Господарські угоди корпорацій. Джерела господарських договорів. Види договорів

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донбаський державний технічний університет

Факультет економіки і фінансів

Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне завдання

з дисципліни «Фінанси зарубіжних корпорацій»

Варіант 12

 

 

 

 

 

 

                                                                                                    Виконав:

                                                                                                    ст. гр. ФН - 10

                                                                                                    Купрін Наталія Володимирівна

 

                                                                                                      Перевірила:

                                                                               Черкаська Г.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

1. Господарські угоди корпорацій. Джерела господарських договорів. Види договорів…………………………………………………………………………………………………………..3

 

2. Емісії цінних паперів, пов’язані зі злиттями і поглинаннями корпорацій…..5

 

3. Теоретична частина……………………………………………………………………………………..12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12. Господарські угоди  корпорацій. Джерела господарських  договорів. Види договорів.

 

      Корпорація, як і інші організовані форми бізнесу (одноособове володіння, товариства з обмеженою відповідальністю), є учасником ринкових відносин. Усі економічні і фінансові відносини учасників ринку здійснюються на договірній основі. Юрист Р. О. Халфіна чітко визначила дві основні риси ринкових відносин:

• основою ринку є власність;
• життям ринку є договір.

     Договір у західному законодавстві, судовій практиці і доктрині  традиційно визначається як угода  двох або більше осіб, за допомогою  якої встановлюються певні права  й обов’язки. Договір, який у ринкових відносинах укладають агенти, є правовою формою, в якій товаровласники визнають один в одному власника товару і яка визначає перехід товару від одного власника до іншого. Договір є основною формою, у котрій реалізуються ринкові відносини.

     Господарські договори можна класифікувати в такий спосіб:

• торговельні договори. До них відносять численні угоди, пов’язані з продажем виробленої продукції і наданням послуг;
• організаційні договори, наприклад, угоди про створення товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, груп підприємств та ін.;
• адміністративні договори. До них належать такі угоди, в яких у тій або іншій формі бере участь держава.

       Учасники ринкових відносин мають правоздатність і дієздатність. Правоздатність означає спроможність особи бути суб’єктом прав і обов’язків. Правоздатність визнається за всіма фізичними особами з моменту народження до смерті (за умови, що вони не позбавлені її судом). Правоздатність мають також іноземці. Проте зазначимо дуже важливі винятки. В Японії, Англії й у деяких інших країнах іноземець не може бути власником морського судна. В Японії іноземці не допускаються до розроблення надр, у США вони не можуть бути власниками землі.

Правоздатність реалізується через дієздатність, тобто можливість своїми діями одержувати права і виконувати обов’язки, які можуть бути обмежені віком або психічними захворюваннями.

      Слід зазначити, що в юридичних осіб, тобто в корпорацій, правоздатність і дієздатність збігаються. Це означає, що корпорація має право укладати будь-які види угод і нести за ними відповідальність.

       Основою договору, який укладає корпорація зі своїми покупцями, постачальниками сировини, послуг, кредитними установами, біржею, страховими й іншими суб’єктами ринку, є договір (угода), тобто вираження волі сторін. Договір передбачає рівність його учасників, визнання за ними вільної поведінки й обов’язковості. Однак на практиці ці принципи часто порушуються. Держава прагне перешкоджати цьому і вводить спеціальні закони.

У системі господарських договорів останнім часом відбуваються зміни. Головні з них такі:

• у результаті розвитку науки і техніки з’являються нові товари і нові ринки, наприклад інформація, що потребує особливого правового регулювання;
• у результаті розвитку фінансових послуг з’являються нові договори, такі, наприклад, як лізинг, що поєднує елементи двох договорів, — оренди і договору продажу;
• у спеціальну галузь права виділено трудове право;
• із загального договірного права виділяються закони, що регулюють договірні відносини між фаховими комерсантами і споживачами;
• для підтримання ринкової конкуренції вводиться антимонопольне законодавство.

Джерела господарських договорів.

      Правове регулювання господарських відносин між акціонерними товариствами здійснюється на підставі торговельного і цивільного кодексів, а також Закону про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. У романо-германському праві до джерел права відносять також правила і роз’яснення верховних судів з питань застосування права, що є обов’язковими для нижчих судів. Роз’яснення є не прецедентами, а різновидом нормативних актів. Практика верховних судів є самостійним і дуже важливим джерелом торговельного і цивільного права.

У країнах загального права, як зазначалося вище, прецедентне право також регулює торговельні і цивільні відносини. Прецедентне право проникає й у романо-германське право.

      Джерелом цивільного права є звичай. У романо-германському праві допускається застосування звичаїв, які суперечать імперативним приписам законодавства. Звичай як джерело права має особливо велике значення в тих галузях, де бракує матеріалу для розроблення законопроекту й ухвалення закону. Так, наприклад, у регулюванні купівлі-продажу фінансових послуг, визначенні договору лізингу, страхових операцій, угод у зовнішній торгівлі. У юридичній літературі зазначається, що треба розрізняти торговельний звичай і торговельну звичку. В останній визначається воля сторін, яка прямого вираження в договорі не знайшла. Торговельна звичка є способом тлумачення договору виходячи з попередньої поведінки учасників договору.

У юридичній практиці поширюється застосування типових договорів, так зване формулярне право. Умови типових договорів визначаються великими корпораціями або групами підприємств, що є провідними в даній галузі. Дрібніші компанії, по суті, приєднуються до договору і впливати на його умови не можуть (звідси назва — договір приєднання).

Глобалізація й інтернаціоналізація господарських зв’язків впливає на розвиток торговельного і цивільного права. Джерелами права стають міжнародні договори, конвенції, угоди. Сучасне національне правове регулювання перебуває під значним впливом зовнішніх чинників. У національному праві з’являються і посилюються норми, що регулюють економічні зв’язки з зовнішнім світом. Здійснюється уніфікація цивільного і торговельного права, на що, зокрема, значною мірою вплинула європейська інтеграція. Відбувається імплементація міжнародних правових норм у національне законодавство через ратифікацію, офіційну публікацію з роз’ясненнями. Держави є учасниками багатьох міжнародних конвенцій, що регламентують торгівлю, морські, повітряні, залізничні й автомобільні перевезення, валютні, кредитні і розрахункові відносини, патентні й авторські та інші права.

Інтернаціоналізація господарської діяльності веде до зближення торговельного права різних країн, відбувається «гармонізація», «конвергенція» права. Історично товариство з обмеженою відповідальністю вперше було створено відповідно до германського закону 1898 р. Надалі ця форма організації капіталу була запозичена багатьма країнами. Держави переймають одна в одної «позитивний юридичний досвід». Багато положень з американського акціонерного права останніми роками переносяться в закони Японії і країни Західної Європи. З іншого боку, на американське право про корпорації впливає німецьке право. З американського права багато країн запозичили введення в обіг конвертованих облігацій, інститут публічного пропонування купівлі цінних паперів компанії на ринку та інші нововведення.

 

 

42. Емісії цінних паперів, пов’язані  зі злиттями і поглинаннями  корпорацій.

 

       Злиття являє собою фінансову операцію, у результаті якої дві або кілька корпорацій об’єднують свої активи з метою створення нової корпорації. Злиття може відбутися шляхом поглинання однією корпорацією іншої. Корпорація-поглинач зберігає свою назву, а та корпорація, що поглинається, перестає існувати як юридична особа. Можливий інший варіант рішень, який називається у фінансовій літературі консолідацією, коли одна або кілька корпорацій зливаються в одну нову корпорацію. Консолідація може відбуватися за згодою.

       В останнє десятиліття ХХ ст. і на початку ХХI ст. процес злиття активізується. Великі корпорації поглинають не тільки дрібні або середні, а й великі. Об’єднують свої капітали і ТНК. На думку дослідників, процес злиття буде розвиватися і далі. Головною причиною називають майбутній ривок науково-технічного прогресу. Впровадження його досягнень у виробництво вимагатиме значних капітальних вкладень, що під силу тільки найбільшим корпораціям.

        Фінансування операцій щодо злиття здійснюється двома основними способами: випуском акцій або облігацій. В окремих випадках викуп акцій корпорації, що поглинається, може відбуватися через оплату готівкою.

Купівля однією корпорацією контрольного пакета акцій іншої здійснюється у формі відкритої пропозиції на узгоджених умовах про придбання фірм. Звичайно до такої пропозиції й узгодження корпорація, що претендує на контрольний пакет, купує на фондовому ринку 5 % або менше акцій компанії, яку вона хоче поглинути. Потім, після офіційної пропозиції про купівлю фірми, компанія-поглинач дає у фінансових газетах оголошення про купівлю акцій. Акціонерам компанії обов’язково надсилають листи з пропозицією про купівлю нових акцій. Цей процес може відбуватися всупереч бажанню директорів компанії, що поглинається. Якщо акціонер корпорації, що поглинається, згоден прийняти пропозицію корпорації-поглинача, то він продає їй свої акції або обмінює їх на нові акції поглинача. У тому разі, коли одна компанія придбала більшу частину голосуючих акцій іншої компанії, можна вважати, що друга компанія поглинена першою. Таким чином, акціонери старої компанії стають акціонерами компанії-поглинача. Акціонери змушені погодитися на такий обмін, інакше вони втратять свій капітал.

У випуску акцій з метою поглинання багато інновацій. У Великобританії застосовується метод, який називається «рішенням про розміщення нових акцій для фінансування поглинання, що організовується через продавців» (vendor consideration placing). Інвестиційний банк або брокер організовує емісію нових акцій компанії-поглинача, потім вони розміщуються фірмою — членом біржі через своїх інституційних клієнтів. Нові акції випускаються в розмірі 50 % оплаченого капіталу компанії, що поглинається. Запропонована ціна може бути вищою ринкової. У літературі зазначається, що сама по собі пропозиція про новий випуск веде до ще більшого зростання запропонованої ціни (tender price).

         Розміщення нових акцій через посередників прискорює процес поглинання, а випущені акції осідають у портфелі довгострокових інвесторів. Проте дрібні інвестори не мають можливості брати участі у новому розподілі. В економічній літературі підкреслюється, що в разі емісії прав усі акціонери захищені від «розводнення» їхньої власності, тобто від втрати ними частини акціонерного капіталу, часткою участі в балансовій або ринковій вартості.                          Сутність схеми розміщення прав полягає в тому, що всі акціонери одержують лист-повідомлення про кількість виділених їм нових акцій із зазначенням термінів їх оплати. Якщо випуск акцій здійснюється для фінансування поглинання, такого захисту немає.

        Розміщення акцій для цілей поглинання через фінансових посередників стимулює цей процес. Компанія-поглинач витрачає менше коштів і часу на організацію нових емісій; зазвичай залишаються задоволеними й акціонери, які одержують нові акції.

       Основне питання під час злиття (поглинання) компанії полягає в тому, як захистити дрібних інвесторів. Зокрема, застосовується запобіжний захід — так зване застереження — «повернення раніше даного» (claw back). Відповідно до нього акціонери компанії, що поглинається, мають право на підписку нових акцій у певній пропорції до акцій, розміщуваних у фінансових установах. Інвестиційні інституції й інші фінансові установи сповіщаються про прийняття цього застереження на час розміщення акцій.

На думку економістів-аналітиків, дві третини збільшення кількості акцій, що перебувають в обігу на фондових біржах, можна пояснити лихоманковим зростанням активності поглинань.

       Поглинання і злиття контролюються комісіями з цінних паперів і фондових бірж у всіх країнах. У Великобританії і США, наприклад, якщо інвестор придбав понад 5 % акцій однієї компанії, фінансовий посередник, котрий здійснює ці угоди, та інвестор зобов’язані сповістити про це комісії з цінних паперів і фондових бірж, відповідні біржі і компанії, чиї акції куплені. Крім того, функціонують фірми «спостерігачі за акулами» (shark watcher), спеціалізацією яких є аналіз руху акцій компаній-клієнтів. Вони спостерігають за спробами поглинання компаній, дають відповідні рекомендації.