Внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства при загрозі банкрутства

    Зараз неможливо проаналізувати ефективність проведених санацій, їх дієвість та результативність. Але по мірі накопичення інформації цей аналіз дасть можливість виявити недоліки, переваги та розробити необхідні передумови вдосконалення правових засад визначення напрямків державної політики, здійснення антикризового регулювання та управління.

    2.Механізм  фінансової стабілізації підприємств  України

    Закон України «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом» фундаментально змінив механізм фінансової санації підприємства. Головне нововведення фінансового оздоровлення - це використання інституту арбітражного управління, можливість реалізувати план санації та укласти мирову угоду. Арбітражний суд має право (з ініціативи комітету кредиторів) прийняти рішення щодо здійснення санації.

    Ініціаторами  санації можуть бути: підприємства-боржники, потенційні санатори, розпорядники майна, що погоджуються з комітетом кредиторів.

    Боржник за дорученням власників підприємства подає заяву про банкрутство  для отримання у кредиторів відстрочки повернення боргів. Це робиться у тому випадку, коли підприємство є санаційноспроможним, але у нього немає часу для реалізації плану санації. Укладення мирової угоди — одна з таких можливостей; саме тоді потрібно надати план санації та проект цієї угоди.

    Оприлюднення  заяви про порушення справи про  банкрутство дає можливість виявити  усіх бажаючих взяти участь у санації  боржника. Інвестор може доручити аудиторській або консалтинговій фірмі провести санаційний аудит боржника щодо визначення його санаційної спроможності.

    Стимулами до участі у фінансовому оздоровленні підприємства є:

• отримання контролю над підприємством-боржником;
• використання ефекту синергізму;
• бажання не втратити надійного постачальника сировини, матеріалів та споживачів продукції;
• приватизація підприємства, якщо воно державної форми власності та ін.

    Нововведенням у механізмі санації та банкрутства  підприємства є робота інституту  арбітражного управлінця, який може виконувати функції розпорядника майна, управлінця санацією, ліквідатора.

    Інститут  арбітражного управлінця санацією (або  ліквідацією) виконує функції розпорядника майна у період порушення справи до моменту прийняття рішення  про санацію або ліквідацію, якщо таке рішення прийнято, і фактично управляє підприємством при проведенні ліквідаційних процедур.

    У компетенцію розпорядника майна  входить проведення аналізу фінансово-господарської  діяльності боржника та розробка пропозицій з відновлення його платоспроможності.

    Після отримання рішення про санацію  управління боржником здійснює управлінець санацією - особа, яка може виконувати повноваження розпорядника майна, керівника підприємства або інвестора.

    Управлінець санацією має право самостійно розпоряджатися майном, складати мирову угоду та інші угоди, а також відмовлятися від  виконання контрактів боржника.

    Розпорядник майна має ряд основних обов'язків, а саме:

• прийняття майна боржника та організація його інвентаризації;
• відкриття спеціальних рахунків для проведення санації та розрахунків з кредиторами;
• забезпечення ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності;
• здійснення заходів щодо повернення дебіторської заборгованості боржника;
• звітування перед комітетом кредиторів про реалізацію плану санації.

    У процедурі прийняття рішення  про санацію останнє слово  про санаційну можливість боржника на підставі відповідних висновків (акт санаційного аудиту, план санації) за розпорядником майна. Прийняття такого рішення залежатиме від уміння досить кваліфіковано, чітко, лаконічно та обґрунтовано розробити бізнес-план санації на поточний і довгостроковий період (або план реорганізації).

    План  реорганізації розробляється в  основному тоді, коли передбачається фінансування санації зовнішнім  інвестором, а умови цієї процедури  погоджуються з власником, кредиторами  і санаторами. Насамперед це стосується реструктуризації статутного капіталу боржника (юридичної особи).

    Реалізація  плану санації потребує звільнення на деякий час боржника від виконання  обов'язків перед кредиторами, що можна здійснити при наявності  мирової угоди. Можливість укласти таку угоду — це суттєве нововведення механізму санації підприємства.

    Мирова  угода — це процедура досягнення домовленості боржника та кредитора  пролонгацію строків платежів або  зменшення суми боргів.

    Мирова  угода може бути погоджена на будь-якому  етапі порушення справи про банкрутство. Ця угода в письмовій формі затверджується арбітражним судом.

    Аналіз  механізму фінансової санації підприємств  України показує прогресивність діючого законодавства про банкрутство. Але окремі складові механізму санації  потребують удосконалення, доопрацювання та уточнення.

    Санація як система соціально-економічних  заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів підприємств-банкрутів, здійснюється такими шляхами:

• погашення боргу;
• злиття збиткових підприємств з фінансово міцними;
• переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;
• випуск цінних паперів;
• продаж майна боржника або передача його в оренду;
• перепрофілювання підприємства-боржника;
• надання урядом пільгових кредитів і пільг з податків;

    зниження  номінальної вартості старих акцій тощо.

    Результати  аналізу за регіонами свідчать, що в окремих регіонах доволі активно  застосовуються різні форми санації, і на цій основі помітні певні  економічні зрушення. Так, у Чернівецькій, Тернопільській та Ровенській областях кількість підприємств-банкрутів зменшилася. Однак негативну тенденцію до збільшення кількості неплатоспроможних підприємств в Україні загалом не подолано. Зростає навантаження на арбітражні суди. У 2002 р. було прийнято постанов на 110,2% більше, ніж протягом попереднього року.

    Санації в агропромисловому комплексі планувалося  провести за рахунок бюджетних асигнувань, а було проведено шляхом взаємозаліку боргів. Вартість заліку витрат лише на об'єкти соціальної сфери в 1998 р. досягла 650 млн. грн.

    Державна  підтримка сільського господарства досить поширена в країнах з розвинутою економікою. Там ця галузь вважається пріоритетною, тож частка коштів, яка передбачається для аграрного сектора, у ВВП досить значна —від 0,1% в Новій Зеландії до 4,1% у Фінляндії та 1,5% у США. А це дає аграріям цих країн можливість виробляти прибуткову продукцію.

    В Україні у 2002 р. підприємствам агропромислового комплексу санаційні кошти надавалися на безповоротній основі на відшкодування  вартості робіт, пов'язаних з ліквідацією  наслідків стихійних лих, витрат на будівництво, утримання об'єктів соціальної сфери та відновлення платоспроможності підприємств, діяльність яких пов'язана з виконанням загальнодержавних програм.

    Відсутність в Україні санаторів обумовлена недосконалістю податкового, фінансово-кредитного, цінового і митного законодавства, атакож відсутністю закону про санацію та банкрутство підприємств. Розв'язання цих питань, зокрема шляхом створення інституту санаторів, які б мали змогу здійснювати санацію різними методами, сприятиме подоланню кризи, прискоренню економічної стабілізації і поліпшенню фінансового стану підприємств. Цьому сприяло прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство». Завдяки цьому з'явилася реальна можливість фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств, повернення боргів кредиторам, залучення реальних інвесторів шляхом застосування процедури банкрутства.

    Передбачені Законом України «Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом» механізми  спрямовані передусім на усунення в ході реформування економіки перешкод, пов'язаних з ідеологічною заангажованістю щодо самого поняття «банкрутство». Важливо, що Закон дозволяє боржникам розрахунки за своїми зобов'язаннями різними способами, а це сприятиме відновленню вітчизняного виробництва.

    Впроваджуються  нові підходи до проведення реорганізації  підприємства-боржника. Завдяки цьому  кредитори матимуть більше можливості повернути свої кошти, ніж за умови  ліквідації боржника.

    Починаючи з 1 січня 2000 року (щодо сільськогосподарських працівників — з 1 січня 2004 року) основними дійовими особами в арбітражних судах, окрім позивачів та відповідачів, будуть також розпорядники майна, управлінці санацією або ліквідатори, покликані справедливо і у встановлених законодавством межах здійснити примусові дії для оздоровлення боржника та задоволення безперечних вимог кредиторів у порядку, визначеному законом, Арбітражно-процесуальним кодексом та іншими законами України.

    Законом передбачається застосування таких  головних етапів процедури банкрутства:

• розпорядження майном боржника;
• мирова угода;
• досудова санація, включаючи реструктуризацію підприємства-боржника;
• ліквідація боржника, визнаного банкрутом.

    З дня набуття чинності Закону право  надання позивної заяви про відкриття справи щодо банкрутства матимуть не лише кредитори, а й сам боржник.

    Шостий  розділ Закону регламентує особливості  банкрутства окремих категорій  суб'єктів підприємницької діяльності, а саме: особливо небезпечних підприємств, сільських (фермерських) господарств, страхових організацій та професійних учасників ринку цінних паперів, громадян-підприємців. Щодо банкрутства комерційних банків, то вони тимчасово виведені з-під дії цього Закону. Процес їх банкрутства регулюється Законом України «Про банки та банківську діяльність». Даним Законом передбачаються особливості банкрутства відсутнього боржника. В цьому випадку арбітражний суд може призначити ліквідатором працівника державного органу з питань банкрутства.

    Сьомим  розділом Закону визначено максимальну  кримінальну відповідальність за умисне доведення суб'єкта до банкрутства — 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

    Використання  внутрішніх фінансових резервів дає  змогу не тільки подолати внутрішні  причини фінансової неспроможності підприємств, а й значною мірою зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Внутрішні джерела є складовою частиною оздоровлення суб'єктів господарювання та необхідною умовою залучення капіталу з зовнішніх джерел.

    Розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу: захисна та наступальна. До найважливіших першочергових заходів, спрямованих на поліпшення ліквідності активів підприємства, можна віднести:

• реалізацію частини основних фондів, які не беруть участі безпосередньо в процесі виробництва;
• використання лізингу (фінансового та оперативного);
• оптимізацію структури розміщення оборотного капіталу;
• рефінансування дебіторської заборгованості.

    Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внутрішньої стабілізації суб'єкта підприємницької діяльності та резервом відновлення платоспроможності. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать факторинг, облік векселів та їх продаж на фондовому ринку. Окрім того, проводиться комплекс процедур для примусового стягнення дебіторської заборгованості, в тому числі через арбітражний суд.

    Найбільш  зацікавленими особами в санації  фінансово неспроможного підприємства є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний  тягар з фінансування санаційних заходів. А це можна здійснити за рахунок зменшення чи збільшення статутного фонду боржника.

    У фінансовому оздоровленні боржника можуть брати участь і кредитори. Участь у санації боржників може здійснюватися таким шляхами:

    1) пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості;

    2) повною або частковою відмовою  від своїх вимог;

    3) наданням додаткових кредитних  ресурсів.

    Активної  участі кредиторів у фінансовому  оздоровленні можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства вони отримають найповніше задоволення своїх вимог, ніж за умов його ліквідації.