Формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів

Резервом  щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення  обігу коштів, раціоналізації господарських  зв'язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва  на рівні господарської структури  має свої обмеження, зумовлені обмеженістю  ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича  структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів  виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують  дещо локальну роль у господарських  процесах.

Активне й  дієве використання фінансів для  підвищення ефективності економіки  можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких  структур доповнюються відповідними фондами  на рівні держави. Йдеться про  створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або  поза бюджетом.

У складі державного чи місцевих бюджетів – це витрати  на розвиток економіки в формі  капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних  комплексних програм. За умов перехідної економіки – це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідних  робіт, створення нових видів  машин і механізмів, розробки нових  технологій.

Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями  до бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд [8].

Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового  забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища  в державі – одне з основних завдань фінансової політики владних  структур.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при  розв'язанні соціальних проблем. Тут  створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів  як на рівні кожного громадянина  для покриття витрат на соціальні  цілі, так і на рівні господарських  структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних  потреб, започаткування позабюджетних  і благодійних фондів, а також  фондів фінансових ресурсів на соціальні  цілі в складі бюджетів.

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються  державою. За нинішніх умов у більшості  країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є неречовими, нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

Суспільні блага  й послуги включають асигнування  на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту охорону  здоров'я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована  класифікація подібних благ. Ринок  неспроможний забезпечити задоволення  цих потреб. Крім цього, ринкові механізми  виявилися нездатними своєчасно  й ефективно реагувати на вказані  потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної  системи.

На сьогодні в світі існує наукова теорія суспільних благ, біля витоків якої стояли відомі вчені, лауреати Нобелівської премії Джеймс Бюкенен і Поль Самуельсон. Це ще раз підтверджує думку про  те, що роль фінансів у задоволенні  соціальних потреб населення має  виняткове значення. Через систему  фінансів оформлюється індивідуальна  мінова угода між приватними особами  й державою. Ця угода ґрунтується  на зіставленні благ і послуг, що надаються громадянам, і величиною  сплачувань податків. За теоретичними постулатами обмін за схемою «блага – податки» триває доти, доки корисність послуг перевищує податкову «ціну».

Загалом, можна  дійти висновку, що в сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує  соціальну функцію суспільного  добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються  державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо [8].

У перехідний період реформування економіки фінанси  є важливою з'єднувальною ланкою між макроекономічними показниками  й конкретними напрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного  добробуту. Проте форми й методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення  за такими напрямами:

• вдосконалення методів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості;
• забезпечення переходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях управління економікою;
• удосконалення механізму залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, у тому числі особистих накопичень громадян,
• запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення;
• створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм;
• посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, дотримання фінансової дисципліни;
• оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бартеризації господарських зв'язків;
• удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності [8].

Отже, фінанси  слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і  використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської  діяльності, надання різноманітних  послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є  досягнення високого рівня добробуту  як держави, так і окремого громадянина.

2. Місцеві бюджети – фінансова  основа органів місцевого самоврядування

2.1 Поняття самостійності місцевого  бюджету

фінанси податок самоврядування комунальний

Із 1990 року в  Україні розпочався процес становлення  системи самостійних місцевих бюджетів, здійснення на новій основі їхніх  видатків, запровадження нових способів формування доходів.

У фінансовій теорії в Україні почали пробивати  собі дорогу нові підходи до визначення змісту такого поняття, як бюджетна система.

Слід розрізняти поняття система місцевих бюджетів і бюджетна система. Поняття бюджетна система сформувалося наприкінці 20-х – 30-х роках у колишньому СРСР, коли в основному завершився процес створення бюджетів різноманітних територіальних утворень, включаючи сільські та селищні бюджети. Проблемам формування місцевих бюджетів присвячено ряд публікацій. Особливо ґрунтовні з них належать М.В. Васильєвій, Н.А. Ширкевич, Г.Б. Поляку та іншим авторам [14, 117].

З кінця 30-х  років під бюджетною системою в колишньому СРСР почали розуміти сукупність державного (союзного), республіканських (союзних республік) та місцевих бюджетів, яка утворює єдине ціле. Основним принципом побудови цієї системи  став так званий принцип єдності. Згідно з ним бюджети нижчих територіальних рівнів були складовою бюджетів вищих  територіальних рівнів. А всі разом  вони входили до складу союзного бюджету. Остаточне об'єднання місцевих бюджетів з державним бюджетом СРСР завершилось  у 1938 році, після чого місцевих фінансів не стало.

Процес становлення  інституту самостійних місцевих бюджетів в Україні в 90-х роках  розвивається з великими труднощами. Незважаючи на декларацію принципу самостійності  місцевих бюджетів, термін бюджетна система було покладено в основу назви двох редакцій основних бюджетних законодавчих актів у 1990 і 1995 роках. Термін бюджетна система України, використовується і в тексті нової Конституції України.

Враховуючи  принцип самостійності бюджетів усіх рівнів, доцільніше було б уживати  термін система бюджетів України. Термін бюджетна система фактично не використовується в бюджетному законодавстві розвинутих зарубіжних країн. Не використовувався він і в колишній царській Росії та в радянську епоху періоду НЕПу.

Термін, система місцевих бюджетів, відображає сукупність самостійних місцевих бюджетів, які не включаються до складу державного бюджету і один до одного. Система місцевих бюджетів включає два види бюджетів. Це бюджети територіальних громад та інших органів місцевого самоврядування, а також бюджети державних утворень, які є суб'єктами федерацій. Наприклад, бюджети земель у ФРН, штатів у СІЛА, суб'єктів федерацій у Російській Федерації і т. ін.

В унітарних  країнах поняття місцеві бюджети збігається з поняттям бюджети місцевого самоврядування. У федеративних державах використовується два види місцевих бюджетів. Україна є унітарною країною. Тому тут місцевими бюджетами слід вважати бюджети органів місцевого самоврядування.

Конституція України не визначила характеру  республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів. Але їх, безумовно, слід вважати  місцевими, оскільки у правовій унітарній  державі може бути лише один державний  бюджет – бюджет центрального уряду [14, 119].

Місцевий  бюджет може розглядатися в трьох  аспектах. По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади  отримують легітимне право на розпорядження певними фондами  грошових ресурсів. По-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування. По-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним  атрибутом будь-якої самостійної  територіальної одиниці, наділеної  відповідним правовим статусом.

Нині в  Україні місцеві бюджети перебувають  у стадії еволюції. У 1990 році вперше виникло таке поняття як бюджети  місцевого самоврядування. У тому ж році, після утворення Автономної Республіки Крим, постало поняття  республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Система місцевих бюджетів в  Україні тепер включає республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські бюджети міст Києва і Севастополя, міські бюджети міст обласного значення, районні (районів у містах), міські бюджети міст районного значення, сільські та селищні бюджети.

Крім цих  бюджетів, в Україні є ще й система  так званих зведених бюджетів. Вони використовуються в процесі бюджетного планування та бюджетного регулювання. До місцевих зведених бюджетів в Україні  відносять бюджет Автономної Республіки Крим, бюджет області, бюджет міста  з районним поділом, бюджет району.

Відповідно  до Закону «Про бюджетну систему України» [3] бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет автономії  та бюджети районів і міст республіканського  підпорядкування цієї автономії. Бюджет області складається з обласного  бюджету та бюджетів районів і  міст обласного підпорядкування [14, 120].

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети  міст районного підпорядкування, бюджети  селищних і сільських рад. Бюджет міста з районним поділом об'єднує  міський бюджет та бюджети районів  у місті. Законом встановлено, що бюджет міста, на території якого  перебувають адміністративне підпорядковані йому інші міста, села та селища, об'єднує  бюджети цих адміністративних одиниць. Аналогічно їх об'єднує бюджет району в місті, на території якого розміщено  подібні адміністративні одиниці.

Сукупність  усіх бюджетів, що входять до складу державного та місцевих бюджетів, є  зведеним (консолідованим) бюджетом України.

Принципово  важливе питання – організація  бюджету низової територіальної одиниці. Закон України «Про місцеві  ради народних депутатів, місцеве і  регіональне самоврядування» [4] надав  усім міським, сільським і селищним радам право створювати власні бюджети. Згідно із Законом України «Про місцеве  самоврядування в Україні» [8] від 21 травня 1997 р. право на утворення місцевих бюджетів належить усім територіальним громадам. Це право передбачає і Конституція України. Таким чином, потенційно кількість місцевих бюджетів в країні може бути збільшено з 12 тис. до більш ніж 30 тис.

У той же час  чинний поки що Закон «Про бюджетну систему України» визначає інший  порядок вирішення цього питання. Згідно із ст. 2 цього Закону, «селищні і сільські бюджети створюються за рішеннями районних, міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази» [3].

Це положення  суперечить законодавству України  про місцеве самоврядування, нормам Конституції України.

Як уже  зазначалося, реалізація цього конституційного  положення може призвести до значного зростання чисельності низових  бюджетів, що не має виправдання  з погляду доцільності та ефективності. Перш ніж це робити, слід визначити  перелік територіальних громад та їхні раціональні параметри.

Враховуючи  конституційне закріплення статусу  територіальної громади і суперечності в законодавстві, доцільно розробити  окремий законодавчий акт, який врегулює систему місцевих бюджетів. Цей закон  має базуватися на новому законодавстві  про територіальний устрій держави.

Нині у  складі системи місцевих бюджетів України  функціонують такі бюджети: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, 24 обласні бюджети, міські бюджети  міст Києва і Севастополя, 442 бюджети  міст обласного і районного значення, 488 районних бюджетів, 104 районних бюджети (районів у містах), 787 бюджетів селищних рад, а також понад 10,1 тисячі бюджетів сільських рад [14, 121].

Система місцевих бюджетів України нині остаточно  ще не сформована. Завершення цього  процесу буде важливим кроком у сфері  будівництва місцевих фінансів, їхньої інституціалізації.