Хеджування ризиків за допомогою послуг фінансових посередників

     Хеджування  с складним процесом мінімізації  ризиків, оскільки вимагає надійного  прогнозування кон'юнктури ринку  та розуміння законів його функціонування. Поняття хеджування (від. англ. Насіле — захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розглядається  як спосіб захисту від ризику, пов'язаного  з невизначеністю зміни майбутньої ціни якого-ие-будь активу на основі використання строкових контрактів.

     Хеджування  — дуже багатопланове за своїм  змістом. Це дозволяє максимально ефективно  використовувати всі наявні інструменти  та його види в залежності від цілей, умов та потреб.

     За  технікою здійснення хеджування може бути коротким та довгим. Коротке хеджування — продаж строкових контрактів, а довге — купівля строкових  контрактів. Техніка довгого хеджування дає можливість мінімізувати можливість негативних коливань ціни активу. Коротке  хеджування сприяє забезпеченню ціни продажу базового активу, який знаходиться  у власності продавця.

     Існує значно більше видів хеджування, велика кількість яких забезпечує вищу ефективність фінансової діяльності. В різних підходах до визначення поняття хеджування переважають  уявлення про цей процес як про  систему економічних відносин учасників  фінансового ринку, які пов'язані  зі зниженням кредитних та цінових  ризиків і досягаються за рахунок одночасності та протилежного спрямування торгових угод на строковому ринку і на ринку реального товару.

     В умовах ринкової економіки широкого розмаху набуває коливання цін  на всі види товарів та послуг, які  можуть мати непередбачувані наслідки навіть для стабільних певною мірою  фірм та компаній. Зокрема, при проведенні ними фінансових операцій чільне місце відводиться обмінному курсу валют, який щороку стає все більш непрогнозованим як для експортера, так і для імпортера.

     Мета  хеджування будь-якого фінансового  ризику полягає в тому, щоб

заздалегідь встановити певну вартість фінансового  інструмента (з яким

працює  оператор ринку) для того, щоб забезпечити  захист від ще більших збитків при зміні цієї вартості в майбутньому. Необхідно зауважити, що при хеджуванні, по-перше, слід визначити його економічну доцільність і, по-друге, спрогнозувати коливання цін на ті чи інші фінансові інструменти (акції, облігації, валютні контракти тощо). Ці критерії є складовими процесу управління ризиком, вихідним моментом якого має бути прийняття рішення про те, коли і яким чином використовувати для хеджування ринки похідних фінансових інструментів і чи використовувати їх взагалі.

     Оскільки  важливим джерелом фінансування діяльності фірм та компаній є кредитні засоби, то через зростання нестійкості  процентної ставки в сучасному фінансовому  світі фірмам та компаніям з кожним роком стає все важче прогнозувати її майбутню величину.

     Перелічені  вище типи коливань породжують різні  види фінансових ризиків. Одним із найбільш розповсюджених у ринковій економіці  способів їх зниження є хеджування з використанням похідних фінансових інструментів (форвардні та ф'ючерсні  контракти, опціони, свопи). Різні форми  хеджування фінансових ризиків вже  широко використовуються в практиці вітчизняного ризик-менеджменту і  на думку багатьох вчених, будуть надалі розвиватися завдяки своїй високій  результативності.

     В світлі цих теорій хеджування —  це створення позабалансової позиції  шляхом укладання строкових угод, економічно пов'язаних із ризиковим  активом, задля мінімізації ризику. Хеджування є результатом функціонування та розвитку ринку похідних строкових контрактів.

     Інструментами хеджування є похідні контракти  — деривативи. Використання деривативів  оптимізує функціональність фінансової системи завдяки якісному впливу на фінансовий результат діяльності шляхом створення можливості ефективного  управління фінансовим ризиком, покращення планування фінансових потоків, а також  забезпечує поширення інформації про  стан ринків та очікувань учасників.

     Деривативи  є інструментами управління ризиком  шляхом укладання похідних контрактів, що призводить до встановлення цін, відкритих  для спостереження та оцінки як суспільством, так і експертами, які, визначаючи реальну вартість активів, мають  змогу визначити шляхи та умови подальшого розвитку економіки.

     Єдиним  видом строкових угод, які використовуються в Україні, є форвардні контракт. Основною проблемою функціонування вітчизняних бірж є відсутність  у біржовому обігу класичних  строкових інструментів регулювання  ризику - ф'ючерсних контрактів таопціонів.

     Похідні фінансові інструменти сприяють розподілу грошових коштів їхньому  руху від одних учасників ринку  до інших при проведенні операцій хеджування, спекуляціях на курсах цінних паперів, крос-курсах валют, що визначу функціональні ознаки деривативів:

     •   Визначення ринкової ціни

     • Мінімізація ризиків, запобігання збитків і контроль величини прибутку

     • Отримання прибутку від спекулятивних  операцій.

     При вивченні механізму хеджування значний  інтерес викликають питання вибору оптимальних інструментів хеджування.

     При виборі хеджового інструменту підприємцю потрібно враховувати, що кожен з  деривативів виконує певні схожі  функції оптимізації цінового ризику, але має також значні відмінності  в питаннях гнучкості та ліквідності. Найприйнятнішим та найефективнішим  для хеджування цінового ризику є  ф'ючерсний контракт за рахунок своїй  високій ліквідності та гнучкості.

     При виборі інструментів хеджування схематично підхід має бути таким:

     • ретельний аналіз діяльності, порядку  розрахунків та ціноутворення, що дасть  можливість виявити, на яких етапах виникають  ризики, ступінь їх можливого негативного  впливу на кінцеві результати діяльності;

     • визначення цілей та завдань хеджування

     • визначення товарних позицій та інструментів, що можуть бути використані для конкретних цілей хеджування.

     Необхідність  такого підходу продиктована можливою відмінністю ступеня кореляції, складністю використання, вартістю, ступенем компенсації ризику;

     • визначення свого бачення ринку  та складання послідовного плану  та бюджету хеджування.

     Відомо  багато досліджень як вітчизняних, так  і зарубіжних, присвячених мінімізації  фінансових ризиків, відповідно поняття  хеджування теж тлумачиться по-різному. Методи хеджування є непростими, їх теоретичне висвітлення в науковій літературі неоднозначне, це ускладнює  формування уявлення про них та обмежує  можливості практичного застосування. Набутий світовий досвід хеджування вимагає адаптації до реалій трансформаційної економіки нашої країни, що, в  свою чергу, обумовлює подальші наукові  дослідження проблем хеджування з урахуванням світового та вітчизняного досвіду.

     а) хеджування за допомогою  форвардних контрактів

     Одним із найпоширеніших представників похідних фінансових інструментів, який відіграє важливу роль на розвинутих фінансових ринках, є форвардний контракт. Під ним розуміють будь-яку угоду купити або продати деякий актив, товар, продукцію на конкретну дату в майбутньому за наперед погодженою ціною.

     Оскільки  сторони форвардного контракту  рівноправні та схильні до одного й того ж ризику, то в момент укладення вартість контракту дорівнює нулю (поточна ринкова вартість контракту дорівнює нулю). В наведено приклад хеджування товарно-цінового ризику. Ми розглянемо приклади хеджування валютного та цінового ризику. Приклад 1. Громадянин А займається підприємницькою діяльністю в Україні та отримує прибуток у гривнях, а громадянин В працює за кордоном, та отримує заробітну плату в євро. Громадянину А через певний термін буде потрібна деяка сума в євро, в той же час громадянину В буде потрібна певна сума в гривнях. Для хеджування валютного ризику, пов'язаного з коливанням валютного курсу, укладається форвардний контракт з датою поставки через рік і форвардною ціною а євро/грн.

     б) хеджування за допомогою  ф'ючерсних контрактів

     Щодо  ф’ючерсних контрактів на базі фондових індексів та процентних ф’ючерсів, то інституційні інвестори можуть використовувати їх для проведення декількох інвестиційних стратегій. До них відносять спекуляції на коливаннях цін на ринку цінних паперів, моніторинг ризику інвестиційного портфеля, хеджування проти несприятливих цінових змін на фінансові інструменти, формування індексованого портфеля, індексний арбітраж, створення портфельного страхування, розподіл активів. Інвестор, метою якого є спекуляція на майбутніх коливаннях процентних ставок, повинен знати, що ціна ф’ючерсних контрактів змінюється в протилежному напрямку зміні процентних ставок: при зниженні процентних ставок – ціни на ф’ючерсні контракти падають і навпаки. Якщо інвестор хоче спекулювати на падінні (зростанні) процентних ставок, то йому необхідно купувати (продавати) процентні ф’ючерси. До появи на ринку процентних ф’ючерсів спекулянти використовували з тією ж метою довгострокові облігації Казначейства, скорочуючи позицію по них, якщо очікувалося зростання процентних ставок, і купуючи облігації у випадку, коли прогнозувалося їх падіння.

     Процентні ф’ючерси можуть використовуватись  для зменшення ринкового ризику диверсифікованого портфеля цінних паперів, що означає зміну бета-коефіцієнта інвестиційного портфеля. Більше того, їх можна застосовувати для зміни чутливості процентних ставок інвестиційного портфеля, так званої “дюрації” (приблизний ступінь чутливості ціни на актив до змін процентної ставки).

     Одним із напрямків використання ф’ючерсних контрактів є хеджування проти несприятливих коливань процентних ставок та цін на фондові інструменти.

     На  перший погляд здається все дуже просто. Але на практиці хеджування є процесом складним і неоднозначним. Величина збитку або прибутку при хеджуванні залежить від взаємозалежності між цінами на фінансові інструменти на ринку спот і цінами на ф’ючерсні контракти по цих фінансових інструментах на два конкретні моменти часу: на момент укладання ф’ючерсного контракту і на момент ліквідації заборгованості по ньому. Різницю між ціною спот і ф’ючерсною ціною називають базисом і розраховують як:

     Базис = Ціна спот – Ф’ючерсна ціна.

     Ризик, який хеджер отримує додатково в  даному випадку – це ризик можливої зміни базису, так званий “базисний ризик”. Правильна оцінка базису і базисного ризику є обов’язковою умовою успішних стратегій хеджування. В кінцевому рахунку, ризик від коливання цін на ринку спот замінюється базисним ризиком.

     в) хеджування ризиків  за допомогою свопів

     Своп  – це ще один вид термінової угоди (контракту), який сприяє хеджуванню ризиків. Свопом або своповим контрактом називається угода про обмін потоку платежів від одних активів на потік майбутніх платежів від інших активів з певними інтервалами та в рамках встановленого періоду часу.

     В їх основі лежить одна загальна риса –  всі вони представляють собою обмін вигодами, які отримуються певною стороною на певному ринку, в обмін на вигоди отримані іншою стороною на іншому ринку.

     Головною  перевагою існування своп-контракту  є те, що він дає можливість займачу  вийти на найбільш вигідний для нього  ринок, а потім використати своп-контракт для оптимального управління процентними платежами та валютними курсами.

     Розглянемо  у зв'язку з цим два види свопів: валютний і процентний. Валютний своп полягає в купівлі валюти з одночасним її продажем, але з різними термінами поставки за наперед встановленим валютним курсом.

     Процентний  своп – угода, в якій беруть участь дві сторони (контрагенти) згодні обмінюватись періодичними платежами, які визначаються на основі наперед визначених процентних ставок і погодженої контрактної суми. В міжнародній практиці оператори фінансового ринку використовують процентні свопи для обміну одного базового інструменту з процентною ставкою, що коливається, на інший фінансовий інструмент з фіксованою процентною ставкою або навпаки. Таким чином, процентний своп може бути використаний для переводу одного типу процентних зобов’язань в інший, здійснення необхідної коректировки рівня процентної ставки і хеджування від її майбутньої зміни, або для фіксації розміру прибутку.

     Вартість  процентних своп-контрактів рухається  разом з ринковими процентними ставками. Котирування у своп-контрактах здійснюється у вигляді фіксованої ставки процента, яка розраховується від визначеної суми своп-контракту. На сучасний момент на ринку існує ціла низка маркет- мейкерів по процентних свопах, за котируваннями яких орієнтуються при визначенні процентної ставки своп-контракту й інші оператори ринку.

     Приклад 1. Громадянин А володіє заощадженнями в сумі a доларів, на

     які він хоче придбати квартиру через  рік в громадянина В, який зможе  її продати лише через рік за ціною  а доларів. Для усунення ризику того, що через рік вартість квартири може бути вищою (для власника нижчою) за а доларів, укладається форвард контракт з датою поставки через рік і форвардною ціною а доларів.