Дивідендна політика

ter">Да = [Д + (Ц1 – Ц0)] / Ц0,

де  Да – дохідність акції;

Д –  отримані за період дивіденди;

Ц1 –  поточна ринкова ціна акції;

Ц0 –  ціна, за якою акція була придбана.

     Основною  метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на інвестований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а також (в  основному це власники великих пакетів  акцій) прагне права власності на частину AT та участі в управлінні ним.

     Рішення про виплату акціонерам частини  прибутку у вигляді дивіденду  приймається на зборах AT за підсумками діяльності за період. Після відрахування податків, зборів та інших платежів отримується прибуток до розподілу, який AT може використати по-різному, зокрема й на формування спеціального фонду дивідендів [9, 58-63]:

     ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ,

де  ПДР – прибуток до розподілу;

РФ –  резервний (страховий) фонд;

ФРВ –  фонд розвитку виробництва;

ФД –  фонд дивідендів;

ФСП –  фонд на соціальні потреби;

ІФ –  інші фонди.

     Треба звернути увагу на те, що в Україні  виплата дивідендів нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в розпорядженні  емітента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди можуть виплачуватися  незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів, так і кошти фондів економічного стимулювання та кошти фондів спеціального призначення.

     Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те, що AT повинне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для резидентів та 15% – для нерезидентів до або одночасно з виплатою дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток AT є платником податку на дивіденди з наступним його заліком у податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату податку на прибуток у наступних податкових періодах [9, 58-63].

     Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну є зниження ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше вони отримували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року отримують 85%.

     Нарахування та виплата дивідендів, а також  сплата податку проводиться таким чином [9, 58-63]:

• нараховуються дивіденди разом із податком, нараховується податок на дивіденди;
• отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету податок на дивіденди;
• перераховуються дивіденди юридичним особам та виплачуються дивіденди фізичним особам.

Для розрахунків  пропонується застосовувати такі формули [9, 58-63]:

де  Сд – ставка дивіденду;

СК –  статутний капітал.

де  Дн – нарахований дивіденд одному акціонеру;

НВ – номінальна вартість акції;

А –  кількість акцій у акціонера.

де  Дв – виплачений дивіденд одному акціонеру;

ПП –  податок на прибуток із громадян на дивіденд.

     Нині  встановлено такі співвідношення:

Дв = 0,70 Дн – для резидентів, Дв = 0,85 Дн – для нерезидентів.

     Якщо  власник акції змінювався, то Дн може визначатися із врахуванням  строку, протягом якого акціонер володів  акціями [9, 58-63]:

Днт = (Дн × Т) / 100,

де  Днт – нарахований дивіденд залежно від терміну;

Т –  термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду.

     Застосування  останньої формули проблематичне  і навіть недоцільне, бо власник  акції протягом періоду (в Україні  найчастіше він становить один рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює  розрахунки та може призвести до порушення прав акціонерів.

     Незважаючи  на загальний важкий стан підприємств  України, значна частина акціонерних  товариств отримує прибуток та має  можливість виплачувати дивіденди. Так, за підсумками 1998 року найбільше  в СНД хімічне підприємство концерн "Стирол" направив на виплату дивідендів 5,6 млн. грн.; АСК "Укррічфлот" – 5 млн. грн., або 0,80 грн. на акцію; Запорізький залізорудний комбінат – 4 млн. грн., або 0,053 грн. на акцію; ДАЕК "Запоріжжя-обленерго" – 623 тис. грн., що становить 10% чистого прибутку (ЧП), або 0,0035 грн. на акцію; ВАТ "Дніпрообленерго" – 600 тис. грн., що становить 5% ЧП; ДАЕК "Західенерго" – 499 тис. грн., або 10% ЧП; ЕК ВАТ "Полтава-обленерго" – 275 тис. грн., або 0,11 грн. на акцію; ВАТ "Нафтохімія Прикарпаття" – 196,4 тис. грн., що дорівнює 5% ЧП; фармацевтична фірма "Здоров'я" *- 180 тис. грн.; ВАТ "Київський картонно-паперовий комбінат" – 555 тис. грн., або 13% ЧП; АППБ "Аваль" – 135 тис. грн. [9, 58-63].

     Досить  часто подаються дані про розмір дивідендів, які припадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це прийнято у світовій практиці. Наприклад, за підсумками діяльності ТОВ "Дружківський метизний завод" виплачував у 1999 році 0,027 грн. на акцію; ЗАТ "Харківська бісквітна фабрика" – 0,65 грн. на акцію; ВАТ "Спектр" – 0,06 грн. на акцію;

ВАТ "Роменський молочний комбінат" – 1,00 грн. на акцію; ВАТ "Одеса-газ" – 1,02 грн. на акцію; ЗАТ ІФ "Олбі-Інвест" – 1,12 грн. на інвестиційний сертифікат.

     За  підсумками 1999 року до фонду виплати  дивідендів ВАТ "Сумигаз", наприклад, планує спрямувати 5% чистого прибутку; пивзавод "Рогань" – 10%; ДАЕК "Закарпаттяобленерго" – 13,2%; ВАТ "Кримський содовий завод" – 25 % [9, 58-63].

     Аналіз  викладеного вище, а також загальний  стан українських підприємств, гостра потреба останніх у прямих інвестиціях дають змогу вважати доцільним та оптимальним розподіл як дивіденди 5-10% чистого прибутку.

     Акціонерні  товариства, які прийняли рішення  про виплату дивідендів, мають  багато проблем. 

       По-перше, після прийняття такого  рішення на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Виникає запитання: де публікувати? Найзручнішим для акціонерів є розсилання письмових повідомлень, але для AT, що мають кілька тисяч акціонерів, це досить дорогий і трудомісткий процес.

     По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем розташування AT. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду, дивіденди не виплачуються.

     По-третє, з'являються проблеми при виплаті  дивідендів у відкритому акціонерному товаристві. Ось можливі варіанти виплати та їх недоліки: видача готівкою через касу (не всі акціонери живуть поблизу місцерозташування AT), перерахунок поштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба розіслати кілька тисяч переказів), перерахунок на рахунки акціонерів у банках (відкриття рахунка кожного акціонера, повідомлення їм про номер рахунка).

     Виникають також питання щодо взаємовідносин з іноземними інвесторами, конвертації  валюти, переказу дивідендів за кордон. Відносно шляхів виплати потрібний комбінований підхід, орієнтований на зручність як для AT, так і для акціонерів [9, 58-63].

     Дивіденди в акціонерних товариствах розраховуються за формулою [18, 143]:

Д = Пр – (Пд + Витр + Рф + Іф),

де  Пр – прибуток до розподілу;

Пд –  податки і платежі з прибутку до бюджету;

Витр  – витрати на утримання акціонерного товариства;

Рф –  відрахування в резервний фонд;

Іф –  інвестиційний фонд на розвиток виробництва.

     Дивіденд  акціонера розраховується шляхом множення номінальної вартості акції на дивідендну ставку і на кількість акцій. Хоча на практиці дивідендна ставка встановлюється в грошових одиницях і складає їх певну кількість на одну акцію.

     Вартість  акції після виплати дивідендів визначається найпростішим чином [18, 143]:

ВАпдв = ДС × НВА / ППндова

де  ДС – дивідендна ставка;

НВА –  номінальна вартість акції;

ППндова – позичковий процент на день оцінки вартості акції.

     Розрахунок  дивідендної ставки можна здійснювати  ще й таким чином [18, 143]:

ДС = (СДбп – СДПАбп) / (СФкр – ВА),

де  СДбп – сума дивідендів без податку;

СДПАбп- сума дивідендів на привілейовані акції;

СФкр  – статутний фонд кінця року;

ВА –  вартість акцій, викуплених і не розміщених серед акціонерів.

     Дивіденд  індивідуального акціонера за рік  можна розрахувати таким чином [18, 149]:

ДІА = НВА  × ДС × КА × ТВА / (100 × 365),

де  НВА – номінальна вартість акції;

ДС –  дивідендна ставка;

КА –  кількість акцій;

ТВА –  термін володіння акціями в рік.

Дивіденди можуть виплачуватись у різних формах.

     1. Виплата дивідендів готівкою. Це  найбільш проста і найпоширеніша форма здійснення дивідендних виплат.

     2. Виплата дивідендів акціями. Така  форма передбачає надання акціонерам  знову емітованих акцій на  суму дивідендних виплат. Вона  становить інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований  на ріст капіталу в майбутньому періоді.

     3. Автоматичне реінвестування. Ця  форма виплати надає акціонерам  право індивідуального вибору  – одержати дивіденди наявними  чи реінвестувати їх у додаткові акції.

     4. Викуп акцій компанією. Він  розглядається як одна з форм  реінвестування дивідендів, відповідно до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину акцій. Це дозволяє автоматично збільшувати розмір прибутку на одну акцію, що залишилася, і підвищувати коефіцієнт дивідендних виплат у майбутньому періоді. Така форма використання дивідендів вимагає згоди акціонерів [18, 145]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок 

     Отже, політика виплати дивідендів має  на увазі прийняття рішення про виплату прибутку фірми акціонерам або її реінвестуванні; це рішення може вплинути на ціну акцій фірми як сприятливим, так і несприятливим чином. Ключові чинники, що визначають дивідендну політику фірми, перераховані нижче.

     Вибір політики дивідендів включає в себе розв'язання наступних питань.

     1. Яка частка прибутку повинна бути виплачена як дивіденди в середньому протягом певного періоду?

     2. Чи повинна фірма забезпечувати стабільне зростання дивідендів?

      3. Чому повинен бути рівний розмір поточного дивіденду на акцію?

     Міллер і Модільяні розробили теорію ірелевантності дивідендів, яка стверджує, що дивідендна політика фірми не впливає ні на вартість фірми, ні на ціну її капіталу.

     Теорія  «синиці в руках», запропонована  Гордоном і Лінтнером, стверджує, що вартість фірми буде максимізуватися при високій частці виплати дивідендів, тому що інвестори віддають перевагу реальним дивідендам потенційному прибутку від приросту капіталу в зв'язку з їх меншою ризиковість.

     Теорія  податкової диференціації, що відстоюється Літценбергером і Рамасвамі, свідчить, що вартість фірми максимізується при низькій частці виплати дивідендів, оскільки інвестори виплачують менші податки на прибуток від приросту капіталу, чим на дивіденди.

     Оскільки  емпірична перевірка цих трьох  гіпотез не дозволила прийти до певних висновків, вчені просто не можуть дати менеджерам корпорацій якого-небудь точного висновку про вплив змін в політиці дивідендів на ціни акцій і капіталу. Тому визначення оптимальної політики виплати дивідендів надзвичайно складне.