Товар і його характеристики

3.Життєвий цикл товару 

3.1.Поняття життєвого циклу товару 

Обсяги  і тривалості виробництва того чи іншого товару змінюються в

часі  циклічно. Це явище називається  життєвим циклом товару. Життєвий

цикл товару – це час існування товару на ринку, проміжок часу від задуму  виробу до зняття його з виробництва і продажі. Концепція життєвого циклу товару описує збут продукту, прибуток, конкурентів  і стратегію маркетингу з моменту  надходження товару на ринок і до його зняття з ринку. Вона була  вперше опублікована Теодором Левіттом у 1965р. Концепція  виходить з того, що будь-який товар рано чи пізно витісняється з   ринку іншим, більш зробленим чи дешевим товаром. Вічного товару немає.

   Поняття життєвого циклу товару застосовується як до класів  товарів (телевізори), так і до підкласів (кольорові телевізори)  і навіть до визначеної  моделі чи торгової марки (кольорові   телевізори «Електроніка»). (Хоча багато економістів говорять  переважно про життєвий цикл тільки товару, майже заперечуючи  наявність  життєвого циклу в класів і підкласів товарів.)  Конкретна модель товару більш чітко випливає в традиційному  життєвому циклі товару. Життєвий цикл товару може бути представлений як визначена  послідовність стадій існування його на ринку, що має визначені рамки. Динаміка життя товару показує обсяг  продажів у кожен визначений час існування попиту на нього. 

3.2.Стадії життєвого циклу товару. 

Життєві цикли товарів дуже різноманітні, але майже завжди  можна

виділити  основні фази. У класичному життєвому циклі  товару  можна

виділити  п’ять стадій : 

1.Впровадження чи вихід на  ринок. Це  фаза появи нового  товару на

ринку. Іноді у виді спробних продажів. Починається з  моменту поширення

товару  і надходження його в продаж. На   цій стадії товар ще є новинкою.

Технологія  ще  недостатньо освоєна. Виробник не визначився у виборі

виробничого процесу.Модифікації товару відсутні. Ціни на товар звичайно трохи підвищені. Обсяг  реалізації дуже малий і збільшується повільно. Збутові мережі   виявляють обережність стосовно товару.  Темп росту продажів теж невеликий, торгівля часто збиткова, а конкуренція -  обмежена. Конкуренцію на цій фазі можуть скласти тільки  товари-замінники. Метою  всіх маркетингових

заходів  є створення ринку нового товару. Фірма несе великі  витрати,

тому  що на  цій фазі великі витрати  виробництва, а  витрати на

стимулювання  збуту досягають звичайно найвищого  рівня. Споживачами тут

є новатори, готові йти на ризик в випробуванні нового товару. На цій фазі дуже високий ступінь невизначеності. Причому: чим революційніше  інновація, тим вище невизначеність. 

2.  Фаза росту. Якщо товар потрібен на ринку, то збут почне істотно

рости. На цьому етапі  звичайно відбувається визнання  товару  покупцями

 і  швидке збільшення попиту на нього. Охоплення  ринку збільшується.

Інформація  про  новий товар передається  новим покупцям. Збільшується

число модифікацій продукту.  Конкуруючі фірми звертають увагу на цей

товар і  пропонують свої аналогічні. Прибутки досить високі, тому, що

ринок здобуває значне число продуктів, а  конкуренція  дуже обмежена. За

допомогою інтенсивних заходів щодо  стимулювання збуту місткість ринку

значно  збільшується.  

Ціни  злегка знижуються, тому що виробник робить   великий обсяг

продукції за випробуваною технологією.  Маркетингові витрати

розподіляються  на зрослий обсяг  продукції. Споживачами  на цьому етапі є

люди, що  визнають новизну. Росте число повторних  і багаторазових 

покупок.  

5. Фаза зрілості. Характеризується тим, що більшість  покупців уже

придбало  товар. Темпи росту продажів падають.  Товар переходить у розряд

традиційних. З'являється велика  кількість  модифікацій і нових марок.

Збільшується  якість  товару і налагодженість виробництва.

Удосконалюється сервіс.  Досягається максимум обсягу продажів.

Знижується  прибуток  підприємства. Прибуток росте  повільно. З'являються

запаси  товару на складі, загострюється конкуренція. Цінова конкуренція. Продаж  за зниженими цінами. Слабкі конкуренти ідуть з ринку.  Заходи щодо

стимулювання  збуту досягають максимуму  ефективності. Цей етап є самим протяжним за часом. 

5. Фаза насичення.   Ріст продажів припиняється. Ціна сильно

знижується. Але, незважаючи на зниження ціни і  використання інших 

заходів впливу на покупців, ріст продажів припиняється. Охоплення  ринку

 дуже  високий. Компанії прагнуть збільшити   свій   сектор   на  ринку.

Збутова мережа теж уже  не збільшується. Технологія  єдина. На цьому 

етапі  висока імовірність повторного  технологічного удосконалювання

товару  і технології. Часто цей етап з'єднують з етапом зрілості з тієї

причини, що чіткого розходження між ними  немає. 

5. Спад.  Спад є періодом різкого зниження продажів і  прибутку. Збут

може  упасти до нуля чи залишатися на дуже   низькому  рівні. Основна

причина: поява нового, більш  зробленого товару чи зміна переваг

споживачів.  Багато фірм ідуть з ринку. Асигнування  та стимулювання

збуту зменшуються або зовсім припиняються. Споживачі втрачають інтерес

до товару, а їхнє число скорочується.

На  цьому етапі товар доцільно зняти з виробництва, щоб уникнути  великих фінансових утрат.

Перехід від стадії до стадії відбувається без різких стрибків.

Тривалість  циклу й окремих його фаз залежить від самого  товару і

конкретного ринку. На життєвий цикл також впливають  зовнішні чинники,

такі, як економіка в цілому, рівень інфляції, стиль життя споживачів і т.д. 

Економічні  закони і категорії  товарного виробництва 

Товаровиробники, які неспроможні освоїти нову техніку та інновацій, працюють в гірших умовах, у них немає перспективи існування. Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: виробляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижувати витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати. Виробництво та реалізація споживної вартості сприяли формуванню стійких господарських зв’язків між товаровиробниками, заснованих на жорсткій матеріальній відповідальності, обов’язковості та взаємній довірі. У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилення цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різними сферами виробництва. 3 підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кількість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регулювальником суспільного виробництва. В сучасних умовах у різних господарських системах регулюванням суспільного виробництва, як правило, займається держава. Зростає значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості як регулятора не усуваються. Очевидно, формування структури виробництва, зміна її неможливі без певних втрат. Врахування попиту та пропозиції, рух цін є важливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва та робочої сили між різними галузями виробництва. Інших надійніших економічних орієнтирів поки що не знайдено. Важливо підкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни у виробництві товарів під їх впливом означають не що інше, як підпорядкування виробництва задоволенню платоспроможних потреб членів суспільства. В розвинутих економічних системах, заснованих на використанні законів товарного виробництва, подолано таке негативне явище, як хронічний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та попиту на них. Це сприяє формуванню та підтриманню пропорцій суспільного виробництва. Розв’язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва пов’язані з використанням системи вартісних категорій. Крім уже згаданої вище ціни до них слід віднести собівартість продукції (індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит і відсоток, земельну ренту, заробітну плату. Ці категорії є формами використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетвореному, модифікованому вигляді. В своєму русі ці категорії відособлюються від суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених. Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливостей облічувати та вимірювати витрати суспільно необхідної праці на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього потрібні інші матеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим представником вартості є її грошова форма — ціна. Особливістю руху ціни є здатність її відхилятися від вартості товару. На практиці це оптова ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна ціна. Роздрібна ціна, якщо на її величину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій, потреба в яких викликана господарською практикою. До них належить передусім прибуток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток, у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі, пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх випробувані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов’язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку. 

Використання  перетворених форм вартості пов’язане зі створенням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі. 3 урахуванням законів товарного виробництва та вартісних виробництв побудовано метод господарської діяльності товаровиробників — комерційний розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного виробництва, визначається результативність використання їх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника. Комерційний розрахунок виробництвапри конкуренції товаровиробників, відхиленні цін від вартості, постійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лінію поведінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, технічне удосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення організації виробництва та праці, економія матеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільно необхідних витрат. Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособлених форм капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізувати свій економічний інтерес. Вимагаються підприємливість, постійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів використання їх. В умовах комерційного розрахунку кругообіг ресурсів товаровиробника передбачає їх зростання. Початково авансована грошова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів товаровиробником, виробництво та реалізація товару позбавлені сенсу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

   Товар є основою товарного виробництва,яке нині домінує в економіці.

   Теорія  трудової  вартості виділяє в товарі дві  властивості: споживчу  вартість і вартість. Споживча вартість товару полягає  в здатності  товару  задовольняти ту або  інакшу  потребу.  Вартість визначається  кількістю  матеріалізованого  труда  в   товарі.   І споживча  вартість  і  вартість  створюються  працею,  але   перша конкретним, а друга   абстрактним. Абстрактна праця  - це  та  ж конкретна праця, але взята поза її конкретною формою. Будь-яка праця  завжди конкретна і завжди відрізнена від всіх інших видів праці,  але в той же час всі вони характеризуються тим, що втілюють собою витрати людських зусиль. Тому всі види праці порівнянні  між собою як втілення її витрат в товарах.

     Обмін  товарів  здійснюється  на основі зіставлення  суспільно необхідних витрат труда, що містяться в кожному товарі,  тобто  на основі  тих  витрат, які суспільство (покупець)  визнає  для  себе прийнятними.  Суспільно  необхідна праця, є  субстанцією,  змістом вартості товару, яка, виражена в грошах, стає ціною.

     В  акті  купівлі-продажу споживча  вартість набуває  суспільну вартість   як   цінність,  або суспільну значущість   для   покупця (суспільства).  Тому вартість і цінність втілюють  собою подвійну природу ціни як вираження подвійного характеру труда (абстрактного і конкретного).

     Вартість  як  вираження  суспільно  необхідних  витрат  труда повинна   трактуватися  не  як  витрати  труда  в   фізіологічному значенні,  а як його витрати в соціальному значенні. Це вказує  на наявність механізму перерозподілу сукупних витрат труда в  процесі усього  суспільного  виробництва.  Таким  механізмом  є  попит   і пропозиція,   які   безпосередньо   формують   ринкові   ціни    і перерозподіляють  здійснені витрати труда в  соціальному  значенні між галузями і продуктами.

Товар є дуже важливим в економіці,адже він є фундаментом ринкової економіки та товарного виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  літератури 

1.Кривенко  К.Т.,Савчук В.С.,Беляєв О.О. та ін.,Політична економія:Навч.  Посібник – К.:КНЕУ,2001. – 508 с.

2.Оганян Г.А., Паламарчук В.О., Румянцев А.П. Політична економія, - К.; МАУП, 2003. - 520с.

3.Башнянин Г.І., П.Ю.Лазур, В.С. Медведєв. Політична економія. Підручник. К-., “Ніка-центр”, Ельга – 2000.

4. Борисов Е.Ф. Экономическая теория : Учебник. – М.: Юрист, 2003.

5. Григорчук Т.В. Основи економічної теорії.- Коломия, 2001.

6. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – 2-ге видання. – К.: МАУП, 2005.

7. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 328 с.

8.Азоев Г.П. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. – М.: Прогресс, 2002

9. Армстронг Г. Маркетинг. Общий курс. – 5-е изд. – М.: Вильямс, 2001

10. Багиев Г.Л., Тарасевич В.М., Анн Х. Маркетинг: Учебник для вузов. – М.: ОАО «Изд. «экономика», 2003