Роль податків на нерухомість в країнах з ринковою економікою та в Україні

Немає сенсу встановлювати  такі податки, збори та обов'язкові платежі, які дуже складно стягувати  до бюджету, або такі, стягнення яких вимагає від держави суттєвих витрат. 
Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків, зборів та обов'язкових платежів як фінансових інструментів. 
Принцип економічної ефективності стосується лише тих податків, зборів та обов'язкових платежів, які наділені регулюючим впливом при їх впровадженні. При цьому необхідно зазначити, що регулююча функція податків не завжди діє автоматично. Ось чому податкова політика повинна забезпечити вплив податків, зборів та обов'язкових платежів на економічну ефективність. І якщо ж це завдання не виконується, тоді необхідно або корегувати механізм стягнення тих чи інших податків, зборів та обов'язкових платежів, або констатувати їх недоцільність. 
Принцип інфляційної нейтральності передбачає забезпечення рівномірності розподілу надходжень і видатків від інфляції між суб'єктами господарювання. 
Принцип гнучкості означає необхідність своєчасного реагування на зміни у соціально-економічному житті суспільства. 
При цьому гнучкість податкової політики забезпечується через поступову зміну системи оподаткування. 
Податкова ж реформа повинна проводитися вкрай рідко і лише тоді, коли в цьому виникає потреба.

 

Податкова політика держави

 

Основні терміни та поняття: податкова політика, податкова система, об'єкт державного регулювання соціально-економічних процесів, суб'єкт державного регулювання соціально-економічних процесів, економічна політика, податки, збори, обов'язкові платежі, податкові фінанси, займані фінанси, фіскальна система, державні займи, державні видатки, постійні джерела доходів держави, тимчасові джерела доходів держави, рівень оподаткування, ефективність податкової політики, стабільність податкової політики, передбачуваність податкової політики, елементи системи оподаткування. 
Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо. При цьому як засоби взаємодії об'єкта та суб'єкта державного регулювання соціально-економічних процесів використовуються фінансово-кредитні та цінові механізми. 
Визначивши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Ось чому податкова політика і податкова система мають чітку цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем. 
Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання. 
Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою. 
Історія розвитку системи оподаткування свідчить про те, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів - перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети проходить у рамках її податкової політики. 
Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка самостійно проводить цю політику в країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов'язки по сплаті податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні. 
Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави. 
Якщо податки економічно не обґрунтовані, то вони пригнічують і розвиток підприємств, і стимули до праці та спричиняють несправедливий перерозподіл доходів між соціальними групами. 
Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо. 
Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів. 
Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов'язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів. 
Найважливішим напрямком діяльності Уряду є створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабілізації фінансового стану держави, недопущення дефіциту бюджету, регулювання інфляційних процесів, забезпечення збалансованості бюджету, а також оживлення ділової активності та підтримка підприємств матеріальної сфери. 
Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємств. 
При провадженні податкової політики держава обов'язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. 
Однією з головних цілей формування системи оподаткування повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і, особливо, пріоритетних напрямів виробництва. 
З одного боку, податки зобов'язані забезпечити стабільну фінансову базу держави, а з іншого - залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах їх діяльності. 
Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків. 
Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків. 
При переході до суто ринкової економіки повинні змінюватись як система оподаткування, так і методи розрахунків та сплати податків, а відповідно, і порядок їх адміністрування. При цьому в питаннях оподаткування не повинно бути сліпого копіювання досвіду окремих країн світу. Не можна накладати податкову систему будь-якої країни на нашу дійсність. Будь-які новації в податковому законодавстві повинні знаходити відображення лише після проведення глибокого вивчення існуючої проблеми та досвіду окремих елементів системи оподаткування країн з ринковою економікою, проведення ґрунтовного аналізу доцільності зазначеної норми та можливості її застосування в українському податковому законодавстві. 
Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень. 
Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому планах. 
В широкому плані податкова політика охоплює питання формування доходів за рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних, джерел. 
Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати цю ситуацію не можна. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому те, що займи треба повертати, а повертати їх можна лише за рахунок додаткових надходжень тих же самих податків, зборів та інших обов'язкових платежів. 
Таким чином, державні займи - це не що інше, як відстрочені на майбутнє податки, збори й обов'язкові платежі. 
Проблему ідеальної фіскальної системи можна поставити таким чином: який із способів - податки чи займи - краще відповідає найвищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл наявних та завжди обмежених ресурсів між державою та приватним сектором. Як і податки, збори й обов'язкові платежі займи окремо чи в комплексі впливають на соціально-економічний стан в країні, на суспільне багатство, особисте благополуччя громадян. 
У зв'язку з цим у фінансовій науці введено поняття «податкові фінанси» та «займані фінанси». 
У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування - встановлення видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, їх платників, об'єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків та їх зарахування до бюджету чи до державних цільових фондів.

 

 

Висновок

 

Одним із важливих питань, що має вагоме значення для економічного розвитку України, адаптації національного  законодавства до Європейських стандартів, є введення податку на нерухомість. На думку вітчизняних фахівців, незважаючи на певні зауваження і застереження щодо можливих негативних наслідків подібного кроку, запровадження такого податку зробить неможливими спекуляції на ринку нерухомості, зможе вплинути на політику регулювання цін у цій сфері, податок на нерухомість виконає функцію компенсаційного податку, стане додатковим джерелом збільшення надходжень до місцевих бюджетів.

Крім того, податок  на нерухомість: 1) відносно простий  та прозорий в адмініструванні; 2) у  короткостроковій перспективі такий податок є фіксованим; 3) заохочує перерозподіл фондів від менш ефективного до більш ефективного власника, що є надзвичайно важливим в Україні, зважаючи на непрозорий та часто неефективний розподіл власності в процесі приватизації; 4) сприяє кращій оцінці власних активів підприємствами; 5) передбачає оподаткування тіньової діяльності, зменшується стимул до приховування прибутків; 6) забезпечує відносно стабільні надходження до бюджету. 
 
Нерухомість є традиційним об’єктом оподаткування, який використовується, починаючи з XVIII сторіччя. Податок на нерухомість у вигляді податку з володіння нерухомим майном – один із найстаріших видів податку відомих фінансовій науці. Володіння нерухомістю здавна вважалось проявом багатства людей. Завжди можна було чітко визначити об’єкт оподаткування, для якого характерні суттєві особливості: постійне місцезнаходження, тривалість існування, що забезпечували безперешкодний доступ до нього фіскальних органів. Досить легко було встановити платника податку, яким міг бути як власник нерухомості, так і орендар. Розвиток суспільних відносин та податкової системи призвів до необхідності при застосуванні певної податкової політики вирішувати не тільки фіскальні функції, але й соціальні. Податок на нерухомість країн з ринковою економікою завдяки розвиненій системі пільг виконує роль податку з заможних.  
Світовий досвід показує, що при використанні правильного підходу, податок на нерухомість може стати однією із вагомих статей доходної частини бюджету. Зокрема Німеччина отримує 1,1 % загальних надходжень від зазначеного податку, Швейцарія – 0,46 %, бюджету Російської Федерації цей податок приносить 9 % від усіх надходжень. Він забезпечує до 95 % надходжень до місцевих бюджетів у Нідерландах, 81 % — у Канаді, 52 % — у Франції, від 10 % до 70 % — у США. В країнах з економікою, що розвивається, за даними Світового Банку, податок на нерухомість становить 40–80 % платежів до місцевих бюджетів. 
На основі аналізу міжнародного досвіду оподаткування нерухомості можна сформулювати такі основні положення: 
Об’єктом оподаткування є сукупна вартість землі і будівель (споруд), що знаходяться на ній. Визначення вартості нерухомості з метою оподаткування може проводитися або в цілому, або за її складовими компонентами.  
Суб’єкт оподаткування (платник податку) — це конкретна особа (юридична або фізична), яка володіє чи користується нерухомістю. Податкові зобов’язання, таким чином, можуть виникати у власника чи орендаря, що має враховуватися при побудові податкової системи.  
Базою оподаткування може бути капітальна вартість нерухомості або вартість рентних платежів. Перша, як свідчить досвід іноземних країн, виступає у вигляді ринкової вартості чи оціночної, тобто визначеної згідно із стандартизованою методикою для цілей оподаткування.  
Ставки оподаткування визначаються у вигляді:  
фіксованих як відсоток від бази оподаткування (наприклад, у Великій Британії, Японії, Кореї);  
змінних, з огляду на передбачувані бюджетні витрати і величини бази оподаткування (наприклад, у США, Канаді, Австралії, Франції). 
Розмір ставок залежить від особливостей національного законодавства та господарської практики і значною мірою визначається політичними чинниками. 
Методика визначення розміру бази оподаткування може ґрунтуватися на:  
порівняльному підході на основі цін ринкових угод (наприклад, в Австралії, Швеції);  
капіталізації ренти від потенційного найкращого та найефективнішого використання (наприклад, у Швейцарії, Данії);  
витратах на повне заміщення нерухомості (наприклад, у Японії, Кореї);  
поєднанні зазначених вище підходів (наприклад, у США, Канаді). 
Пільги з оподаткування надаються:  
соціально незахищеним платникам податку (пенсіонерам, інвалідам, або залежно від рівня доходів платника);  
власникам окремих видів нерухомості, як правило, об’єктів культури, освіти, призначених для суспільних, релігійних цілей, державного управління.

А загалом запровадження податку на нерухоме майно має бути поступовою, поетапною, відповідальною роботою компетентних органів державної влади у тісній співпраці з фахівцями, експертами, громадським сектором, засобами масової інформації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Булатов А. Налоговые  Гавани и оффшорные центры  Европы. // Внешняя торговля, 1992, №11-12.

2. Улыбышева Е.Н. Гармонизация  в налоговой сфере ЕС: влияние на международные связи. // Мировая экономика и международные отношения, 1995, №4.

3. Черник Д. Налоги  в странах с развинутой экономикой. // РЭЖ, 1992, №7.

4. Міжнародний суспільно-політичний  тижневик «Дзеркало тижня”.

5.Сайт Юридичного журналу - http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2837

 

6. Концепція реформування податкової системи України : розпорядження Кабінету Міністрів

 

7. Кузьменко О. А. Державна політика у сфері регулювання міжбюджетних відносин // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2008. — № 1. — С. 71—77.

 

8. Податкова система: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./[Лютий І.О., Демиденко Л.М., Романюк М.В. та ін.]; За ред. І.О.Лютого. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 456 с.