Фінансовий ринок

Головним  завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для  залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш  дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.

Саме  слово «фонд» широко використовується для визначення різних за змістом  економічних понять, але найчастіше - для визначення суми грошових або  матеріальних цінностей, що мають цільове призначення (основні та оборотні фонди, фонд заробітної плати, фонд розвитку виробництва, фонд накопичення, амортизаційний фонд, пенсійний фонд і т.д.). Так само називають і сукупність цінних паперів. Відтак ринок, на якому обертаються (продаються й купуються) цінні папери, називається фондовим.

Саме  цінні папери різних типів, видів  і різновидів, економічні суб'єкти, ринкова технологія, інфраструктура та ін. є атрибутами фондового ринку. Кожний з цих атрибутів можна  покласти в основу класифікації. Цих  класифікацій існує велика кількість. Зокрема, класифікація за технологією  обороту цінних паперів дає «первинний ринок» і «вторинний ринок». Первинний  ринок - це ринок, на якому відбувається їх оборот. Класифікатором ринку цінних паперів є так звана система  «чотирьох ринків». «Перший ринок» - фондова біржа. «Другий ринок» - позабіржовий ринок, на якому відбувається оборот цінних паперів, не зареєстрованих на біржі. «Третій ринок» - позабіржовий ринок з реєстрацією цінних паперів  через посередників. «Четвертий ринок» - позабіржовий ринок, на котрому операції здійснюються через комп'ютерну систему.

Як  і інші ринки, РЦП складається  з попиту та пропозиції і ціни, що їх врівноважує. Попит створюється компаніями і віднедавна - державою, якій не вистачає власних прибутків для фінансування інвестицій. Бізнес і уряд щодо РЦП є чистими позичальниками (більше беруть у борг, ніж дають), а чистим кредитором — населення, особистий сектор, у якого з різних причин доходи перевищують витрати на поточне споживання та інвестиції в матеріальні активи (переважно житло). Завдання РЦП — забезпечити якомога повніше і швидше переливання заощаджень в інвестиції за ціною, яка б влаштовувала обидві сторони.

Фінансовий  ринок вимагає не тільки правового  регулювання обігу цінних паперів, але й створення організації, котра б забезпечила цей обіг. Такою організацією є фондова  біржа. Фондова біржа - це організований та регулярно функціонуючий ринок для купівлі-продажу цінних паперів, обов'язковий елемент регулювання ринку цінних паперів.

Нині  світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах:

• відбувається дальша автоматизація фондових операцій - окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації;
• триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (насамперед безпаперових), у тім числі гібридних і паперів другого та наступного порядків;
• збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

Ринок цінних паперів як економічна категорія  виражає економічні відносини, що виникають  під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, котрий знайшов  своє вираження у формі цінних паперів.

Узагальнені правила поведінки емітентів, фінансових посередників та інвесторів на ринку  цінних паперів сформульовані у  міжнародних стандартах по торговим системам, клірингу та розрахунках  по цінним паперам. Вироблені і принципи функціонування цивілізованого фондового  ринку:

• прозорість;
• відкритість та доступність;
• впорядкованість;
• конкурентоспроможність

Цих стандартів та принципів необхідно  дотримуватись при любій прийнятій  формі організації фондового  ринку.

Фондовий  ринок являє багатогранну своєрідну  економічну систему, за допомогою якої економіка функціонує в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і невиробничу сфери, структурній перебудові економіки, її реструктуризації, позитивній динаміці соціальної структури суспільства та підвищенню добробуту кожної людини шляхом вільного розпорядження цінними паперами.

Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських кредитів). Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний.

Ринок цінних паперів доповнює систему  банківського кредиту і взаємодіє  з нею. Наприклад, банки надають  посередникам ринку цінних паперів  кредити для підписки на цінні  папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів  для перепродажу і по іншим  причинам. В де-яких європейських країнах  основну посередницьку роль на ринку  цінних паперів відіграють найбільші  комерційні банки.

Завдання ринку цінних паперів - забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох підструктур:

• цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, ЩО САМЕ продається й купується);
• учасників (суб’єктів) ринку цінних паперів (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери);
• процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).

Учасниками  торгівлі виступають: емітент (особа, що здійснює випуск цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів; інвестор, який має вільні кошти  і бажає вигідно їх розмістити; посередник, який забезпечує обмін  зобов’язань (цінних паперів) емітентів  на грошові засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних  державних органів визначає умови  правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання  його ефективного функціонування і  захисту його учасників.

2.3 Інструменти валютного ринку

             Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням інтеграції та зміцнення взаємозв’язків між національними економіками, які передбачають здійснення відповідних зовнішньоекономічних операцій. Основою для проведення таких операцій слугує валютний ринок, на якому формується система різноманітних фінансово – кредитних відносин між країнами з приводу зовнішньої торгівлі, надання послуг за кордоном, залучення іноземних інвестицій, кредитів та інших видів зовнішньоекономічної діяльності, які потребують обміну і використання іноземної валюти.

   Валютний ринок – це система економічних відносин, пов’язаних з операціями купівлі – продажу іноземної валюти, валютних цінностей та рухом іноземних капіталів.

   Функціональне призначення валютного  ринку – це урівноваження попиту  і пропозиції такого специфічного  товару, як іноземна валюта. Тільки  через взаємодію попиту та  пропозиції на ринку визначаються  валютні курси. Пропозиція і  попит на іноземну валюту зосереджується  переважно в комерційних банках, які мають найбільш розгалужену  мережу кореспондентських відносин  з банками інших країн. Основними  формами участі банків у валютних  операціях є обслуговування потреб  клієнтів щодо купівлі-продажу  іноземної валюти, здійснення міжнародних  розрахунків та фінансування  міжнародних угод.

Валютний ринок використовується як інструмент, з допомогою якого можливе ефективне (з низькими витратами) фінансування експортно-імпортних операцій та пов’язаних з ними конверсійних операцій.

Валютні ринки забезпечують інструменти мінімізації та страхування валютних ризиків, що пов’язані з нестабільністю обмінних курсів та процентних ставок. Найбільш ефективними інструментами страхування (хеджування) валютних курсів є форвардні та ф’ючерсні угоди, валютні опціони та валютні угоди “своп”.

   Валютний ринок поряд з дією  ринкових регуляторів, у певних  межах, є інституційно-регульованим. За організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів (див. Таблицю 1.3) та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно торгувати валютою. Йому притаманні атрибути ринку грошей.

Таблиця 3.1. Інститути валютного ринку

Об’єктом  купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності: іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об’єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

   Суб’єктами валютного ринку можуть  бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи,  резиденти і нерезиденти) та  посередники, насамперед банки,  брокерські компанії, валютні біржі,  які "зводять" продавців  і покупців валюти та організаційно  забезпечують операції купівлі-продажу.  Визначальною мотивацією дій  суб’єктів валютного ринку є  отримання прибутку.

Способи класифікації валютних ринків залежать від того, з яких позицій розглядаються  фінансові угоди. Залежно від  організації торгівлі валютний ринок  поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою  здійснюється організовано на спеціальному "майданчику", який називається  валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте, за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб’єкти валютного  ринку все менше звертаються  до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

   Валютний ринок переважно функціонує  як позабіржовий ринок, на якому  кілька сотень дилерів (головним  чином банків) готові купувати  і продавати депозити, що розміщені  в іноземних валютах. Оскільки  ці дилери перебувають у постійних  телефонних і комп’ютерних контактах  між собою, то валютний ринок  є дуже конкурентним. Проте, він  функціонує так само, як централізований  ринок.

   На валютних ринках постійно  функціонують брокери й дилери, що займаються посередницькою  діяльністю і отримують за  це відповідну комісійну винагороду. Різниця між ними в тому, що брокер – це посередник, котрий укладає угоду від імені, з доручення і за кошти клієнта, отримуючи винагороду за угодою сторін або за визначеною таксою. Дилер – фізична або юридична особа, котра здійснює валютні операції від свого імені і за власним коштом, його прибуток складається із різниці між цінами купівлі та продажу. Нині на валютних ринках функціонують об’єднання брокерів і дилерів: брокерські фірми, дилерські контори, які поєднують посередницькі послуги з продажем інформації, консультаціями тощо.

   Розрізняють національні й міжнародні  грошеві ринки. На національному  ринку країни комерційні банки-власники  національної валюти проводять  розміщення депозитів у валюті  своєї країни (наприклад, у Великобританії  банки проводять операції у  фунтах стерлінгів, в Україні  – розміщують та залучають  кошти у гривнях).

   На відміну від національних, на міжнародних валютних ринках  операції відбуваються у валютах,  відмінних від національних валют.