Способи збільшення статутного капіталу акціонерного товариства

Варіант № 7

1. Способи  збільшення статутного капіталу  акціонерного товариства.

2. Облігації  підприємства, їх види та характеристика.

3. Аналітичне завдання 6.

 

 

 

1. Способи збільшення статутного капіталу акціонерного товариства.

Статутний капітал — це сукупність в грошовому еквіваленті внесків  засновників в майно при створенні  підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначеними  засновницькими документами.

Статутний капітал відображає двоїстість відносин власності та характеризує як фонд власних коштів підприємства як юридичної особи, так і фонд вкладів акціонерів, інших учасників  у майно підприємства, тобто їх власність. Кожен учасник несе відповідальність за результати господарської та фінансової діяльності лише в межах свого  внеску в колективну власність підприємства.[1]

Статутний капітал юридичної особи може бути як збільшений, так і зменшений. Поширеним є збільшення статутного капіталу. Найпопулярніші причини збільшення капіталу:

–  збільшення обігових коштів юридичної особи;

–   вступ нових учасників;

–   одержання контролю над товариством через зміну структури капіталу (співвідношення часток між учасниками);

–   необхідність виконання спеціальних вимог до капіталу та економічних нормативів (наприклад, для комерційних банків);

–  злиття та приєднання інших юридичних осіб;

– оптимізація оподаткування (внески до статутного капіталу не оподатковуються).

При збільшенні статутного капіталу здійснюється випуск акцій тієї ж  номінальної вартості, що визначена  за раніше випущеними акціями. У разі емісії акцій внаслідок збільшення статутного капіталу за рахунок реінвестицій чи резервів акції додаткового випуску  розподіляються серед акціонерів пропорційно  їх частці у статутному капіталі відкритого акціонерного товариства на момент прийняття  рішення про додатковий випуск акцій. Обмеження терміну отримання  акціонерами акцій додаткового  випуску не допускається. Якщо на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій змінився власник акцій, то всі права і зобов’язання щодо отримання акцій додаткового  випуску переходять до нового акціонера.

При збільшенні статутного капіталу шляхом підвищення номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної  вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Обмеження  терміну обміну акцій не допускається. Подібне збільшення статутного капіталу АТ є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій і потребує реєстрації випуску акцій нової номінальної вартості та інформації про випуск нових акцій.

При підвищенні номінальної вартості акцій статутний капітал збільшується переважно за рахунок використання на ці цілі інших (окрім статутного капіталу) позицій власного капіталу. У разі збільшення статутного капіталу даним методом кожен з акціонерів може здійснити доплату до визначеного  рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився здійснити  доплату акцій, емітент зобов’язаний запропонувати акціонеру викупити його акції.

У разі, якщо акціонер не здійснив доплату за акції і не прийняв пропозицію емітента щодо викупу належних йому акцій, він отримує акції нової номінальної вартості у кількості, яка визначається шляхом ділення загальної номінальної вартості акцій, що належать акціонеру, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій повинна бути визначена таким чином, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та здійснення обміну акцій, які належать акціонеру, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.[2]

Фінансові джерела збільшення статутного капіталу господарських товариств бувають зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх джерел відносять  внески засновників і учасників  та конверсія облігацій.

Конверсія облігацій – обмін  конвертованих облігацій на звичайні акції підприємства. У разі конверсії  відбувається трансформація позичкового  капіталу у власний.

До внутрішніх реінвестування прибутку та реструктуризація власного капіталу.

Реінвестування прибутку – це спрямування  чистого прибутку звітного періоду  на збільшення власного капіталу підприємства. Внутрішнім фінансовим джерелом збільшення статутного капіталу є дивіденди, які  можуть виплачуватися корпоративними правами підприємства.

Реструктуризація власного капіталу – зміна пропорцій складових  І розділу пасиву балансу без  залучення додаткових внесків учасників  і засновників. При цьому на збільшення статутного капіталу може спрямовуватися:

додатковий вкладений капітал;

інший додатковий капітал у межах  суми дооцінки необоротних активів;

резервний капітал, що перевищує мінімально встановлений розмір;

нерозподілений прибуток.[4]

Відповідно до ст. 16 Закону «Про господарські товариства» статутний фонд може бути збільшено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх  вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом. Ця норма  покликана захистити інших учасників  цивільного обороту від створення  «дутих» товариств, капітал яких не підтверджений відповідними активами.

Умова про повну сплату вкладів  повинна бути виконана на день винесення  рішення про збільшення статутного капіталу. Це може мати важливе значення з огляду на строки, необхідні для  скликання загальних зборів. Отже, якщо на день, коли було оголошено про  збори, учасники мають заборгованість за вкладами, але на день проведення зборів її погасять, збори можуть приймати рішення про збільшення капіталу.

Іноді виникає потреба у збільшенні капіталу в товариствах, де попередній статутний капітал не може бути сплачений  повністю з певних причин. В такому випадку варіантів є декілька:

–    попередньо зменшити статутний фонд до фактично оплаченого. Цей варіант ускладнюється тим, що вимагає повідомлення усіх кредиторів, державної реєстрації, а рішення набирає чинності через три місяці;

–    змінити предмет внеску. Учасники можуть замість обіцяних грошей сплатити вклад іншим майном, наприклад, придбавши у власність товариства транспортний засіб, нерухоме майно тощо. Заміна внеску вимагає згоди інших учасників і оформляється рішенням загальних зборів. Якщо предмет внеску був зазначений в установчому документі, необхідно внести відповідні зміни і зареєструвати їх у встановленому порядку;

–   сплатити вклад за рахунок залучених коштів. Наприклад, учасник може продати частину своєї сплаченої частки, а одержаними коштами сплатити заборгованість за вкладами.

Документально сплата попередньо оголошеного  статутного капіталу фіксується у балансі. Тому саме за цим документом слід з'ясовувати  наявність заборгованості учасників  за вкладами. Але баланс не складається  щодня. Як правило, він формується щокварталу, тому відомості в ньому можуть з'являтися і з запізненням. З огляду на це, якщо учасники збільшать статутний капітал, не сплативши попередній, можна буде при бажанні і за підтримки головного бухгалтера сформувати статутний капітал, як кажуть, «заднім числом». Особливо легко це зробити, якщо внесок здійснюється у негрошовій формі.

Практичне значення має й те, що ніхто, крім самих учасників, не контролює  сплату вкладів. Більше того, для реєстрації змін до установчого документа, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу, документи, які б підтверджували сплату попередньо оголошеного статутного капіталу, не подаються. Тобто дотримання вимог ч. 2 ст. 16 Закону «Про господарські товариства» – справа честі і  сумління самих учасників. Вони контролюють самі себе.

Неоднозначним залишається питання  про правові наслідки недодержання вимог ст. 16 Закону в частині збільшення статутного капіталу. Вважаю, що рішення  про збільшення статутного капіталу, прийняте з порушенням встановлених вимог, є незаконним, а отже може бути визнане недійсним за позовом  зацікавленої особи. Такими можуть бути, зокрема, учасники товариства. Якщо ж  між ними спору немає, то про незаконність рішення зборів взагалі ніхто ніколи й не дізнається.

Збільшуючи статутний капітал, учасникам слід пам'ятати про  вимоги ч. 4 ст. 144 ЦК, акціонерам – ч. 3 ст. 155 ЦК. Ці норми вимагають від  товариства, щоб за результатами року вартість його активів не була меншою за оголошений статутний капітал. Отже, чим вищий статутний капітал, тим більше треба мати активів на кінець року.

Порядок збільшення статутного капіталу має три послідовних стадії:

1) прийняття рішення про збільшення  статутного капіталу. За загальним  правилом, це питання належить  до компетенції вищого органу  управління юридичної особи (п. 2 ч. 4 ст. 145 ЦК). Як виняток, статутний  фонд акціонерного товариства  не більш як на третину може  бути збільшено за рішенням  правління за умови, що таке  передбачено статутом (ч. 4 ст. 38 Закону  «Про господарські товариства»).

Резолютивна частина рішення повинна  містити відомості, як мінімум, про  суму, на яку збільшується статутний  капітал, спосіб збільшення, строки та порядок сплати додаткових внесків. Водночас слід вирішувати й інші питання, котрі зумовлюються обраним способом збільшення капіталу;

2) сплата додаткових вкладів.  Вклади сплачуються у встановлений  зборами строк. Цей строк не  може бути ні поновлений, ні  продовжений товариством або  судом. Якщо протягом встановленого  строку вклади не сплачені, товариство  може вимагати виконання учасниками  своїх зобов'язань, зокрема і  в судовому порядку. Про забезпечення  виконання зобов'язань із сплати  додаткових вкладів слід подумати  під час прийняття рішення  про збільшення статутного капіталу.

Після того як внески сплачені відповідно до визначених товариством умов, воно зобов'язане затвердити та подати на державну реєстрацію зміни до установчих документів. Затвердження змін – це компетенція зборів.

Щоб не скликати збори двічі: перший раз для ухвалення рішення  про збільшення розміру статутного капіталу, а другий – для затвердження змін до статуту, – допускається вирішення  обох питань на одних зборах учасників. Це можливо лише тоді, коли наперед  відомо, як буде збільшена номінальна вартість вкладів усіх учасників;

3) державна реєстрація змін до  установчого документа. Юристи-практики  повинні мати на увазі, що, на  думку Держкомпідприємництва, орган державної реєстрації проводить реєстрацію не факту збільшення розміру статутного фонду товариства, а рішення товариства про зміни розміру статутного фонду, яке після цього набирає чинності (п. 2 листа від 23.03.2004 р. № 1776«Про порядок збільшення статутного фонду»). Цей висновок зроблено з посиланням на ч. 3 ст. 87 ГК, за якою рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня їх внесення до державного реєстру.

Однак ні ця норма, ні роз'яснення Держкомпідприємництва не вирішують по суті питання, коли ж товариство зобов'язане реєструвати зміни: до сплати додаткових внесків чи після.

Якщо допустити, що такі зміни реєструються до фактичної сплати додаткових внесків, то слід визнати, що номінальний статутний  капітал може збільшитися лише під  обіцянку учасників внести свої вклади в майбутньому. Проконтролювати, і  то умовно, їх можна буде лише через  рік, коли виникне необхідність порівняти  статутний капітал з вартістю чистих активів. За таких умов вважаю, що збільшення статутного капіталу є  фіктивним, а сам капітал «дутим».

Крім того, треба мати на увазі, що збільшення капіталу призводить до зміни номінальної вартості або  розміру часток, або і того і  другого. З моменту реєстрації змін до статуту, пов'язаних із збільшенням капіталу, реально змінюється розподіл часток учасників, тоді як реального вкладу товариство не одержує (і невідомо, чи одержить).

Виходить, що учасники одержують корпоративні права умовно безоплатно. Причому  їхні корпоративні права і права, одержані учасниками, які заплатили  реальні вклади, є однаковими. Це прямий шлях до корпоративного шахрайства.

Збільшення статутного капіталу повинно  обов'язково супроводжуватися державною  реєстрацією змін до установчого  документа. З податкової точки зору, оптимальною є реєстрація таких  змін до внесення вкладу. В протилежному випадку податковий орган може розглядати суми одержаних вкладів як безповоротну фінансову допомогу і оподатковувати її в загальному порядку.

Збільшення статутного капіталу може відбуватися кількома способами:

1)      прийняття нових  учасників. Новий учасник (учасники) приймається в товариство за рішенням загальних зборів. Одним із питань, які супроводжують вступ учасника, є питання про розмір вкладу, порядок його внесення.

2)      реінвестування  прибутку. Цей спосіб збільшення  статутного капіталу можливий  лише у товариствах, які за  результатами господарської діяльності  за рік мають прибуток. Кожен  учасник має право на одержання  частини прибутку від діяльності  юридичної особи. Проте учасники  мають право спрямувати належну  їм частину прибутку в розвиток  свого товариства, тобто реінвестувати.

3)      додаткові внески  усіх учасників. Суму своїх  вкладів учасники погоджують  під час створення товариства. За кордоном практикують попереднє  визначення максимальних додаткових  внесків, якщо початкових інвестицій  виявиться недостатньо.