Товар і його характеристики

   Для доказу та ілюстрації теорії граничної корисності її прихильники звертаються не до сфери виробництва товарів, а до психологічних переживань людей, що потрапили в умови, де вони мають справу з обмеженим запасом тих або інших благ і не можуть його змінити. Наприклад, у людини, що потрапила до пустелі, є три посудини з водою. Передбачається, що кожна з них потрібна для задоволення визначеної потреби у воді. Припустимо, що вода першої посудини призначена для вгамування спраги людини. Позначимо корисність цієї води числом 10. Це найбільш напружена потреба. Вода іншої посудина необхідна для приготування їжі. Корисність цієї води можна позначити числом 9. Вода третьої — для освіжіння тіла людини. Її корисність позначимо числом 8. Отже, третя потреба в ряду трьох найменш напружена. Вона визначає граничну корисність води. За наявності в суб’єкта трьох посудин води цінність однієї з них дорівнюватиме 8. Якби людина позбавилася однієї з трьох посудин, то цінність однієї становила б уже 9. Якби в неї залишилася тільки одна посудина з водою, її цінність сягала б 10. Гранична корисність змінюється, змінюється і цінність.

   Ті фахівці, які абсолютно не сприймають дану теорію, висувають таку логіку заперечень. Товари мають об’єктивну споживчу вартість для суспільства, а не суб’єктивну споживчу вартість для виробників. Товар виготовляється для продажу, не будучи корисністю для його виробника. Психологічні оцінки в дусі теорії граничної корисності можуть виникнути в умовах пустелі або на незаселеному острові, де немає жодного виробництва, але вони не можуть з’явитися за товарного виробництва, коли є ринок, на якому продаються всі необхідні продукти. Оцінки людей поза суспільством, у пустелі, дрімучому лісі можуть бути об’єктом психології, але об’єктом політичної економії є тільки відносини, пов’язані прямо або опосередковано з виробництвом. У суспільстві, де люди постійно виробляють та обмінюють продукти, товари для виробника

мають однакову цінність. Вони потрібні йому тільки як засіб одержання інших  речей. Самі ж по собі вони для нього  не є ні корисністю, ні граничною  корисністю.

   Що ж робить різноманітні товари порівняними, що лежить в основі їх обміну?

   Тим загальним, що міститься в усіх товарах і робить їх зіставними, є праця. Всі товари — продукти праці. Порівнюючи товари один з одним, люди по суті зіставляють втілену у цих товарах працю. Матеріалізована таким чином праця утворює вартість товару і визначає ті пропорції, в яких товари обмінюються один на одний. Зі зміною витрат праці на виробництво тих або інших товарів змінюється й їх вартість, а відповідно і ті пропорції, в яких товари обмінюються один на одний. Отже, в основі мінової вартості товарів лежить вартість, зумовлена кількістю праці, витраченої на виробництво товарів. Мінова вартість служить формою прояву вартості.

   Які б не були природні якості того або іншого товару, його вартість залежить тільки від кількості втіленої в ньому праці. За виразом К. Маркса, вартість товарів не містить «ні атома речовини природи». Втілена в товарах праця є субстанцією вартості. Тому величина вартості товару визначається кількістю витрат суспільно необхідної праці для його виробництва. Мірою праці, а отже, й мірою вартості є робочий час. Проте відомо, що одному товаровиробнику потрібно на виробництво товару більше часу, ніж іншому. При цьому різниця в розмірі витрат праці може бути дуже значною, оскільки товаровиробники користуються неоднаковими знаряддями праці, мають різний ступінь майстерності, працюють з різноманітною напруженістю (інтенсивністю). Кількість праці, що витрачається на виробництво товару окремим товаровиробником, має назву індивідуальна праця.

   Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. 

Наприклад, у наявності є певний обсяг матеріальних благ. Перша одиниця цього блага задовольнятиме найбільш постійну потребу, друга - вже задовольняє менш настійну потребу, третя - ще меншу потребу і т.д., аж поки потреба не буде задоволена повністю. Остання одиниця блага, яка задовольнила найменшу потребу людини, становитиме граничну корисність. Наприклад, людину мучить спрага. Перша склянка води задовольняє її найсильнішу потребу, друга - меншу, а третя - повністю задовольняє потребу у воді. Третя склянка води становить граничну корисність, бо більше потреби у воді людина вже не має. 

Корисність  блага полягає у здатності  задовольняти потреби і в міру її задоволення корисність блага  знижується. Кожна наступна одиниця  блага, яка задовольняє найменш  суттєву потребу, становить граничну корисність. Саме вона і визначає цінність товарів і в кінцевому підсумку їх ринкову ціну. 

На основі поняття граничної корисності обґрунтовуються  такі поняття, як граничні витрати, граничний  дохід тощо. Ці терміни широко застосовуються у граничному аналізі. Останній ґрунтується на тому, що в основі будь-якого економічного рішення лежить вибір. У цьому виборі той, хто приймає рішення, зіставляє додаткові витрати і одержаний дохід. Додаткові витрати здійснюються у межах граничного доходу. 

Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів - покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація виробничих процесів, перетворення інформації в домінуючий об'єкт власності, основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширення серед західних дослідників інформаційної теорії вартості. 

На сьогодні в США, наприклад, на інформативний  сектор економіки працюють 55 відсотків  усіх зайнятих. Головним джерелом вартості стають не психофізичні зусилля робітника, а насамперед його інтелектуальний  потенціал, знання і досвід людини. 

Згідно  інформаційної теорії вартості домінуючим типом у структурі суспільної праці є не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця. "Якщо знання у своїй системній  формі, - пише один із засновників цієї концепції Д.Белл, - застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів, то можна сказати, що саме вони, а не праця виступають джерелом вартості". 

Розглянуті  теорії не слід протиставляти, адже кожна  з них відбиває різні сторони  економічного життя, і всі вони справляють вплив на цінність. Більше того, життя довело, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні фактори, в тому числі витрати живої й уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо. 

2.2.Величина  вартості товару 

Міра  індивідуальної праці — індивідуальний робочий час, що є так само мірою  індивідуальної вартості товару. Проте  мінова вартість визначається не індивідуальною, а суспільною вартістю товару. У  свою чергу, величина вартості товару встановлюється за витратами суспільно необхідної праці, що вимірюється суспільно необхідним робочим часом (тобто таким, що потрібний для виготовлення якоїсь споживчої вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і за середніми в даному суспільстві рівнями продуктивності й інтенсивності праці. Під суспільно необхідними умовами виробництва, що визначають величину вартості товарів, розуміються такі умови виробництва, за яких виготовляється основна маса товарів даного виду. 

Завдяки змінам в умовах виробництва суспільно необхідний робочий час не залишається раз і назавжди заданим. Його модифікації зумовлюють зміни величини вартості товару. Остання визначається не тими витратами праці, що

знадобилися на його виробництво, а тими, що є  суспільно необхідними для його відтворення. 

Зміни величини суспільно необхідного  робочого часу і вартості товарів  визначаються перемінами у продуктивності праці. Величина вартості одиниці товару трансформується в зворотному відношенні до зміни продуктивності праці: з її підвищенням вартість одиниці товару зменшується. 

Припустимо, за 10-годинний робочий день виробляється 5 одиниць товару. У даному разі в  кожній одиниці втілюється (10:5) 2 години праці. Ці 2 години і визначають вартість одиниці товару. З підвищенням продуктивності праці вдвічі за той самий 10-годинний робочий день вироблятиметься не 5, а 10 одиниць товару. Тепер у кожному товарі буде втілено не 2, а 1 година праці. Його вартість відповідно зменшиться в 2 рази, загальна ж сума вартості, утворюваної за 10-годинний робочий день, залишиться без змін. Але тепер вона розподіляється на більшу кількість одиниць товарів, тому вартість одиниці знижується. 

У реальній дійсності можливе і зростання  вартості товарів у зв’язку зі зниженням продуктивності праці  та її падіння через підвищення продуктивності праці. Проте типовим є ріст, а не спад продуктивності праці. Отже, як правило, вартість товарів не підвищується, а знижується. 

У зростанні  продуктивності праці знаходять  відображення розвиток продуктивних сил, впровадження нової техніки, застосування наукових досягнень у виробництві, поліпшення організації праці, підвищення майстерності робітників. До росту продуктивності праці спонукає і сама система економічних відносин у товарному господарстві. 

Люди  завжди витрачали працю на виробництво  тих або інших корисних речей. Але не завжди праця надавала речам властивість вартості. Так, за натуральних форм господарства продукти праці, будучи споживчими вартостями, не надходили в обмін, а, отже, й не виступали як товарні вартості. 

Властивість праці створювати вартість — не природне, а суспільне явище. Воно породжується особливим типом економічних відносин і має історичний характер: виникає за визначених суспільних умов виробництва. Обґрунтування цього положення викладено у вченні К. Маркса про двоїстий характер праці в товарному господарстві. Положення про те, що праця є тим загальним, що робить товари порівняними, безумовно вірне, однак проти нього може бути висунуто заперечення, яке не можна не врахувати. Справді, товари є різноманітними споживчими вартостями, і праця, за допомогою якої їх створено, також неоднорідна. Отже, праця як творець споживчих вартостей не може бути тим загальним, що робить товари порівняними. 

Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть різні (індивідуальні затрати). Величина вартості товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними затратами праці.  

Суспільно необхідні затрати праці - це робочий  час, необхідний для виготовлення товару при наявності суспільно середніх умов виробництва - умов з середнім для даного суспільства рівнем техніки, організації виробництва, умілості та інтенсивності праці. 

Суспільно необхідні затрати значною мірою  визначаються підприємцями, які виробляють більшу частину даного продукту. Суспільно  необхідні затрати праці, або  суспільно необхідний робочий час  не є незмінною, постійною величиною. Вони змінюються залежно від продуктивності праці, яка вимірюється кількістю продукції виготовленої за одиницю часу.

Продуктивність  залежить від багатьох факторів, насамперед від розвитку знарядь, а також  від кваліфікації працівників, ступеня розвитку науки і техніки та їх використання у виробництві, організації та управління виробництвом. 

Суспільно необхідний робочий час відображає нормальну середню напруженість праці, яка виражається через  інтенсивність. Якщо інтенсивність праці зростає, зростають і затрати праці в одиницю часу. Інтенсивніша праця створює за одиницю часу більше вартостей, ніж менш інтенсивна.  

Отже, величина вартості товару знаходиться в прямо  пропорційній залежності від інтенсивності  праці і в обернено пропорційній - від її продуктивності. 

Вона  залежить також від того, яка праця  необхідна для виробництва товару - проста чи складна. Проста являє собою  працю некваліфікованого працівника, яка не потребує спеціальної підготовки, а складна - вимагає спеціального навчання, підготовки. Існує така залежність: чим більше часу необхідно для набуття кваліфікації, тим складнішою буде праця. Товар, що виробляється складною працею, при однакових затратах часу має вищу вартість, ніж створений простою працею. Складна праця включає як працю кваліфікованого працівника, так і працю, затрачену на навчання. Тому вона виступає як помножена проста праця. Зведення різних видів складної праці до простої здійснюється не шляхом спеціальних розрахунків, а стихійним, ринковим шляхом.