Фінансовий ринок

• без подальших фінансових зобов'язань, тобто інструменти, за якими подальші фінансові зобов'язання не виникають; як правило, вони є предметом безпосередньо  фінансової операції і при їх передаванні  покупцеві продавець не несе щодо них додаткових фінансових зобов'язань (наприклад, валютні цінності, золото);

• боргові, що характеризують кредитні відносини  між їх покупцем і продавцем й  зобов'язують боржника погасити в передбачені  терміни їх номінальну вартість і  заплатити додаткову винагороду у вигляді відсотка (якщо ця винагорода не входить до складу номінальної  вартості боргового фінансового  інструменту, який погашається). Прикладами боргових фінансових інструментів є  облігації, векселі, чеки.

          За видами грошових активів фінансовий ринок поділяється на: кредитний ринок, ринок цінних паперів та валютний ринок.

2.1. Інструменти кредитного ринку

Категорія кредиту переважно розглядається  економічною наукою як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у  позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі  на тимчасове користування за відповідну плату. Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають  зміст кредиту.

           Ринок кредитних ресурсів - це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності і строковості.

          Кредитний ринок - найважливіший і найстаріший сегмент фінансового ринку.

 Суб’єктами ринку є:

• кредитори;
• держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів і регулює ринок за допомогою економічних методів;
• постачальники.

Учасниками  ринку кредитних ресурсів є: комерційні банки, брокерські контори, дисконтні  компанії та інші фінансово-кредитні інституції.

Кредитний ринок забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів  і мобілізація з їх допомогою  ресурсів потребує певного часу, тоді як кредит можна отримати у досить стислі терміни — протягом кількох  днів. Така перевага дуже важлива як з погляду фінансового забезпечення потреб окремих суб’єктів, так і  з позицій функціонування усієї  фінансової системи. Переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб’єктів цього ринку — комерційних банків, які не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх. Так, централізація фінансових ресурсів у інституційних інвесторів на фондовому ринку є лише проміжним кроком у їх переміщенні до суб’єктів господарювання, де після придбання вони будуть використовуватись як власні. Це дуже важливі структури, які призначені для централізації окремих роздрібнених, часто незначних за розмірами, коштів та для їх раціонального розміщення. Однак їх роль, хоча і важлива, проте істотно обмежена, бо вони — лише фінансові посередники.

Кредитна  система в умовах ринкової економіки є провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання, а також відіграє важливу роль у діяльності держави і фізичних осіб. Кредит, як форма фінансових відносин, відображає перерозподільні відносини з приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і банківський.

Комерційний кредит відображає відносини купівлі-продажу між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов’язанням — векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони виникають тільки при сплаті заборгованості у встановлені строки.

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему.

Основу  кредитної системи становлять банки. Банківська система, як правило, є дворівневою. До першого рівня належить центральний  банк, до другого — комерційні. На центральний банк покладаються дві  основні функції — емісія грошей, що є інструментом фінансових відносин, і регулювання грошового обігу  та організація діяльності банківської  системи — ліцензування банківської  діяльності й банківський нагляд. Крім того, центральний банк здійснює кредитування комерційних банків, будучи банком банків, та обслуговування уряду  — організація касового виконання  бюджету і обслуговування державних запозичень.

Комерційні  банки є головними інституціями банківської системи та ринку  грошей. Основними їх функціями є  акумуляція тимчасово вільних коштів і здійснення розрахунково-касового обслуговування та кредитування юридичних і фізичних осіб (див. рис. 2.1.). За сферою діяльності, яка визначає місце банку на грошовому ринку, комерційні банки поділяються на універсальні й спеціалізовані. Універсальні банки здійснюють усі види банківських операцій для будь-яких клієнтів.

 

 

 

                                     Рис. 2.1. Комерційні банки

  Комерційні банки — це насамперед фінансові посередники.

  У розрахунках між суб’єктами  господарювання, фізичними особами  та державою вони забезпечують  надійність і своєчасність руху  грошових потоків. Від налагодження  розрахунків залежить стабільність  економіки та ритмічність діяльності  підприємств. У торгівлі фінансовими  ресурсами банки забезпечують, з  одного боку, концентрацію всіх  тимчасово вільних коштів, а з  іншого — їх раціональне та  ефективне розміщення. Крім того, банки можуть виконувати посередницькі  функції в операціях з цінними  паперами та довірчі операції.

Джерелами формування ресурсів є власний капітал  банку, цільові надходження, залучені та запозичені кошти. Цільові надходження — це кошти, які банк використовує за дорученням, наприклад на фінансування бюджетних капітальних вкладень чи обслуговування кредитних ліній інших банків. Залучені кошти являють собою залишки на поточних рахунках клієнтів, депозитні вклади і сертифікати, випущені облігації і векселі, а запозичені — ресурси, що куплені у центральному банку та на міжбанківському ринку. Власні ресурси є стабілізуючою основою діяльності банків і створюються з огляду на необхідність забезпечення їх надійності. Наприклад, в Україні встановлено мінімальний розмір статутного капіталу на рівні 1 млн. євро. Потужність банківської системи, її роль і місце у фінансовій системі та економіці країни визначаються обсягом ресурсів, які концентруються в комерційних банках.

Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність  кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання  кредитного ринку, законодавчого і  нормативного забезпечення. Надання  вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний  рівень доходу при задовільному ступені  ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило  стабільність банківської системи  і захист інвесторів. Розвинений кредитний  ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний  розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Позичальниками  на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації.

Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори - національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також не фінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Держава здійснює управління грошово-кредитним  ринком, регулює його діяльність і  виступає позичальником на національному  та міжнародному ринках. При цьому  як регулюючу, так і інші функції  на кредитному ринку вона виконує  переважно через посередництво  центрального банку.

Основними функціями банківської системи  на кредитному ринку є трансформаційна та стабілізаційна функції. Залучаючи у одних суб'єктів ринку вільні грошові кошти і надаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку і проявляється в створенні відповідної нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів та діяльністю банків у цілому.

Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи країни. Основними  функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є:

• розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;
• монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;
• кредитне обслуговування банків другого рівня та держави;
• регулювання та нагляд за банківською діяльністю;
• встановлення правил проведення банківських операцій;
• ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності.

Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним  установам нормативи обов’язкового резервування коштів. Розмір обов’язкових резервів, як правило, встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. При цьому для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні норми обов’язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов’язкових  резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов’язкових  резервів збільшується кредитний потенціал банків.

Виступаючи  в ролі кредитора останньої інстанції, центральний банк надає позички  комерційним банкам. Ці позички - короткострокові  й надаються банкам у порядку  обліку комерційних векселів (обліковий  кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит).

Центральний банк встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також  ліміти кредитування за ломбардними  та обліковими кредитами, центральний  банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри  ринку банківських кредитів.

Операціями  відкритого ринку центрального банку  є купівля-продаж казначейських  зобов’язань, власних зобов’язань банку, комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов’язань.

Центральний банк приймає на зберігання та в  управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і  поруки, виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків. Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.

2.2 Інструменти фондового ринку

Виникнення  та обіг капіталу, представленого у  цінних паперах, тісно пов’язаний із функціонуванням ринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. З появою цінних паперів (фондових активів) відбувається ніби - то роздвоєння капіталу. З однієї сторони, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, з іншої - його відображення у цінних паперах.

Цінні папери -  це основний товар фінансового ринку, який виступає предметом купівлі-продажу на цьому ринку.

У відповідності з законом «Про цінні папери та фондову біржу» розрізняють  такі типи цінних паперів:

• іменні цінні папери, що передаються шляхом повного індосаменту;
• цінні папери на пред’явника, що обертаються вільно.

Українським законодавством також визначено  такі види цінних паперів:

• акції;
• облігації внутрішніх державних та місцевих позик;
• облігації підприємств;
• казначейські зобов’язання підприємств;
• ощадні сертифікати;
• векселі;
• приватизаційні цінні папери;
• інвестиційні сертифікати;

Поява цього різновиду капіталу пов’язана  з розвитком потреби у залученні  все більшого об’єму кредитних ресурсів внаслідок ускладнення та розширення комерційної та виробничої діяльності. Таким чином, фондовий ринок історично  починає розвиватися на основі позичкового  капіталу, так як купівля цінних паперів означає не що інше, як передачу частини грошового капіталу у позику.