Застаріла лексика

Учитель у 5 класі повинен послідовно реалізувати знання і вміння, одержані учнями у 1-4 класах. Великий запас багатозначних слів, синонімів, антонімів повинен послужити основою для формування в учнів відповідних лексичних понять. Так, молодші школярі мають практичне уявлення про синоніми і засвоюють основну їх ознаку— близькість значень. У 1-4 класах, таким чином, проводиться серйозна робота, яка створює передумови для засвоєння теоретичних відомостей з лексикології в 5 класі. Реалізація принципу наступності у вивченні розділу «Лексикологія» дозволяє вчителю поглибити роботу з мови, зробити її більш ємною, змістовною, не повторюючи добре відомого учням, а розвиваючи одержані знання і навички.

Зв'язок лексики із словотвором і граматикою дозволяє розглядати слово в єдності змісту і форми, тобто семантики і граматичних ознак, що в свою чергу дає можливість учням під час вивчення морфології і синтаксису чітко розмежовувати лексико-граматичні значення, властиві частинам мови, і лексичне значення кожного слова в межах однієї частини мови і одного речення.
Особливо слід враховувати зв'язок лексики, словотвору і граматики під час повторення і закріплення відомостей з лексики, оскільки часто при вивченні словотвору, морфології і синтаксису вся увага школярів зосереджується на з'ясуванні граматичних ознак певного мовного явища і випускається з поля зору його лексична сторона. Робота над словом, його значенням, експресивним забарвленням, синонімікою, сполучуваністю повинна набути постійного характеру.
Комплексний підхід до вивчення лексики, словотвору і граматики потребує врахування таких принципів:

1. Відмінність граматичних і лексичних властивостей слова.

2. Осмислення суті граматичних властивостей слова.

3. Сприйняття слова як сукупності всіх його лексичних і граматичних значень.

4. Диференціація значень морфем у членованій основі, уявлення про взаємодію значень кореня і афіксів і про створення цілісного значення слова. 

5. З'ясування етимології слова.

6. Показ рухливості словникового складу і ознайомлення з історичними змінами

в структурі слова.

7. З'ясування смислових і граматичних відношень між спорідненими словами.

8. Усвідомлення емоційно-експресивних і стилістичних можливостей слів різних частин мови і їх творених різними способами.

Дотримання цих принципів у процесі вивчення лексики, словотвору і граматики забезпечить тісний внутріпредметний зв'язок і формуватиме в учнів наукове уявлення про мовну систему, розширить їх лінгвістичну ерудицію.

4.2. Методи і прийоми вивчення лексикології у школі.

Вивчення лексики ґрунтується на таких принципах: 1) позамовний, 2) лексико-граматичний, 3) семантичний і 4) діахронічний. Кожний з цих принципів забезпечує багатогранну роботу над словом як на уроках української мови, так і на уроках інших предметів.

Позамовний, або екстралінгвістичний, принцип вивчення лексики вимагає зіставлення слів з тими реаліями, які вони називають. На цьому принципі ґрунтується визначення лексичних понять, види наочності. Наприклад, малюнки в підручниках з підписами чи без них з успіхом використовуються учителем для з'ясування суті лексичних понять. Аналізуючи малюнки без підписів, учні йдуть до слова через його предметне зображення, а при аналізі малюнків з підписами — від слова до предмета чи явища, зображеного на малюнку.

Лексико-граматичний принцип ґрунтується на зіставленні лексичного і граматичного значень слів і допомагає в роботі над словом з абстрактним значенням. Наприклад, розрізнення омонімів мила (прикметник) і мила (дієслово минулого часу) відбувається не тільки за лексичними значеннями, але й за їх граматичними ознаками. Граматичні ознаки слів є важливим структурним елементом визначення лексичних понять. Цей принцип сприяє здійсненню взаємозв'язку лексики і граматики. Семантичний принцип використовується при вивченні багатозначних слів, синонімів, омонімів, антонімів. Відомо, що слово, вступаючи в різні семантичні зв'язки з іншими словами, утворює лексичну парадигму. Щоб з'ясувати значення того чи іншого члена цієї парадигми, воно зіставляється з іншими словами. Таке зіставлення відбувається на основі семантичного принципу. Його реалізація вимагає спостережень над лексичним значенням слів.

Взаємозв'язок слова з історією народу виражається в з'ясуванні його етимології. Розкриття цього взаємозв'язку досягається за рахунок діахронічного принципу, який допомагає формувати в учнів правильне розуміння розвитку словника і мови в цілому як явищ, зумовлених історією розвитку суспільства. Історичні зміни в житті народу викликають певні зміни в словниковому складі мови. Діахронічний принцип зумовлює вивчення застарілих слів і неологізмів, лексичних понять, пов'язаних з походженням і розвитком словникового складу мови.

Вивчаючи лексику і фразеологію, діти повинні усвідомити, що українська літературна мова пройшла довгий шлях розвитку, вона є продуктом багатьох поколінь. Кожне нове явище, предмет, ознака, дія викликали в ній появу нових слів.
Приступаючи до вивчення лексики в 5 класі, необхідно з'ясувати учням мету введення її в програму, місце серед інших розділів шкільного курсу мови. Учні повинні усвідомити, що знання лексики української мови дасть можливість їм вільно володіти словом, допоможе краще опанувати граматикою, орфографією, орфоепією і стилістикою, розширить знання про навколишню дійсність. Так, опрацьовуючи значення слова, треба наголосити, що кожне слово має не тільки звуковий склад і граматичну форму, але й чітко окреслене значення. Це дає змогу людям за допомогою слів обмінюватися думками. А багатозначність слів сприяє образності й виразності мови. Лексичне значення слова — це зміст слова, співвідносність його з певним позамовним фактом (предметом, явищем, якістю, процесом) дійсності. Так, слово заплава означає «місце, яке затоплюється під час повені», слово полотніти — ставати блідим, «бліднути», слово скритний — «який приховує свої почуття, настрої».

Лексичне значення слова визначається поняттям, яке воно виражає, і залежить від граматичних ознак слова, контексту, лексичних зв'язків з іншими словами, емоційного та стилістичного забарвлення. Знання і розуміння лексичного значення слова необхідне учням, щоб вони могли опанувати іншими лексичними поняттями.
Учні повинні засвоїти всі компоненти лексичного значення слова. Основне значення міститься в корені (труд, трудовий, трудитися), однак і інші морфеми (суфікси, префікси) впливають на значення слова, міняючи його повністю або частково. Так, слова ліс, лісний, лісничий різні за значенням.

Ознайомлення учнів з лексичним значенням вимагає застосування різних прийомів тлумачення значень слів, і насамперед логічного визначення, синонімізації.

У 5 класі учні повинні з'ясовувати значення слів самостійно і, користуючись тлумачним словником, визначати те значення слова, яке вжите в даному контексті, уміти добирати омоніми, синоніми, антоніми і вживати їх у власному мовленні, правильно вживати слова в розмовному, діловому і художньому стилях мовлення; у 6 класі — визначати слова за словником, розмежовувати основні лексичні шари української мови, користуватися усіма передбаченими програмою словниками, розмежовувати семантичні ознаки словотворчих засобів, лексико-семантичні і граматичні ознаки частин мови, вживати в мовленні багатозначні іменники, прикметники, дієслова, добирати до них синоніми і антоніми; у 5 класі — визначати лексичні властивості дієприкметників, дієприслівників та прислівників, добирати синонімічні прийменники і сполучники, вільно використовувати в усному і писемному мовленні всі частини мови; у 7 і 9 класах — тлумачити значення будь-якого слова в контексті, пояснювати його стилістичні функції, аналізувати лексичні особливості стилів мовлення. Ці вміння забезпечують засвоєння і закріплення знань, одержаних під час вивчення даного розділу.

Висновок

Характерною особливістю лексичної системи української мови, як і інших мов, є безперервний її розвиток, у якому взаємодіють як власне мовні, так і позамовні чинники, що зумовлюють зміни в її лексичному складі. Ці зміни неоднаково охоплюють увесь словниковий склад мови. Найменшою мірою вони торкнулися основного складу мови, її ядра, тобто тих слів, що належать до шару загальновживаної лексики, яку використовують усі, хто розмовляє українською мовою. Ці слова зрозумілі кожній людині незалежно від освіти, професії, роду занять, соціального стану чи місця проживання. Вони з’явилися у мові в найдавніший період її розвитку, пережили віки і продовжують функціонувати без істотних змін у сучасній мові. Найстійкішими щодо змін є слова-назви на позначення предметів, явищ, абстрактних понять, ознак, числових понять, дій, станів, процесів, тобто слова із властивим їм номінативним лексичним значенням (вони належать до повнозначних частин мови — іменників, прикметників, числівників, дієслів та прислівників). Це і слова, що замінюють інші лексичні одиниці, вказуючи на предмети, ознаки, кількості (йдеться про займенники, або займенникові слова), і ті, які служать засобом зв’язку між повнозначними словами (прийменники та сполучники), і, врешті, ті, за допомогою яких передаються різноманітні модальні й емоційно-експресивні відтінки значень слів і речень (частки та вигуки).

Загальновживані слова є невичерпним джерелом творення нових лексичних одиниць за допомогою словотвірних засобів, що засвідчують динамічні процеси у розвиткові лексичної системи мови, зокрема розширення її словникового складу. Крім того, у мові з’являються і нові слова для позначення нових понять, що означають предмети у найширшому їх розумінні, суспільні явища і процеси, поняття зі сфери духовної і матеріальної культури, науки, техніки, освіти тощо. Водночас у лексичному складі мови спостерігається й інший процес, а саме: деякі слова або окремі значення слів з плином часу поступово виходять з ужитку чи перебувають на його периферії або через зникнення понять на певному етапі розвитку мови, або через інше їх позначення в сучасній мові.

Список використаних джерел

1. Бутенко Л.В. Мовлення ділових людей на нарадах, засіданнях, зборах. – Алчевськ: ДГМІ,2003. – 253с.

2. Гуць М.В., Олійник І.Г., Ющук І.П. Українська мова в професійному спілкуванні. – К.:2004. – 336с.

3. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наукова думка. – 1984. – 255с.

4. Зоряна Мацюк. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібник. – К.: Каравела, 2006.

5.  Зубков М. Сучасне ділове мовлення. – Х.: Торсінг, 2001. – 384с.

6.  Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К.: МАУП, 1999. – 248с.

7. Волох І.П. та ін. Сучасна українська літературна мова. К., 1976.

8. Жовтобрюх О.П., Кулик В.Д. Курс сучасної української літературної мови. К., 1972.

9. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова К., 1991.

10. Сучасна українська літературна мова (за ред. А.П.Грищенка). – К., 1997.

11. Сучасна українська літературна мова. Лексика. Фразеологія. (за ред. І.К.Білодіда) К., 1969.- Т.4.

12. Гнатюк Л. Кононенко О. Українська мова. К., 1995.

13. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Кващук А.Г. Поповський В.Д. Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 1989.

14. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Сербенська О.А.  Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 2000.

15. Козачук Г.О.Українська мова. Практикум. К., 1991.

16. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови. К., 1994.

17. Український правопис. Стереотипне видання. - К., 2001.