Внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства при загрозі банкрутства

Варіант №3 

Зміст:

    1. Відповідь на теоретичне  питання: Внутрішні  механізми фінансової  стабілізації підприємства  при загрозі банкрутства

    2. Задача №1

    3. Задача №2

    4. Задача №3

    5. Задача №4

    6. Задача №5

    7. Література

    Відповідь на теоретичне питання:

    Проблема фінансового оздоровлення українських підприємств надзвичайно актуальна. Законодавство про банкрутство має не тільки стимулювати ефективне використання активів підприємства, а й надавати можливість розробки дійового механізму санації боржника.

    У сфері банкрутства є два шляхи: ліквідація або фінансова санація. Як свідчить практика, завершення справи про банкрутство ліквідацією боржника не завжди вигідно.

    Так, в Україні кошти, які отримані від ліквідації підприємств-боржників  в середньому складали 1,5% вимог кредиторів, а у міжнародній практиці підприємництва цей показник становить 30%.

    Рівень  задоволення вимог державних  органів від ліквідації підприємства дуже низький, а тому необхідно насамперед розробляти механізм фінансової санації  боржника.

    Світова та вітчизняна практика свідчить, що ступінь задоволення вимог залежить від обраного шляху (фінансове оздоровлення чи продаж майна) для підприємства-боржника. Законодавство Німеччини, Італії, Франції, Росії та інших держав передбачає насамперед механізм санації підприємств.

    Санація — це система заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству  господарюючих суб'єктів. Санація  являє собою комплекс послідовних, взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

    Цілі  фінансової санації:

    1) покриття поточних збитків та  усунення причин їх виникнення;

    2) поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємства;

    3) скорочення всіх видів заборгованості;

    4) поліпшення структури оборотного  капіталу;

    5) формування фондів фінансових  ресурсів для проведення санаційних  заходів виробничо-технічного характеру.

    Економічно  розвинуті країни по-різному вирішують  проблеми санації та банкрутства  підприємств. Різниця полягає в  особливостях економічного і соціального  розвитку, принципах побудови національних фінансових систем та їх складових  — фінансів підприємств.

    Цілісний  погляд та етапи розробки санаційної концепції окремого підприємства репрезентує  класична модель санації. Ця модель широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в умовах ринку.

    На  основі первинної інформації визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан підприємства.

    У рамках внутрішнього аналізу за допомогою  ряду коефіцієнтів поглиблено досліджується  фінансовий стан, а потім робиться висновок про можливість або недоцільність санації даного суб'єкта.

    Ліквідацію  можна здійснити на добровільній основі або в примусовому порядку. Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного  підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем останніх.

    Примусова ліквідація підприємства — це процедура  ліквідації неспроможного підприємства, що здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, в процесі порушення справи про банкрутство).

    Суть  стратегії санації — вибір  найкращих варіантів розвитку підприємства та оптимізація політики капіталовкладень. Стратегія — це дії, необхідні  для досягнення поставлених цілей шляхом координації та використання ресурсів з метою забезпечення вигод і високої прибутковості.

    Успіх підприємства приблизно на 70% залежить від стратегічної спрямованості, на 20% — від ефективності оперативного управління і на 10% — від якості виконання поточних завдань.

    Програма  санації— система спрогнозованих взаємозв'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Ця програма формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу, стратегічних завдань санації.

    Оздоровлення  здійснюється за проектом санації, який розробляється на базі санаційної програми. Програма включає: техніко-економічне обґрунтування санації; розрахунок обсягів фінансових ресурсів, які потрібні для досягнення стратегічних цілей; конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу; строки освоєння інвестицій та їх окупності; оцінку ефективності санаційних заходів; прогнозовані результати виконання проекту.

    Координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів - важливий елемент санаційного процесу. Керівні служби повинні своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод для здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу в цьому випадку може надати оперативний санаційний контролінг. Він синтезує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції.

    Органи  контролінгу для виконання своїх  функцій використовують такі основні методи та інструменти: аналіз підприємства в порівнянні з конкурентами; систему раннього попередження та реагування; вартісний аналіз; портфельний аналіз; аналіз точки беззбитковості; імітаційне моделювання; калькулювання системи планово-контрольних розрахунків та ін.

    Головним  завданням фінансового оздоровлення підприємств є розробка бізнес-плану. На основі дослідження фінансового  стану підприємства та аналізу причин кризової ситуації формулюються стратегічні  цілі санації і системний прогноз проведення фінансового оздоровлення (поліпшення) підприємства. Обов'язково формується бізнес-план фінансового оздоровлення підприємства.

    Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої  діяльності підприємства та обмежених  можливостей його впливу на фінансові відносини. Це насамперед загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, збиткова його діяльність і відсутність фінансового потенціалу.

    Існують три фази фінансової кризи:

    1) поява окремих фактів невиконання  обов'язків підприємства;

    2) загроза подальшого існування  підприємства, що потребує негайного  проведення санації;

    3) кризовий стан підприємства, який  потребує його ліквідації.

    Для вибору найефективніших форм санації  необхідно виявити внутрішні  та зовнішні причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

    Закономірним  результатом розвитку симптомів  фінансової кризи є непомірна  кредиторська заборгованість, неплатоспроможність  та банкрутство підприємства.

    Для раннього попередження та своєчасного  реагування на появу ознак кризи підприємства керівництво повинно систематично відстежувати інформацію про потенційну загрозу його діяльності з внутрішнього і зовнішнього середовища.

    Керівництво має отримувати результати внутрішнього і зовнішнього фінансового аналізу  діяльності підприємства. Внутрішній аналіз необхідний для вияву слабких і сильних сторін господарюючого суб'єкта та їх врахування в плануванні на перспективу або поточний період (формування бізнес-плану).

    Зовнішній аналіз (причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності) має багато спільного із загальним фінансовим аналізом. Особливості зовнішнього аналізу (аудиту) в основному пов'язані з об'єктами та цілями проведення, що і визначає методи його здійснення. Як правило, аудит проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Він допомагає визначити глибину фінансової кризи підприємства та виявити можливості її подолання. Завершується аудит загальною оцінкою санаційної придатності.

    На  підставі одержаних у результаті зовнішнього і внутрішнього аналізу фінансово-господарського становища суб'єкта даних розробляються загальні висновки та пропозиції щодо доцільності його ліквідації або санації.

    Якщо  підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, то приймається  рішення про проведення фінансового оздоровлення підприємства.

    Одним з основних шляхів санації є реструктуризація суб'єкта господарювання. Затверджені  методичні рекомендації щодо проведення санаційної реструктуризації вітчизняних  підприємств.

    Реструктуризація  підприємства — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

    План  реструктуризації необхідно розробити  з урахуванням поглибленого аналізу  фінансово-господарського становища  підприємства. План повинен містити  такі дані:

    1) економічне обґрунтування необхідності проведення реструктуризації;

    2) пропозиції щодо форм і методів  реорганізації;

    3) витрати на проведення реструктуризації  та джерела їх фінансування;

    4) план конкретних заходів, спрямованих  на їх реалізацію, строки, відділи  підприємства та особи, які відповідають за їх виконання.

    Необхідно обов'язково враховувати негативні  наслідки діяльності підприємства та діюче законодавство.

    Форми санаційної реорганізації такі:

• виділення підприємств за розподільним балансом; приєднання даного підприємства до іншого;
• поглинання через придбання фінансово неспроможного підприємства підприємством-санатором;
• поділ підприємств, які виникли в результаті цього поділу (розподільний баланс і перехід майнових прав та обов'язків);
• злиття, що здійснюється об'єднанням підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим фінансово-стійким підприємством.

    Основний  показник аналізу банкрутства в  Україні — це оцінка масовості  поширення ситуації банкрутства. У  середньому в Україні банкрутами в 2003 році визнано 8,58 на кожну 1000 зареєстрованих підприємств. Цей показник має стійку тенденцію до зростання. Протягом 2000— 2003 рр. він зріс більше як в 2,5 рази. У фінансово-стабільних країнах, які характеризуються високим рівнем розвинутості ринкових відносин, цей «індекс лиха» коливається від 5 до 15 на 1000 підприємств.

    На  погляд фахівців, ініціювання справи про банкрутство ще не стало звичним  засобом розв'язання проблеми боргів, і в той же час існує певна  зневіра підприємців у результативності використання інституції банкрутства в Україні.

    Особливо  великі труднощі існують з пошуком  санатора. Термін пошуку та кількість  учасників санації (підприємств-інвесторів) суттєво залежать від суми боргів підприємства-банкрута. Термін пошуку зазвичай становить від 6 місяців  до 3 років, що значно перевищує процесуальний термін, який передбачений законодавством.

    Усе зазначене вище суттєво ускладнює, а в більшості випадків унеможливлює практичне використання встановленого  права на санацію підприємства-боржника.