Управління вищою освітою в Україні

   Освітньо-професійна програма підготовки молодшого спеціаліста реалізується, як правило, вищими навчальними закладами першого рівня акредитації. Вищий навчальний заклад більш високого рівня акредитації може здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо в його складі є вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або відповідний структурний підрозділ. Нормативний термін навчання не може перевищувати на базі повної загальної освіти трьох років, а базової загальної середньої освіти – чотирьох років. Для осіб, що мають повну загальну освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень кваліфікованого робітника за спорідненою професією, термін навчання зменшується на один рік.

   Особи,  які успішно пройшли державну  атестацію, отримують документи  встановленого зразка про здобуття базової вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста.

   Бакалавр – це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. [4]

   Освітньо-професійна  програма підготовки бакалавра забезпечує одночасне здобуття базової вищої освіти та напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра на базі повної загальної середньої освіти. Ця програма підготовки бакалавра реалізується вищими навчальними закладами II-IV рівня акредитації.

   Нормативний  термін навчання визначається  програмою, але не може перевищувати  чотирьох років. Нормативний термін  навчання осіб, які мають освітньо-кваліфікаційний  рівень молодшого спеціаліста  за відповідною до напряму  підготовки спеціальністю, зменшується на 1-2 роки.

   Особи,  які успішно пройшли державну  атестацію, отримують документи  встановленого зразка про здобуття  базової вищої освіти за відповідним  напрямом підготовки та кваліфікації  бакалавра. У вищих навчальних  закладах II – IV рівнів акредитації в період навчання освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у разі припинення подальшого навчання студент може за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста.

   Спеціаліст – це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатньо для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад, у певному виді економічної діяльності. Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Ця програма підготовки спеціаліста реалізується вищими навчальними закладами III-IV рівнів акредитації. Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року (для окремих спеціальностей може бути встановлено термін півтора року). [4] Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста медичного, ветеринарно-медичного, мистецького, а також юридичного спрямування в разі цільової підготовки за замовленням правоохоронних органів може забезпечувати одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі повної загальної середньої освіти. У цьому разі нормативний термін навчання визначається відповідним міністерством за погодженням з міністерством освіти і науки України.

   Особи,  які успішно пройшли державну  атестацію, отримують документи  встановленого зразка про здобуття  повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста.

   Магістр – це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. [4]

   Освітньо-професійна  програма підготовки магістра  забезпечує одночасне здобуття  повної вищої освіти за спеціальністю  та кваліфікації магістра на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста (нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року, а для окремих спеціальностей може бути встановлено термін півтора року). Здобуття кваліфікації магістра може здійснюватися на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста (нормативний термін навчання визначається індивідуальною програмою з урахуванням академічної різниці між освітньо-професійною програмою спеціаліста та магістра, але не може перевищувати одного року).

   Вищий  навчальний заклад реалізує освітньо-професійні  програми підготовки магістрів  за спеціальностями IV рівня акредитації.

   Освітньо-професійна  програма підготовки магістра  медичного і ветеринарно-медичного спрямування може забезпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі освітньо-професійної програми післядипломної підготовки (клінічної ординатури, інтернатури тощо). Освітньо-професійна програма підготовки магістра юридичного спрямування в разі цільової підготовки за замовленням правоохоронних органів може забезпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі повної загальної середньої освіти.

   Особи,  які успішно пройшли державну  атестацію, отримують документи  встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра.

    Освітньо-професійна  програма післядипломної підготовки  забезпечує післядипломну освіту (підвищення кваліфікації, перепідготовку  кадрів, стажування, клінічну ординатуру, інтернатуру тощо) на базі освітньо-професійної програми підготовки кваліфікованого робітника, молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста чи магістра. Зазначена програма післядипломної підготовки розробляється і контролюється професійно-технічними та вищими навчальними закладами відповідного рівня акредитації.

   Післядипломна  освіта є системою фахового  удосконалення громадян, що забезпечує  поглиблення, розширення і оновлення  професійних знать, умінь та навичок, одержання нової кваліфікації, нової професії й спеціальності на основі здобутого раніше рівня освітньої і професійної підготовки та набутого практичного досвіду роботи.

   Метою  системи післядипломної освіти  є створення умов безперервності, єдності і наступності освіти  громадян, здобуття ними більш  високого рівня кваліфікації чи одержання нової професії або спеціальності в навчальних закладах.

   Післядипломна  освіта населення наплавлена  на задоволення потреб та інтересів  громадян у постійному підвищенні  професійного рівня, запобігає  втратам трудового потенціалу  суспільства засобами оновлення і корекції професійної підготовленості робітників та фахівців до змінюваних умов духовно-інтелектуального середовища, сфери виробництва і послуг, попиту ринку праці. Вона виступає одним із засобів соціального захисту населення та забезпечує потреби суспільства і ринкової економіки у висококваліфікованих, конкурентно спроможних робітниках й фахівцях. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Стратегічне завдання системи  управління вищою  освітою України 

     Для  України на етапі становлення ринкової економіки надзвичайно важлива усвідомити вирішальну роль людських ресурсів в економічному, а також те, що людина при цьому є кінцевою метою будь-якого виробництва.

   Науково-технічний прогрес – один із основоположних факторів сучасного економічного розвитку – передбачає як найважливішу умову кардинального вдосконалення робочої сили, покращення її характеристик на ринку праці. Особливість сучасного стану української економіки полягає в тому, що процеси ринкових перетворень здійснюються в умовах глибокої затяжної кризи і в часі, коли нагальною є необхідність подолання значного відставання в науково-технічній сфері.

   Зазначені  процеси, що відбуваються в  економіці, формують нові вимоги  до якості робочої сили, які  визначають конкурентоспроможність працівника на ринку праці. Умовно їх можна поділити на дві підгрупи: вимоги на зовнішньому і на внутрішньому ринках праці. [1, с.91-92]. До першої підгрупи вимог належать такі:

• Соціальна компетентність і нормативно-правова підготовленість у питаннях прав людини, побудов стосунків із роботодавцем, працевлаштування, соціального захисту, трудового права, діяльності профспілок, пенсійних, страхових та інших фондів тощо;
• Знання законів ринкової економіки, кон’юктури ринку праці ті його конкретного сегмента;
• Гнучкість, тобто здатність працівника швидко пристосовуватися до зміни ситуації на ринку праці;
• Професійна та територіальна мобільність;
• Готовність і вміння самостійно приймати правильні рішення відповідно до потреб ринку праці й відповідати за виконання цих рішень;
• Бажання працівника підвищувати якість свого трудового життя в усіх аспектах, відповідальності за добробут своєї сім’ї;
• Стійка мотивація до постійного підвищення конкурентоспроможності своєї робочої сили;
• Уміння правильно обрати й успішно реалізувати свою трудову кар’єру.

У другій підгрупі вимог є такі:

• Відповідні знання, вміння, навички, висока професійна компетентні сит, інтелектуальний і творчий потенціал, здатність сприймати та впроваджувати нововведення (інноваційність), мотивованість;
• Адаптованість працівника до умов виробництва, що змінюються, різнобічне застосування наявних знань та навичок, профорієнтованість, професійна придатність;
• Наявність високих ділових характеристик: дисциплінованості й організованості, відповідальності, ініціативності, працелюбності, самостійності; уміння ставити мету й наполегливо її досягати, комунікабельності; уміння знаходити і використовувати інформацію тощо; прихильне ставлення до свого підприємства;
• Особисті риси: відповідні фізичні дані, розумові здібності, спеціальні нахили, інтереси й характер особи, мотивованість, профорієнтованість, профпридатність, інноваційність, відсутність шкідливих звичок, моральність, воля, кмітливість, надійність, упевненість у собі, доброзичливість, тактовність, справедливість тощо.

    Якість робочої сили – це совокупність характеристик людини, що проявляються в процесі праці. Серед них назвемо кваліфікацію, особисті й ділові риси працівника: фізичні характеристики (стан здоров’я, вік та ін.), розмові (інтелектуальні) здібності, здатність адаптуватися, гнучкість, мобільність, мотивованість, інноваційність, професійну придатність, здатність навчатися, відповідальність, дисциплінованість, працездатність тощо.

   Кваліфікація працівника – поєднання його загальної і спеціальної професійної освіти, інших умінь, професійних навичок та виробничого досвіду, для виконання в даних організаціоно-технічних умовах певних видів робіт певної складності.

   Виявлення  змістових і кількісних характеристик  якості робочої сили має не  лише теоретичне, а й прикладне значення, яке суттєво зростає в умовах ринкової економіки. Так, багато підприємств, фірм залежно від особливостей конкретного робочого місця, використовуючи спеціальні методики, розробляють вимоги до якості робочої сили як розділи посадових інструкцій.

   Конкурентоспроможність  працівника є відповідністю якості  робочої сили потребам ринку,  можливість перемагати в конкуренції  на ринку праці, тобто повніше,  порівняно з іншими кандидатами,  задовольняти вимоги роботодавців  за рівнем знань, умінь, навичок, особистих рис. [1, с.99] Конкурентоспроможніть працівника на зовнішньому ринку праці – це сукупність характеристик, які визначають порівняльні позиції конкретного працівника на цьому ринку і дозволяють йому претендувати на здобуття певних вакансій. Окрім високої якості робочої сили, що є визначальним параметром конкурентоспроможності, певне значення мають також і вимоги працівника до умов праці та її оплати, ціна робочої сили у співвідношенні з її якістю. Конкурентоспроможність працівника на внутрішньому ринку праці означає вміння проявити і використати свої особистісні, професійні та ділові якості, швидше й краще від інших реалізувати власний потенціал у конкретних умовах діяльності підприємства, а це дає можливість отримувати відповідну винагороду, досягти певного соціального статусу та забезпечити надійність свого службового становища і професійне зростання.

   У наш  час особливо зростає значення  творчих здібностей працівника. Відомий науковець у галузі  економіки праці Д. П. Богиня  підкреслює неабияке значення «… володіння суміжними професіями, здатності до освоєння нових знань, нової техніки і технології, економіко-правової і політичної поінформованості, ініціативності, високих ділових якостей, неординарності у прийнятті рішень, прагнення до підтримки трудової дисципліни в колективі, а також здатності до виконання трудових функцій на рівні міжнародних стандартів». [3, с.138]