Управління вищою освітою в Україні

   У процесі  формування людського капіталу  як елементу продуктивних сил  суспільства освіта й професійна  підготовка закріплюють у людини навички, поглиблюють усвідомлення особливої значущості її здатності до праці як творчої діяльності, формують і розвивають здатність конкурувати. Освоєння навичок конкурентності й формування конкурентоспроможності відбувається за три етапи:

• На першому, початковому, етапі освіти більшість населення отримує загальну середню освіту, освоюючи елементи конкуренції в процесі навчання, дошкільного та позашкільного виховання;
• На другому етапі, під час первинного професійного навчання (в профтехучилищах, вищих навчальних закладах освіти, в аспірантурі тощо), також є специфічна для кожного типу навчання система оцінок і атестацій, що розвиває конкурентоспроможність майбутньої робочої сили;
• На третьому етапі, під час самовдосконалення та професійного розвитку у сфері трудової діяльності триває індивідуальне й колективне нарощення кваліфікації, удосконалення особистих та ділових рис, що є основою підтримання конкурентоспроможності працівника.

   Таким чином, якість робочої сили – це основа конкурентоспроможності працівника на ринку праці. Більшість складових якості робочої сили і навички конкурентності формуються і/або розвиваються в процесі освіти і професійної підготовки. Тому система освіти та професійної підготовки стає важливим елементом інфраструктури ринку праці. Отже , системі освіти (у першу чергу вищої) належить провідна роль у формуванні конкурентоспроможного працівника в сучасних умовах, і вдосконаленню управління цією найважливішою сферою організації суспільства треба приділяти особливу увагу.

   Першопричиною процвітання чи занепаду організації і держав є, відповідно, гарне чи погане управління. Констатуємо, що не буває слабко розвинених країн і організацій, що погано працюють, а є слабке управління і погані керівники. Це твердження стає особливо актуальним для сучасних вищих навчальних закладів, що саме і покликані готувати кваліфікованих фахівців і високопрофесійних менеджерів для різних рівнів і сфер управління.

   Проектування  нових і вдосконалювання наявних  систем управління вищим навчальним  закладом у сучасних соціально-економічних умовах повинні містити такі основні компоненти:

• Розробку основних принципів філософії управління й організаційної культури вищих навчальних закладів як соціальної організації вищого типу;
• Чітке визнання функцій управління відповідно до основних стратегічних цілей і тактичних завдань діяльності вищих навчальних закладів;
• Побудову ефективної організаційної структури, що забезпечує якісне функціонування і стабільний розвиток вищого навчального закладу;
• Формування конкурентоспроможного і висококваліфікованого апарату управління.

   Проектування  стратегії вищого навчального  закладу починається з визначення  довгострокових орієнтирів освітньої діяльності (тобто філософії організації), основних принципів побудови організаційної культури і їхнього публічного проголошення для роз’яснення призначення (місії) вищих навчальних закладів.

   Філософія  вищих навчальних закладів як  соціальної організації має такі  елементи:

• Основний задум, що відображає мету вищого навчального закладу, його стратегію і спрямованість освітньої діяльності;
• Опис організації – історія, основні цінності, традиції, девіз, особливості і переваги, мотиви діяльності, тобто основні принципи організаційної культури вищих навчальних закладів;
• Зовнішня політика – урахування інтересів замовників освітніх послуг, зв’язку з партнерами, відносини з іншими організаціями;
• Внутрішньофірмова політика – основи управління вищими навчальними закладами, організації та оплати праці, принципи розробки і реалізації кадрової і соціальної політики.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

   Під час  розробки стратегічних цілей  і завдань управління вищим  навчальним закладам необхідно  прагнути до великомасштабних  орієнтирів освітньої діяльності.

   Наприклад, відповідно до щорічного звіту ООН, конкурентоспроможність країн світу в XXI сторіччі буде визначатися не природними і навіть не фінансовими ресурсами, а кваліфікацією робочої сили. У зв’язку з цим від кожного учасника виробництва вимагається професійна і загальнокультурна підготовка не нижче рівня випускника коледжу. Не випадково Японія, що претендує на світове лідерство, оголосила про готовність переходу до обов’зкової вищої освіти. Тому головною метою кожного вищого навчального закладу країни, має стати великомасштабна діяльність по підвищенню освітнього рівня нації. Лише забезпечивши необхідне зростання культурно-освітнього рівня всього народу, можна розраховувати на повноправне входження країни до співтовариства розвинутих держав світу.

    Невід’ємним правом громадян будь-якої цивілізованої держави є право на тримання освіти. Тому освіта будь-якого рівня має бути доступною кожній людині тією мірою, якою вона здатна її здобути, завдяки своїм природним талантам і працездатності. Саме тому практично в усіх розвинутих країнах існує  могутня підтримка сфери освіти з боку держави. Більшість українських учених і політиків теж дотримуються думки, що державну підтримку цієї сфери слід не лише зберегти, а й посилити у фінансовому плані. Однак нинішній стан економіки України і насамперед нестача бюджетних коштів спонукають дотримуватися принципу багатоканального фінансування освіти із залучанням позабюджетних джерел. До них відносять не лише звичні вже кошти, які отримують від фізичних та юридичних осіб за рахунок контрактної системи навчання, а й кошти спонсорів і різних громадських та міжнародних організацій у межах програм допомоги і сприяння розвитку. Аналіз різних підходів до фінансування вищої освіти дозволяє зробити висновок, що різноманітність стала головною ознакою цього процесу в кінці минулого століття. Концепція єдиного фінансування вищої освіти державою була ефективною, поки університети і коледжі займалися достатньо вузьким колом освітніх послуг, оцінюваних на підставі схожих між собою критеріїв. Оскільки ситуація змінилася, фінансувати цю сферу слід різними надходженнями залежно від програм. Тут надзвичайно важливо забезпечити максимальну ефективність у використанні бюджетних коштів.

  Система  освіти України повинна очолити  процес освоєння всіма органами державного управління політичної і економічної сфер організації суспільства по країні, конкретно включившись у формування освічених, гармонійно розвинених людей. Ці люди мають великі шанси для самореалізації у всіх сферах своєї життєдіяльності в новій системі соціальних відносин, сприяючих такій самореалізацій. Так Україна може стати світовим лідером у максимально ефективному формуванні та використанні людського потенціалу. 
 
 
 

Література: 

1. Грішнова О. А. «Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки». – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001р.
2. Закон України "Про освіту" Кабінета Міністрів України. Постанова від 20 січня 1998р. №65.
3. «Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати». Кол. монографія під заг. ред. Д. П. Богині / Інститут економіки НАН України. – К., 2001р.
4. http://referatwork.ru  «Система професійної підготовки працівників Україні в умовах становлення ринкової економіки».
5. http://www.vetuniver.lviv.ua  «Вища освіта».