Становлення і розвиток податкової системи України

     Недоліками  ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

     Обчислення  та стягнення ПДВ потребують чіткого визначення об`єкта оподаткування - доданої вартості. Вона є часткою повної вартості товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові частини:

     - вартість сировини та матеріалів, а також послуг виробничого характеру, що відноситься на собівартість;

     - заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуги;

     - прибуток.

     Очевидно, що перша складова частина вартості товару чи послуги не залежать від  зусиль виготовлювача, вона суто арифметичне включається в повну вартість товару чи послуги. У свою чергу, заробітна плата і прибуток є тими частинами повної вартості, які створюються на цьому етапі в процесі виробництва, а тому є добавленою вартістю.

     Податок на додану вартість в Україні було запроваджено з 1 січня 1992 року замість раніше діючих податків з обороту та податку з продажів, стягнення яких будувалося на системі планово-централізованих цін [22].

     Впровадження  нових видів непрямих податків (податку  на додану вартість та акцизного збору) передусім пов`язано з необхідністю забезпечення достатніх і стабільних доходів бюджету в умовах широкої лібералізації цін та розгортання процесів інфляції.

     Платниками  податку на додану вартість є всі  юридичні особи та громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

     Акцизний  збір, так само як і ПДВ, є одним із непрямих податків, включається до ціни товарів і сплачується в кінцевому рахунку покупцем, а не виробником товарів. Акцизний збір відноситься до категорії специфічних акцизів, тобто він стягується за ставками, диференційованими по окремих групах товарів.

     Акцизний  збір був введений в Україні в 1992 році і разом з ПДВ замінив податок з обороту. Оподаткуванню акцизним збором підлягають здебільшого предмети споживання, котрі, як правило, не належать до предметів першої необхідності та рівень рентабельності яких достатньо високий.

     Майже в усіх країнах із розвинутою ринковою економікою акцизи представлені у двох формах - універсальних і специфічних. Хоча останнім часом специфічні акцизи і поступаються універсальним своїм значенням у формуванні бюджетних надходжень, їх існування поки що не ставиться під сумнів. Причина полягає в тих відмінах, які існують між цими двома видами акцизів і зумовлюють їх різне значення і для фіскальних інтересів держави, і для інших економічних чинників.

     ПДВ та акцизний збір справляють різний вплив  на процеси ціноутворення, причина чого полягає як у неоднакових базах оподаткування цих податків, так і в різних ставках оподаткування. Так, акцизний збір набагато менше впливає на загальний рівень цін у країні, оскільки перелік підакцизних товарів є не дуже широким, на відміну від ПДВ, яким оподатковуються майже всі товари, роботи та послуги.

     Платниками  акцизного збору є всі суб`єкти підприємницької діяльності, які виробляють підакцизні товари (продукції), суб`єкти підприємницької діяльності та громадяни, що ввозять підакцизні товари (продукцію) на митну територію України, суб`єкти підприємницької діяльності, що реалізують підакцизні товари.

     Третій  вид непрямих податків - мито. Воно встановлюється при вивезені і ввезенні товарів через кордон даної країни. Існують такі види мита:

• Статистичне мито - встановлюється на товари з метою обліку експортно-імпортних операцій.
• Фіскальне мито-встановлюється на товари сталого попиту, що дає достатні надходження.
• Протекціоністське мито - вводиться з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції.
• Антидемпінгове мито - вводиться також для захисту внутрішнього ринку в умовах товарного демпінгу.
• Зрівнювальне мито - за згодою сторін має врівноважити ціни на вітчизняні і імпортні товари [9].

     На  відміну від інших податків стягнення  мита здійснюється не тільки і не стільки у фіскальних цілях (формування доходної частини бюджету), митна політика спрямована здебільшого на формування раціональної структури експорту та імпорту в умовах відсутності втручання держави в цю сферу.

     Мито - непрямий податок, тобто включається до ціни товарів і сплачується за рахунок покупця.

     Необхідність  сплати мита виникає при переміщенні  через митний кордон країни товарів та інших предметів. Митне оподаткування є одним із напрямків митної політики держави, а також засобом митного регулювання.

     Межі  митної території України є її митним кордоном, який збігається з її державним кордоном [4, c.112].

     Існують два види мита в Україні: ввізне та вивізне. Воно нараховується митними органами виходячи з митної вартості й установлених ставок мита.

     Платниками  мита є будь-які юридичні або фізичні  особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарі або інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню згідно з чинним законодавством.

     Перевагами  непрямих податків є наступне: швидке надходження їх до бюджету, що дає змогу фінансувати видатки бюджету; непрямі податки охоплюють дуже широке коло товарів і послуг народного споживання, тому є висока ймовірність того, що надходження їх буде досить повним, але ще непрямі податки балансують місцеві бюджети, так як споживання більш-менш рівномірне в територіальному аспекті; непрямі податки також справляють значний вплив і на державу, такий вплив виражається в тому, що їй вигідно збільшувати обсяг виробництва, бо чим більше обсяг реалізації, тим більше доходів надходить до бюджету.

     Головним  недоліком непрямих податків є те, що їх сплата не залежить від розміру доходів платників. Таким чином, сплата непрямих податків стає тяжким тягарем для платників податків. Отже, в непрямому оподаткуванні, мабуть, потрібно мати широке коло оподатковуваних товарів з досить помірними ставками або взагалі єдиний універсальний акциз. Урахувати інтереси всього суспільства неможливо.

     Нині  в Україні застосовується два види непрямих податків універсальні та специфічні акцизи і мито. З точки зору вирішення фіскальних завдань непрямі податки завжди ефективніші за прямі. Одна з головних причин полягає в різних базах оподаткування. Очевидно, що непрямі податки справляють тим значніший вплив на загальний рівень цін, чим більший обсяг виробництва товарів у країні вони охоплюють, чим вищі їх ставки, але підвищення ставок та введення нових форм непрямого оподаткування провадиться в період економічної стабільності.

       Для більш наявного аналізу надходження  податків до бюджету України прослідкуємо  надходження податків (платежів) в цілому за останні роки.

     Проаналізувавши додаток 2, можна зробити висновок, що питома вага прямих податків збільшилися на 22,6%, в тому числі до загального фонду на 32,5% порівняно з 2009 роком. Всього до Державного бюджету України у 2010 році, без врахування погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ, надійшло 257051,1 млн. грн., у тому числі до загального фонду - 207472,7 млн. гривень [22].

     Рівень  виконання планового показника, затвердженого Верховною Радою України (без врахування погашення заборгованості з відшкодування ПДВ минулих періодів), дорівнював 100,8 відсотка, проти 85,5 відсотка у 2009 році [17].

     Найбільш  високими темпами проти 2009 року зросли такі надходження до державного бюджету: податок на додану вартість (без врахування погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ в обсязі 16,4 млрд. грн., яка була утворена попереднім Урядом у 2008-2009 роках) на 21,5 відсотка (збільшення більш як на 18,2 млрд. грн.), податок на прибуток – на 22,7 відсотка (або на 7,4 млрд. грн.), акцизні збори – на 29,8 відсотка (або на 6,3 млрд. грн.), ввізного мита – на 35,2 відсотка (або на 2,2 млрд. грн.), рентної плати – на 23,0 відсотка (або на 1,8 млрд. грн.) [21]. 

      4. Податковий кодекс як модернізація податкової системи України 

     Податковий  кодекс України регулює відносини, пов'язані з оподаткуванням в Україні та визначає правові основи, принципи побудови і функціонування податкової системи.

     Кодекс  встановлює основні положення щодо видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів (далі - податки), визначення суб'єктів податкових правовідносин, їх прав та обов'язків, об'єктів оподаткування, бази оподаткування, граничних розмірів ставок, механізмів справляння та зарахування податків, регламентує порядок їх встановлення, зміни та скасування, а також надання пільг в оподаткуванні, ведення податкового обліку, забезпечення виконання податкових зобов'язань та порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення в сфері оподаткування [19].

     Норми Податкового кодексу поширюються  на всі види податків, які ним визначені, крім мита, справляння якого регулюється Митним кодексом України. Норми Податкового кодексу не поширюються на обов'язкові платежі та збори, встановлені іншими законами України, що не пов'язані з питаннями оподаткування. Позитивне зрушення податкової системи як скорочення кількості податків і зборів та зниження податкового тиску на економіку. Так, замість 28 загальнодержавних та 14 місцевих обов’язкових платежів, що були закріплені Законом України «Про систему оподаткування», Податковим кодексом пропонується запровадити відповідно 19 та 5 платежів. При цьому, до 2015 року скасовано буде ще один державний та два місцевих збори, таким чином кількість державних місцевих платежів складе 18 та 3 відповідно. Зауважимо, що за даними дослідження Paying Taxes 2010, середньостатистичне українське підприємство протягом року сплачувало 147 податків та платежів, що є найгіршим показником в світі (183 місце). Для порівняння, в Росії кількість платежів складає - 11, Польщі - 40, Чехії - 12, - Білорусі - 107, Грузії – 18, США - 10, Франції - 7, Китаї – 7. Більша частина податків та внесків (96) в Україні пов’язана з оподаткуванням праці. Водночас необхідно підкреслити, що окремі скасовані платежі не створювали додаткового тиску на економіку, а лише перерозподіляли кошти в напрямі підтримки окремих сфер. Зокрема, збір за проведення гастрольних заходів, який спрямовується до спеціального фонду бюджету, використовується як інструмент підтримки вітчизняної культури за рахунок оподаткування діяльності в Україні іноземних артистів. У даному контексті його скасування не видається необхідним і таким, що відчутно полегшить податковий тягар на економіку. Аналогічне зауваження стосується і збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, який пропонується скасувати 31 грудня 2014 року [20].

     Основна мета побудови податкової системи визначалася, перш за все, ліквідацією дефіциту бюджету, що обумовлювалося застосуванням монетаристського підходу до її побудови в його односторонньому розумінні без врахування конкретних умов. Крім того, повинні були бути задоволеними вимоги міжнародних фінансово-кредитних організацій, які для надання кредитів поставили умови – стабілізація національної

валюти і скорочення дефіциту бюджету.

     Основним недоліком чинної податкової системи є її спрямування на подолання дефіциту бюджету шляхом вилучення доходів господарюючих суб’єктів. Прослідковується відсутність чіткого взаємозв’язку податкової системи з розвитком економіки і діяльністю безпосередніх її суб’єктів. Це, у свою чергу, призвело до того, що податкова система розвивається відірвано від розвитку безпосередніх суб’єктів оподаткування. Підприємства зацікавлені у отриманні мінімального прибутку, щоби уникнути надмірного податкового тиску. Позитивним напрямком податкової реформи стало зниження ставок ключових податків. Водночас, необхідно відзначити наступні проблеми та суперечності кодексу в питанні зниження податкового тиску

.

Рис. 1. Зниження податкового тиску на економіку країни.

Так, одночасне  зниження ставок податку на прибуток підприємств та ПДВ (до кінцевих значень) призведе до значного падіння доходів державного бюджету на 2,8 % від ВВП або майже 10 % його загальних доходів. У Податковому кодексі не обумовлено компенсаційні джерела, які дозволили б покрити втрату доходів. Крім того, не оприлюднено, за рахунок стримування яких статей видатків бюджету будуть компенсуватися звуження дохідної бази від зменшення ставок податків [20].

     Сумнівним, також, з точки зору доцільності та ефективності є положеннястосовно зниження ставки ПДВ. Даний податок є одним з непрямих податків, тому фактичним суб’єктом оподаткування є кінцевий споживач, а не підприємство, що його сплачує. Таким чином, зниження ставки ПДВ до 17% в умовах гострого дефіциту ресурсів не є оптимальним з точки зору економічної ефективності. На наш погляд, необхідно зосередитися на зниженні імпліцитної ставки податку на прибуток і лише за наявності ресурсів переходити до зниження ставки ПДВ, але в довгостроковій перспективі [19].

     В умовах сьогодення важливе місце повинно бути відведене податковій системі як державному регулятору покращення фінансової діяльності підприємств. При цьому, проводячи певні зміни в системі оподаткування держава повинна проводити таку податкову політику, яка би була спрямована на оптимізацію як інтересів держави (податкове наповнення бюджету), так і платників податків (помірне податкове навантаження). В Україні в умовах фінансової кризи виникла необхідність пошуку найбільш дієвих механізмів розвитку стимулюючої функції податків. Протягом останніх років в податковій політиці держави не спостерігається будь-яких змін, направлених на оптимізацію податкової системи планового характеру (наприклад прийняття і введення в дію Податкового кодексу). Відсутність системної оптимізації оподаткування призводить до надмірного обсягу стягнення податків при скороченні обсягів виробництва і, як наслідок, критичного зменшення обігових коштів підприємства та їх прибутків.