Мораль та інші форми суспільного життя

    Мораль  і право виступають як загальні правила  поведінки людей, тобто формулюються у вигляді зразків, масштабів, відповідно до яких потрібно себе поводити тим, кого ці правила стосуються. Нормативність моралі та права означає, що їх норми застосовуються не одноразово, а кожного разу при виконанні відповідної ситуації.

    І право, і мораль орієнтовані на свободу волі людини і її відповідальність. Норми моралі відображають уявлення людей і суспільства про добро і зло, честь і гідність та інші моральні цінності. А норми права відображають узгоджену суспільством і підтриману державою міру соціальної рівності й свободи у стосунках між учасниками суспільних відносин й заснований на цій мірі формально визначений і забезпечений державою порядок. Тому, якщо право виступає як соціальний інститут, як форма, практичного освоєння соціального буття, то мораль тісно пов'язана з духовністю, з світоглядом людини, з ставленням до світу та до самої себе.

    Норми моралі базуються на фундаменті віковічних традицій та звичок, що передаються  людьми з покоління в покоління  і тому мають з ними тісний зв'язок. Що стосується норм права, то їх формулювання належить до компетенції спеціально уповноважених державних органів. Але законодавець не є винахідником правової норми, його роль виявляється в тому, що він аналізує, зважує кілька варіантів поведінки, правових вимог і обирає той, який вважає найкращим за конкретних історичних обставин і надає йому формальної визначеності та загальнообов'язкового характеру. Якщо норми моралі існують тільки у свідомості людей та реалізуються в їх поведінці, то норми права завжди мають документальне, формально визначене відображення в законах, указах, постановах тощо. Це надає праву значної соціальної динаміки — правові норми відносно легко можуть встановлюватись, змінюватись правотворчими суб'єктами, тоді, як мораль є більш стійкою і навіть може бути консервативною.

    Мораль  регулює поведінку людей у  вигляді загальних принципів  та імперативів. Норми права формулюються у вигляді точних, однозначно визначених (наскільки це можливо) приписів, що конкретно вказують, яким чином дозволяється себе поводити, яка конкретна поведінка в даній ситуації вважається обов'язковою, або є забороненою.

    Норми права окреслюють свободу зовнішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої свободи людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення свободи. Взаємозв'язок і взаємодія моралі та права є узгодженням двох найвагоміших різновидів соціальних регуляторів.

    Право, що нехтує моральними засадами міжлюдських  стосунків, є аморальним, морально невиправданим, і не має достатніх шансів на вкорінення у свідомість і поведінку людей. У праві відображаються моральні погляди людей і суспільства:

    Право і мораль активно взаємодіють  між собою та впливають одне на одного, а тому в реальних соціальних відносинах досить непросто провести між ними чітку межу. Тенденцією взаємодії правової та моральної систем є гармонізація між цими двома найбільш вагомими соціальними регуляторами. З позиції правового прогресу моральна оцінка права, незалежно від відмінностей її критеріїв у часи різних історичних епох, завжди виступала головним імпульсом його розвитку, найважливішим чинником гуманізації та удосконалення правових систем.