Державний фінансовий контроль

Статтею 2 Закону України "Про  державну контрольно-ревізійну службу в Україні" визначено, що головним завданням ДКРС є: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і  матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського  обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних  фондах, бюджетних установах, а також  на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і  порушень та запобігання їх у майбутньому. ГоловКРУ України вносить у встановленому  порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері державного фінансового контролю та забезпечує її реалізацію.

Для здійснення державного фінансового контролю за дотриманням  податкового законодавства створені органи державного податкового контролю. Відповідно до чинного законодавства  повноваженнями органів податкового  контролю наділена Державна податкова  адміністрація України, створена відповідно до Закону України № 509-ХІІ від 4.12.1990 року "Про Державну податкову  службу в Україні". Державна податкова  адміністрація України здійснює контроль за додержанням податкового  законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів інших обов'язкових  платежів, установлених законодавством.

У цілому функції органів  державного фінансового контролю полягають  у забезпеченні раціонального застосування державою економічних методів регулювання  суспільних процесів, які в умовах існування різних форм і видів  власності, вільного підприємництва, економічної  самостійності виробників, поширення  ринкових відносин на всі сфери суспільного  життя є найбільш виправданими, динамічними  і ефективними.

 Необхідною умовою  підвищення ефективності державного  фінансового контролю є скоординована  і упорядкована діяльність зазначених  органів у здійсненні контрольних  функцій, уникнення дублювання  за тими напрямками контролю, які входять до компетенції  кількох органів. Відокремлені  дії кожного не відтворюють  цілісного стану справ чи то  окремого підприємства, чи то  галузі в цілому, і, як наслідок, не забезпечують ужиття повного  переліку відповідних заходів  на виконання управлінських рішень  для подальшого розвитку економічних  відносин.

 Для цього необхідно  рішучіше втілювати в життя  поставлені Міністерством фінансів  завдання щодо тіснішої координації  своїх дій контролюючими органами  як у проведенні ревізій і  перевірок, так і максимальній  їх реалізації у частині відшкодування  й компенсації збитків, завданих  державі.

 

 

 

 

 

 

 

6.Роль фінансового контролю у забезпеченні фінансової дисципліни

Недооцінка ролі контролю у фінансово-господарській діяльності негативно позначається на економіці. Це також призводить до того, що практичні  засади організації системного забезпечення здійснення державних контрольних  функцій стають недосконалими, викликаючи цілий ряд проблем.

Якщо аналізувати ефективність фінансового контролю в Україні, то можна виявити низку серйозних  проблем становлення державного фінансового контролю.

 Найважливіша з них  – методологічна проблема, пов’язана  з недостатньою з’ясованістю  природи внутрішнього та зовнішнього  фінансового контролю. Як показує  світовий досвід, система дійового  державного фінансового контролю  має складатися із двох незалежних, але однаково важливих частин: внутрішнього державного фінансового  контролю і незалежного – зовнішнього.  У нашій державі спостерігаються  спроби штучного об’єднання внутрішнього  і зовнішнього фінансового контролю  або їх субпідпорядкування, що  пояснюється нерозумінням суті  питання. Взагалі зовнішній контроль, який має здійснювати Рахункова  палата, відсутній в Україні через  рішення Конституційного Суду, яке  призупинило її діяльність. 

Наступна проблема полягає  в тому, що сьогодні державний фінансовий контроль, як урядовий, так і парламентський, не поширюється на доходи Державного та місцевих бюджетів. В Україні  такі функції покладені на податкову  службу, що є неправомірним, адже ця служба стежить за сплатою податків, правильністю розрахунків, маючи свої власні функції. Підтверджують такий  висновок і статистичні дані. В  останні роки збільшується недоїмка, податки неможливо зібрати. Але  одночасно із року в рік щорічно  проводяться заліки - недоїмка списується в рахунок сплати платниками податків якихось заборгованостей, і це приносить  прибутки не державі, а посередникам.

Таким чином, у системі  управління нашої держави практично  повністю відсутня функція незалежного  контролю та аудиту дохідної частини  бюджетів України. А якщо немає такого аудиту, то є дефіцит необхідних фахових пропозицій щодо реальних джерел наповнення бюджетів України, розширення їх фінансової бази і поліпшення фінансового  стану підприємств. На сьогодні це –  найсерйозніша проблема державного фінансового контролю в Україні, оскільки такий контроль та аудит  не здійснюють ні Головне контрольно-ревізійне  управління України, ні Рахункова палата України.

Третя проблема – відсутність  належного державного фінансового  контролю за використанням державної  та комунальної власності. У сфері  управління центральних та місцевих органів влади перебувають сьогодні 4100 державних підприємств. І ще 2500 відкритих акціонерних товариств  мають у своїх статутних фондах державні пакети акцій, із них 404 великих  підприємства повністю контролюються  державою, бо мають у статутному фонді більш ніж 50% державної власності. Як з’ясувалося, з боку їхнього власника – держави, керівництво і контроль за діяльністю таких підприємств, утворенням прибутку та його використанням фактично не здійснюється. Величезні фінансові  потоки і кошти зовсім не контролюються.

Державні підприємства не підлягають і аудиту Рахункової палати, за винятком бюджетних коштів, ними отриманих. Фінансовий аудит, наприклад, державних акціонерних компаній здійснює не Головне контрольно-ревізійне управління (ГоловКРУ), а приватні аудиторські фірми. Але звіти про цей аудит, як і фінансові звіти державних підприємств, що пройшли аудит, не подаються ні Міністерству фінансів, ні уряду, ні Верховній Раді України. Така ситуація призводить до негативних наслідків. Наприклад, два державні підприємства нафтопроводів у 2006 році сплатили до бюджету 143 млн. грн. податків. Одночасно вони залишили у своєму розпорядженні понад 740 млн. грн. прибутку.  Державі, як власнику, не виплачено жодної копійки дивідендів. Гроші пущено в оборот для сумнівних фінансових операцій. На момент перевірки прострочена дебіторська заборгованість за такими операціями перевищила 140 млн. грн.  До речі, цих коштів вистачило б державі, щоб розрахуватись із заборгованістю за заробітною платою в усій бюджетній сфері.  Основи державного фінансового контролю в напрямі контролю власності могли б бути аналогічними основам державного контролю у сфері фінансів.          

Четверта проблема – державний  контроль за фінансовими ресурсами  місцевих органів влади і самоврядування. В Україні зовсім немає зовнішнього, незалежного державного контролю за цією частиною публічних фінансів, яка сьогодні становить більш  ніж третину Зведеного бюджету  України. Повноваження незалежного  державного фінансового контролю, в  тому числі з урахуванням світової практики, мають поширюватись і на цю частину публічних фінансів. Інакше не можна вести мову про цілісність та завершеність системи внутрішнього і зовнішнього державного контролю за формуванням і використанням  публічних фінансових ресурсів і  державного майна України.

Наступна проблема – яким має бути контроль фінансів підприємств  державного сектору і фінансів комунальних  підприємств або підприємств, що мають частку державного майна? Захопившись  фіскальною стороною проблеми, держава  втратила контроль за економічною діяльністю цих підприємств. Оскільки фінанси  державних і комунальних підприємств  є складовою фінансів держави, то, безумовно, внутрішній контроль за їх формуванням і використанням  є компетенцією уряду. Так само і  зовнішній, незалежний контроль у цій  галузі є компетенцією Рахункової палати України. Такий принцип діє в  країнах Європейського Союзу, і  не тільки там.

Шоста проблема – відсутність  системи здійснення контролю за використанням  державних коштів. Порушення чинного  законодавства, нецільове витрачання коштів, марнотратство і навіть розкрадання  стають, на жаль, нормою нашого життя. А  це все – ознаки слабкості контролю. Факти порушень встановлюються сьогодні практично в кожній з перевірених  установ. Але винні в порушеннях не несуть покарання. Координації взаємодії  між органами, що здійснюють перевірки, немає, як і спільних дій щодо усунення причин, які породжують умови для  порушення чинного законодавства. Між контрольними органами фактично немає обміну інформацією щодо методів  виявлення порушень та встановлення способів розкрадання державних  коштів та державного майна.

Сьома проблема – кадри  органів державного фінансового  контролю, стандарти їхньої діяльності, заробітна плата, умови праці  та оплати відряджень. Через низьку заробітну плату на роботу залучаються  робітники низької кваліфікації, є проблеми і в організації професійної підготовки та перепідготовки кадрів у відповідності з новими стандартами бухгалтерського обліку.

Зовнішній, незалежний державний  фінансовий контроль та аудит є новими для України і слабо відпрацьованими  як у теоретичному, так і в методологічному  плані. У Конституції України  дане питання слабо розкрите. Стаття 98 виписана не досить чітко. Закон, який регулює діяльність Рахункової палати, надто недосконалий, особливо після  прийняття рішення Конституційного  Суду щодо призупинення його дії.

Незважаючи на вищезазначені  недоліки, наближена до ринкової економіки  система державного фінансового  контролю в нашій країні все-таки в основному склалася. Вона охоплює  як нормативно-правову базу, так  і органи, що здійснюють державний  контроль, та  форми й методи контролю.

Таким чином, зроблений аналіз стану фінансового контролю в  Україні на сучасному етапі дає  можливість дійти висновку про недооцінку ролі фінансового контролю в Україні  для забезпечення фінансової дисципліни у державі. Такий стан призводить до значних фінансових порушень, які  мають тенденцію до зростання  протягом останніх років, що спричинено рядом проблем у цій галузі, серед яких -  недосконалість законодавства, дублювання контрольних функцій  органами управління, відсутність незалежного  контролю та інші.

Наявність значних обсягів  фінансових порушень визначає потребу  в підвищенні ролі фінансового контролю на сучасному етапі розвитку економіки  України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

За своєю економічною  сутністю фінансовий контроль - це комплекс заходів, що вживаються законодавчими  і виконавчими органами влади  всіх рівнів, а також спеціально створених установ, для забезпечення законності та ефективності формування, володіння та використання фінансових ресурсів з метою захисту фінансових інтересів держави, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та громадян, а також успішного досягнення поставлених цілей у сфері  фінансів.

Важливість державного фінансового  контролю в економіці держави  зумовлена його місцем та роллю в  усіх сферах суспільного відтворення: контроль займає центральне місце в  системі фінансового адміністрування  та супроводжує процес руху грошових коштів.

Незважаючи на посилення  окремих етапів фінансового контролю, можна зазначити, що кількість фінансових порушень з року в рік не зменшується. Результати діяльності Державної контрольно-ревізійної служби свідчать про динаміку зростання  сум виявлених збитків і фінансових порушень в цілому.

Однак, у своїй діяльності органи державної контрольно-ревізійної служби стикаються з низкою проблем  щодо ефективної організації фінансового  контролю. Так, однією із важливих проблем  можна вважати дублювання контрольно-ревізійних дій між органами, на які покладено  здійснення контрольних функцій.

Для вирішення проблем  доцільно провести низку заходів, серед  яких:

-   по-перше,  чітко  регламентувати функції,  права  і  відповідальність фінансових  органів при погодженні кошторисів  витрат і штатних розписів, внесенні  змін до них;

-   по-друге, запровадити  нові та вдосконалити чинні  нормативи щодо, планування   видатків   і   використання   бюджетних   коштів   та   матеріальних  цінностей;

-   по-третє, визначити  предмет і обсяг фінансового  контролю, який стосовно   бюджетних   коштів   мають   здійснювати    головні   розпорядники бюджетних  коштів, підрозділи відомчого контролю, фінансові органи та органи, Державного   казначейства,   встановити   відповідальність   посадових   осіб   за невиконання або  неналежне виконання цих функцій.

Отже, перспективи удосконалення  державного фінансового контролю залежать від його якості на всіх його етапах і своєчасності адекватного реагування фінансових органів, головних розпорядників  кредитів та органів влади на результати подальшого контролю, тобто на виявлені факти нецільового і неефективного  використання бюджетних коштів шляхом ужиття заходів для відшкодування  незаконних витрат, регулювання обсягів  фінансування і приведення у відповідність  із нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетний процес .