Товар і його характеристики

Ставши  товаром, продукт повинен мати спроможність обмінюватися на інші товари. Ця властивість товару отримала назву мінової вартості.

   Мінова вартість - це кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на другий. Мінова вартість є формою другої властивості товару - вартості. Вартість відображає соціально-економічну форму товару.

   Вартість - те спільне, що знаходить відображення у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнюваними.

   Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння різноманітних благ і послуг, якими вони обмінюються.

   Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.

   Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.

   Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природнокліматичних умовах. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, - індивідуальною вартістю.

   Проте на ринку у процесі обміну враховується лише суспільна вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільно необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нормальними умовами виробництва при середньому в

конкретному періоді і в даному суспільстві  рівні уміння й інтенсивності  праці товаровиробників.

Отже, величина вартості товару значною мірою визначається суспільно необхідними витратами  і як правило, збігається з індивідуальними  витратами 

праці тих товаровиробників, які доставляють  на ринок переважну більшість  товарів одного виду.

   Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації). Складна праця - кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника, і створює більшу вартість, ніж проста. Складна праця зводиться до простої через ринкові відносини.

   У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар.

   З одного боку праця - це процес створення певного продукту або послуги.Це пов`язане з спеціалізацією виробництва. Результатом такого процесу завжди виступає певна конкретна споживна вартість. Така праця називається конкретною працею.З другого боку, всякий процес праці - це процес затрат людської робочої сили, мозку, нервів. Ці затрати характеризують працю з її кількісного боку, не торкаючи її конкретної форми.Ця праця в фізіологічному розумінні отримала назву абстрактної праці і саме вона створює вартість товару. Отже, вартість - це втілена в товарі абстрактна праця.А це означає, що вартість - це не природна, а суспільна властивість товару.

Саме  тому вартість - це не просто втілена  в товарі праця, а в першу чергу  відношення між людьми. 

1.3.Протиріччя  між приватною  і суспільною працею  в товарній сфері 

Виробництво товарів - особиста справа кожного приватного товаровиробника. Приватна власність роз'єднує товаровиробників. Водночас суспільний поділ праці надає праці суспільний характер, зв'язує між собою незалежних приватних товаровиробників. У результаті виникає і розвивається глибоке протиріччя між приватною і суспільною працею. Приватна власність неминуче викликає стихійний розвиток товарного виробництва, породжує конкуренцію між товаровиробниками. І лише на ринку, у процесі стихійного обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер праці виробників, їхня залежність один від іншого. Тільки обмін установлює, наскільки необхідний даний товар суспільству. Якщо суспільству не потрібний продукт даного виду конкретної праці, то воно не визнає його і як частку суспільної праці. 

Оскільки  продукти виробляються як товари, виникає необхідність реалізовувати їхню вартість, одержати за них інший товар. Проте якщо зроблена така споживча вартість, що не відповідає суспільній потребі, платоспроможному попиту, товар не буде проданий і праця, витрачена на його виробництво, не буде визнана суспільством. На ринку стихійно відбувається процес суспільного обліку праці. Успішна реалізація товарів одними товаровиробниками суцільно і поруч порушує інтереси інших, що недостатньо  

пристосувалися  до потреб суспільства й умовам ринку. У процесі конкуренції одні товаровиробники збагачуються, а інші розоряються і гинуть. 

Протиріччя  між приватною і суспільною працею відбивається в протиріччі між конкретною й абстрактною працею. Товар, будучи єдністю споживчої вартості і вартості, у той же час укладає в собі протиріччя між ними. Це протиріччя між приватною і суспільною працею носить антагоністичний характер. Воно являє собою основне протиріччя простого товарного виробництва. За умови капіталізму це протиріччя стає ще більш гострим і розвивається в протиріччя між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичної форми присвоєння. 

Протиріччя  між приватним і суспільним характером праці є вихідним моментом усіх протиріч приватного товарного виробництва. Вульгарна політична економія зображує приватновласницьке товарне господарство як гармонійне, де товаровиробники нібито просто обмінюються послугами. На ділі ж приватновласницьке товарне господарство роздирається непримиренними, антагоністичними протиріччями, що в умовах стихійного характеру розвитку і конкурентної боротьби призводять до збагачення невеличкого числа власників за рахунок руйнування і загибелі величезної маси простих товаровиробників. 

Реалізація  товару гасить протиріччя між приватною  і суспільною працею. У результаті створюються матеріальні умови для виробництва нових товарів. Тим самим протиріччя між приватною і суспільною працею щоразу відтворюється. 

1.4.Класифікація  товарів 

Товари  поділяють на споживчі і промислові.

Промислові  товари: споруди та капітальне обладнання, додаткове

обладнання, допоміжне обладнання, деталі та компоненти, матеріали та

сировина, промислові послуги.

Споживчі  товари:

Повсякденного попиту (постійного попиту).

Попереднього  вибору. Наприклад, меблі, одяг (на основі порівняння

характерістик: схожі - несхожі).

Особливого  попиту – з унікальними характеристиками (престижні

автомобілі, стереоапаратура).

Імпульсивної  покупки. Наприклад, шоколадний батончик біля каси.

Пасивного вибору – споживачу не відомо про  існування товару.

   Важлива характеристика товару – цінова еластичність – це процентна зміна

величини  попиту на кожний процент зміни в  ціні. Залежить від призначення

товару.

      Товари  можуть розрізнятися в залежності  від характеру

задоволення потреб. Вони діляться на наступні види.

1.  Взаємозамінні  продукти. Якщо зростає споживання  одного з  них,

то  знижується  використання  іншого. Прикладами  можуть  служити:

вершкове  масло  і  маргарин,  кефір і  кисле  молоко,  автомашини

«тойота»  і «хонда».

2. Взаємодоповнюючі товари. Вони супроводять один одному, і потреба

в   них   одночасно  збільшується  або  знижується.  Це,  скажімо,

фотоапарат  і фотоплівка, відеомагнітофон і  касети до нього.

3.   Незалежні   блага,   або,  інакше  говорячи,   не   зв'язані,

«самостійні»  товари. Потреби в цих речах ніяк  не  пов'язані  між

собою  (наприклад,  банани  і риба, трикотажні  вироби  і наручні

годинники). 
 

                                                Рис.1.1.4                                                                                                               
 

                                                                                                 Рис. 2.1.4

                 

2.Теорії  вартості товару 

2.1.Теорії  вартості

Багато  західних економістів намагаються пояснювати зміни мінової вартості товарів та їх вартості в цілому співвідношенням попиту і пропозиції. Вони вважають, що коли попит на даний вид товару підвищується, а пропозиція залишається без зміни, то мінова вартість зростає. Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується. Звичайно, зміни мінової вартості під впливом коливань попиту і пропозиції мають місце. Але це свідчить лише про залежність коливань мінової вартості при припущенні, що попит і пропозиція дорівнюють одне одному. У даному разі коливання попиту і пропозиції перестають що-небудь пояснювати, і питання, чому за даний вид товарів дають саме стільки інших товарів, а не більше і не менше, залишається невирішеним. Необхідно знайти ту об’єктивну основу, що регулює не випадкові пропорції під впливом співвідношень попиту і пропозиції, а закономірні, типові пропорції обміну товарами.

   Дана теорія була спробою пов’язати теорію трудової вартості з реальною дійсністю, з ціною і грошима, з ринковими відносинами. У цьому — заслуга авторів теорії Г. Маклеода і Дж. Стюарта (Великобританія) з позицій розвитку загальної проблеми вартості. 

Інша  теорія — теорія витрат виробництва  — підтверджувала, що у разі даного співвідношення попиту і пропозиції вартість товару визначається витратами  виробництва. Основоположниками її виступили Р. Торренс, Дж. С. Мілль, Д. Мак-Куллох та ін. Ця теорія не суперечить трудовій теорії вартості. Вона розглядає останню як витрати виробництва з точки зору суспільства, або, за визначенням К. Маркса, як реальні витрати виробництва. З погляду суспільства витрати виробництва будь-якого товару зводяться до витрат утіленої праці, необхідної праці (вартості робочої сили) і додаткової праці (додаткової вартості). У цих витратах праці і полягають витрати суспільства на виробництво даного товару.

   З теорією витрат виробництва безпосередньо межує теорія трьох факторів виробництва (автор — французький економіст Ж.-Б. Сей). Вона вказує на участь у процесі виробництва капіталу, праці і землі, оскільки кожний з цих чинників у міру своєї корисності і цінності  робить внесок у створення вартості. Вади даної теорії полягають у тому, що вона ототожнює капітал із капіталістом, а землю — із землевласником. У цій теорії капітал варто розглядати не як категорію експлуатації, а як раніше створену вартість, як суспільну форму трудової вартості в умовах загального товарного виробництва. Власник цієї вартості має право на дохід так само, як і власник вартості робочої сили. За сучасних умов у процесі виробництва бере участь і четвертий чинник — підприємництво.

   Найбільш популярною на Заході є теорія граничної корисності. Автори її — Г. Госсен (Німеччина), К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк (Австрія). Сутність даної теорії полягає в тому, що вартість товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, за умов його граничної корисності. Згідно з цією концепцією, цінність (вартість) речі визначається тим значенням, що їй надає людина у своїй свідомості. Інакше кажучи, цінність речі зумовлюється корисністю її для тієї або іншої особи. У свідомості кожної людини, зазначають представники цієї школи, одні речі набувають більшого значення, інші — меншого. Ступінь потреби в різноманітних речах неоднаковий, і вони мають тому різну корисність і цінність. Але й різні екземпляри однієї і тієї ж речі теж мають неоднакову корисність. Цінність речі визначається, за положеннями цієї школи, значенням, що надається тому екземпляру, який задовольняє найменш напружену потребу з числа тих, що можуть бути задоволені при даному запасі цього блага, цієї речі. Корисність такої речі є найменшою, граничною (звідси і назва концепції — теорія граничної корисності).