що становлять предмет фінансового  права і забезпечують правове  регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш  вузькі цілі. 

Нині в  системі правового регулювання  фінансових відносин склалася специфічна ситуація, зумовлена швидким розвитком  практично всіх складових фінансової системи держави. Йдеться про  міру інституціональності фінансового права як галузі. Справа в тому, що галузевий режим регулювання визначається: методом регулювання, юридичним інструментарієм, принципами, наявністю галузі законодавства і кодифікованого акта. Водночас ці елементи для фінансового права характерні не в повному обсязі. І хоча фінансове право є галуззю права, воно формується через становлення й розвиток таких інститутів, як бюджетне право, податкове право та ін. Ця тенденція і її подальший розвиток можуть негативно позначитися на нормотворчих і правозастосовних процесах у фінансовій сфері, оскільки недооцінювання загальногалузевих засад у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин може призвести до неузгодженості, розбіжностей і конфліктності всієї системи загалом. 

За визначенням  галузь права є передусім відносно замкнутою частиною системи права, що охоплює сукупність норм, які  регулюють суспільні відносини  у певній сфері діяльності людей  і мають принципову своєрідність. Саме замкнутою частиною системи  права виступає фінансове право. Його норми зумовлені публічною, тобто загально-визначальною для  країни діяльністю, а саме — діяльністю з формування грошових фондів для  загальнодержавних потреб, для утримання  державних органів і їх матеріально-фінансового  забезпечення. У процесі цієї діяльності формується система бюджетів, що зосереджує кошти для загальних потреб. Такий  самий публічний характер має  і діяльність органів місцевого  самоврядування з формування місцевих бюджетів. Вона спрямована на задоволення  місцевих інтересів, які мають загальне значення для певної території, забезпечує формування для цього муніципальних  коштів. Тому публічний характер мають  і норми права, якими регулюються  відносини установлення податків органами місцевого самоврядування та їх справляння в місцеві бюджети. Відповідно всі  ці відносини є владно-майновими. 

Фінансове право охоплює досить велику сукупність фінансово-правових норм, що становлять певну систему і зумовлюють внутрішню  будову цієї галузі, суть та ієрархію її інститутів. 

Для фінансового  права характерні: 

1) однорідність  фактичного змісту, що зумовлює  регулювання певних відносин, пов’язаних  із рухом централізованих і  децентралізованих фондів; 

2) єдність  норм, яка забезпечує регулювання  певних фінансових відносин, що  не виключає спеціалізації юридичних  норм усередині інституту; 

3) законодавча  відособленість, що означає зовні  відособлене закріплення основних  положень галузі в її нормах. 

В основі класифікації як безпосередньо галузі права, так  і інших підрозділів, традиційно лежить предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, регульованих нормами того чи іншого правового  утворення як первинного, так і  вторинного рівня. На первинному рівні  виділяються галузі права, правові  інститути (субінститути) і їх об’єднання — певні підгалузі. На іншому рівні виділяються вторинні утворення: комплексні галузі права, комплексні і змішані правові інститути, що використовують кілька юридичних режимів регулювання в їх об’єднанні. Якщо безпосередньо галузь права - це сукупність норм, що регулюють особливі види суспільних відносин, які за своїм економіко-правовим і соціальним змістом вимагають відособленого, самостійного регулювання, то правовий інститут - це підрозділ (група) юридичних норм усередині галузі. 

Юридичні  норми утворюють галузь права  не безпосередньо, а через інститути: формування галузі може охоплювати кілька ступенів (інститут - складний інститут - підгалузь - галузь). Наприклад, податкове  право займає чітко виражене положення. З одного боку, до нього входять  інститути більш вузької групи  відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподаткування юридичних  ооіб тощо), з другого - складний інститут податкового права є одним з елементів, що утворюють цільну галузь фінансового права. 

Отже, фінансове  право становить велику сукупність фінансово-правових норм, об’єднаних у певну систему. Остання поділяється  на групи зі специфічними особливостями, логічною структурою, об’єктивним  складом. Система фінансового права  — об’єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню  структуру фінансового права, зміст  і особливість розміщення фінансово-правових норм. 

У системі  фінансового права виокремлюють частини, підгалузі, інститути. Норми  фінансового права залежно від  особливостей регульованих ними відносин утворюють окремі структурні підрозділи. У системі галузі фінансового  права існує кілька підсистем, інститутів, які можна виокремити в розділи. 

Загальна  частина фінансового права акумулює інститути, що закріплюють загальні підходи до регулювання фінансової системи, які стосуються всіх норм Особливої  частини. Загальна частина охоплює  норми, які ніби винесено за дужки. У  дужках - інститути Особливої частини, і саме щодо них застосовуються положення  Загальної частини, але вже в  конкретному випадку, зумовленому  характером інституту. До Загальної  частини належать фінансово-правові  норми, що закріплюють: основні принципи, форми і методи фінансової діяльності; поняття і функції фінансів; система  фінансових органів, їх повноваження; правове положення інших суб’єктів  фінансового права; загальні положення  організації фінансового контролю. 

Норми Загальної  частини конкретизуються в Особливій  частині, що складається з кількох  розділів, підгалузей, які охоплюють  відповідні інститути. Регулюючи більш  вузькі й однорідні за змістом  фінансово-правові інститути, вони утворюють певні підгалузі й  розділи. Особливу частину становлять фінансово-правові норми» що регулюють  відносини у сфері: бюджетної  системи; державних доходів і  видатків; обов’язкового державного страхування; кредитування; публічного регулювання банківської діяльності; валютного регулювання.

2.3. Джерела  фінансового права. Фінансове  законодавство 
 

Традиційно  джерелами права вважаються нормативно-правові  акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні угоди. Є кілька підходів до розгляду джерела права: 

— соціально-економічний  — визначає сукупність соціально-економічних  чинників, що регулюють об’єктивні закони; 

— державно-політичний - характеризує реалізацію державної  волі в конкретних правових нормах; 

— юридичний - специфічний механізм реалізації, що передбачає волю держави в конкретних нормах права. 

Джерело фінансового  права: установлює певні правила  поведінки, що усувають її індивідуалізацію стосовно окремого суб’єкта; має бути видане компетентним органом (здебільшого  органом державної влади); є чітко  відповідати матеріальній і процесуальній  стороні функціонування. 

Отже, джерелом фінансового права є форми  вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття  компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права. 

Розрізняють такі джерела фінансового права: 

І. За владно-територіальними  ознаками (це стосується переважних видів  нормативних актів): 

1) загальнодержавні  нормативні акти; 

2) республіканські  (Автономна Республіка Крим); 

3) місцеві. 

П. За характером правових норм: 

1) нормативні - акти, що містять правові норми  загального характеру, прийняті  компетентними органами у встановленому  порядку; 

2) ненормативні - акти, що не містять правових  норм загального характеру. 

III. За особливостями  правового регулювання і характером  установлення: 

1. Звичай, санкціонований  компетентними органами у встановленому  порядку, на який зроблено посилання  в законі. Звичаєм, як правило,  регулюються процесуальні сторони  функціонування актів, межі компетенції  державних органів у сфері  фінансової діяльності. 

2. Прецеденту  який широко використовують у  державах англосаксонської системи,  особливо за наявності прогалин  у законодавстві. Правозастосовчий орган при цьому фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм сформувалися у процесі судових слухань у податкових справах. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суці ускладнювався посиланнями на п’яте виправлення Конституції США, яке надавало право відмовитися від давання показань, бо це могло призвести до "самозвинувачення". Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним використовувати п’яте виправлення до Конституції у випадку розгляду справ з податкових правопорушень. 

Подібні ситуації зумовлюють також потребу систематизувати  найважливіші судові рішення. У США  судову нормотворчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди й податковий суд США1. 

3. Міжнародні  договори (конвенції, угоди), які  набувають важливого значення  при врегулюванні питань подвійного  оподаткування та інших. Застосування  їх не завжди є однозначним,  оскільки вони мають різну  юридичну чинність. Якщо в Україні  міжнародні договори мають переваги  перед законами, що прийняті Верховною  Радою, то в США рівнозначні  законам і включаються в систему  законодавства нарівні із законами  США. Це породжує проблеми як  забезпечення правового регулювання  цих норм, так і системи гарантій  такого забезпечення. 

4. Правова  доктрина характерна для мусульманських  країн, де, будучи одним із важливих  джерел шаріату, заповнює прогалини  законодавства відповідно до  розпоряджень мусульманської доктрини. 

5. Нормативний  правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело фінансового  права. Інші джерела іноді розглядають  як похідні від нормативного  акта. 

Норми фінансового  права насамперед містяться в  актах представницьких і виконавчих органів та органів місцевого  самоврядування. Саме вони і є джерелами  фінансового права. Отже, джерела  фінансового права - це правові акти представницьких, виконавчих органів  державної влади, органів місцевого  самоврядування, що містять фінансово-правові  норми. 

Система нормативно-правових актів і система законодавства, не будучи синонімами, тісно пов’язані  та взаємозумовлені. Саме тому аналіз системи фінансового законодавства  і дає основне уявлення про  джерела фінансового права України. 

Слід розмежовувати  систему фінансового права і  систему фінансового законодавства. Якщо перша є сукупністю відносин, що регулюються фінансовим правом, то друга — зовнішнім вираженням фінансових правовідносин, своєрідним усвідомленням їх суспільством на певному  етапі, закріпленим за допомогою  наявних у ньому нормативних  важелів. Системи фінансового права  і законодавства співвідносяться  як специфічні філософські категорії  змісту й форми. 

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють  фінансову діяльність. Основу фінансового  законодавства становлять тільки закони і найбільш важливі підзаконні акти (здебільшого прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів  України наприкінці 1992 - початку 1993 p.). 

Основою нормативних  правових актів, що регулюють фінансові  правовідносини, безсумнівно, є закони. Проте їх використання має певні  особливості. По-перше, варто говорити не про окремі чинні фінансові  закони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко вираженими нормами  посилань). Наприклад, дія деяких статей Закону України "Про оподаткування  прибутку підприємств" можлива тільки після введення інших нормативних  актів (Закону України "Про страхування"). 

По-друге, дія  багатьох спеціальних фінансових законів  неможлива без широкої системи  підзаконних актів - інструкцій, роз’яснень. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів  України "Про оподаткування доходів  підприємств" від 26 грудня 1992 р. передбачав особливий підзаконний акт, прийнятий  у вересні 1993 p., що регулював склад  витрат, віднесених на собівартість. У  США, наприклад, Закон про підвищену  вологість територій передбачає перегляд умов застосування поземельного податку в припливно-відпливних зонах, на водно-болотистих угіддях. Проте  до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструкцій податкові інспектори не могли повністю використовувати механізм цього нормативного акта.