Поняття конфлікту інтересів. Реальний, потенційний і уявний конфлікт інтересів

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Одеський регіональний інститут державного управління

Факультет державного управління

Кафедрафілософських та соціально-політичних наук

 

 

Дисципліна

«Філософські проблеми державного управління»

Модуль «Етика державного службовця»

 

 

ТВОРЧА РОБОТА (ЕСЕ) НА ТЕМУ:

«Поняття конфлікту інтересів. Реальний, потенційний і уявний конфлікт інтересів»

 

 

 

слухача і КУРСУ

 академгрупи № 1

Усенко Яни Михайлівни

                                                                             пЕРЕВІРИВ:________________________________

 

 

 

одеса 2015

 

 
ЗМІСТ

Вступ

1. Визначення поняття конфлікту інтересів. Реальний, уявний та потенційний конфлікти інтересів.

2. Формування системи політики щодо конфлікту інтересів.

3. Механізми вирішення  проблеми конфлікту інтересів.

4. Управління конфліктом  інтересів на державній службі  як важливий напрям адміністративної  реформи в Україні.

5. Законодавче забезпечення  належних умов для уникнення  конфлікту інтересів на державнфій  службі в Україні.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У світі існує лише одне місце,

де нема конфліктів, — кладовище1.

 

     Служіння суспільним інтересам — це головне завдання Уряду та державних установ. Громадяни очікують чесного, справедливого і неупередженого виконання посадовими особами державних органів своїх функціональних обов’язків. Суспільство дедалі частіше висловлює сподівання, що уряд створюватиме такі умови, за яких приватні інтереси, ділові та інші зв’язки державних посадових осіб не зможуть компрометувати механізм прийняття державних рішень або підривати авторитет системи державного управління. Суспільство постійно підвищує рівень вимог до Уряду, тому неефективне врегулювання конфліктів інтересів державних посадових осіб може підірвати довіру громадян до органів державної влади.

     Ситуації, виникнення яких спричиняють конфлікти інтересів, уже давно є об’єктом конкретної політики, законодавства, а також практики управління, спрямованої на збереження доброчесності та об’єктивності механізму прийняття рішень, що його використовують уряд та інші державні установи. Приватний сектор також зацікавлений у доброчесному здійсненні ділових операцій, і зокрема — захисті інтересів акціонерів та широкого загалу.

     Між сектором державного управління, з одного боку, та приватним і некомерційним секторами, з іншого, виникли нові форми відносин, які спричиняють до дедалі тісніших форм співробітництва — йдеться, наприклад, про партнерські організації за участю державних органів і приватних структур, саморегулювання, обмін персоналом чи спонсорство. У державному секторі виникли нові форми працевлаштування, які потенційно здатні змінити традиційні зобов’язання працівника перед роботодавцем та прояви лояльності до нього. Внаслідок такої тенденції виникає реальна можливість появи нових форм конфлікту інтересів, у тому числі приватних інтересів окремих урядовців. Тому занепокоєність суспільства, що дедалі зростає, примушує уряди вживати усіх заходів для збереження доброчесності офіційного механізму прийняття рішень.

     Хоча конфлікт інтересів не слід ототожнювати з корупцією, зростає розуміння того, що неадекватне врегулювання конфліктів між приватними інтересами та обов’язками публічних службовців може стати джерелом корупції, а будь-яке корупційне правопорушення має під собою певний неврегульований конфлікт інтересів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Визначення поняття конфлікту інтересів. Реальний, уявний та потенційний конфлікти інтересів.

     Державна служба є особливим владним інститутом, що здійснює функції державного управління з підготовки та виконання управлінських рішень, за допомогою яких відбувається здійснення державної політики. Специфіка державної служби створює можливості для існування суперечливих інтересів індивіда, соціальних груп, суспільства та самої держави, зіткнення яких в управлінському процесі спричиняє виникнення різноманітних конфліктних ситуацій. Специфічним видом конфліктів, що виникають на державній службі, є конфлікт інтересів. Жодна країна світу не має імунітету проти негативних явищ, пов’язаних із конфліктом інтересів у діяльності державних службовців. Усі країни вдаються до певних дій задля запобігання та протидії ситуаціям конфлікту інтересів, і роблять це з різним ступенем успіху.

     Конфлікт інтересів як явище є складною проблемою, тому в більшості країн правова категорія «конфлікт інтересів» має неоднозначні характеристики та розмиті межі між приватними, державними й суспільними інтересами. Понад те, відслідкувати ці межі досить складно, тому нормативні акти різних держав стосовно характеру та складу конфлікту інтересів суттєво різняться один від одного. У європейській законодавчій практиці досить поширеною є запропонована в Рекомендаціях ОЕСР характеристика конфлікту інтересів як конфлікту між державними обов’язками та приватними інтересами державної посадової особи, в якому пов’язаний із приватними можливостями інтерес державної посадової особи може негативно впливати на виконання нею своїх посадових обов’язків і функцій2. Таке визначення конфлікту інтересів відображене в законах Чехії (про конфлікт інтересів – § 3 п. 13), Латвії (про запобігання конфлікту інтересів у діяльності посадових осіб – п. 5 ст. 14), Молдови (про конфлікт інтересів – ст. 25), Хорватії (про запобігання конфлікту інтересів під час здійснення публічно-владних повноважень – п. 2 ст. 26).

      Відповідно до ст. 13 Модельного кодексу поведінки державних службовців «конфлікт інтересів виникає у ситуації, коли державний службовець має особистий інтерес, який впливає або може впливати на безсторонність та об’єктивність виконання ним службових обов’язків». Під особистим інтересом державного службовця маються на увазі будь-які переваги для нього, його сім’ї, близьких родичів, друзів або особи чи організації, з якими він мав бізнесові чи політичні стосунки7.

     Необхідно також зазначити, що в Рекомендаціях ОЕСР у межах загального поняття конфлікту інтересів увага акцентується на існуванні не лише ситуації фактичного конфлікту між інтересами державного посадовця як приватної особи-громадянина та його обов’язком як державної посадової особи, а й ситуацій, за яких існують уявний чи потенційний конфлікти інтересів.   

     Очевидний конфлікт інтересів стосується ситуації, коли існує особистий інтерес, який може обґрунтовано вважатися іншими таким, що впливає на виконання державною посадовою особою своїх обов’язків, навіть якщо фактично негативного впливу немає (або не може бути).

      Потенційний конфлікт інтересів може бути в тих випадках, коли посадова особа має особисті інтереси, здатні призвести до конфлікту інтересів у певний час у майбутньому.

     На основі зазначеного головними характеристиками конфлікту інтересів є такі:

• загроза об’єктивності державного службовця під час виконання ним посадових обов’язків;

• суперечність між особистим інтересом державного службовця та інтересами інших суб’єктів;

• можливість завдання шкоди законним інтересам інших суб’єктів. Щодо передумов виникнення конфлікту інтересів державного службовця, то з-поміж них можна виділити такі:

• невисокий моральний рівень конкретного державного службовця;

• наявність у службовій діяльності (посадових функціях) сфер, що передбачають ухвалення рішень на підставі суб’єктивних оцінок;

• недосконала система звітності, контролю й аудиту діяльності;

• відсутність норм і правил вирішення виниклого конфлікту інтересів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Формування системи політики щодо конфлікту інтересів.

     Основою конфлікту інтересів є конфлікт між законом та особистою за- цікавленістю, між етично правильним та етично неправильним з погляду суспільної моралі, професійної етики. Конфлікт інтересів є внутрішньо- особистісним конфліктом державного службовця, що виникає через наявність у нього корисливого прагнення скористатися владою з порушенням норм професійної етики. Зазвичай наслідком конфлікту інтересів є отримання державним службовцем вигоди особисто для себе чи своєї родини усупереч інте ресам держави. Саме цей момент є головним при визначенні поняття корупції, тому часто конфлікт інтересів ототожнюється з нею. Однак конфлікт інтересів і корупція не тотожні. Іноді конфлікт інтересів може існувати за відсутності корупції, й навпаки. Проте варто зауважити, що у більшості ви- падків корупція виникає тоді, коли особистий інтерес негативно впливає на результат роботи державного службовця. З огляду на це питання щодо попередження конфліктів інтересів часто розглядається як складник ширшої політики щодо попередження та боротьби з корупцією. Результати порівняльного дослідження, відображені у Документі SIGMA8 № 36 «Політики і практики запобігання конфлікту інтересів у дев’яти країнах ЄС. Порівняльний огляд»9, засвідчують, що у європейських країнах (передусім у країнах ЄС) національні програми запобігання конфлікту інтересів розроблялися в межах одного з двох підходів: програми запобігання конфлікту інтересів є частиною стратегії запобігання та протидії корупції; програми запобігання конфлікту інтересів є складником стратегії гарантування та підвищення етичних стандартів професійної поведінки в державному секторі.  

     Перший підхід став загальноприйнятою практикою в «нових» країнах-членах ЄС (набули членства після 2004 р.), тоді як другий – відображений у законодавстві «старих» країн ЄС. У цьому контексті політика щодо конфлікту інтересів, з одного боку, є важливим засобом підтримання моральної чистоти державної служби, а також захисту і просування демократії, а з другого – частиною виявлення й розслідування корупційних злочинів, оскільки певні документи (наприклад, декларація про доходи або про майно членів сім’ї) можуть надати істотну допомогу у виявленні корупційних правопорушень.  

     Крім того, згадана політика має враховувати  ризики, пов’язані із певними  категоріями державних службовців, особливо якщо це розробники  політики чи найвищі посадові  особи, а також службовці, які  працюють у провідних державних  сферах. Очевидно, що ефективна політика  з урегулювання конфлікту інтересів  має підтримувати рівновагу між  державними інтересами, захищаючи  доброчесність рішень на державному  рівні, та приватними інтересами  посадовців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Механізми вирішення проблеми конфлікту інтересів.

     Особлива правова природа публічно-службових відносин зумовлює необхідність встановлення гнучкого механізму для того, аби уникнути негативних наслідків конфлікту інтересів.

     Найчастіше конфлікт інтересів виникає вже під час проходження державної служби. У такому разі потрібно вжити відповідних заходів по врегулюванню даної ситуації і забезпеченню неупередженого виконання службових обов’язків державним службовцем.

     Доцільно передбачити наступні способи врегулювання конфлікту інтересів:

     - позбавлення приватного інтересу, з приводу якого виник конфлікт інтересів;

     - усунення державного службовця від прийняття рішення (участі в прийнятті рішення) або вчинення дій в умовах конфлікту інтересів;

     - переведення державного службовця на іншу посаду або його звільнення із займаної посади;

     - прийняття рішення або вчинення дій в умовах конфлікту інтересів під зовнішнім контролем.

     Часто зустрічаються випадки, коли державний службовець має певні приватні інтереси, пов’язані з майновими правами. У цьому разі державний службовець може позбутися приватного інтересу, з приводу якого виник конфлікт інтересів, шляхом відчуження корпоративних прав, майна або майнових прав, передачі їх у довірче управління або у будь-який інший спосіб.

     Позитивним є врегулювання конфлікту інтересів шляхом усунення державного службовця від прийняття рішення, чи участі в прийнятті рішення, або вчинення дій в умовах конфлікту інтересів. Цей спосіб використовується за умови можливості залучення до прийняття такого рішення або вчинення відповідних дій інших державних службовців.

     Усунення державного службовця від прийняття рішення чи участі в прийнятті рішення або вчинення дій в умовах конфлікту інтересів, а також залучення до прийняття рішення або вчинення відповідних дій інших службовців здійснюється за рішенням керівника органу або відповідного структурного підрозділу, в якому працює державний службовець.

     У випадку, коли конфлікт інтересів має постійний характер і не може бути розв’язаний шляхом усунення відповідного державного службовця від прийняття рішення або вчинення дій та за наявності рівноцінної вакантної посади, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям державного службовця, відбувається переведення державного службовця на іншу посаду. Однак, переведення на іншу посаду може здійснюватися лише за згодою державного службовця.

     Якщо переведення державного службовця на іншу посаду є неможливим або державний службовець не погоджується на переведення на іншу посаду, і конфлікт інтересів не може бути врегульований в інший спосіб, то державного службовця звільняють із займаної ним посади.

     Зазначені процедури переведення і звільнення здійснюються за рішенням органу чи посадової особи, які уповноважені приймати рішення про призначення державних службовців на посади. У цьому разі звільнення відбувається за участю тих органів і посадових осіб, які брали участь у його призначенні.

     Форми зовнішнього контролю:

     - перевірка Уповноваженим органом змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються державним службовцем або відповідним колегіальним органом з питань, пов’язаних з предметом конфлікту інтересів;

     - розгляд справ та прийняття рішень державним службовцем в присутності уповноваженої особи;

     - участь уповноваженої особи в роботі колегіального органу в статусі спостерігача без права голосу.

     При цьому, вимоги до державного службовця стосовно прийняття рішень та/або вчинення дій стосовно предмету конфлікту інтересів можуть включати:

     - зобов’язання державного службовця надавати Уповноваженому органу для попереднього ознайомлення проекти нормативно-правових актів та правових актів індивідуального характеру, які стосуються предмету конфлікту інтересів;