Фінансові ресурси підприємства, їх формування та ефективність використання

За правом власності  фінансові ресурси поділяють  на власні кошти підприємницької структури (залежно від форми власності це приватний чи акціонерний капітал), надані безвідплатно державою з бюджету чи фондів цільового призначення або корпоративними формуваннями з централізованих фондів та позичені — отримані кредити.

Конкретними видами фінансових ресурсів, які знаходяться  в розпорядженні підприємств виступають: амортизаційні відрахування, оборотні кошти, прибуток, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів, кредити.

Витрати і доходи як фінансові категорії тісно  взаємозв’язані між собою. Витрати  підприємства характеризують у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах вартісну оцінку господарської діяльності (підготовка, організація, здійснення виробництва та реалізація продукції, робіт, послуг), фінансової і соціальної діяльності. Доходи — це загальна сума надходжень, отриманих від цих видів діяльності у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах.

Визначення  доходів і витрат має два аспекти  — фінансовий і податковий. З точки зору фінансової діяльності до них належать усі реально отримані доходи і проведені витрати. З позиції оподаткування прибутку проводиться певне регламентування у встановленні валових доходів і валових витрат з метою визначення об’єкта оподаткування. Мета такого регламентування полягає насамперед у розмежуванні проведених затрат між валовими витратами (собівартістю) і прибутком, адже так чи інакше всі отримані доходи будуть потрачені. Якщо не обмежувати віднесення затрат на валові витрати, то прибуток, як облікова величина, взагалі зникає.

Витрати підприємства розглядаються за такими ознаками: напрямами і джерелами фінансування, характером списання. За напрямами фінансування виділяють витрати на:

виробництво і  реалізацію продукції (робіт, послуг);

відтворення основних засобів;

операційні  заходи;

соціальні цілі.

За джерелами  фінансування витрати поділяються на:

забезпечені власними фінансовими ресурсами;

покриті залученими позиковими коштами;

здійснені за рахунок  наданих коштів.

За характером списання витрати розмежовуються на такі, що відносяться на валові витрати (собівартість), чи прибуток. В основу розмежування покладено підхід, згідно з яким до валових витрат належать ті витрати підприємства, без яких процес виробництва і реалізації просто неможливий або дуже ускладнений. За рахунок прибутку здійснюються витрати, які сприяють діяльності й розвитку підприємства.

Доходи виступають об’єктом розподільних відносин. Вони поділяються на чотири групи:

від виробничої діяльності;

від реалізації майна;

від фінансової діяльності;

від перерозподілу  фінансових ресурсів через фінансову  систему.

Основою формування доходів у суспільстві є доходи першої групи. Решта доходів так чи інакше відображають їх перерозподіл.

Формування  доходів відбувається на основі двосторонніх відносин між різними суб’єктами, які характеризують рух грошових потоків від одного з них до другого. Реальність доходів визначається рівнем цін на товари (роботи, послуги), який встановлюється на ринку. Тому при виникненні так званого «перекосу» цін необхідний механізм регулювання доходів (наприклад, податок на надприбуток чи бюджетні субсидії).

Фінансові результати— це зіставлення регламентованих податковим законодавством валових доходів і валових витрат. Перевищення валових доходів над валовими витратами становить прибуток, зворотне явище характеризує збиток. Прибуток виступає метою підприємницької діяльності й водночас джерелом витрат на розвиток виробництва. Це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки. У прибутку, як кінцевому результаті, концентруються фінансові інтереси всіх суб’єктів підприємницької діяльності. Прибуток і його рівень характеризує ефективність виробництва, збиток свідчить про неефективне господарювання. Прибуток характеризує примноження фінансових ресурсів, збиток — їх втрати. Якщо збитки мають постійний характер, то, врешті-решт, будуть втрачені всі фінансові ресурси.

 

3. Організація фінансів підприємств.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами:

комерційний розрахунок;

неприбуткова  діяльність;

кошторисне  фінансування.

Відмінність між  окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами.

Основним методом  фінансової діяльності виступає комерційний розрахунок.

Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при  цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають як значну частину витрат, так і виступають забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отримання прибутку.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він  націлює підприємство на пошук достатніх  і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщення, мінімізацію витрат і максимізацію доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не самі по собі ринкові відносини сприяють високоефективному господарюванню.

Комерційний розрахунок засновується на таких принципах:

повна господарська і юридична відокремленість;

самоокупність;

прибутковість;

самофінансування;

фінансова відповідальність.

Усі принципи між  собою тісно взаємозв’язані й  представляють єдине ціле. Виключення хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

Необхідність  установлення повної господарської і юридичної відокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси і встановлення оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів. Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, який дає змогу визначати фінансові результати. Установлення господарської і фінансової відокремленості дозволяє встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результатами. Неприпустимо, щоб рішення з питань діяльності підприємства приймались одними особами, а відповідальність за результати цієї діяльності покладалися на підприємства.

Самоокупність є другим за значенням принципом у системі комерційного розрахунку. Вона означає покриття витрат з простого відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Погашення залучених кредитів і сплата процентів проводиться за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забезпечення позичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства засновується на такому вкладанні коштів, яке обов’язково має окупитись.

У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність характеризується повним покриттям витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину проведених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон’юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рівень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована — потребує встановлення відповідних джерел відшкодування втрат доходів. Як правило, запланована часткова самоокупність визначається державною ціновою політикою для певних товарів і послуг. Наприклад, у більшості країн світу на сільгосппродукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, внаслідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам.

Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, це чистий дохід підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому результативному показнику, відображаються всі позитивні й негативні фактори, що характеризують роботу підприємства. По -третє, прибуток є основним джерелом нарощування фінансових ресурсів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.

Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів  і мінімізацію витрат. При цьому  ринкові механізми сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підприємство заінтересоване в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншого, це веде до зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів продажу та суми отриманого прибутку. Ця противага двох компонентів і веде до визначення оптимального рівня рентабельності, який забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва та формування особистих доходів підприємців і дає змогу максимально знизити рівень цін. Саме ціновий фактор є основною складовою конкуренції.

Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які в свою чергу також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство має саме турбуватися про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв’язок між розвитком підприємства і фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дієвість. Суть цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних фінансових ресурсів. Якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати роботу, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами. Ліквідаційна комісія відповідно до діючого законодавства встановлює черговість відшкодування боргів і збитків.

Термін «комерційний розрахунок»  досить співзвучний з «господарським розрахунком». Госпрозрахунок, як метод організації фінансової діяльності, застосовувався в умовах планової адміністративної економіки. Установлені принципи госпрозрахунку практично ідентичні розглянутим принципам комерційного розрахунку. Однак, якщо останній надійно забезпечує ефективне господарювання, то госпрозрахунок практично ніколи не давав реальних результатів. Пояснювалось це дуже просто. Принципи комерційного розрахунку реально витримуються в діяльності підприємств, тоді як принципи госпрозрахунку були всього лиш декларативними. Так, підприємства ніколи не мали повної господарської відокремленості  і самостійності. Державні органи, у підпорядкуванні яких вони знаходились, більшою чи меншою мірою визначали діяльність підприємства. Постійно стояла проблема розширення господарської самостійності підприємств. Принцип самоокупності більш-менш дотримувався, однак досить часто збитки підприємств покривалися з бюджету. Аналогічно діяв принцип прибутковості. Отримані прибутки і рівень рентабельності визначались не стільки результатами діяльності підприємств, скільки рівнем установлених державою цін. Принцип фінансової відповідальності зовсім не діяв, навпаки, завжди підкреслювалось, що соціалістичне підприємство не може збанкрутувати.

Таким чином, госпрозрахунок виступав обмеженим варіантом комерційного розрахунку. Ця обмеженість приводила  до невисокої його ефективності. Якщо комерційний розрахунок ставить підприємство в такі умови, що погано працювати воно просто не може, інакше не отримає достатньо прибутку чи взагалі стане банкрутом, то госпрозрахунок не створював передумов для ефективного господарювання. Саме тому неодноразово проголошувався перехід до повного госпрозрахунку, хоча ніколи не визнавався його обмежений характер.

Неприбуткова  діяльність у цілому організована на такій же основі, як і комерційний розрахунок за такою схемою:

 

Фінансові ресурси       à        витрати       à             доходи

 

Специфічною ознакою  формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших  надходжень, насамперед від засновників. Цей метод організації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ — забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає змогу знизити рівень цін і зробити відповідні товари та послуги більш доступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства муніципального господарства.