Зовнішньоекономічна складова соціально-економічної безпеки. Інтеграція України у СОТ як фактор безпеки розвитку

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра політичної економії факультетів управління та маркетингу 
 
 
 
 
 
 

Реферат з дисципліни

«Соціально-економічна безпека» на тему:

«Зовнішньоекономічна складова соціально-економічної безпеки.

Інтеграція  України у СОТ  як фактор безпеки  розвитку» 
 
 

Виконала: студентка 3 курсу, 14 групи, 6503 (МЕіМ)

Жирнова А.М.

Перевірив: проф. Мельник О.М. 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

План 

1. Зовнішньоекономічна складова соціально-економічної безпеки
2. Світова організація торгівлі
3. Україна в СОТ
4. Вступ України до СОТ як фактор безпеки розвитку
5. Висновки

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Зовнішньоекономічна складова соціально-економічної  безпеки

 

     Вагомим складником економічної безпеки  України є її зовнішньоекономічна  безпека. В умовах посилення інтеграції економіки України у світову  економічну систему питання зовнішньоекономічної безпеки набувають дедалі більшої  ваги.

     Зовнішньоекономічна безпека полягає у мінімізації  збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників, створенні сприятливих умов для  розвитку економіки через її активну  участь у світовому поділі праці, відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним  інтересам.

     Зовнішньоекономічна безпека України має ґрунтуватися на таких принципах:

• пануванні закону в питаннях управління зовнішньоекономічною діяльністю;
• безумовному захисті національних економічних інтересів та економічного суверенітету України;
• узгодженості економічних інтересів окремих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та економічних інтересів держави;
• своєчасності та адекватності заходів щодо відвернення та нейтралізації загроз національним економічним інтересам;
• рівноправності та взаємовигідності відносин між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності;
• системності та еволюційності відкривання національної економіки;
• дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права у зовнішньоекономічній діяльності;
• вирішенні торгових спорів через консультації і переговори.

     Прискорений процес відкривання економіки України, зважаючи на її деформованість і кризовий стан, може мати деякі негативні наслідки, а саме:

     - відведення Україні ролі постачальника  сировини і споживача готових  імпортних товарів, посилення  деформації товарної структури  експорту та імпорту;

     - втрата деяких важливих ринків  збуту вітчизняної продукції,  зокрема продукції машинобудування;

     - посилення процесів деградації вітчизняної промисловості;

     - посилення технологічної і фінансової  залежності від розвинених країн.

     Нині  зовнішньоекономічна діяльність значною  мірою лібералізована без опанування державою відповідних контрольно-регулюючих функцій, притаманних ринковій економіці, без урахування специфіки перехідного  періоду, що створює серйозну загрозу  економічній безпеці України.

     Процес "відкривання" національної економіки  повинен здійснюватися в результаті її структурної перебудови, поетапно і зважено, з урахуванням особливостей України. До того ж слід врахувати, що абсолютно відкритої економіки, тобто такої, коли без будь-яких обмежень через державні кордони здійснюється рух товарів, капіталів і робочої  сили не має жодна країна світу. Всюди, виходячи з національних інтересів, уряди відповідних країн регулюють  зовнішньоекономічну діяльність. Процес відкривання повинен відповідати  стану конкурентоспроможності національної економіки, інакше під тиском сильних  іноземних конкурентів вітчизняні виробники будуть усунені з внутрішнього ринку.

     Для забезпечення економічної безпеки  важливо визначити перелік продукції, яка повинна вироблятися в  Україні за будь-якої кон'юнктури  на світових ринках і незалежно від  конкурентного середовища на внутрішньому ринку.

     Рівень  зовнішньоекономічної безпеки характеризується широким спектром індикаторів (показників), а саме:

• коефіцієнт відкритості національної економіки (відношення обсягу зовнішньої торгівлі, тобто експорту та імпорту, до ВВП)
• коефіцієнт покриття імпорту експортом;
• відношення обсягу експорту до ВВП;
• відношення обсягу імпорту до ВВП;
• сальдо зовнішньоторговельної діяльності;
• товарна структура експорту та імпорту;
• товарна структура критичного імпорту;
• співвідношення між обсягами залученого капіталу та експортом вітчизняного капіталу;
• співвідношення цін на зовнішньому і внутрішньому ринках;
• енергомісткість та матеріаломісткість експорту;
• співвідношення між обсягами національного виробництва та експорту до певних країн;
• вплив виробництва експортної продукції на екологію;
• питома вага експорту наукомісткої продукції в загальному обсязі експорту;
• питома вага імпорту наукомісткої продукції в загальному обсязі імпорту;
• частка експорту на душу населення;
• частка іноземних інвестицій у ВВП;
• співвідношення тарифного і нетарифного регулювання.

 

2. Світова організація торгівлі

 

     Світова організація торгівлі (СОТ)  – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 153 країни, на долю яких припадає близько 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг.

     За  останні роки значно розширилася  сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою  міжнародною структурою, здатною  виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало  на сьогодні практично обов`язковою  умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

     Процеси створення, становлення і розширення СОТ не були простими та однозначними. Хоча за останні 30 років масив загальних  правил СОТ надзвичайно зріс, СОТ  усе ще базується на принципі двосторонніх переговорів між членами з  метою взаємного відкриття їх ринків. Члени СОТ, формулюючи вимоги до країн-претендентів стосовно доступу  до їх ринків, відстоюють інтереси власних  підприємств, захищаючи таким чином  власне виробництво та робочі місця. Тому переговорний процес є непростим  і, як правило, тривалим.

     Згідно  зі статтею VIII Маракеської угоди про утворення Світової організації торгівлі, СОТ є міжнародною міжурядовою організацією, створеною згідно з нормами міжнародного права. СОТ може діяти незалежно від волі кожної країни-члена цієї організації. Проте така діяльність СОТ здійснюється винятково через створені нею органи (Міністерську конференцію, Генеральну раду і Секретаріат). Діяльність СОТ може здійснюватися винятково в рамках її компетенції, визначеної Марракеською угодою і прийнятими на її основі іншими документами.

     Згідно  з Марракеською угодою, СОТ забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами, тобто утворює міжнародний форум з робочими органами. В його рамках можуть здійснюватися міжнародні переговори як між усіма членами СОТ, так і між окремими учасниками. Сфера регулювання СОТ може бути розширена за рахунок майбутніх угод, які будуть включені в загальну систему СОТ.

     Цілі  СОТ визначено в преамбулі  Марракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є:

• підвищення життєвого рівня;
• забезпечення повної зайнятості;
• постійне зростання доходів і ефективного попиту;
• розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;
• оптимальне використання світових ресурсів згідно з цілями сталого розвитку;
• захист і збереження навколишнього середовища;
• забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку.

     Станом  на 23 жовтня 2011 року до СОТ входить 153 члена, з яких 149 — це держави, а 4 — митні території. 149 країн світу — членів СОТ (з 192) — це понад 97% обсягу світової торгівлі, близько 85% світового ВВП та понад 85% населення світу. При цьому майже 30 країн перебувають у стадії переговорного процесу про вступ до СОТ, зокрема: Алжир, Андорра, Азербайджан, Багами, Білорусь, Бутан, Боснія і Герцеговина, Вануату, Ємен, Кабо-Верде, Казахстан, Лаоська Народно-Демократична Республіка, Ліван, Російська Федерація, острови Самоа, Сейшельські острови, Сербія, Чорногорія, Судан, Таджикистан, Узбекистан. Україна набула повноправного членства в СОТ 16 травня 2008 року. 

3. Україна в СОТ

 

     Одним з головних виявів глобалізації економіки  виступає здійснення системних трансформацій  у постсоціалістичних країнах, які  відбуваються в процесі їх переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Перед цими країнами постають завдання в короткий історичний термін здійснити радикальні економічні реформи, інтегруватися в світове співтовариство й остаточно завершити демонтаж централізованої економіки та тоталітарної політичної системи.

     Україна набула членства у СОТ реалізуючи прагнення створити економіку, яка завдяки використанню експортного потенціалу могла б успішно інтегруватись у європейські та світові економічні відносини. Підписання Президентом України 16 квітня 2008 року Закону України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» та набуття Україною, згідно з процедурами СОТ, 16 травня 2008 року повноправного членства в цій Організації, завершило переговорний процес щодо вступу України до СОТ, що тривав майже 15 років.

     Багатосторонню  міжнародну торговельну систему, у  центрі якої знаходиться СОТ, у широкому розумінні можна визначити як сукупність міжнародних правил, яких мають дотримуватися країни в торговельних відносинах між собою. Правила ці спрямовані на всебічне сприяння відкритій і ліберальній торгівлі. СОТ служить як форумом для переговорів, так і арбітром у врегулюванні торговельних суперечок між країнами-членами.

     Вступ до СОТ означає для України:

     • інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі;

     • доступ до міжнародного механізму врегулювання торговельних суперечок;

     • створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій;

     • більш широкий вибір товарів і послуг;

     • отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах і об’єднаннях.

     Основні напрямки подальшої роботи в умовах членства України в СОТ:

     У рамках реформування торговельного  режиму з метою подальшого приведення його у відповідність до норм та принципів СОТ держава спрямовуватиме свої зусилля на: