Поняття конфлікту інтересів. Реальний, потенційний і уявний конфлікт інтересів

     - зобов’язання державного службовця здійснювати розгляд справ або приймати рішення щодо предмету конфлікту інтересів у присутності уповноваженої особи або посадової особи Уповноваженого органу;

     - заборону державному службовцю брати участь у прийнятті рішень щодо предмету конфлікту інтересів під час роботи у складі колегіального органу.

     Зовнішній контроль може здійснюватися за ініціативою Уповноваженого органу, якщо до нього надходять повідомлення від фізичних або юридичних осіб про наявність конфлікту інтересів в діяльності публічного службовця. При виявленні на підставі інформації потенційного конфлікту Уповноважений орган виносить державному службовцю письмове попередження про неприпустимість порушення законодавчо встановленої процедури врегулювання такого конфлікту та у разі необхідності видає розпорядження про запровадження зовнішнього контролю. Копія такого попередження надсилається відповідній уповноваженій особі.

     У разі, якщо відповідна особа не вжила заходів по врегулюванню конфлікту інтересів і прийняла рішення або вчинила певні дії, це є підставою для оскарження такого рішення, а також вчинених ним дій або бездіяльності та визнання їх протиправними у судовому порядку. У цьому разі до державного службовця застосовуються відповідні заходи. Скасування рішення, прийнятого в умовах конфлікту інтересів, яке стало підставою для вчинення правочину, є підставою для визнання такого правочину судом недійсним.

      Що стосується інших правочинів, що вчинені в умовах конфлікту інтересів, вони можуть бути визнані недійсними.

      Способи врегулювання конфлікту інтересів мають забезпечити своєчасність реагування на порушення законодавства і запобігти прийняттю рішень чи вчинення дій в умовах існування конфлікту інтересів.

4. Управління конфліктом інтересів на державній службі як важливий напрям адміністративної реформи в Україні.

     Упродовж останніх років перед Україною виникають нелегкі завдання подолання кризових явищ в економіці, ключем до розв’язання яких є про- ведення системних реформ, насамперед модернізації державного управління та зміни якості кадрової політики. Адміністративна реформа у контексті курсу на євроінтеграцію відкриває нові можливості для проведення системної реформи інституту державної служби України, її адаптації до норм і стандартів Європейського Союзу. Головним управлінням державної служби України (далі – Головдержслужби) було підготовлено пропозиції за першочерговими напря- мами проведення адміністративної реформи, основою яких стали рішення, ухвалені Урядом упродовж 2003–2004 рр., зокрема схвалені ним Концепція адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу та Концепція розвитку законодавства про державну службу, а також 2007 р. – проведення комплексного функціонального обстеження системи центральних органів виконавчої влади (Наказ Головдержслужби України від 29 липня 2005 р. № 189). Європейський вимір реформи закріплений у Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (2010), п. 1 ст. 3 якого визначив серед основних засад політики у сфері розбудови державності модернізацію державної служби з урахуванням європейського досвіду на принципах професійності й політичної нейтральності.

     Очевидно, що одним із визначальних напрямів реформування державної служби в Україні на сьогодні є врегулювання конфлікту інтересів і запо- бігання корупції. У Роз’ясненні Міністерства юстиції України від 12 квітня 2011 р. «Корупційні ризики в діяльності державних службовців» за поширеністю корупційні ризики у діяльності державних службовців порядку визначені таким чином: недоброчесність державних службовців; виникнення конфлікту інтересів; безконтрольність з боку керівництва; наявність дискреційних повноважень. Пріоритети розвитку кадрової політики в державному управлінні закріплено Президентом України у Стратегії державної кадрової політики на 2012–2020 роки10, якою визначено способи й засоби професіоналізації державної служби. Одним із напрямів Стратегії є розроблення й затвердження заходів щодо мінімізації можливості виникнення конфлікту інтересів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та врегулювання конфлікту інтересів у разі його виникнення.

      Зазначене дає змогу дійти висновку, що важливою передумовою за- безпечення належного врядування та запобігання поширенню корупції в системі органів державної влади є запровадження правових засобів, спрямованих на усунення причин та умов, що призводять до корупційних правопорушень. При цьому значна роль у системі відповідних правових засобів відводиться запобіганню та врегулюванню конфлікту інтересів. Крім того, акцентуючи увагу на необхідності адаптації вітчизняного законодавства про державну службу до європейських стандартів, варто звертати увагу на природу викликів, історичні та культурні особливості нашої держави, адже різноманіття досвіду успішних європейських держав, які суттєво відрізняються в економічному, політичному й соціальному планах, додатково ускладнює вибір моделі врегулювання конфлікту інтересів для здійснення прямих інституційних запозичень. Разом з тим прагнення до більш тісної взаємодії з країнами ЄС актуалізує потребу здійснення реформ в Україні у спосіб, уже апробований об’єднаною Європою.

5. Законодавче забезпечення належних умов для уникнення конфлікту інтересів на державнфій службі в Україні.

     Правове регулювання питання конфлікту інтересів на державній службі в Україні здійснюється міжнародно-правовими актами й актами внутрішнього законодавства. Конституція та закони України встановлюють певні правила поведінки для посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, у т.ч. і обмеження щодо їх позаслужбової діяльності. Закріплення таких обмежень на рівні Конституції є обґрунтованим, адже деякі види діяльності згаданих осіб поза межами їх служби об’єктивно мо- жуть призвести до ситуації, несумісної з належним виконанням ними по- садових обов’язків через виникнення конфлікту інтересів. У зв’язку з цим держава запроваджує правові механізми, які запобігають конфлікту інтересів або забезпечують його врегулювання у разі виникнення.

     Крім Конституції, чинне законодавство України у сфері державної служби та запобігання конфлікту інтересів охоплює різні за юридичною силою та суб’єктами видання нормативно-правові акти.

     Законодавчі акти:

     • закони України: «Про державну службу» (не містить визначення по- няття конфлікту інтересів, проте містить норми, спрямовані на запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (ст. 12, 16, 16-1), «Про засади запобігання та протидії корупції» (визначає поняття конфлікту інтересів, встановлює обмеження щодо роботи близьких осіб (ст. 9), визначає порядок врегулювання конфлікту інтересів (ст. 14), «Про правила етичної поведінки» (встановлює, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незважаючи на особисті інтереси, вживають вичерпних заходів щодо недопущення конфлікту інтересів, а також не допускають вчинення дій чи бездіяльності, що можуть спричинити виникнення конфлікту інте ресів або створити враження його наявності. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчиняти дії або бездіяльність на користь своїх особистих інтересів та/або інтересів третіх осіб (ст. 15), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (вносить зміни до Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Закону України «Про державну службу», містить суттєві запобіжні заходи до здійснення різних зловживань владою, перевищень службових повноважень та інших корупційних правопорушень);

     • Кодекс законів про працю України (містить норми, що сприяють за- побіганню виникнення конфлікту інтересів, установлює обмеження щодо спільної роботи на одному й тому самому підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри й діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони підпорядковані або підконтрольні безпосередньо один одному (ст. 25-1);

     • Кодекс України про адміністративні правопорушення (встановлено відповідальність за порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів, неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність конфлікту інтересів (ст. 172-7).

    Також, ряд підзаконних нормативно-правових актів, таких як акти Президента України (укази «Про стратегію реформування системи державної служби в Україні», «Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні», акти Національного агентства з питань державної служби, ратифіковані Верховною Радою України міжнародні документи (Між- народний кодекс поведінки державних посадових осіб, Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи про статус публічних державних службовців у Європі, Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції, Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією та Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією).

     Проте наявність значної кількості нормативно-правових актів не означає, що процес формування законодавства України про державну службу є завершеним.

     Подальший розвиток законодавства про державну службу та вдосконалення її нормативно-правової регламентації є, як уже зазначалося, одним з найважливіших напрямів реалізації адміністративної реформи. У цьому сенсі йдеться не лише про внесення змін до вже чинного законодавства, а й про ухвалення нових законів, які б, ураховуючи всі недоліки попередніх, відповідали тим сучасним вимогам, що висуваються і до державної служби загалом, і до окремих категорій державних службовців.

     При формуванні національної політики запобігання конфлікту інтере- сів Україна запровадила дуалістичний підхід: з одного боку, політика щодо врегулювання конфлікту інтересів розроблялася в межах стратегії запобігання та протидії корупції, а з другого – вона є складником політики гаран- тування й підвищення етичних стандартів професійної поведінки державних службовців. Цей підхід досить чітко відображений у вітчизняному законодавстві: одні нормативно-правові акти щодо врегулювання конфлікту інтересів є важливими засобами підтримання моральної чистоти державної служби, інші – частиною антикорупційного законодавства. Про запровадження врегулювання конфлікту інтересів як специфічного засобу протидії корупції в різних сферах державної служби можна говорити лише з моменту ухвалення антикорупційних законів «Про засади запобігання та протидії корупції» (від 11 червня 2009 р. і чинного – від 7 липня 2011 р.), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

     Крім законодавчого забезпечення подолання конфлікту інтересів у системі державної служби України, для реалізації чинної та перспективної нормативно-правової бази мають бути створені відповідні інституційні структури. Україна запровадила таку інституційну модель, відповідно до якої політика врегулювання конфлікту інтересів на державній службі розглядається переважно як складник загальної політики протидії корупції, тому функції із запобігання конфлікту інтересів покладаються на спеціалізовані інституції з боротьби проти корупції.

Відповідно до статей 5 та 6 Конвенції ООН проти корупції держави11 - учасниці повинні розробляти і здійснювати ефективну скоординовану політику щодо протидії корупції та утворити з цією метою спеціально уповноважений орган (органи). Відповідні рекомендації надані Україні Групою держав проти корупції (GRECO), Організацією економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) та експертами ЄС.

      Враховуючи це, Верховною Радою України було прийнято низку новел в антикорупційному законодавстві: ухвалено Закон України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII, також  прийнято Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України», який вступив в дію 01.01.2015 року, і найголовніше, прийнято Закон України «Про запобігання корупції», який вступає в дію 05.05.2015 року, в якому запобіганню та врегулюванню конфлікту інтересів присвячено розділ V.

     Досягнення успіху у цьому процесі є передумовою для формування у суспільстві довіри до влади, зростання економічного потенціалу держави, покращення добробуту громадян України.

Висновки

    Відповідальність державних посадових осіб за порушення правил уре- гулювання конфлікту інтересів є міжнародним стандартом, включеним до всіх міжнародних інструментів з питань протидії корупції. Імплементація базових принципів європейського врядування потребує не лише їх адаптації до сучасних умов інституційних перетворень в Україні, а й наближення правового поля державної політики до стандартів Європейського Союзу та вирішення значної кількості питань організаційного, фінансово-ресурсного та методологічного характеру. Одними з головних проблем державної служби в Україні на сучасному етапі є брак механізмів реалізації принципів, що лежать в основі правового забезпечення діяльності цього інституту влади. Негативні чинники й тенденції функціонування системи державної служби значною мірою зумовлені недотриманням у багатьох випадках вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, запобігання конфлікту їхніх мате- ріальних та інших особистих інтересів, недопущення незаконного впливу на державних службовців під час виконання ними службових обов’язків.

     Актуальним питанням залишається профілактика та запобігання корупційних діянь. Як засвідчила світова практика у сфері протидії корупції, одним із дієвих превентивних антикорупційних заходів на державній службі є врегулювання конфлікту інтересів, який своєю чергою є важливим аспектом удосконалення державної служби, реалізує принцип публічності й відкритості діяльності державних органів. Урегулювання конфлікту інтересів як важливий механізм протидії корупції знайшло широке застосування за кордоном, однак в Україні поняття конфлікту інтересів тільки починає набувати правового змісту.

     Потребують нагального унормування також питання, які до цього часу неповною мірою розкриті в нормативно-правовій базі: причини та умови, що сприяють виникненню й розвитку конфлікту інтересів; перелік типових ситуацій, за яких він може виникнути; система диференційованих процедур, спрямованих на врегулювання конфлікту інтересів, конкретних методів і форм його вирішення.