Аналіз фінансового стану підприємства

Наявність цих факторів потребує групування за ознаками:

1. за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;
2. за важливістю результату – основних і другорядних;
3. за структурою – простих і складних;
4. за часом дії – постійних і тимчасових.

Враховуючи, що підприємство є одночасно  і суб'єктом, і об'єктом відносин у ринковій економіці, а також  те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які  визначають фінансову стійкість, найважливішим  є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від  організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти  фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні  фактори. Очевидно, що успіх чи невдача  підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При  цьому важливо не лише правильно  вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва  й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові  результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості  підприємства, тісно пов'язаний з  видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура  активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в  чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно  обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів  у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад  і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії  управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість  у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний  обсяг прибутку, а й структура  його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

• по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;
• по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізуються  на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові  можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю  визначальними внутрішніми факторами  є:

• галузева належність суб'єкта господарювання;
• структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;
• розмір оплаченого статутного капіталу;
• величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;
• склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси і резерви, їхній склад і структуру.

На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання  темпів реалізації продукції від  темпів її виробництва, що спостерігається  останніми роками в Україні. Зменшуються  інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшуються  в цілому доходи суб'єктів господарської  діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, - істотний зовнішній фактор фінансової стійкості  підприємств.

Важливими факторами фінансової стійкості  є також податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового  ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ ТА ЛІКВІДНІСТЬ ЯК СКЛАДОВІ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

 

Як вже зазначалося вище, головним критерієм для визначення фінансового  стану є платоспроможність підприємства. Це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов. Її можна визначати за минулий  період, на якусь певну дату або  як майбутню можливість розрахуватися  у необхідні терміни за існуючими  короткостроковими зобов'язаннями.

Найпростіше можна визначити платоспроможність  на якусь дату на підставі даних  балансу підприємства. Для цього  спочатку треба з'ясувати наявність  залишку грошових коштів на поточному  рахунку та інших рахунках грошових коштів. Якщо ці суми незначні, слід також  перевірити стан розрахунків з різними  кредиторами. Відсутність сум заборгованості, щодо яких прострочено терміни сплати, є доброю ознакою сталого фінансового  стану. Вивчення заборгованості слід починати з визначення сум заборгованості по банківським кредитам, розрахунках  з кредиторами за товари, роботи, послуги, розрахунках з бюджетом та з працівниками з оплати праці.

Аналіз фінансового стану підприємства за певний період, в принципі, потребує з'ясування платоспроможності на підставі сукупності проміжних показників по окремих датах або відносно коротких відрізках часу. Неоціненну послугу  тут можуть дати щоденні банківські виписки з поточного рахунку (особливо одна сума – залишок коштів на кінець операційного дня). Хронічна відсутність  коштів на кінець дня на цьому рахунку  – надійна ознака незадовільного фінансового стану підприємства. Якщо при цьому врахувати можливі  застарілі борги банкам, кредиторам, бюджету та ін., то негативна оцінка фінансової діяльності, а отже, і  фінансового стану підприємства буде однозначною.

Крім аналізу платоспроможності  підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності.

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші  для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається  переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно  з підприємством, оборотний капітал  якого складається переважно  з запасів.

Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто  швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).
2. Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом  12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.
3. Повільнореалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.
4. Важкореалізовані активи (А4) – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи".

Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться  до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж  всі інші активи підприємства.

Пасиви балансу по мірі зростання  строків погашення зобов'язань  групуються наступним чином:

1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).
2. Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.
3. Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".
4. Постійні пасиви (П4) – статті I розділу балансу "Власний капітал".

Короткострокові і довгострокові  зобов'язання, разом  узяті, називають  зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують  його короткострокові зобов'язання.

Для оцінки реального ступеня ліквідності  підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань  підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну  погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу  варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається  абсолютно  ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 > П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4

Якщо виконуються перші три  нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується  остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто  дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.

Невиконання якоїсь із перших трьох  нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу в тій  чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній  групі активів компенсується  їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з  найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність  і платоспроможність. Якщо ступінь  ліквідності балансу настільки  велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються  зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками  й іншими контрагентами.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання.

Загальну оцінку платоспроможності  дає коефіцієнт покриття, який в  економічній літературі також називають  коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в  такий спосіб:

 

                                      

 

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою  поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць  поточних активів припадає на 1 грошову  одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього показника  рівний 2,0.

Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому  не відображається ступінь ліквідності  окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового  стану на українських підприємствах  використовують також інші коефіцієнти  ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності), який є проміжним  коефіцієнтом покриття і показує  яка частина поточних активів  з відрахуванням запасів і  дебіторської заборгованості, платежі  по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:

 

                                      

 

Для підприємств України рекомендована  величина цього коефіцієнта коливається  у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно високою через  невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності  визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань  і розраховується  за формулою: