Способи розрахунку доходу

 

Є лише низка факторів, які потрібно обов'язково враховувати при формуванні цільової структури капіталу підприємства з метою забезпечення найбільш ефективної пріоритетності між рівнем рентабельності власного капіталу і коефіцієнтом автономії. Основні фактори, що впливають на фінансову структуру капіталу, систематизовано в таблиці (рис. 2.8.) 

З урахуванням перелічених факторів управління структурою капіталу на підприємстві потрібно здійснювати у двох напрямках:

• обґрунтування оптимальних пропорцій використання власного і позикового капіталу;
• залучення необхідних обсягів власного і позикового капіталу для досягнення цільової структури.

Оптимальна структура капіталу — це таке співвідношення між власним  і позиковим капіталом, за якого  одночасно забезпечується висока фінансова  рентабельність і не втрачається  фінансова стійкість підприємства. Зрозуміло, що чим більша частка позикового капіталу, тим за більшої різниці між рентабельністю інвестованого капіталу та середньою ставкою відсотка за позиковими коштами після сплати податків буде більшим ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових коштів). Разом із тим, фінансовий ліверидж може бути вигідним до певної міри, адже забагато  боргів у структурі капітвлу означає, що підприємство буде неспроможне виконати свої фіксовані фінансові зобов'язання. З іншого боку, надмірний випуск простих акцій може призвести до втрати контролю власників над підприємством.

Таким чином, крайнощі в управлінні структурою капіталу досить небезпечні і можуть мати руйнівні наслідки. Щоб їх уникнути, фінансові  менеджери повинні вивчити досвід найуспішніших у своїй галузі підприємств і намагатися підтримувати баланс між позиковим і власним капіталом. Потрібно будь-що уникати такого розміру боргів, за якого виплати за фіксованими зобов'язаннями перевищують розумну межу. Для цього необхідно кожного разу, приймаючи рішення про залучення додаткових позикових коштів, прораховувати найгіршу ситуацію (спад ділової активності, різке падіння попиту або цін на продукцію, подорожчання кредитів тощо) і з'ясувати, чи зможе підприємство виконувати свої фіксовані фінансові зобов'язання за несприятливих умов діяльності. 
Отже, мета фінансового менеджменту полягає у забезпеченні виваженої структури капіталу, яка б відповідала цільовим настановам підприємства і забезпечувала мінімальний фінансовий ризик за достатньо високої ринкової вартості(але не обов'язково найвищої).

 

 

 

 

Методи  обґрунтування фінансових рішень про  зміну величини і структури капіталу залежать від обраних критеріїв  оцінювання. Критеріями оптимізації  структури капіталу можуть бути:

• мінімізація середньозваженої вартості капіталу;
• максимізація рентабельності власного капіталу при одночасній мінімізації ризику;
• максимізація чистого прибутку на одну акцію.

Якщо  за критерій оцінювання взяти мінімізацію  середньозваженої вартості капіталу, то оптимальним вважається такий  варіант структури капіталу, який забезпечує найменшу середньозважену  вартість капіталу або найменшу його граничну вартість у випадку додаткового  залучення коштів. 
Наприклад  
Визначити для кожного з варіантів формування структури капіталу, наведених у табл. 2.9, середньозважену ціну фінансових ресурсів і вибрати найбільш оптимальне поєднання власного і позикового капіталу.

 

 

Найбільш  оптимальним є варіант 3, в якому  частка позикових коштів становить 50 % і забезпечується мінімальна середньозважена вартість капіталу.

За критерієм  максимізації рентабельності власного капіталу 
оптимальним вважається таке поєднання власного і позикового капіталу, за якого забезпечується найбільше нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важеля і при цьому диференціал плеча не перетворюється на від'ємну величину.

 
Приклад 
З наведених у табл. 2.10. варіантів структури капіталу вибрати оптимальний.

Оптимальним є варіант, в якому частка позикових  коштів становить 40 %, оскільки при цьому  максимізується рентабельність власного капіталу й одночасно забезпечується допустимий рівень ризику.

 

 

Критерій  максимізації чистого прибутку на одну акцію найчастіше використовується у випадку, коли необхідно вибрати  альтернативне джерело фінансування активів підприємства: випуск акцій  чи випуск облігацій. Обсяг чистого прибутку на одну акцію можна визначити за формулою

де ЧПЯ  — чистий прибуток на одну акцію;

ОП —  операційний прибуток;

ФВ —  сумарні фінансові витрати на залучення позикових коштів;

Коп —  коефіцієнт оподаткування прибутку;

КЛ —  кількість акцій підприємства в  обігу.

Є спосіб визначення граничного значення операційного прибутку, нижче якого вигідніше  випускати акції, а вище — облігації. Для цього розв'язується рівняння 
 
де ОП — граничне значення операційного прибутку;

ФВа, ФВ0 — загальні фінансові витрати  на залучення позикових коштів при  фінансуванні за рахунок випуску  акцій і облігацій; 
Ка(а), Ка(о) — загальна кількість акцій підприємства, що перебуває в обороті при додатковому випуску акцій і облігацій.

 

 

Висновки  до розділу

 
        Капітал — це матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в підприємство з метою забезпечення здійснення його статутної діяльності. Залежно від джерел залучення капітал буває власним і позиковим, постійним і змінним, а за напрямками розміщення — основним і оборотним.

Власний капітал — це вартість засобів, які  належать власникам підприємства. Значення власного капіталу розкривається через його функції: довгострокове фінансування, відповідальність і захист прав кредиторів, компенсація понесених збитків, забезпечення кредитоспроможності, фінансування ризику, незалежність та вплив власників на підприємство, розподіл доходів і активів.

До складу власного капіталу відносять: статутний капітал, додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Збільшити статутний капітал підприємства можна шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції, збільшення номінальної вартості акцій. І навпаки, зменшити статутний капітал можна за рахунок зменшення номінальної вартості акцій і викупу акцій з метою їх анулювання.

Позиковий капітал формує зобов'язання підприємства. До складу позикових коштів відносяться: довгострокові кредити банків, довгостроковий позиковий капітал, короткострокові кредити банків, короткострокові позикові кошти, кредиторська заборгованість, інші короткострокові зобов'язання.

Під вартістю (ціною) капіталу розуміють процентне відношення витрат на обслуговування залученого капіталу до величини цього капіталу. Середньозважена вартість капіталу характеризує середній рівень витрат для підтримки економічного потенціалу підприємства за існуючої структури капіталу і порівнюється з внутрішньою нормою прибутковості інвестицій. 
Сутність фінансового важеля (лівериджу) полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темп зміни чистого прибутку шляхом зміни обсягів та структури власного і позикового капіталу. Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу, незважаючи на його платний характер. Сила дії фінансового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого прибутку підприємства перевищують темпи приросту його операційного прибутку за рахунок ефекту фінансового важеля.

При формуванні фінансової структури капіталу враховують вплив таких факторів: галузеві особливості  підприємницької діяльності; стадію життєвого циклу підприємства та темпи його розвитку; стабільність реалізації продукції; структуру витрат і рівень операційного лівериджу; ступінь  рентабельності діяльності; рівень оподаткування  прибутку підприємства; необхідність забезпечення резерву позикової  ємності; кон'юнктуру товарного і  фінансового ринку; ставлення кредиторів до підприємства; рівень концентрації власного капіталу; фінансовий менталітет власників і фінансових менеджерів підприємства тощо.

Оптимізація структури капіталу здійснюється за критеріями: мінімізація середньозваженої вартості капіталу; максимі зація  рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важеля при одночасній мінімізації фінансових ризиків; максимізація чистого прибутку на одну акцію.

Висновок: підприємство можна віднести до фінансово стійкого, якщо у нього оптимальна структура капіталу;

   — управляти структурою капіталу, тим самим управляючи фінансовою стійкістю підприємства, недостатньо, оскільки необхідно грамотно користувати

ся фінансовим левериджем у структурі  активів;

— фінансовий леверидж у структурі  активів впливає на платоспроможність підприємства в довгостроковому періоді;

— позитивно впливає на фінансово-економічний стан підприємства дотримання балансу фінансового левериджу в структурі капіталу (відношення позико-

вого і власного капіталу) та структурі  активів (відношення фінансових и реальних активів).

 

 

3. ВИДИ І МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ НА ПІДПРИЄМСТВІ.

 

Аналіз  фінансового стану — це частина  загального аналізу господарської  діяльності підприємства, який складається  з двох взаємозалежних частин: фінансового  аналізу й управлінського аналізу.

Фінансовий  аналіз за організаційними формами  проведення включає:

-    зовнішній аналіз;

-    внутрішній аналіз.

Зовнішній фінансовий аналіз здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності.

Зовнішній фінансовий аналіз включає:

-    аналіз абсолютних показників  прибутку;

-    аналіз показників рентабельності;

-    аналіз фінансового стану, фінансової  стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності  балансу;

-    аналіз ефективності використання  залученого капіталу;

-    економічна діагностика фінансового  стану підприємства.

Внутрішній  аналіз фінансового стану здійснюється аналітиками підприємства і заснований на широкій інформаційній базі, у  т.ч. оперативні дані.

Внутрішній  фінансовий аналіз включає:

-    аналіз майна (капіталу) підприємства;

-    аналіз фінансової стійкості  та стабільності підприємства;

-    аналіз ділової активності підприємства;

—     аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що впливають  на них;

-    аналіз кредитоспроможності підприємства;

-    аналіз ліквідності та платоспроможності  підприємства;

-    аналіз самоокупності підприємства.

За періодом проведення є:

-    попередній фінансовий аналіз;

-    поточний (оперативний) фінансовий  аналіз;

-    подальший (ретроспективний) фінансовий  аналіз.

Попередній  фінансовий аналіз — дослідження  умов фінансової діяльності, в цілому, або здійснення окремих фінансових операцій підприємства.

Поточний (оперативний) фінансовий аналіз —  дослідження оперативного впливу на результати фінансової діяльності.

Подальший (ретроспективний) фінансовий аналіз здійснюється шляхом порівняння фінансового стану  звітного періоду з попереднім і  поточним аналізом.

За об'єктом  аналізу:

—     аналіз фінансової діяльності підприємства (обєднання) загалом (дослідження фінансової діяльності підприємства як цілісного  комплексу без виокремлення окремих  підрозділів);

-   аналіз фінансової діяльності окремих структурних одиниць і підрозділів (дослідження фінансової діяльності центрів економічної відповідальності);

-    аналіз окремих фінансових операцій.

За обсягом  дослідження:

-     повний фінансовий аналіз;

-   тематичний фінансовий аналіз.

Повний  фінансовий аналіз - це комплексне дослідження фінансової діяльності підприємства.

Тематичний  фінансовий аналіз — це дослідження  окремих аспектів фінансової діяльності.

Практика  аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Рис. 3.1. Види фінансового аналізу

 

Горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.