Взаємовідносини НБУ з органами державної влади

4.ВЗАЄМОВІДНОСИНИ НБУ З ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ, ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ ТА КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 

Завдання і функції Національного банку України визначають характер взаємовідносин його з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Діючи в єдиній соціальній системі, виступаючи особливим центральним органом державного управління в системі органів держа ви, НБУ має автономність, його діяльність характеризується оптимальною самостійністю щодо управління грошово-кре дитною системою України.

Стаття 4 Закону України "Про Національний банк України" передбачас, що Національний банк як економічно самостійний орган  здійснює свої функції та повноваження не залежно від виконавчо-розпорядчих  органів держави і не відповідає за політику уряду.

Вищі органи держави й Національний банк з метою забезпечення розвитку ринкової економіки в державі будують свої взаємовідносини на основах всебічного співробітництва. Свою діяльність щодо виконання державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, забезпечення стабілізації фінансового стану в державі вони здійснюють у тісному взаємозв'язку і взаємодії.

Одночасно чинне законодавство передбачає, що НБУ підзвітний як Президенту України, так і Верховній Раді України  в межах їх конституційних повноважень.

Національний банк двічі на рік надає Президентові України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в країні. Президент України вносять Верховній Раді України пропозиції щодо кандидатури Голови Національного банку України, призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України прийняттям відповідного Указу. Голова НБУ одиоосібно несе відповідальність перед Президентом України за діяльність Національного банку.

Взаємовідносини НБУ з Верховною Радою України  вияв ляються в різноманітних проявах. Зокрема, Верховна Рада України, за поданням Президента України, призначає на поса ду та звільняє з посади Голову Національного банку, полови ну складу Ради Національного банку прийняттям відповідної постанови; затверджує розмір статутного капіталу та кошто рис Національного банку та звітність про виконання кош торису.

Національний  банк надає Верховній Раді України  двічі на рік Інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі, звіт про свою роботу, баланс своєї діяльності і зведений баланс банківської системи держави, подає на розгляд Вер ховній Раді України щороку розроблені Радою НБУ Основні засади грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх реалізацією; голова Національного банку доповідає Верховній Раді України про діяльність Національного банку.

Верховна  Рада України здійснює нормотворчу  діяльність з питань встановлення виключно законами України засад ство рення  і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків. У свою чергу, НБУ^ здійснюючи право законодавчої ініціативи, має право вносити на розгляд Верховної Ради України проекти законів щодо грошово-кре дитної політики, функціонування банківської системи тощо.

Велике  значення для нормального й ефективного  функціонування Національного банку України має, з одного боку, чітке розмежування повноважень між урядом І Національним банком, а з Іншого тісний взаємозв'язок і взаємодія з Кабінетом Міністрів України

Нашональний банк та Кабінет Міністрів України  прово дять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки І здійснення загальнодержавної еко номічної програми

Національний  банк на запит Кабінету Міністрів  України надає Інформацію щодо монетарних процесів, вносить рекомендації Кабінету Міністрів України щодо впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошо во-кредитної сфери України

Кабінет Міністрів України, міністерства та Інші центральні органи виконавчої влади  на запит Національного банку  надають інформацію, що мас вплив на стан платіжного балансу. Національний банк щдтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України Голова НБУ або за його дорученням один Із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом до радчого голосу, а члени Кабінету Міністрів у засіданнях Правління НБУ з правом дорадчого голосу

Важливою  формою взаємодії Кабінету Міністрів  України І Національного банку  є нормативні акти, що приймаються  Кабінетом Міністрів України, з питань здійснення фінансової, цінової. Інвестиційної та податкової політики, а з низки особливо важливих питань банківської сфери ними видаються спільні постанови. Постанови Кабінету Міністрів України, будучи обов'язковими для виконання, визначають державну політику в сфері грошового обігу, кредитування, здійснення фінансування та платежів у народному господарстві. Проекти законодавчих та інших нормативних актів, що розробляються НБУ і безпосередньо стосуються діяльності суб'єктів господа рювання та є обов'язковими до виконання останніми, узгод жуються з Кабінетом Міністрів України.

,Для  правильного з'ясування місця  НБУ в системі органів держави,  належної організації взаємовідносин  НБУ з вищими органами держави  велике значення' має законодавче  закріплення в ст. 53 Закону України "Про Національний банк України" положення про гарантії невтручання в статус НБУ, тобто не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади, їх посадових осіб у виконання функцій і пов новажень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше як у межах, визначених зазначе ним Законом. Тим самим підвищено правовий статус НБУ і забезпечується самостійність у здійсненні йим єдиної держав ної грошово-кредитної Політики, запобіганні неконтрольо-ваній емісії грошей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВОК 

Проблема  взаємовідносин центрального банку  з іншими органами державного регулювання  закладена вже в об'єкті регулювання  центрального банку. Грошово-кредитні відносини, з одного боку, пов'язані  з появою нових грошей в обігу, а з другого - із створенням доданої вартості, приросту якої повинен відповідати приріст грошової маси. Отож, цілком зрозумілим видається інтерес інших органів державного регулювання, які керують реальним сектором економіки, та представницьких органів до дій органів монетарної влади. Проте, очевидно, що органи монетарної влади є специфічними відомствами, і аналіз та оцінка їхніх дій вимагає компетентності у цій специфічній сфері. Сферу їхньої дії не можна розглядати як, скажімо, одну з галузей економіки, яка в різні періоди може мати різний ступінь пріоритетності. Отже, виникає питання про можливість формування оптимального механізму взаємодії між органами монетарного та немонетарного регулювання, іншими словами - визначення оптимального ступеня незалежності центрального банку.

Раніше хороші консультанти і технічні спеціалісти сформулюють хорошу стратегію, яку хороші уряди втілять в життя на благо суспільства. Сьогодні вже інакшими є уявлення про ефективну державу - державу розглядають не як безпосереднє джерело зростання, а лише як партнера, каталізатора і помічника . Шляхом же до підвищення ефективності держави вважають удосконалення її інституційного механізму - забезпечення підзвітності з допомогою механізму стримань і противаг.

В Україні триває процес пошуку оптимального статусу Національного банку України, і навіть після прийняття 20 травня 1999 року Закону України "Про Національний банк України" пропонуються відповідні поправки до цього нормативного акту. Такий важкий і тривалий процес пошуку є природнім, оскільки з ряду причин ми не можемо просто скопіювати досвід певної країни. 
 
 
 

 Список використаної  літератури 
 
 

          1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради

              України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с. 

          2.Закон України “Про банки  і  банківську  діяльність”.//Калина

              А.В., Кощеев А.А. Работа  современного  коммерческого  банка:

              Учеб. – метод. пособие. – 1997. – 224  с. – с.200-

              214. 

          3.Бугулов В.М., Бугулова Т.В. Національний банк та його

              операції: Конспект лекцій. – 1997. – 44 с. 

          4.Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: «Дело

              ЛТД», 1993. 

5. Поляков В.П., Московкина Л.А. Структура и функции центральных банков.               Зарубежный опыт: Учебное пособие. – М.: ИНФРА, 1996.