Фінансові ресурси підприємства, їх формування та ефективність використання

Сальдо взаємовідносин може визначатися стосовно всіх наданих  ресурсів. Кожне підприємство сплачує  податки й обов’язкові платежі до бюджету та внески в цільові фонди. Однак, тільки деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондів. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин від’ємне. Тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету, цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин. Позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, від’ємне — фактичну суму вилучених коштів підприємств.

Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Однак, незважаючи на це, вони встигають забезпечити певні потреби. Саме це визначає сферу використання кредитів, як правило, тимчасові чи сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.

Кредит існує  у двох основних формах: комерційний  і банківський. Комерційний — це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати. Подібна угода оформляється спеціальним борговим зобов’язанням — векселем. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ.

Кредитування  здійснюється з дотриманням принципів  зворотності, строковості, платності, забезпеченості.

Дотримання  принципів кредитування дуже важливе  для обох сторін. Підприємства-позичальники за умов неухильного виконання вимог до отримання і повернення кредитів не просто заінтересовані — вони повинні забезпечити ефективне використання позичених фінансових ресурсів. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні кошти — вони, для забезпечення виконання встановлених принципів, спрямовують їх у найбільш ефективні підприємства і проекти.

Прибуток  є формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовується в першу чергу на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно знаходяться в розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні затрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити на валові витрати.

Роль прибутку як фінансового ресурсу характеризується саме його спрямуванням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні позиції займають тільки ті підприємства, що постійно розвиваються. Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.

Прибуток досить складне й багатогранне економічне явище, що характеризує різні сторони діяльності підприємства. Оскільки прибуток відображає результати фінансової діяльності, розглянемо його більш детально.

Прибуток підприємства складається з прибутку від звичайної діяльності (сума прибутку від операційної та іншої звичайної діяльності) та прибутку від надзвичайних подій. На рис. 3.1 схематично показано склад прибутку підприємства. Отриманий підприємством  прибуток є об'єктом розподілу. Насамперед виконуються зобов'язання перед  державою щодо сплати податку на прибуток. Після цього у розпорядженні підприємства залишається чистий прибуток, який розподіляється за рішенням власників на фонд нагромадження і фонд споживання. На цьому етапі формуються цільові грошові фонди підприємства (резервний, розвитку виробництва, соціального розвитку, дивідендний, матеріального заохочення та ін.) (рис. 3.2). Кількість і назва фондів визначаються власниками підприємства. Ключовою пропорцією, яка визначає можливості розширеного відтворення шляхом самофінансування підприємства, є поділ чистого прибутку на реінвестований (нерозподілений) прибуток і прибуток, що розподіляється (серед власників і найманих працівників). Ураховуючи, що прибуток — це не тільки фінансовий результат діяльності підприємства, відображений у фінансовій звітності, а й критерій ефективності господарської діяльності підприємства, його розмір у грошовому вираженні є найпершим абсолютним вимірником ефективності діяльності підприємства. Крім того, використовують відносні показники прибутковості (рентабельності) капіталу, витрат та реалізованої продукції.

Рис. 3.1. Склад прибутку підприємства

Рис. 3.2. Розподіл чистого прибутку підприємства

 

Капітал підприємства будь-якої організаційно-правової форми  — це загальна вартість засобів  у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, авансованих у формування активів підприємства. Тому ефективність використання капіталу характеризується показником рентабельності активів підприємства (необоротних та оборотних), який визначають за формулою

де ЧП — чистий прибуток; А — сума активів підприємства.

 

Рентабельність  активів можна визначати також  диференційовано за їх складовими.   Рентабельність  необоротних активів:

де НА — сума необоротних активів.

 

Рентабельність  оборотних активів:

де ОА — сума оборотних активів.

 

Капітал поділяється  на власний і позиковий. Власний  капітал належить власникам підприємства, з їх погляду найважливішим є показник рентабельності власного капіталу:

де ВК — сума власного капіталу.

 

Рентабельність  витрат характеризує прибутковість виробництва і реалізації продукції, тому цей показник називають рентабельністю продукції і визначають за формулою

де ПР — прибуток від реалізації продукції; СРП — собівартість реалізованої продукції.

Рентабельність  продажу (реалізації) характеризує співвідношення прибутку від реалізації продукції  з виручкою, розрахованою за цінами без податку на додану вартість і  без акцизного збору (за підакцизною продукцією), тобто з чистою виручкою:

де ЧВ — чиста  виручка.

Цей показник можна  розрахувати в цілому по підприємству, і за видами продукції. Це дає змогу  контролювати співвідношення між прибутком і ціною за кожним видом продукції та формувати асортиментну структуру, яка забезпечує збільшення показника рентабельності продажу (реалізації) підприємства.

За допомогою  показників рентабельності оцінюють можливості підприємств задовольняти потреби розширення виробництва, здійснювати капіталовкладення за рахунок внутрішніх джерел фінансування.

Статистичні дані свідчать про низьку прибутковість  українських підприємств, що значно ускладнює виконання ними функції  відтворення і розвитку виробництва

Низькі показники  прибутку та рентабельності підприємницьких  структур пов'язані з погіршенням  їх фінансового стану, що зумовлюється загальною економічною кризою і  збільшенням витрат на виробництво.

 

На сучасному  етапі трансформації економічної системи держави на прибуток впливають такі процеси, як приватизація, створення конкурентного середовища, структурна перебудова економіки. З огляду на це до необхідних складових збільшення доходів підприємств доцільно зарахувати такі:

• реформування податкового законодавства (держава може знизити податкове навантаження, що стимулюватиме вивільнення коштів підприємств для інвестицій, або застосувати гнучку систему податкових пільг і податкових "канікул" для інноваційних інвестицій);

• збільшення джерел інвестування — внутрішніх заощаджень і залучення зовнішніх ресурсів, що сприятиме фінансовому оздоровленню економіки загалом;

• орієнтація на залучення стратегічного інвестора  і розвиток фондового ринку. Основна  мета стратегічного інвестора полягає  в концентрації власності й досягненні ефективності роботи підприємства у перспективі, а не в одержанні прибутку від тримання акцій у короткостроковому періоді. Значна розпорошеність акцій між дрібними акціонерами негативно позначається на ефективності управління підприємством. Цю проблему загострює неможливість продати акції приватизованих підприємств на фондовому ринку через їх неліквідність;

• розвиток системи  правових гарантій захисту інвесторів від інвестиційних ризиків;

• забезпечення ефективного управління державними корпоративними правами;

• формування ефективної прозорої системи банкрутства підприємств  як засобу фінансового контролю з  боку держави та кредиторів;

• поліпшення технологічної  структури виробництва з використанням  світових науково-технологічних досягнень;

• сприяння повноцінному функціонуванню ринку матеріально-технічних  ресурсів;

• державне регулювання  цін на продукцію монопольних  утворень і розвиток конкурентних відносин між суб'єктами господарювання.

 

Висновок

Фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи  фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних  галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Ефективне формування та використання ресурсів підприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих  підприємств. При оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо оцінити терміни та обсяги вкладених фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися паралельно, послідовно чи інтервально.

У кожному з  варіантів передбачено вкладення  певної суми ресурсів і отримання  прибутку. За умови послідовного перебігу вказаних процесів повнусуму прибутку отримують після завершення інвестування. Паралельний перебіг процесів найтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає за умови зростання суми фінансування і вдбувається взаємозалежно в часі. За умови інтервального перебігу визначених процесів між терміном фінансування й отримання прибутку є відрізок часу.

Жоден з існуючих методів оцінки ефективності використання фінансових ресурсів не є універсальним, кожен з них має свої позитивні і негативні сторони. Орієнтація на якійсь один або кілька критеріїв залежить не лише від значення, а й від політики підприємства.

Єфективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального розміщення та їнших факторів впливу. Очевидно зростання частки власних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

Література.

1. Господарський кодекс України  від 16.01.2003 р.
2. “Державні фінанси України”, Київ, “Вища школа”,1997р.
3. Навчальний посібник “Фінанси”, В.М.Опарін,  Київ, КНЕУ, 1999р.
4. “Фінанси підприємств” під ред. Проф. Поддєрьогіна А.М., КНЕУ,1999р.
5. Фінанси (теоретичні основи): Підручник / М. В. Грідчіна, В. Б. Захожай, Л. Л. Осіпчук та ін.; Під кер-вом і за наук. ред. М. В. Грідчіної, В. Б. Захожая. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: МАУП, 2004