Контрольная работа по "Финансам"

Збір за виграш на перегонах на іподромі

Особи, які виграли на тоталізаторі на іподромі, сплачують збір за виграш на перегонах на іподромі.

Стягують цей збір адміністрації  іподромів під час видачі виграшів.

Розмір збору не повинен перевищувати 6 % від суми виграшу.

Об'єктом оподаткування збором за виграш на перегонах на іподромі є сума виграшу, одержаного при грі на тоталізаторі.

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

Стягується з учасників гри  на тоталізаторі на іподромі під час придбання ними квитків.

Справляється  збір у вигляді процентної надбавки до плати за участь у грі. Об'єктом  оподаткування є плата за участь у грі.

Граничний розмір ставки збору становить 5% від суми плати, визначеної за участь у грі. Стягнення збору та перерахування до місцевого бюджету здійснює адміністрація іподромів.

Збір за право  використання місцевої символіки

Платниками збору є юридичні особи та громадяни, які використовують місцеву символіку з комерційною метою.

Ставки збору за використання місцевої символіки не повинні перевищувати:

• для юридичних осіб – 0,1% від вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг;
• для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю – 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір за право  проведення кіно- і телезйомок

Платниками збору є комерційні кіно- і телеорганізації, у тому числі з іноземними інвестиціями, та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів.

Об'єктом  оподаткування є сума витрат на проведення додаткових заходів (надання наряду міліції, оточення території зйомок тощо).

Збір  стягується в розмірі, який не повинен  перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

Збір за право  проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу та лотерей

Юридичні особи та громадяни, які  мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей  сплачують місцевий збір за право  проведення аукціонів, конкурсного  розпродажу і лотерей.

Об'єктом оподаткування є вартість заявлених на аукціон і конкурсний розпродаж товарів з урахуванням їхньої початкової ціни або сума, на яку випускається лотерея.

Ставки збору не повинні перевищувати 0,1% від вартості заявлених на місцеві аукціони та конкурсний розпродаж товарів або суми, на яку випускається лотерея.

Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон

Платниками цього збору є  юридичні особи та громадяни, що виїжджають за кордон.

Об'єктом  оподаткування є автотранспорт, який прямує за кордон.

Збір  стягується у диференційованому  розмірі залежно від марки та потужності автомобіля.

Ставки збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон:

• для юридичних осіб і громадян України – не більше 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
• для юридичних осіб і громадян інших держав – від 5 до 50 доларів США.
• Не справляється даний збір за проїзд автотранспорту, який здійснює перевезення за кордон:
• вантажів за державним замовленням і державним контрактом;
• громадян України, які прямують у закордонні відрядження;
• спортсменів, що від'їжджають на міжнародні змагання;
• громадян, які від'їжджають у порядку культурного обміну, на лікування, оздоровлення (дітей), за телеграмою на похорон близьких родичів.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг

Збір  є платою за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях.

Платники  збору – юридичні особи та громадяни, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію й інші товари.

Граничні ставки збору встановлені  в таких розмірах:

• 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, які постійно ведуть торгівлю у спеціально відведених для цього місцях;
• 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян на день – за одноразову торгівлю.

Диференціація ставок збору здійснюється залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Збір із власників  собак

Надходження цього збору незначні, незважаючи на його обов'язковість, і тому він є яскравим прикладом обов'язкового платежу, витрати зі справляння якого перевищують надходження коштів (питома вага надходжень збору з власників собак у цілому по Україні становить приблизно 0,04% від усіх надходжень місцевих податків і зборів).

Збір стягується з громадян –  власників собак (крім службових).

Збір сплачується щорічно, його граничний розмір за кожного собаку не повинен перевищувати 10 % від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Стягнення збору з власників  собак провадять органи житлово-комунального господарства.

Збір за право  використання суб'єктами підприємницької діяльності приміщень, пов'язаних з їхньою діяльністю, які знаходяться в центральній частині населеного пункту та в будинках, що є пам'ятками історії та культури.

Цей місцевий збір вводиться з метою  залучення додаткових коштів для  погашення заборгованості з виплати  заробітної плати та соціальних виплат працівникам навчальних закладів системи загальної середньої освіти. Платниками збору є:

• юридичні особи всіх форм власності, їхні філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, у тому числі представництва іноземних юридичних осіб;
• фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали відповідний дозвіл на право використання зазначених приміщень.

Ставки збору мають встановлюватися  за 1 м площі приміщення, за використання якого справляється цей збір, з розрахунку на один рік:

• на території міст Києва, Севастополя, Сімферополя та обласних центрів у розмірі, що не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• на території інших населених пунктів – у розмірі, що не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

 

Що стосується міжнородного досвіду формуванні місцевих зборів та податків то у міжнародній термінології місцеві податки і збори визначаються як локальні податки, які є основною статтею доходів місцевих бюджетів у більшості західних держав.

У середині 90-х pp. за рахунок місцевих податків формувався 61 % комунальних доходів у Швеції, 51–у Данії, 46 – у Швейцарії, 43 – у Норвегії, 36 – у Франції, 34 – у Фінляндії, 31% – в Іспанії. Дуже високий цей показник у США. Водночас у Греції він становить лише 2%, у Словенії, Румунії, Нідерландах – 5, в Угорщині – 4, в Болгарії – 1, в Латвії – 6%.

Внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів, характерною особливістю яких є:

• численність: у Бельгії запроваджено 100 місцевих податків і зборів, в Італії – 70, у Франції – більш як 50. Разом з тим в окремих країнах застосовується лише кілька місцевих податків, а у Великобританії, наприклад, – лише один (до 1990 р. це був податок з нерухомого майна. Урядом Маргарет Тетчер його замінено на подушний податок, який також вважається майновим);
• масовість: податки сплачуються фактично всім дорослим населенням, незалежно від соціального статусу та рівня доходів. Наприклад, у США в бюджеті сім'ї з чотирьох осіб з річним доходом 50 тис. дол. платежі за всіма місцевими податками становлять у середньому 4,4 тис. дол. щорічно – 8,9 % її доходів. У цілому цей показник в окремих штатах мінімальний і дорівнює 3,5 %, а в інших сягає 14 % доходів сімей зазначеної категорії;
• регресивність: частка місцевих податків і зборів зменшується стосовно сукупного розміру доходів, якщо доходи зростають. У той же час частина країн щодо головних місцевих податків застосовують прогресивні ставки оподаткування (Фінляндія, Норвегія, Іспанія, Швеція, Швейцарія) при оподаткуванні особистого майна громадян;
• застосування права податкової ініціативи. В унітарних країнах місцеві органи влади, як правило, такого права не мають. Усі види місцевих податків запроваджуються законами, які ухвалює парламент країни. Місцеві органи влади мають повноваження щодо встановлення ставок податків у межах законодавче визначених їхніх граничних рівнів. До компетенції місцевих органів влади включено також право приймати рішення про запровадження місцевих податків, визначених законодавством. У деяких країнах застосовується інша модель контролю центрального уряду за місцевими податками. Місцеві органи влади самостійно встановлюють місцеві податки і збори, а центральнавлада обмежує їхні максимальні ставки. З 1983 р. така практика діє в Норвегії та Бельгії. У федеративних державах основне коло питань місцевого оподаткування перебуває в компетенції суб'єктів федерації. Види місцевих податків встановлюються органами влади штатів у США, кантонів – у Швейцарії, владними структурами провінції Квебек – у Канаді. Ставки місцевих податків у цих країнах визначають муніципалітети. Разом з тим і в більшості федеративних країн законодавство федерації певною мірою регламентує застосування місцевих податків і зборів.

Основні моделі податкових систем місцевих органів влади. Воснові лежить спосіб, за допомогою якого встановлюються і зараховуються до місцевих бюджетів окремі місцеві податки. Розглянемо це на прикладі прибуткового податку.

Перша модель. У ФРН, Австрії, Іспанії, Люксембурзі місцеві органи влади автоматично отримують фіксований відсоток (частку) від прибуткового податку по країні, який зараховується до всіх рівнів бюджетів.

Друга модель. У Бельгії, Канаді (крім Квебеку), Данії, Норвегії місцеві органи самостійно встановлюють додаткові місцеві надбавки до ставок прибуткового податку, що надходить до центрального бюджету.

Третя модель. Місцеві органи цілком самостійно встановлюють ставки оподаткування та його базу з прибуткового податку. Відповідні місцеві податки не враховуються центральним урядом при визначенні прибуткового доходу для податків, які надходять до центрального бюджету. Така модель податкової системи застосовується у Швейцарії, провінції Квебек (Канада) та в деяких інших країнах. У США місцеві ставки прибуткового податку враховуються при визначенні ставок цього податку до центрального бюджету.

Місцеві податки за формою встановлення їх та за способом зарахування до місцевих бюджетів також поділяються на 3 групи:

• перша група: прямі й непрямі місцеві податки, які майже в усіх країнах запроваджуються місцевими органами влади і повністю надходять до їхніх бюджетів. Прямими податками в цій групі є промисловий податок, податки на нерухоме майно фізичних осіб, на землю, автомобілі, професію тощо. Непрямими податками в цій групі є індивідуальні й універсальні місцеві акцизи на споживання предметів широкого вжитку та інших ресурсів. Це акцизи на бензин, алкогольні напої та інші товари. В Японії – акцизи на споживання газу та електроенергії. У Великобританії місцевих непрямих податків немає;
• друга група: податки, що встановлюються місцевими органами влади як надбавки до загальнодержавних податків або як відрахування від них (місцеві надбавки до земельного та сільськогосподарського податків в Італії, відрахування від прибуткового податку фізичних осіб, податок на прибуток корпорацій у США, надбавка до податку на додану вартість у Франції та ін.);
• третя група місцевих податків найбільша. Серед них: податки на заняття торгівлею, на собак, на розваги, на видовища, на володіння транспортними засобами, на торгівлю спиртними напоями, на надання ліцензій на спадщину, на подарунки, на осіб, котрі володіють двома квартирами, на мисливство та рибальство, на відкриття питних закладів, готелів, на прибирання вулиць і ліквідацію побутових відходів, на кар'єри, на рекламу та інші (подібних податків центральна влада, як правило, не стягує).

Основну роль у країнах із розвиненою ринковою економікою відіграють майнові місцеві податки, у першу чергу на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб і на землю. У США за рахунок податків на майно формується близько 45 % усіх доходів місцевих бюджетів, у Франції – 40 %.

У федеративних державах суб'єкти федерацій  мають власні служби, які збирають місцеві податки. Муніципальні податкові служби є і в органах місцевого самоврядування в багатьох федеративних та унітарних державах. Контроль за стягуванням загальнодержавних податків, які надходять до центрального бюджету, здійснюють державні податкові служби.

 

2. Моніторинг виконання бюджету

Моніторинг – це безперервний процес збору даних про видатки  та показники виконання програм, що досягаються в ході їх реалізації. В бюджетній практиці він використовується як засіб відстеження процесу впровадження програм, виявлення недоліків в їх організації, впливу цих негативних тенденцій на досягнення запланованих цілей та обґрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності використання державних ресурсів.

Відповідно основними  завданнями моніторингу виконання  бюджетних програм, зокрема у  сфері соціально-культурних послух, є: відстеження цільового та ефективного використання коштів; отримання та узагальнення інформації про хід фінансування бюджетних програм; забезпечення отримання кількісних та якісних показників, досягнення цілей і завдань передбачених програмами; виявлення відхилень у процесі їх виконання; оцінювання доцільності подальшої реалізації бюджетної програми та обґрунтування пропозицій щодо її припинення чи забезпечення своєчасного й повного виконання із залученням оптимального обсягу державних ресурсів; надання громадськості інформації про хід виконання заходів, передбачених бюджетними програмами. Такий моніторинг дає змогу визначити майбутнібюджетні потреби для соціально-культурних послуг, а також оцінити соціальну політику та нові програми з точки зору необхідних ресурсів.

Як правило, моніторинг виконання  бюджетних програм  здійснюють розпорядники коштів – виконавці програм. Вони надають результати моніторингу головному розпоряднику бюджетних коштів для узагальнення даних і прийняття оперативних рішень щодо покращення управління програмою. 

Розроблення системи моніторингу  здійснюється на початку впровадження програми із застосуванням таких  інструментів:

– вимірюваних показників (індикаторів), завдяки яким відслідковується хід виконання