Вторинний ринок

Вторинний ринок є ринком, де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності  цінності паперів, тобто створення  умов для найширшої торгівлі ними. Це, своєю чергою, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найстисліший термін за незначних варіацій курсів та невисоких витрат на реалізацію. Дохід від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не емітентові, як це має місце на первинному ринку, а власникам (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку у ролі продавців.

Вторинний ринок завжди містить елемент  спекуляції. Оскільки мета діяльності на ньому — дохід у вигляді курсової різниці, а курсова вартість формується під впливом попиту і пропозиції, існує багато способів впливу на курс цінних паперів у бажаному напрямі. Зрештою на вторинному ринку відбувається постійний перерозподіл власності, завжди спрямований від дрібних власників до великих.

Міграція  капіталу відбувається у вигляді  переливання його до місць необхідного  докладання і відпливу капіталу з  тих галузей або підприємств, де наявний надлишок його. Механізм цього руху такий: зростає попит на певні товари та послуги, зростають їхні ціни, збільшуються прибутки від їхнього виробництва, й у ці галузі спрямовуються капітали, вивільнені з тих галузей виробництва, на продукцію яких попит зменшується і які стають менш прибутковими.

Таким чином, вторинний ринок, на відміну  від первинного, не впливає на розмір інвестицій і накопичення в країні. Він забезпечує лише постійний перерозподіл уже акумульованих через первинний ринок грошових коштів між різними суб’єктами господарської діяльності. Оскільки мета біржових спекулянтів — отримання максимального доходу у вигляді курсової різниці, вони продають цінні папери підприємств, що вичерпали свої можливості зростання прибутку, і купують цінні папери перспективних підприємств і галузей господарства.

У підсумку функціонування вторинного ринку забезпечує постійну структурну перебудову економіки з метою підвищення її ринкової ефективності і є так само необхідним для існування ринку цінних паперів, як і первинний ринок.

Утім, роль вторинного ринку цим не вичерпується. Він забезпечує ліквідність цінних паперів, можливість їхньої реалізації за прийнятним курсом і тим самим створює сприятливі умови для первинного розміщення їх. Можливість у будь-який момент перетворити цінні папери на форми готівкових грошей становить обов’язкову умову інвестування коштів у цінні папери, оскільки джерело інвестованого позикового капіталу — тимчасово вільні грошові капітали і кошти, які можуть бути використані лише відповідно до головних принципів кредитування.

Вторинний ринок цінних паперів, концентруючи попит і пропозицію цінних паперів  в обігу, формує курс, за яким продавці згодні продавати, а покупці — купувати цінні папери, що необхідно під час розподілу позикового капіталу між галузями й сферами економіки, між суб’єктами господарювання.

Можливість  перепродажу — важливий чинник, на який інвестор зважає в разі придбання цінних паперів на первинному ринку. Функціями вторинного ринку стають збалансованість ринку цінних паперів і забезпечення ліквідності. Ліквідний ринок характеризується незначним розривом між ціною продавця і ціною покупця; невеликими коливаннями цін від угоди до угоди. Більше того, ліквідність ринку тим вища, чим більшою є кількість учасників продажу й можливість оперативного перепродажу цінних паперів, а також чим вищий відсоток новизни запропонованих до продажу цінних паперів.

Вторинний ринок слугує невід’ємною складовою  будь-якого розвиненого ринку  цінних паперів. Потрібно, втім, пам’ятати, що ощадні сертифікати, іменні акції, продані працівникам закритого акціонерного товариства, не обертаються на вторинному ринку. Вони реалізуються через механізм перереєстрації прав їхніх власників у депозитаріях, комерційних банках або самих акціонерних товариствах.

За рівнем ліквідності український ринок цінних паперів суттєво поступається ринкам розвинених країн. В Україні ліквідним є лише ринок державних цінних паперів, що має відповідну інфраструктуру, та ринок акцій не більш як восьми акціонерних товариств. Вторинний ринок акцій виробничих компаній перебуває у зародковому стані.

Форми організації ринку цінних паперів наведено на рис. 4.6.

Рис. 4.6. Форми організації ринку цінних паперів

До вторинного ринку належать біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів.

Біржовий  ринок — це торгівля цінними паперами, здійснювана на фондовій біржі. Це ринок з найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мобільності капіталу й формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Зазначимо, що фондові біржі від свого імені або за дорученням клієнтів не купують і не продають цінні папери, що на них котируються. Їхнє призначення полягає у створенні й упровадженні організаційної й технічної системи, які вможливлюють швидке, впорядковане й ефективне укладання та виконування угод купівлі-продажу цінних паперів.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки.

Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона належить до вторинного ринку цінних паперів; зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу. На деяких фондових біржах реалізують також угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти і золота.

Фондова біржа виконує такі функції:

відкриває доступ підприємствам до позикового небанків 
ського капіталу;

є важливим координатором розміщення державних  цінних паперів;

забезпечує  можливість переміщення капіталу з  однієї сфери діяльності в іншу;

є своєрідним економічним барометром ділової активності.

Фондова біржа здійснює такі операції:

1) облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

2) оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

3) виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;

4) забезпечення централізованого інформування і курсового контролю;

5) правове оформлення угод.

Перша фондова біржа виникла за доби первинного нагромадження капіталу в Амстердамі у ХVІІ ст. у зв’язку із розвитком капіталістичних відносин у Голландії; перша торгова біржа була заснована в Антверпені у 1531 р. У міру розвитку капіталізму в Англії й перетворення її на світову державу в ХVII—XIX ст. фондова біржа тут почала швидко розвиватися.

Попервах  розвиток біржі був пов’язаний зі зростанням державного боргу, бо вкладені в облігаційні позики капітали могли  перетворюватися на гроші. Коли з’явилися  перші акціонерні товариства, об’єктом біржового обігу стають акції. У ХVІІ ст. такими акціонерними компаніями були переважно Ост-Індська й Вест-Індська компанії в Англії. Однак їхня діяльність також визначалася наявністю державного боргу, оскільки акціонерні компанії засновувалися за умови вкладення частини своїх коштів у державні позики. Ці компанії отримували великі прибутки від колоніальної торгівлі, що сприяло різкому підвищенню курсів їхніх акцій і біржовим спекуляціям.

Сучасні уявлення про фондову біржу — це уявлення про неї, як про:

а) складну систему торгівлі, значною мірою ґрунтовану на комп’ютерних засобах;

б) систему виявлення курсів акцій;

в) інститут, що в межах своєї компетенції відповідає за впорядкування ринкових відносин з приводу акцій та інших цінних паперів;

г) систему торгівлі, яка сприяє зростанню інтернаціоналізації обігу цінних паперів.

Потрібно  пам’ятати, що фондові біржі й  у минулому, й за сучасних умов не купують і не продають від свого  імені або за дорученням клієнтів цінні папери. Їх призначення полягає  у тому, що вони мають створити й  запровадити організаційну і  технічну системи, які вможливлюють швидке й ефективне укладання  і виконання угод купівлі-продажу цінних паперів.

Фондові біржі як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів сприяють накопиченню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. Ефективність фондових бірж загальновизнана. Нині у світі налічують близько 200 фондових бірж, об’єднаних у Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона і Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями.

У кожній країні існує своя національна, історично сформована система бірж. З огляду на роль, яку відіграють біржі у національних фінансово-інвестиційних системах, можна вирізнити країни з моно- і поліцентричною організацією фондових бірж. Розглянемо фондові ринки окремих розвинених країн (табл. 4.1).

Для фондового ринку Японії притаманна моноцентрична модель біржової системи, тобто домінує одна фондова біржа, розташована у фінансовому центрі країни. Такою біржею є Токій 
ська (заснована у травні 1878 р.), частка якої становить 80 % усього обігу цінних паперів, решта бірж у Кіото, Хіросімі, Фукуоці та інші мають місцеве значення.

На Токійській біржі заборонена торгівля на термін. Купівля-продаж цінних паперів здійснюється в кредит, коли ординарний член реалізує угоди клієнтів у встановлені  терміни й за власний рахунок, а клієнтам дає у борг або гроші  на купівлю цінних паперів, або цінні папери, призначені для продажу на встановлений термін, який максимально сягає 6 місяців.

Токійська фондова біржа — одна з небагатьох фондових бірж, де зберігається принцип фіксованих комісійних. Вважається, що це одна з причин високої прибутковості японських брокерсько-дилерських фірм.

Біржовий  ринок цінних паперів Японії можна  поділити на такі сектори: ринок, де котируються акції найбільших корпорацій; ринок для менш відомих корпорацій; ринок цінних паперів, недопущених до котирування; ринок іноземних цінних паперів, які обертаються окремо від японських.

Членами фондових бірж є брокерські фірми, які  мають повноваження Міністерства фінансів здійснювати біржові операції. Вони діють через своїх уповноважених, купують і продають цінні папери як за рахунок і від імені своїх  клієнтів, так і за власний рахунок  і на свою користь. Крім того, в Японії діють спеціальні посередницькі фірми (Saitori), що фіксують пропозиції та замовлення членів біржі й потім на цій базі визначають курси цінних паперів.

Фондовий  ринок Японії характеризується переважанням акціонерів-корпорацій порівняно з кількістю акціонерів — фізичних осіб.

Емісії  зазвичай проводять через андеррайтинг, відкритий продаж є єдиним методом  емісії. Єдиним типом акцій є прості акції, що випускаються в реєстраційній формі.

Великій Британії, подібно до Японії, притаманна моноцентрична модель біржової системи. У цій країні мережа фондових бірж охоплює 22 фондові біржі. Провідною фондовою біржею є Лондонська, яка концентрує понад 60 % усіх операцій із цінними паперами. Однак головна її особливість полягає в тому, що понад 50 % торгівлі припадає на цінні папери іноземного походження, оскільки Лондон є одним зі світових фінансових центрів. Зараз на Лондонській біржі котирується близько 3500 цінних паперів, включно з іноземними акціями та облігаціями.

У середині 1980-х років у діяльності біржі  відбулися значні події. По-перше, було припинене проведення аукціонів  «з голосу», замість них введено  електронну торгівлю цінними паперами, і, по-друге, ця біржа злилася з  Організацією з регулювання міжнародних  цінних паперів. До цього часу акції  однієї країни, наприклад Англії, не могли купуватися американцями і вивозитися до США. Майже в усіх країнах існували обмеження на іноземні інвестиції. Нова система торгів дозволила торгувати не лише англійськими акціями, а й цінними паперами європейських, американських і японських емітентів. Завдяки цьому Лондонська фондова біржа перетворилася на Лондонську міжнародну фондову біржу.

Члени цієї біржі об’єднані в чотири групи:

1. Брокерсько-дилерські фірми, головна функція яких — виконання доручень інвесторів на купівлю-продаж цінних паперів, хоча вони здійснюють також угоди за власний рахунок.