Акцентуаційність особистості та її вплив на життєдіяльність

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ  ІНСТИТУТ  ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ  ТА  ІНФОРМАТИЗАЦІЇ  НТУУ «КПІ»

 

 

КАФЕДРА №43

(військово-гуманітарних  дисциплін)

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Психологія»

 

 

Тема: «Акцентуаційність  особистості та її вплив на життєдіяльність»

 

 

 

^{Виконав: курсант навчальної групи 212}

^{ст.cолд.      Д.А. ФІЛАТОВ}

^{Перевірив: доцент кафедри № 43}

^{пр.ЗСУ                 Н.М. ВОЛОШИНА}

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2013

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП……………...…………………………………………………………….2РОЗДІЛ І.ПСИХОЛОГІЧНА СУТЬ ХАРАКТЕРУ ЛЮДИНИ.…………… ….4

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ АКЦЕНТУАЦІЇ ХАРАКТЕРУ НА  РОЗВИТОК  ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА…………………………….……….16

ВИСНОВКИ……………………...………………………………………..……..24

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…..…………………………… …25

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми: Актуальність даного питання полягає в тому, що в період становлення характеру, його типологічні особливості, не будучи ще згладжені і завуальовані життєвим досвідом у підлітковому віці, виявляються дуже яскраво. Згодом риси акцентуацій зазвичай згладжуються. Це дозволяє говорити про «минущих підліткових акцентуація характеру ».

В останні роки кількість підлітків  з шкідливими звичками помітно зросла в багатьох країнах світу. За останні  сто років наркоманія, тютюнопаління, алкоголізм із проблеми, що була предметом  вузької галузі медицини - психіатрії, перейшла до розряду серйозних соціальних та психологічних проблем. За даними групи експертів Всесвітньої  Організації Охорони Здоров'я, у  сучасному світі відмічена безперервна  тенденція до збільшення числа осіб, які приймають різні алкогольні, тютюнові, наркотичні препарати, зростає  показник їх вживання молоддю.

Характер це дуже складна категорія  психологічного аналізу. В процесі  життя ті або інші риси характеру  можуть зазнавати певні, інколи істотні  зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. Зміна  характеру – це найчастіше складний і тривалий процес. Характер тісно  пов'язаний з системою стосунків  особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер – це і є певна система  стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Вивчення характеру, його класифікаційні ознаки дозволяють проводити і диференціювати особу  в соціальному аспекті.

 

Мета  даного реферату: Усестороннє вивчення об'єкту на основі учбових і методичних матеріалів, статей і монографій.

Виходячи з мети моєї роботи можна поставити наступні завдання :

1. Дати визначення поняття «характер»;

2. Перерахувати основних дослідників типології характеру, дати характеристику їх наукових досліджень;

3. Перерахувати і дати коротку характеристику типології характеру, позначити основних типів характерів;

4. Провести практичне дослідження, пов'язане з методиками визначення акцентуації характеру, позначити характерні особливості проведеного дослідження, надати загальні рекомендації респондентам, щодо застосування інформації за акцентуаціями характеру;

Об’єкт  дослідження: Акцентуації характеру.

Предмет дослідження: Предмет загальної психології.

 

Розділ І.

ПСИХОЛОГІЧНА СУТЬ ХАРАКТЕРУ  ЛЮДИНИ.

АКЦЕНТУАЦІЯ ХАРАКТЕРУ.

 

 

Слово «характер» в перекладі з  грецького означає «друк», «чеканка». У характері як би збережені, віддруковані основні, найбільш істотні межі даної  особистості, які стійко виявляються  в поведінці людини. Таким чином, характер можна визначити як «ієрархизірованну, впорядковану сукупність стійких індивідуально-психологічних  особливостей особи, які формуються в процесі життєдіяльності і  виявляються в способах типового реагування особи в діяльності, поведінці».

Риси характеру виявляються  в учбовій і професійній діяльності людини, в її вчинках в конкретних життєвих ситуаціях, в особливостях спілкування з різними людьми і в різних ситуаціях. Залежно  від особливостей характеру люди можуть по-різному реагувати, наприклад, на невдачу в тому або іншому виді діяльності. Один, потерпівши невдачу, впаде в смуток, інший – просто відмовиться від рішення задачі і радісно візьметься за щось інше, третього невдача лише підстебне, і  він з ще більшою енергією і  завзятістю візьметься за справу.

Коли ми говоримо, що риси характеру  є стійкими особовими особливостями, ми, звичайно, не повинні розуміти це як незмінність рис характеру. В  процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися  швидко і легко, так, наприклад, як настрій  людини. «Зміна характеру – це найчастіше складний і тривалий процес. Характер може змінюватися під впливом нового досвіду життєдіяльності людини, а також в результаті цілеспрямованого виховання і самовиховання особистості.»

Характер тісно пов'язаний з  системою стосунків особистості  до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер – це і  є певна система стосунків  людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Все-таки між характером і  відношенням людини до чогось є важлива  відмінність. «Стосунки людини є, в  цілому, динамічнішими, рухливішими, а  риси характеру – більш незмінними, більш статичними».

У психології прийнято виділяти наступні групи стосунків людини: відношення до інших людей, відношення до самого себе, відношення до світу речей  і явищ, відношення до справи. Неважко  відмітити, що різні риси характеру  дійсно пов'язані з певними стосунками. Наприклад, захопленість, самостійність, зміна характеру, працьовитість пов'язані з відношенням до справи; егоцентризм, самозакоханість, невпевненість, соромливість відображають відношення до себе, доброзичливість, альтруїзм, чуйність або, навпаки, агресивність, черствість, нетерпимість виражають відношення до інших людей. На цьому прикладі можна наочно показати і відмінності між теорією характеру і психологічною теорією стосунків. З точки зору теорії характеру, чуйність, чутливість, наприклад, є стійкою особовою особливістю певної людини, яка незмінно виявляється в конкретних життєвих ситуаціях. З точки ж зору теорії стосунків, одна і та ж людина може проявляти високу чуйність, чутливість по відношенню до одних людей, і одночасно демонструвати зразки черствості, нечутливості по відношенню до інших людей. «Особливості рис вдачі надзвичайно всілякі».

У психології характеру, поряд з поняттям «риси характеру», «особливості характеру», існує і поняття «акцентуація характеру».

Поняття «акцентуації» вперше ввів німецький психіатр і психолог Карл Леонгард. Їм же була розроблена і описана  відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні набула поширення інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром Лічко А.Е. «Однак і в тому і в іншому підході зберігається загальне розуміння сенсу акцентуації».

Одній з поширених практичних помилок, від яких хотілося б застерегти, є трактування акцентуації як встановленій патології. Дуже часто  таку інтерпретацію можна не лише почути в усних виступах і на лекціях, але і виявити у солідних публікаціях. Проте ототожнення акцентуації  з психопатологією характеру  неправомірний. Можливо, цей помилковий стереотип був закріплений і  набув настільки помітного поширення  тому, що само поняття «акцентуація»  з'явилося і спочатку уживалося  переважно в клінічній психології. Втім, вже в роботах К. Леонгарда  спеціально підкреслювалося, що акцентуїрованна  особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати  лише середню посередність, а будь-яке  відхилення від неї розглядати як патологію. К. Леонгард навіть вважав, «що людина без натяку на акцентуацію  хоча і не схильна розвиватися  в несприятливу сторону, але настільки  ж маловірогідно, що він скільки-небудь відрізняється в позитивну». Акцентуїрованним особистостям, навпаки, властива готовність до особливого розвитку, будь воно соціальне  позитивно або ж, навпаки, соціально  негативно. Узагальнюючи сказане, можна  укласти, що акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми.

За різними даними, поширеність  акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох чинників, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві  і вікові відмінності і ін. «За  даними К. Леонгарда і його співробітників, доля особистостей в дорослому населенні (емпіричні дані по Німеччині) складає  приблизно 50%. При цьому автори спеціально підкреслюють, що в інших країнах  співвідношення акцентуїрованних і  неакцентуїрованних людей може бути іншим».

Вивчивши  поняття «характер» і психологічні ознаки характеру, також вивчивши поняття  «акцентуація характеру», можна зробити  вивід, що хоча в цілому питання про  динаміку акцентуації розроблене ще недостатньо, вже зараз можна  ясно говорити про загострення рис  акцентуїрованного характеру в  підлітковому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а  також перехід явної акцентуації  в прихованих.

Акцентуація характеру – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок  чого виявляється виборча уразливість  відносно певного роду психогенних  дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших.

Залежно від міри вираженості нами було виділено дві міри акцентуації  характеру: явна і прихована.

Явна акцентуація. Ця міра акцентуації  відноситься до крайніх варіантів  норми. Вона відрізняється наявністю  досить постійних меж певного  типа характеру.

У підлітковому віці особливості характеру  часто загострюються, а при дії  психогенних чинників, що адресуються  до «місця найменшого опору», можуть наставати  тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. З віком особливості характеру залишаються досить вираженими, але компенсуються і зазвичай не заважають адаптації.

Прихована акцентуація. Ця міра, мабуть, має бути віднесена не до крайніх, а до звичайних варіантів норми. У буденних, звичних умовах, межі певного типа характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває  скласти чітке уявлення про певного  типа характеру. Проте межі цього  типа можуть яскраво, деколи несподівано, виявитися під впливом тих  ситуацій і психічних травм, які  пред'являють підвищені вимоги до «місця найменшого опору». Психогенні фактори іншого роду, навіть важкі, не лише не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типа характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціальної дезадаптації.

Розглянемо  основні типи акцентуації особистості.

Гіпертимний тип. Помітною особливістю гіпертимного типа особистості є постійне (або часте) перебування у піднесеному настрої, навіть за відсутності яких-небудь зовнішніх причин для цього. Піднесений настрій поєднується з високою активністю, жаданням діяльності. Для гіпертимів характерні товариськість, підвищена балакучість. Вони дивляться на життя оптимістично, не втрачаючи цієї якості і при виникненні перешкод. Труднощі часто долають без особливих зусиль, в силу органічний властивій ним активності і діяльності.

Застряючий тип. Застряючий тип  особи відрізняється високою  стійкістю афекту, тривалістю емоційного відгуку переживань. Образа особистих  інтересів і гідності зазвичай довго  не забувається і ніколи не прощається просто так. Ті, що у зв'язку з цим  оточують часто характеризують їх як злопам'ятних і мстивих людей. До цього є підстави: переживання  афекту часто поєднується з фантазуванням, виношуванням плану мести кривдникові. Хвороблива образливість цих людей  найчастіше добре помітна. Їх також  можна назвати чутливими і  легкоуязвимими, хоча і у поєднанні  з вищесказаним.

Емотивний тип. Головною особливістю емотивної особистості є висока чутливість і глибокі реакції в області тонких емоцій. Характерні доброта, задушевність, емоційна чуйність, високо розвинена емпатія. Всі ці особливості, як правило, постійно виявляються в зовнішніх реакціях особистості в різних ситуаціях. Характерною особливістю є підвищена слізливість.

Як це не дивно, доля емотивних акцентуантів в групі підлітків з асоціальною поведінкою досить висока і складає величину порядку 36%.

Педантичний тип. Добре помітними  зовнішніми проявами цього типа є  підвищена акуратність, тяга до порядку, нерішучість і обережність. Перш ніж що-небудь зробити, довго і  ретельно всі обдумують. Очевидно, за зовнішньою педантичністю коштує небажання  і нездатність до швидких змін, до прийняття відповідальності. Ці люди без нужди не міняють місце  роботи, лише в самих крайніх випадках, і те насилу. Люблять своє виробництво, звичну роботу, добросовісні в побуті.

Тривожний тип. Головною особливістю  цього типа є підвищена тривожність  але приводу можливих невдач, занепокоєння за свою долю і долю близьких. При  цьому об'єктивних приводів для такого занепокоєння, як правило, немає або  вони незначні. Відрізняються боязкістю, інколи з проявом покірливості. Постійна настороженість перед зовнішніми обставинами  поєднується з невпевненістю  у власних силах.

Циклотімний тип. Найважливішою особливістю циклотимного типа є зміна гіпертимних і дистимічних станів. Такі зміни нерідкі і систематичні. У гіпертимній фазі поведінки радісні події викликають в циклотимів не лише радісні емоції, але і жадання діяльності, підвищену балакучість, активність. Сумні події викликають не лише засмучення, але і пригніченість. У цьому стані характерні сповільненість реакцій і мислення, уповільнення і зниження емоційного відгуку.