ЗМІСТ

Вступ

1 Сутність  і теоретичне обгрунтування дивідендної  політики

2 Аналіз  дивідендної політика акціонерного  товариства

Висновок

Перелік використаної літератури

 

      Вступ

 

     Дивідендна  політика, як і керування, структурою впливає на положення компанії на ринку капіталу, зокрема на динаміку ціни його акцій. Дивіденди являють собою грошовий дохід акціонерів і деякою мірою сигналізують їм про те, що комерційна організація, в акції якої вони вклали свої гроші, працює успішно.

     У теорії фінансів одержали популярність три підходи до обґрунтування оптимальної дивідендної політики: теорія іррелєвантності дивідендів, теорія істотності дивідендної політики, теорія податкової диференціації.

     Теорія  іррелєвантності дивідендів розроблена Ф.Моділ’яні й М.Міллером. У своїй  статті, опублікованої в 1961 р., вони доводять, що величина дивідендів не впливає на зміну сукупного багатства акціонерів, що визначається здатністю фірми генерувати прибуток, і більшою мірою залежить від правильності інвестиційної політики, ніж від того, у якій пропорції прибуток підрозділяється на виплачену у вигляді дивидендів і реінвестовану. Іншими словами, оптимальної дивідендної політики як фактору підвищення вартості фірми не існує в принципі.

     У розвиток своєї теорії Моділ’яні  й Міллер запропонували нараховувати дивіденди по залишковому принципі. Обґрунтовуючи цю ідею, вони знову вказують на пріоритетність правильної інвестиційної політики, що, зрештою, і визначає досягнення основної мети, що коштує перед компанією. Саме тому послідовність дій повинна бути такою:

     а) складається оптимальний бюджет капіталовкладень і розраховується необхідна сума інвестицій;

     б) визначається схема фінансування інвестиційного портфеля за умови максимально можливого  фінансування за рахунок реінвестування прибутку й підтримки цільової структури джерел;

     в) дивіденди виплачуються в тому випадку, якщо не весь прибуток використаний з  метою інвестування.

     Інвестори, виходячи із принципу мінімізації ризику, завжди надають перевагу поточни дивідендам, так само як і можливому прирості акціонерного капіталу. Крім того, дивідендні виплати зменшують рівень невизначеності інвесторів щодо доцільності й вигідності інвестування в дане підприємство; тим самим їх задовольняє менша норма доходу на інвестований капітал, що приводить до зростання ринкової оцінки акціонерного капіталу. Навпроти, якщо дивіденди не виплачуються, невизначеність зростає, зростає й прийнятна для акціонерів норма доходу, що приводить до зниження ринкової оцінки акціонерного капіталу. Тому кожне підприємство повинне вибирати свою суб'єктивну політику виходячи насамперед із властивих йому особливостей.

     Можна виділити два основні інваріантні  завдання, розв'язувані в процесі  вибору оптимальної дивідендної  політики. Вони взаємозалежні й укладаються  в забезпеченні:

     а) максимізації сукупного надбання акціонерів;

     б) достатнього фінансування діяльності підприємства.

     Для рішення поставлених завдань, у  даній роботі необхідно розглянути: джерела дивідендів, порядок їхніх  виплат, види дивідендних виплат і  ін.

     Таким чином, оптимальність дивідендної політики може розумітися лише в тім, щоб нараховувати дивіденди після того, як проаналізовані всі можливості для ефективного реінвестування прибутку й за рахунок цього джерела профінансовані всі прийнятні інвестиційні проекти. Якщо весь прибуток доцільно використати для реінвестування, дивіденди не виплачуються зовсім, навпроти, якщо в компанії немає прийнятних інвестиційних проектів, прибуток у повному обсязі направляється на виплату дивідендів.

1 СутНІСТЬ і теоретичне обґрунтування дивідендної політики

 

     Дивідендна  політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати  прибутки у вигляді дивідендів чи утримувати їх для інвестування.

     Дивідендну  політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.

На дивідендну політику впливає низка факторів. Найтиповішими з них є:

• різноманітні кредитні та фінансові обмеження;
• диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;
• сприятливі форми інвестування у певні періоди;
• бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки);

     У сумі ці та інші фактори визначають оптимальну дивідендну політику. Оптимальна дивідендна політика – це така політика, яка максимізує ціну акцій підприємства.

      Знаходження цього оптимуму є винятково важким завданням, і неможливо створити ідеальну модель дивідендної політики. Однак можна виділити основні моменти, які враховують при виробленні такої політики.

     Під час прийняття рішень щодо дивідендної  політики керівництво підприємства повинно враховувати[10, 156]:

• заборгованість за раніше випущені облігації;
• виплату дивідендів по привілейованих акціях, тому що вона здійснюється до виплати по звичайних акціях;
• достатність грошових коштів підприємства для виплати дивідендів;
• норми податкового законодавства.

     Дивідендна  політика, тобто прийняття рішення про те, чи виплачувати зароблені кошти у вигляді дивідендів або залишати їх і реінвестувати в активи фірми, має три ключових елементи [4, 447]:

     1. Яка частка прибутку в середньому повинна бути виплачена протягом певного часу? Це вибір цільового значення коефіцієнта виплати дивідендів.

       2. Чи повинна фірма намагатися підтримувати стабільне зростання дивідендів, або вона повинна щорічно міняти розмір дивідендів в залежності від своїх внутрішніх потреб в коштах і потоків грошових коштів?

     3. Яка кількість доларів повинна фірма виплатити у вигляді поточних дивідендів?

     Дивідендна  політика повинна засновуватися в значній мірі на перевазі інвесторами дивідендів або прибутку від приросту капіталу. Мова йде про те, чи краще для маргінального інвестора, щоб фірма розподілила прибуток у вигляді дивідендів, або ж цей прибуток доцільно знову вкласти в справу, щоб надалі отримати прибуток від приросту капіталу. Ця перевага може бути описана за допомогою моделі оцінки акцій в умовах постійного зростання [4, 448]:

P = D₁ / (k_s – g).

     Формула показує, що якщо компанія підвищує норму виплат і тим самим збільшує D, то це може послужити причиною збільшення ціни акцій. З іншого боку, збільшення D приведе до зменшення об'єму реінвестицій, очікуваний темп зростання масштабів діяльності знижується, що, швидше усього, приведе до зниження ціни акцій. Таким чином, які-небудь зміни в політиці виплат будуть мати два протилежних результати, тому фірма повинна прагнути знайти той баланс між поточними дивідендами і майбутнім зростанням, яке максимізує ціну акцій. 
 
 
 

     2 АНАЛІЗ ДИВІДЕНДНОЇ  ПОЛІТИКИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА 

     У зв'язку з процесами приватизації та створення нових підприємств  в Україні останніми роками набуває поширення такий тип господарської структури, як акціонерне товариство (AT).

     За  період приватизації населенням нашої  країни було отримано близько 46 млн. приватизаційних  майнових сертифікатів. Для продажу  через національну мережу центрів  сертифікатних аукціонів за ПМС було запропоновано понад 13 тисяч пакетів акцій різних підприємств України загальною вартістю 3 млрд. грн., а також за компенсаційні сертифікати – 7 тисяч пакетів загальною вартістю 1,6 млрд. грн. За весь час було приватизовано 50 тисяч об'єктів малої приватизації та 1300 об'єктів незавершеного будівництва, близько 11 тисяч великих і середніх підприємств були перетворені в акціонерні товариства [9, 58-63].

     Кількість AT, безумовно, зростатиме, бо акціонерна форма власності має багато переваг, наприклад таких, як можливість акумулювати значні кошти шляхом продажу акцій, обмежена відповідальність власників за борги товариства, змога вільно розпоряджатися своєю часткою капіталу, одержання акціонерами прибутку на вкладений капітал (дивідендів).

     Існує кілька цілей, яких повинні прагнути досягнути AT. Основні з них такі [9, 58-63]:

• розширення діяльності;
• збільшення прибутку;
• підвищення доходів акціонерів, поліпшення їх добробуту.

     Остання з названих цілей може досягатися шляхом підвищення курсів акцій та збільшення дивідендів, проведення ефективної дивідендної політики.

     Дивіденд  – це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка  проводиться в порядку, передбаченому  статутом AT, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні  після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.

     Дивідендна  політика – це сукупність заходів, які здійснюються AT і спрямовані на прийняття рішень із нарахування  та виплати дивідендів власникам  акцій цього AT.

     Використання  коштів на виплату дивідендів акціонерам – перший із двох основних шляхів розподілу  прибутку AT після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку AT, що приводить  до збільшення майбутніх грошових потоків.

     У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти [9, 58-63]:

• позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери AT прогнозують збільшення прибутку, поліпшенні добробуту акціонерів;
• негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.

     Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в AT, або  виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні рекомендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства [9, 58-63].

     Слід  виділити такі типи дивідендної політики AT [9, 58-63]:

• політика постійних виплат, згідно з якою AT платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;
• політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;
• політика поступового збільшення дивідендів;
• політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку AT поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;
• виплата дивідендів акціями.

     На  розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товариства, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу акціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов'язані їх продавати.

     Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної  політики немає. Кожне акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, прибутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для вітчизняних підприємств найкращим, очевидно, є вибір другого та третього типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких межах, а зменшення дивідендів не бажане для AT. Метод виплати дивідендів акціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому [9, 58-63].

     Дивіденд  – один із чинників привабливості  акцій для дрібних потенційних  інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення  широкого загалу людей до процесу  інвестування в цінні папери. При  прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних виплат та доходу від зміни вартості акцій [9, 58-63]: