Вторинний ринок

2. Маркет-мейкери — члени біржі, що котирують певні цінні папери впродовж робочого дня.

3. Брокери дилерів виступають посередниками між маркет-мейкерами.

4. Грошові брокери, що мають право позичати іншим членам біржі гроші та цінні папери.

Корпорації, які бажають, щоб їхні акції котирувалися на Лондонській біржі, мають надати інформацію про виробничу діяльність за п’ять попередніх років, а також відповідати таким стандартам:

1. Ринкова вартість акцій, наданих до лістингу (допущення цінних паперів для торгів на біржі), не має бути меншою 700 тис. фунтів стерлінгів.

2. Приватні особи мають володіти не менш як 25 % акціонерного капіталу.

У Франції  головною є Паризька фондова біржа. Проте функціонують шість регіональних бірж.

Особливістю біржової системи Німеччини є  те, що фондові біржі мають менше  значення в фінансуванні економіки, ніж в інших країнах, позаяк головну роль тут відіграють комерційні банки.

Вважається, що Німеччині властива поліцентрична  біржова система, коли поряд з  головною біржею у різних фінансових центрах функціонує ще декілька великих (рівноправних) бірж. Система фондових бірж включає у себе вісім великих бірж, що діють у Франкфурті-на-Майні, Дюссельдорфі, Гамбурзі, Мюнхені, Штутгарті, Бремені, Ганновері, Берліні. Проте роль біржі у Франкфурті-на-Майні посилюється, і вона поступово займає провідне місце.

На думку  фахівців, не тільки в Німеччині, а  у таких країнах з поліцентричною біржовою системою, як Канада і Австралія, спостерігаються характерні ознаки переходу до моноцентричної системи.

Стосовно  ж Франкфуртської фондової біржі, то процес об’єднання Європи, формування єдиного європейського фондового ринку, провідна роль німецької економіки в об’єднаній Європі загалом уможливлюють перетворення Франкфуртської біржі на європейський центр фондових операцій.

Фондові біржі Німеччини є державними установами, основними суб’єктами яких є курс-маклери та вільні маклери. Курс-маклери є професійними брокерами, які не мають права здійснювати операції від свого імені й за власний рахунок. Вони мають фіксувати курси цінних паперів, на яких спеціалізуються. Вільні маклери можуть здійснювати біржові угоди не тільки від імені клієнта, а й від свого імені. Брокерські фірми в Німеччині не є членами бірж.

Для США  характерна змішана модель біржової системи. Найвідомішими фондовими  біржами, що торгують акціями та облігаціями, є Нью-Йоркська (NYSE) й Американська (AMEX). Обидві біржі розташовані в Нью-Йорку. Серед інших американських фондових бірж відомі біржі Середнього Заходу, Тихоокеанська, Філадельфійська і Бостонська. Вони належать до категорії регіональних бірж і в сукупності обслуговують до 10 % обігу акцій фондових бірж США. Регіональних бірж усього 13, кожна з яких торгує передусім цінними паперами місцевого і регіонального значення.

Оскільки  більшість фондових бірж організовано за зразком Нью-Йоркської, потрібно розглянути її членство, політику лістингу і торгову діяльність, що дасть характеристику іншим біржам.

У складі Нью-Йоркської фондової біржі налічується 1366 членів, 1226 з яких презентують інтереси 523 приватних корпорацій. Плата за місце на біржі коливається від кількох десятків до сотень тисяч доларів. Характерною рисою цієї біржі є існування диференційованого кола членів порівняно з біржами інших країн. Залежно від виду торговельної діяльності члени біржі  
поділяються на чотири категорії: 700 брокерів-комісіонерів, 400 «спеціалістів», 225 брокерів, що працюють у залі, та 41 біржовий брокер.

Щоб потрапити  до біржового списку Нью-Йоркської  фондової біржі, корпорація має надати аудиторський фінансовий звіт за останній рік та іншу детальну інформацію, зокрема й ту, що підтверджує поширення її акцій серед населення. Крім цього, на біржі встановлено низку мінімальних кількісних стандартів, головними з яких є:

1) розмір доходів корпорації за останній звітний рік до сплати податків не має бути меншим за 2,5 млн дол., а за два попередні роки — не менше 2 млн дол.;

2) мінімальний розмір чистих матеріальних активів має становити 16 млн дол.;

3) окремі громадяни мають бути власниками не менш як одного мільйона акцій ринковою вартістю не менше 16 млн дол. Мінімум 2000 акціонерів повинні мати по 100 і більше акцій.

Відкриті  корпорації можуть випускати прості або привілейовані акції. Акцій  на пред’явника не існує — усі акції мають бути зареєстрованими.

Якщо  корпорація не відповідає вимогам Нью-Йоркської  фондової біржі, вона може надати свої цінні папери для включення до біржового списку інших фондових бірж, наприклад Американської, де вимоги менш жорсткі.

Спочатку  регіональні біржі були головними  ринками цінних паперів, що випускалися  дрібними компаніями, котрі котирувалися на NYSE і AMEX. Але цю роль вони втратили з виникненням у 1971 р. NASDAQ, яка сьогодні є підґрунтям американського позабіржового обігу.

Дилери  позабіржового ринку США контактують  із продавцями і покупцями цінних паперів саме через цю систему, що передає останні курси попиту і пропозиції за 5100 акціями. Ці акції обирають з числа тих, які на позабіржовому ринку продаються найактивніше.

Сьогодні  існує конкуренція між NASDAQ і Нью-Йоркською  фондовою біржею. Різниця між ними, втім, незначна. У NASDAQ попит і пропозицію на акції координує електронна система, а на біржі це роблять люди. Перевагою системи є те, що котирування виставляються в десятковій системі, тоді як на біржі — у дрібній. Таким чином, ціни в NASDAQ визначаються точніше.

Від середини 1980-х років європейські й американські біржі почали перетворюватися на акціонерні товариства, щоб із неприбуткових  організацій, що існують за рахунок  членських внесків, перейти до категорії  комерційних організацій, які отримують  прибуток, сплачують дивіденди і  залучають кошти за рахунок емісії акцій.

На початку 1999 р. Нью-Йоркська фондова біржа і NASDAQ стали прибутковими організаціями. Процес акціонування перетворив біржу на альянс з комп’ютерними гігантами Microsoft, Intel, Cisco Systems Inc. і Dell Computer Corp. Те саме відбувається з Лондонською фондовою біржею та німецькими біржами.

За сучасних умов змінюються принципи функціонування бірж. Біржі почали масово об’єднуватися  й концентрувати торгівлю фондовими  інструментами у межах окремих  країн. Біржа тепер об’єднує різні ринки (первинний, вторинний) і здійснює кліринг, розрахунки, надає депозитарні послуги. Це відбулося на біржах Парижа, Амстердама, Франкфурта й Гельсінкі, що дало змогу покупцям знизити витрати, а інвестори дістали можливість зменшувати розрахункові та банківські ризики.

Окрім цього, біржі почали укладати угоди  щодо крос-лістингів, тобто торгівлі одними й тими самими паперами на ринках різних країн. Наприклад, NASDAQ уклав таку угоду з Австралійською фондовою біржею і планує укласти із Шанхаєм і Гонконгом. Біржі почали обмінюватися не лише акціями, а й брокерами. У 1998 р. біржовики країн Бенілюксу створили альянс, і члени кожної з трьох бірж автоматично ставали членами всіх трьох бірж Бенілюксу, що дістало назву крос-членства.

Нині  в Україні триває активний процес розвитку ринку цінних паперів, формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї мети безпосередньо залежить від  створення необхідної правової бази у сфері цінних паперів.

Торгівля  цінними паперами здійснюється на біржовому та позабіржовому фондовому ринку, де обертаються пайові, боргові та похідні цінні папери.

Діяльність  фондових бірж в Україні регламентує  Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р., де визначено, що фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами

У цьому  Законі визначено, що фондова біржа  може бути створена у формі акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу й здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства (ст. 33).

Відмітною рисою фондової біржі є некомерційний  характер її діяльності. Головна мета діяльності біржі — створення належних умов для широкомасштабної й ефективної торгівлі цінними паперами — не сумісна з комерційними підходами до її роботи.

Фондова біржа отримує свої доходи за рахунок:

акцизу (податку на угоду), що стягується з  членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговій залі; плати  компаній за включення їхніх акцій  до біржового списку;

щорічних  внесків компаній, які біржа використовує на підтримання їхнього лістингу в належному стані;

плати компаній за зміни в лістингу, наприклад у зв’язку зі змінами в їхньому капіталі, тощо;

вступних  внесків нових членів;

епізодичних внесків членів біржі на покриття поточних збитків або створення необхідних резервів.

Відповідно  до ст. 33 Закону України «Про цінні папері і фондову біржу», фондову біржу в Україні можуть створювати не менш як 20 засновників — торговців цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної й комісійної діяльності з цінних паперів.

Законодавством  України, зокрема Положенням про  реєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем і регулювання їхньої діяльності визначаються мінімальні вимоги, які фондові біржі мають висувати до цінних паперів, допущених до котирування.

Так, правила  фондової біржі мають передбачати  наявність допуску (лістингу) цінних паперів до офіційного й неофіційного котирування. Умовами допуску визначаються вимоги, згідно з якими в офіційному котируванні мають перебувати цінні папери, емітенти яких задовольняють певні економічні та фінансові критерії, встановлені біржею, та регулярно поширюють інформацію про свою діяльність.

Допуск  цінних паперів емітента має передбачати  мінімальний рівень розповсюдження невеликих пакетів цінних паперів, який не перевищує рівня, встановленого біржею для офіційного котирування. Порядок допуску цінних паперів до котирування на біржі має визначатися окремим положенням, що передбачає подання емітентом заяви про допуск до офіційного котирування на фондову біржу (безпосередньо або через уповноважену ним особу), згідно з якою емітент бере на себе зобов’язання:

надавати  на біржу звіти чергових або позачергових загальних зборів акціонерів;

негайно інформувати біржу про внесення до статутних документів змін та про  рішення емітента, що стосуються його цінних паперів;

узгодити  з біржею графік випуску та передплати (розміщення) цінних паперів, а також  проведення будь-якої іншої фінансової операції, що включає пільгові права, тобто права, які стосуються цінних паперів, допущених до офіційного котирування;

узгодити  з біржею графік проведення технічних  процедур будь-якої операції з власними цінними паперами, зокрема виплати  відсотків і дивідендів;

інформувати біржу про будь-який новий факт, який може відчутно вплинути на біржовий курс чи на майновий або фінансовий стан емітента та його діяльність;

надсилати біржі всі поширювані ним офіційні повідомлення або публікації, а також будь-який матеріал, що містить економічну й фінансову інформацію, яку емітент має намір опублікувати;

забезпечувати на ринку цінних паперів безкоштовне  для власників іменних цінних паперів обслуговування своїх цінних паперів і виплату відсотків, погашень і дивідендів, а також  по- 
переджувати біржу про будь-які зміни у призначенні посередників, котрі здійснюють її фінансове обслуговування;

періодично  повідомляти біржу про загальну кількість голосів для подальшої публікації відповідного повідомлення в офіційному виданні біржі;

публікувати в офіційному виданні біржі інформаційні пові 
домлення про перший і наступні випуски своїх цінних паперів;

виконувати  накази, які видаються Державною комісією та іншими органами державної влади щодо захисту інтересів інвесторів та їхніх прав на інформацію.

До прийняття  рішення про лістинг цінних паперів емітента до офіційного котирування біржа має укласти з ним двосторонню угоду про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск. В інтересах ринку цінних паперів та інвесторів біржа може обмежити допуск особливими умовами, які емітент зобов’язаний виконати.

Емітента, який подав заяву, біржа має повідомляти  про своє рішення впродовж визначеного  нею терміну, починаючи від дня  надходження заяви про допуск цінних паперів до офіційного котирування, або, якщо біржа вимагає від емітента додаткових відомостей, — упродовж 30 днів від дня надходження цих відомостей.