Результати  коефіцієнтного аналізу банківської  системи України представимо  у вигляді графіка (рис 2.9.).[8].

Рис. 2.9 Динаміка нормативів ліквідності в цілому по банківській системі у 2007-2010 роках

     Як  бачимо, протягом досліджуваного періоду  часу українські банки значно перевиконували нормативні вимоги до значень основних коефіцієнтів ліквідності. Безперечно, це свідчить про їх досить обережну політику в сфері підтримання  своєї ліквідності і платоспроможності. Проте, з урахуванням проведеного  нами факторного аналізу ліквідності  банків України за той же період часу, можна зробити висновок, що ця стратегія є, певною мірою, однобокою. Зосередившись на підтриманні високого рівня нормативних показників ліквідності, банки нерідко не враховували, що ліквідність – складне поняття, і на її рівень впливає багато факторів. Наслідком цього стала криза  банківської ліквідності 2008-2009 років. Проте, як було показано, навіть після  неї головні підходи банків до управління своєю ліквідністю не змінилися. У зв’язку з цим зараз надзвичайно актуальним питанням є розробка нових методик і підходів в управлінні ліквідністю комерційних банків. Виявленню останніх тенденцій у даній сфері буде присвячена третя частина даної роботи.

3. Тенденції та перспективи  в  управлінні ліквідністю  банків України

     Перш  за все, слід зазначити, що , як нами вже  зазначалося, одним з головних чинників, що впливає на ліквідність комерційного банку, є макроекономічне становище  банківської системи, зокрема, поточний стан нормативного регулювання ліквідності  банків з боку держави. Тому, на нашу думку, доцільним буде перш за все  розглянути шляхи вдосконалення  макроекономічного регулювання  ліквідності банківської системи.

     Ефективність  управління ліквідністю банківської  системи будь-якої країни залежить від наявності дієвих механізмів та інструментів її регулювання. Наявність  ефективного інструментарію управління  як  надлишкової,  так  і  недостатньої  ліквідності  особливо актуально  в умовах нечітко сформованої  позиції структурної ліквідності  в  Україні,  коли  дефіцит  ліквідності  може  змінюватися профіцитом і  навпаки[9].

     В  Україні  законодавчо  управління  ліквідністю  банківської системи  ґрунтується головним чином на ефективному  інструментарії, напрацьованому світовою практикою банківського нагляду  та  грошово-кредитного  регулювання.  Зокрема,  відповідно  до чинного  законодавства, Національний банк України  має у своєму розпорядженні такі основні  інструменти регулювання  ліквідності: інструменти банківського нагляду як економічні нормативи, у  тому числі ліквідності, а також  такі інструменти грошово-кредитної  політики  як  обов’язкові  резерви,  процентна  політика. Положенням про  регулювання Національним банком України  ліквідності банків України передбачено  також можливість проведення депозитних  і кредитних операцій овернайт, операцій  з обміну  іноземної валюти на національну (своп), операцій прямого  та зворотного репо, операцій з власними борговими зобов’язаннями та рефінансування банків[1].

     Дослідження  практики  застосування  зазначеного  інструментарію регулювання банківської  ліквідності на мікро- та макрорівні  дозволило  визначити можливі  напрями  їх  удосконалення  відповідно до передового  зарубіжного досвіду  з урахуванням особливостей розвитку грошово-кредитного ринку в Україні.

     Для вирішення проблеми розбалансування  пасивів та активів банків за строковістю  та видами валют, а також накопичення  ризиків  у  банківській  системі  обґрунтованою  є  необхідність  посилення  ролі  економічних  нормативів,  насамперед  нормативів  ліквідності, в регулюванні банківської  ліквідності на мікрорівні. 

     Насамперед  йдеться  про  можливий  розгляд  Національним банком  України  питання  щодо  встановлення  нормативу  довгострокової ліквідності (замість  нормативу короткострокової ліквідності (Н6))[9]. Необхідність  виконання зазначеного нормативу дозволяє, як показує досвід Німеччини і Росії, посилити контроль за довгостроковою ліквідністю банків. Розв’язання проблеми довгострокової  ліквідності банків  в Україні є актуальним  з огляду на необхідність активізації процесу довгострокового  кредитування (насамперед  іпотечного)  та  наявність так званих  гепів,  тобто невідповідності між строками та сумами довгострокових активів і зобов’язань.

     Разом з цим,  на нашу думку,  до обов’язкових нормативів варто було б увести й кілька додаткових нормативів,  котрі б регулювали діяльність банківських інститутів як у короткостроковому,  так і в довгостроковому періодах.  Безумовно,  Національному Банку України необхідно врахувати уроки нинішньої фінансово-економічної кризи та сформувати більш чіткий інструментарій щодо дотримання ліквідності комерційними банками, зокрема в частині обмеження і недопущення надлишкової ліквідності.

     Іншим  інструментом  регулювання  ліквідності  банківської  системи, практика використання якого, на нашу думку, потребує удосконалення,  є  обов’язкові  резервні  вимоги.

     Перш  ніж розглянути пропозиції щодо удосконалення  деяких із зазначених важелів впливу обов’язкових резервних вимог, звернемося до зарубіжного досвіду використання цього інструмента в реалізації грошово-кредитної політики[7]. 

     Зокрема, центральні банки більшості зарубіжних країн надають  перевагу  більш  гнучким  інструментам,  які  впливають  на грошову пропозицію не прямо, а  через формування певних умов на ринку. Це зумовлено тим, що обов’язкові  резерви є інструментом потужної  та недостатньо керованої дії, пов’язаної  з мультиплікативним ефектом. Тому використання цього  інструмента  характеризується обережністю у  застосуванні та нечастими змінами  їх  норми.  У  використанні  мінімальних  обов’язкових  резервних  вимог,  як монетарного  інструмента,  спостерігається  загальносвітова  тенденція до зменшення норми  резервування.

     Окремі  країни, наприклад, Канада, Великобританія, Нова Зеландія,  Австралія, Швейцарія  взагалі  відмовилися  від  встановлення для банків обов’язкових резервних  вимог. Причиною  цьому  слугувало  визнання  обов’язкових  резервів  своєрідним податком, який збільшує вартість банківських ресурсів, зменшуючи  таким чином конкурентоспроможність банків на глобальних фінансових ринках. На практиці банки змушені перекладати  тягар втрат від обов’язкового  резервування на клієнтів, завищуючи  кредитні та занижуючи депозитні  ставки, що негативно позначається на темпах зростання депозитних  і кредитних операцій та розвитку банківського сектору в цілому[7]. 

     Активізація  використання  інструмента  обов’язкових  резервних вимог для регулювання  строкової та валютної структури  залучених коштів банків пов’язана  із необхідністю подолання негативних наслідків доларизації економіки. У цьому аспекті, на нашу думку,  слід  розглянути можливість удосконалення  строкової структури активних і  пасивних операцій та сприяння розвитку їх довгострокової  складової  шляхом  звільнення  від  необхідності обов’язкового  резервування  зобов’язань  банків  у  національній валюті  терміном  виконання  понад 1,5-2 роки. Світова  практика, зокрема  Європейського  центрального  банку  та  Угорщини,  підтверджує  ефективність  цього  заходу  щодо  стимулювання  нарощення довгострокової ресурсної бази банків шляхом встановлення норми резервування лише  за  зобов’язаннями банків терміном виконання до 2 років[9].

     Якщо  ж розглядати управління ліквідністю  на рівні окремого банку, то, на нашу думку, слід звернути увагу на наступні шляхи її вдосконалення[4].

     Банкам  необхідно піднятися над рівнем традиційного способу вирішення  проблем: кризова агресивна зовнішня середовище вимагає від банку  нестандартних підходів до вирішення  проблем з ліквідністю, які можуть лежати в наступних площинах:

     • поглиблення взаємодії з учасниками ринку фінансових послуг (фінансовими  посередниками, фінансовими компаніями, компаніями з управління активами, торговцями цінними паперами);

     • активізація діяльності в рамках саморегулюючих організацій, наприклад, Асоціації українських банків (підвищення відповідальності банків один перед  одним, відстоювання інтересів банківського сектора перед урядом, Президентом  Україні і т. п.);

     • застосування нестандартних схем роботи з іншими гравцями ринку банківських  послуг (використання цінних паперів, кореспондентських рахунків тощо);

     • пошук неформальних підходів у взаємовідносинах з клієнтами (розробка індивідуальних графіків погашення заборгованості, заміна застави, організація проведення угоди між вкладником і позичальником  на вигідних для банку умовах та інформування про такі можливості клієнтів і т. п.);

     • залучення консалтингових компаній до процесу розробки стратегії розвитку банку і виходу з кризової ситуації (підвищення стандартів надання традиційних  банківських послуг, розробка принципово нових банківських продуктів  і послуг, створення позитивного  іміджу банку, підвищення капіталізації  і т. д.). 

Висновки

     Підводячи підсумки проведеного дослідження, слід відзначити, що цілі, поставлені нами на початку даної роботи, були повністю досягнуті.

     По-перше, нами було дано теоретичне обґрунтування  понять ліквідності та платоспроможності  як двох взаємозалежних поняття, що визначають фінансову стійкість комерційного банку і всієї банківської  системи.

     Як  було показано, в розвинених зарубіжних країнах практика моніторингу і управління ліквідністю банку з'являлася і розвивалася поступово на основі створених умов діяльності банків. В Україні ж за короткий проміжок часу спробували впровадити майже все краще і ефективне, що вже відоме у світовій практиці. Однак ніхто не заглиблювався в особливості роботи тих чи інших фінансових інструментів (у тому числі і пов'язаних з управлінням активами і пасивами банку для підтримки необхідного рівня його ліквідності). Результатом цього стали значні недоліки в стратегіях управління банками України своєю ліквідністю, наслідком яких, і стала криза банківської ліквідності 2008-2009 років.

     Перш  за все, слід відзначити певні недоліки у формуванні українськими банками  ресурсної бази для здійснення своїх  операцій, зокрема, досить високу частину  міжбанківських кредитів у структурі  пасивів. Як показує досвід, цей вид  ресурсів є короткостроковим, і схильним до значних коливань у випадку  фінансової нестабільності. Особливо ризиковим він є у випадку  міжнародних міжбанківських кредитів у іноземних валютах, які досить активно використовувалися українським  банками у докризовий період. І  втрата цього джерела фінансування на початку кризи досить болючо вплинула на їх фінансову стійкість і ліквідність.

     Також необхідно звернути увагу на значний  дисбаланс між активами та пасивами за строками та сумами. Нами було виявлено, що сума наданих банками  довгострокових кредитів значно більша за суму наявних в них довгострокових ресурсів. Отже, для їх фінансування використовуються короткострокові ресурси (тобто активно застосовується так звана стратегія трансформації). Авжеж, це звичайна банківська практика, проте в українській банківській системі вона досягла досить великих масштабів, які створюють загрозу для її ліквідності.

     Не  є безпроблемною і структура  активів українських банків. Зокрема  слід відзначити зростання протягом останнього часу частки найменш ліквідних  активів у загальній сумі банківських  активів. Це явище, хоча і супроводжується  деяким збільшенням частки ліквідних  активів, все ж можна охарактеризувати як досить негативне.

     Таким чином, нами було визнано, що стратегія  управління ліквідністю банками  України є недостатньо ефективною і потребує вдосконалення як на макро, так і на мікрорівні.

     І на закінчення хотілося б ще раз наголосити, що банківська криза - це перш за все природний процес очищення банківської системи, механізм її «перезавантаження» і відродження, переходу на принципово новий якісний рівень. Ті банки, які зрозуміють це першими і скористаються ситуацією, зможуть вирватися вперед і отримати значні бонуси на ринку фінансових послуг. Кризовий стан, який сьогодні простежується практично у всіх секторах економіки, вимагає нових ідей підходів до вирішення проблем із ліквідністю і платоспроможністю. Особливо це актуально для нашої «консервативної» банківської системи.

список  використаних джерел

1. Постанова правління Національного банку України №259 від 30.04.2009 Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України.
2. Постанова правління Національного банку України №368 від 28.08.2001 Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні із змінами і доповненнями.
3. Аналіз ліквідності комерційного банку. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.987.su/print326.html
4. Апальков С. Банківська криза в Україні: проблеми і механізми їх вирішення. [Електронний ресурс] Режим доступу: www.banksinfo.kiev.ua/files/Banker27/28_29.pdf.
5. Ахметова Д.М., Вишнинська  Д.М. Ліквідність і платоспроможність банку. [Електронний ресурс] Режим доступу: