Застаріла лексика

              До найпізніших слов”янських належать запозичення з російської мови. Взаємодія двох мов, у якій переважали російські впливи протягом тривалого безправного існування української мови, почалася з другої половини ХУІІ ст. Українська мова запозичила через російське посередництво значку кількість іншомовної термінологічної лексики, слова на позначення реалій та осіб (арсенал, бомба, генералітет, капітан, пістолет, бот, гавань, арія, аналіз, синтез, метод, критика, патент, артіль, шахта, авіація, мотор, трамвай, конгрес, диктатура, пролетаріат). До власне русизмів належать такі слова: завод, рудник, паровоз, указ, законопроект, різночинець,  декабрист, нігіліст, народоволець, есдек, есер, кадет. Значну кількість становлять лексеми, засвоєні українською мовою шляхом калькування, тобто точного перекладу складових елементів слова:багатоверстатник, вантажообіг, виробничник, відмінник, вогнегасник, гучномовець, держплан, колгосп, місяцехід, напівпроводник, радіомовлення, співробітник і т.ін. 

              Запозичення з грецької мови стосуються різних часів. Перші стосуються ще дохристиянського часу і пов’язані з культурними та економічними взаєминами з Візантією. Це слова, більшість з яких уже не сприймається як запозичення (корабель, парус, лиман, вапно, миска, м’ята, вишня, буйвол). Засвоєння грецизмів новішого походження пов’язане із введенням у програми навчальних закладів грецької мови (ХУІ – ХУІІІ ст.).

Тематичні групи грецизмів:

1. Поняття церковно-релігійного вжитку: (ангел – посланець, акафіст – несідальний спів; апостол – посланець; Біблія – книга, ідол – подоба, образ; ікона – зображення, образ; Євангеліє – винагорода з радісну звістку; монах – самотній, одинокий; монастир – келія самітника), ієрей, ладан, вівтар, амвон, демон, схима, літургія, келар, канон.

2.Власні імена (антропоніми): Анатолій – схід сонця, Андрій – мужній, сміливий; Архип – старший конюх; Панас (Афанасій) – безсмертний, Василь – царський; Євген – благородний; Дмитро – присв. прикм. від імені богині землеробства і родючості Деметри; Зоя – життя; Галина – спокій, ясність, штиль; Лідія – народжена в Лідії; Микола – переможець народів; Олександр – захисник чоловіків; Пелагія (Палажка) – морська; Параскева (Параска) – п”ятниця, підготовка до свята; Петро – камінь, скеля; Тарас – неспокійний, бунтівний.

3.Назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил.

4. Терміни науки, культури, мистецтва, назви  речовин, матеріалів: альфа, анапест, Арктика, архаїзм, архів, артрит,  артроз, автогенез, автономія, автобіографія,  бактерія, берилій, біологія, біоценоз, хлор, монохроматичний, дактиль, діадема, дельта, диск, демократія, демагог, діагональ, дракон, динаміка, електрон, електрод,  ембріон,  гангрена, гімназія, геній, гармонія, ідіома, каліграфія, кратер, лабіринт, цикл, магма, макрокосмос, мавзолей, метафізика, метр, монографія, міф, нектар, неологізм, організм, філантропія, фармакологія, фотосинтез, пластика, політика, сатира, скандал, скелет, стадіон, теократія, теологія, топографія, трахея, зона і т.д.

              Слова грецького походження можна пізнати за формальними показниками:

1. Префіксами а-, ан-, ана-, анти-, ев-, ди-, ді-, дис-, пери-, син- (синтез, метафора, апатія, евфонія).

2. Суфіксами – ад, -ада, -ид, -ида, -ід, -іск (олімпіада, піраміда, обеліск, панахида).

3. Грецькими коренями: авто, агро, ізо, філ, фоб, демо, які в українській мові вживаються як префікси (префіксоїди) – автомобіль, демократія, фобія.

4. Ф на початку слів – феномен, фізика.

5.  Буквосполучення КС, ПС МВ, МЛ, СК – лексика, псевдонім, психологія, лампада.

6. А,  Е на початку слів – алфавіт, епіграф, ера.

              Саме грецька лексика дала найбільше інтернаціоналізмів – слів, що вживаються  у багатьох неспоріднених мовах і зберігають близькість або спільність семантики та фонетико-морфологічної будови (телефон, ансамбль, ін”єкція, лірика, асфальт, бібліотека, інститут, математика, дисципліна, документ, армія).

Латинській мові належала особлива роль у Середньовічній Європі. Крім засобу комунікації католицької церкви, вона панувала у науці, освіті, юриспруденції, державному управлінні європейських країн. Важливою  сферою латинсько-українських мовних контактів були освітні заклади, у яких латинська мова вивчалась як предмет і використовувалась як мова викладання. У складі латинізмів можна виділити:

1. Суспільно-політична лексика (агітація, агресія, адміністрація, демонстрація, диктатура, конгрес, оратор, статут).

2. Юридична термінологія (адвокат, апеляція, нотаріус, прокурор, юрист, юстиція).

3.Медична термінологія (амбулаторія, ампутація, ангіна, аспірин, бацила, імунітет, інстинкт, рецепт).

4. Технічна термінологія (агрегат, антена, генератор,  індуктор, колектор, турбіна).

5.Математична термінологія (аберація, абсциса, біном, вектор, інтеграл, косинус, лінія).

6.Мовознавча термінологія (асиміляція, афікс, африката, деривація, інфінітив, номінатив, префікс, суфікс).

7. Термінологія освіти (абітурієнт, атестат, аудиторія, декан, екзамен, конспект, лекція, ректор, студент, факультет, літера).

8.Антропоніми: Валентин(а) – бути сильним, мати значення; Віктор(ія) – переможець, перемога; Віталій – життєздатний, живий; Клавдій – кульгавий, кривий; Марина – морська; Павло – малий.

в) Німецькі запозичення

Належать до найбільших з кількісного погляду. Німецький лексичний вплив здійснювався через польське і чеське посередництво і безпосередні німецько-українські міжмовні контакти. Німецькі лексичні запозичення дуже органічно адаптувались в українській мові і часто не сприймаються як слова іншомовного походження.

Тематичні групи:

1. Назви на позначення предметів, понять і процесів, пов’язаних з технікою і будівництвом (верстат, домкрат, кельма, клейстер, клапан, кран, муфта, стамеска, фуганок, шпунт, шланг, штукатур).

2. Військова термінологія (бруствер, гаубиця, гауптвахта, єфрейтор, офіцер, солдат, фельдмаршал, фланг, штаб, штурм).

3. Терміни мистецтва (арфа, балетмейстер, камертон, капельмейстер, танець, лейтмотив).

4. Терміни друкарства (абзац, кегль, форзац).

5.Гірничі терміни (шахта, штольня, штрек).

6. Терміни торгівлі і фінансів (бухгалтер, вексель, касир, маклер, штраф).

7.Назви предметів побуту (галстук, кітель, фартух, футляр, ширма).

              Слова французького походження потрапляли в українську мову через польське і російське посередництво. Виділяють такі лексико-семантичні групи:

1.Суспільно-політична термінологія (абсолютизм, альтернатива, асамблея, бюлетень, бюрократ, імперіалізм, комюніке, режим, саботаж, шантаж).

2.Мистецькі терміни і поняття (акомпанемент, амплуа, балет, гравюра, рояль, шедевр, натюрморт).

3.Військова лексика (авангард, ар’єргард, амбразура, арсенал, бригада, гарнізон, дирижабль, парашут, партизан).

4. Назви одягу, тканин, предметів побуту (блуза, вуаль, велюр, драп, пальто, трикотаж, абажур, одеколон, ридикюль).

г) Англійські запозичення

Англійські лексичні запозичення є порівняно пізніми. До їх складу входять слова на позначення:

1.Понять і предметів техніки (блюмінг, комп’ютер, бульдозер, грейдер, ескалатор, комбайн, радар, сейф, трактор, трамвай).

2.Понять мореплавства  і військової справи (браунінг,  бункер, докер, катер, мічман, снайпер, танк, траулер, шрапнель).

3.Термінів економіки і фінансів (банкнот, бізнес, бюджет, демпінг, трест, менеджер).

4.Спортивних понять (бокс, ватерполо, волейбол, гол, матч, нокаут, рекорд, старт, теніс, гольф).

5. Терміни мистецтва (гумор, джаз, клоун, памфлет, фокстрот).

д) в українській мові функціонують італійські за походженням слова (бандура, бенкет, макарони, карета, банк, газета). Особливо продуктивними виявились музичні терміни (адажіо, акорд, алегро, альт, анданте, арія, баркарола, бас, віолончель, інтермеццо, кантата, капела, квінтет, квартет, концерт, піаніно).

е) одну з найдавніших груп у словниковому складі української мови становлять тюркізми, засвоєння яких почалося ще в дописемний період. Вони стосуються таких тематичних груп:

1. Назви предметів побуту і домашнього господарства (аркан, батіг, казан, капкан, таз, тапчан, торба).

2.Назви предметів і понять військової справи (кайдани, кинджал, орда, осавул, отаман, сагайдак).

3.Назви осіб різних соціальних груп (бурлака, гайдамака, козак, султан, хан, чабан, чумак).

4.Поняття фінансово=економічні (аршин, базар, кабала, казка, ярлик).

5.Назви тварин, риб, птахів (баран, беркут, бугай, кабан, сазан, судак).

6.Назви продуктів харчування (балик, ковбаса, кумис, халва).

7.Назви одягу і взуття (башлик, каптан, халат, чалма).

8. Топоніми і гідроніми (Тилігул, Чичиклія, Бакшала, Висунь, Громоклія, Саксагань, Самара, Кальміус, Айдар).

є) В українській мові існують також запозичення з голландської мови, які переважно є термінами мореплавства і суднобудування (гавань, шлюпка, матрос, боцман, рейд, верф, дамба, фарватер, руль), а також слова ситець, дюйм, картуз.

Із скандинавських мов до української увійшла незначна кількість слів (клеймо, дротик,  оселедець, якір); власні імена (Ігор, Олег, Аскольд).

З іранської мови – булат, тахта, караван, гиря;

З китайської – чай, чесуча;

З грузинської – сакля, чурек;

З малайської – орангутанг.

              Іншомовні слова, входячи в українську мову, підпорядковуються її графічній, звуковій, граматичній системам. Графічним освоєнням іншомовного слова вважається його написання українськими літерами відповідно до правил українського правопису. При фонетичному освоєнні невластиві українській мові звуки заміщуються українськими, подібними за звучанням. Наголос частіше зберігається на тому складі, що й у мові–оригіналі. Істотних змін зазнають запозичення при їх морфологічному оформленні. Може змінитись рід, число, втратитись афікси, або й лексичне значення (декан – лат. десятник).

              Зі стилістичного погляду давно засвоєні слова нічим не відрізняються від питомих українських і їхні стилістичні  можливості у сучасній українській мові не пов’язані з походженням. Запозичення в офіційно-діловому, науковому, публіцистичному стилях часто виступають як терміни, тобто виконують номінативну функцію і не мають стилістичного навантаження. Стилістична роль іншомовних слів виявляється тоді, коли вони стають компонентами тропів і стилістичних фігур. 

Розділ ІІІ. Активна і пасивна лексика сучасної української мови.

3.1. Активна лексика сучасної української літературної мови.

              У виконанні мовою різноманітних функцій першорядна роль належить словам. Словниковий склад мови, як систему динамічну і відкриту, постійно супроводжують два процеси, зумовлені не стільки мовною практикою, як суспільною:

1. Поява у мові нових слів або розширення значень, що викликане потребою людини називати нові предмети, явища, поняття, які з’являються у суспільно-економічному, політичному, культурному житті народу;

2. Зникнення старих предметів і явищ, понять, що зумовлює випадіння з ужитку слів, що їх позначали.

              Відхід слів на периферію відбувається повільніше, ніж поява нових. Названі процеси зумовлюють характеристику лексики з погляду її вживання у мовленнєвій практиці: частина словникового складу  мови належить до слів активного вжитку, інша перебуває на периферії вживання і характеризується як пасивна лексика.

              До активної частини лексики належать слова, які називають предмети, явища, поняття, найбільш суттєві для сучасного суспільства. Розрізняють:

1) активну лексику  мови;

2) активний запас слів окремої категорії носіїв мови (наприклад, слова предикат, суфікс, лексема – використовуються лінгвістами, входять до активної лексики сучасної української мови, але не всі носії мови використовують дану лексику у повсякденному спілкуванні). Активний запас слів носіїв мови набагато менший від активної лексики мови в цілому: він залежить від рівня культури й освіченості людини.

              Активній лексиці притаманна  розвинена система властивих словам значень і відтінків, що забезпечує виконання найбільш важливої мовної функції – комунікативної, і, як правило, ці слова  стилістично нейтральні, тобто вживані в більшості стилів мовлення. Ця частина лексики зрозуміла  всім носіям мови, не має  відтінків застарілості чи маловживаності або незвичної новизни.

3.2. Пасивна лексика сучасної української літературної мови

              До пасивної лексики належать слова, що рідко вживаються носіями мови у процесі спілкування у зв’язку  з тим,  що реалії, названі цими словами, рідкісні, чи вийшли з ужитку, або  тільки починають запроваджуватись у суспільне життя.

а) застаріла лексика

              Її склад неоднорідний. У ньому розрізняють слова за ступенем їх архаїзації. Одні з них зовсім вийшли з ужитку і не побутують у сучасній мові. Без відповідних коментарів і пояснень вони взагалі не зрозумілі: (Наприклад, чарнець – міра місткості, об’єму; марець – березень; кріс – рушниця; баяти - розповідати).

              Інші вживаються  в мові, але  рідко, тільки у певних функціональних стилях і контексті, але носіям мови зрозумілі (корчма, гетьман, свита, воістину).

Архаїзація може бути зумовлена змінами у суспільному житті (зникають з побуту предмети, події, явища) і дією лінгвістичних факторів (для називання тих самих предметів, явищ, подій виникають нові більш прийняті для даного часу слова). Застарілі слова поділяються на архаїзми та історизми.