Аналіз фінансової діяльності акціонерних товариств в Україні

2. Удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств.Це потребує:

• забезпечення повноти та достовірності інформації про діяльність акціонерних товариств, що розкривається, через приведення її складу та структури у відповідність до вимог міжнародних стандартів розкриття інформації та міжнародних стандартів аудиту;
• удосконалення системи надання та оприлюднення інформації, у тому числі:
• удосконалення способів розкриття інформації для забезпечення рівноправного  та не пов‘язаного із значними витратами доступу користувачів до інформації;
• встановлення оптимальних термінів подання та оприлюднення інформації;
• врегулювання питань, пов’язаних з використанням інсайдерської інформації.

3. Розмежування повноважень між органами управління товариства.

Розмежування повноважень  між органами управління товариства потребує:

• чіткого розподілу повноважень між органами управління товариства (загальними зборами, спостережною радою, правлінням);
• визначення виключної компетенції загальних зборів акціонерів та спостережної ради, врегулювання порядку делегування інших повноважень загальних зборів акціонерів іншим органам управління;
• підвищення ролі спостережної ради через надання їй повноважень щодо здійснення стратегічного керівництва діяльністю товариства та контролю за діяльністю правління;
• удосконалення системи внутрішнього контролю товариства та запровадження внутрішнього аудиту.

4. Урахування законних інтересів зацікавлених осіб.

Урахування законних інтересів  зацікавлених осіб потребує:

• дотримання законних інтересів зацікавлених осіб, зокрема під час:
• формування та зміни розміру статутного капіталу (фонду) товариства;
• придбання та реалізація акціонерним товариством акцій власного випуску;
• реорганізації та ліквідації акціонерного товариства;
• реалізації соціальних та екологічних програм розвитку товариства й регіону;
• удосконалення доступу зацікавлених осіб до інформації, яка їх стосується, про товариство.

5. Формування та розвиток культури корпоративного управління.

Формування та розвиток культури корпоративного управління потребує:

• розробки та запровадження Кодексу (національних принципів) корпоративного управління;
• створення комплексної, постійно діючої системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань корпоративного управління;
• проведення наукових, науково-практичних конференцій і семінарів з актуальних проблем корпоративного управління;
• поширення серед населення інформації про питання та проблеми корпоративного управління, популяризації загальноприйнятих принципів корпоративного управління;
• проведення досліджень з актуальних проблем корпоративного управління в Україні;
• запровадження системи оцінювання рівня корпоративного управління.

Під корпоративним конфліктом в акціонерних товариствах слід розуміти загострену суперечність між суб’єктами корпоративних правовідносин, яка полягає у діях хоча б однієї сторони конфлікту щодо досягнення та утримання одноосібного контролю над акціонерного товариства з метою задоволення своїх майнових чи інших інтересів. Від корпоративних конфліктів треба відрізняти конфлікт інтересів. Це поняття описує випадки, коли посадові особи акціонерного товариства при прийнятті рішень діють чи можуть діяти під впливом власних інтересів без урахування можливих негативних наслідків для цього товариства[14].

Основним стримуючим розвиток вітчизняних акціонерних товариств фактором стає політика керівництва таких акціонерних товариств, спрямована на збереження контролю над ними будь-якими засобами і, як наслідок, небажання використовувати основну перевагу акціонерних товариств, яка полягає у можливості об’єднання дрібних капіталів мільйонів громадян через розміщення акцій на ринку для мобілізації значних капіталів та їх подальшого спрямування на реалізацію мети створення товариства. Зокрема, маємо наступні цифри: 76,5% акціонерних товариств не планували залучати іноземні інвестиції  протягом 2005-2007 років, переважна більшість товариств – 86,8% - не збиралися виводити власні акції на організований ринок, і лише 12,9% акціонерних товариств бажають включити власні акції у лістинг бірж, а 0,3% акціонерних товариств планували вивести власні акції на закордонні ринки цінних паперів. На нашу думку, основною причиною негативного ставлення керівників багатьох акціонерних товариств до залучення інвестицій шляхом розміщення акцій на фондовому ринку є небажання поділяти контроль над фінансовими потоками акціонерних товариств, тобто, щоб не втратити інсайдерську ренту.

Інсайдерська рента – це частина недоотриманого акціонерного товариства чистого прибутку за рахунок проведення інсайдерами неефективних та незаконних операцій з активами товариства, необґрунтованого зменшення доходів та збільшення витрат, яка розподілена між домінуючими в органах управління інсайдерськими групами без врахування інтересів дрібних акціонерів, у тому числі працівників підприємства.

Основним джерелом стягнення  інсайдерської ренти є отримання  інсайдерами через афілійовані  структури частини виручки від  реалізації товарів, робіт і послуг акціонерних товариств. Зазначене стає можливим через безпідставне заниження для афілійованих фірм цін на реалізовану продукцію, штучне накопичення дебіторської заборгованості за поставлені афілійованим фірмам товари, роботи, послуги, подальше зарахування цих сум у резерв сумнівних боргів і віднесення на витрати акціонерних товариств; економічно необґрунтоване формування мереж з реалізації продукції акціонерних товариств; завищення розмірів комісійних винагород, а також проведення бартерних операцій, отримання в якості розрахунку за поставлену продукцію векселів та ін.

Для інвесторів та акціонерів основним показником, який може свідчити про стягнення інсайдерської ренти, є зростання собівартості продукції темпами швидшими за темпи зростання виручки від реалізації продукції. У такому випадку, аутсайдери мають вимагати від інсайдерів детального звіту про причини такого стану справ. Джерелом інсайдерської ренти також можуть бути операції акціонерних товариств пов’язані з використанням реальних інвестицій на оновлення устаткування, заниженням доходів від продажу реальних активів та розмірів орендної плати, передачею у безоплатне користування нематеріальних активів тощо.

У більшості випадків корпоративні конфлікти виникають із приводу:

• реалізації акціонерами прав власності на набуті акції;
• придбання акцій у власність; реєстрації (обліку) прав власності на акції;
• допуску акціонера до управління товариством;
• нарахування та одержання дивідендів;
• одержання інформації; виконання рішень вищого та контрольного органів акціонерного товариства;
• перевищення органами управління їх повноважень тощо.

З вищесказаного можна  зробити висновок, що корпоративні конфлікти справляють негативний вплив  не лише на діяльність акціонерного товариства, а й на ефективність роботи інституційних  інвесторів, що виражають інтереси своїх вкладників. Обсяг пропозиції на ринку акцій є досить низьким, у вільному обігу перебувають  цінні папери емітентів із низькою  капіталізацією. Основною причиною такої  ситуації є постійні суперечки, що виникають  в акціонерних товариствах. Судова практика розгляду корпоративних конфліктів є недосконалою. З одного питання різні суди часто-густо приймають протилежні рішення. Значно покращити стан справ здатне нове корпоративне законодавство й піднесення культури корпоративного управління.

Шляхи подолання проблеми конфліктів в управлінні акціонерного товариства є:

• більш повне та регулярне (раз на квартал) інформування акціонерів про фінансову діяльність товариства;
• закріплення на законодавчому рівні пропорційного представництва акціонерів у спостережній раді, зокрема можливості для акціонерів, що володіють 10% акцій, мати одне місце у цьому органі;
• наявність у спостережній раді певної кількості незалежних директорів;
• введення нового фінансового інструменту на зразок деривативу під назвою «права на акції», який би давав право на участь у вторинній емісії акцій і вільно торгувався на фондовому ринку;
• публічне визнання акціонерних товариств, які впроваджують найкращу практику корпоративного управління[22].

Сучасна практика управління акціонерними товариствами в Україні демонструє наявність достатньо гострих конфліктів інтересів та розбіжностей цілей менеджерів (досягнення й підтримка певного рівня розвитку товариства та обсягів продажу) і акціонерів (зростання чистого прибутку в довгостроковому аспекті). Першим кроком у цьому напрямі повинно стати впровадження (та нормативно-законодавче закріплення) різних варіантів дивідендної політики залежно від обраної стратегії акціонерних товариств щодо збільшення або зменшення акціонерного капіталу. У зв’язку з цим використання міжнародного досвіду дає можливість вітчизняним акціонерним товариствам оптимізувати процес управління з урахуванням їх галузевої та функціональної специфіки, інтегрувати у світовий і регіональний корпоративний простір.

 

Практична частина

Варіант №2

Завдання №1. Для виконання  цієї задачі слід звернутися до вихідних даних, наведених у таблиці 1. На основі цих даних треба визначити:

1. Поріг рентабельності
2. Запас фінансової стійкості
3. Силу впливу операційного важеля
4. Побудувати точку беззбитковості (графічним методом).

Таблиця 1 – Вихідні дані для виконання задачі (ефект операційного важеля)

Розв’язок:

1. Виділимо постійні і змінні витрати:

ЗВ=ФОП+Вартість матеріалів=300+200=500 тис.грн.

ПВ=Оренда+Відсоток за кредит+амортизаційні  відрахування=100+50+200=350 тис.грн.

Визначимо поріг рентабельності:

ПР=ПВ/(Ц₁-ЗВ₁)

Ц₁=Виторг/Обсяг реалізації продукції=1200/100=12 тис.грн.

ЗВ₁=Змінні витрати/Обсяг реалізації продукції=500/100=5 тис.грн.

ПР=350/(12-5)=50 тис.шт.

Для того аби покрити всі  витрати підприємству необхідно  випускати продукції не менше 50 тис.шт.

2. Визначимо запас фінансової стійкості:

ЗФС=фактичний виторг від  реалізації – поріг рентабельності

Переведемо поріг рентабельності в гривні:

ПР грн.=50*12=600 тис.грн.

ЗФС=1200-600=600 тис.грн.

Переведемо ЗФС у відсотки:

ЗФС%=(ЗФС/Виторг від реалізації )*100%=(600/1200)*100%=50%

Підприємство може скоротитися на 50%. Більше скорочення приведе до збитковості у роботі.

3. Знайдемо силу впливу операційного важеля:

ОВ=Маржинальний дохід/Прибуток

МД=Виторг від реалізації – Змінні витрати=1200-500=700 тис.грн.

Прибуток=Виторг від реалізації-ПВ-ЗВ=МД-ПВ=700-350=350 тис.грн.

ОВ=700/350=2 тис.грн.

4. Побудуємо точку беззбитковості графічним методом:

Загальні витрати:

Точка 1: Обсяг=100 тис.шт., Витрати=350+5*100=850

Точка 2: Обсяг=50 тис.шт., Витрати=350+5*50=600

Точка 3: Обсяг=0, Витрати=350

Виторг від реалізації:

Точка 1: Обсяг = 0, Виторг = Ц₁*кількість одиниць = 12*0=0

Точка 2: Обсяг = 100, Виторг = 12*100=1200

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання №2. Трьома фізичними  особами: Івановим Ю.Ю., Петровим М.М., Семеновим  Л.Д. прийнято рішення про заснування товариства з обмеженою відповідальністю «Сафарі».

Формування статутного капіталу ТОВ характеризуються даними таблиці.

Зазначена в установчих документах частка окремих учасників у статутному капіталі становить: Іванова Ю.Ю. - 35%; Петрова М.М. - 35%; Семенова Л.Д. - 30%. На момент реєстрації ТОВ Іванов Ю.Ю. вніс – 85 тис.грн., Петров М.М. – 120 тис.грн., Семенов Л.Д. – 95 тис.грн., що складає 115% його особистого внеску в статутний капітал підприємства.

Розв’язок:

1. Визначимо розмір номінального внеску Семенова до статутного капіталу:

Внесок  95 000 грн. – 115%

Х - ?

Номінальний внесок Семенова – 95 000/115% * 100=82 608

2. Визначимо номінальну суму статутного капіталу Семенова:

82 608 – 30%

82 608/30% * 100=275 360 грн.

275 360 – 100% (статутний капітал)

3. Визначимо суму додаткових внесених коштів Семеновим:

95 000-82 608=12 392 грн.(додатковий  капітал)

4. Визначимо номінальний розмір частки статутного капітал Іванова: