Венчурні підприємства в Україні

       Для країн західної Європи та США, венчурний капітал став тією рушійною силою, що надала значні привілеї у будуванні постіндустріального суспільства. Сьогодні ці країни є прогресивними,  економічно стабільними центрами розвитку інноваційної сфери, завдяки чому і утримують лідерські позиції у світі за рівнем економічного розвитку. Тому за кордоном венчурні фірми користуються підтримкою держави та великих корпорацій. У зв'язку з цим у Європі венчурне підприємництво розвивається дуже швидкими темпами. Тільки за останні десятиліття у європейські венчурні фонди надійшло 60 млрд екю. Проте за своїми обсягами американський ринок ризикового капіталу значно перевищує західноєвропейський та японський [1]. У цьому світлі  цікаво проаналізувати ефективне втілення державної програми стимулювання інноваційної діяльності, зокрема, венчурного бізнесу на прикладі країн Європи та США.

      Окремі  схеми венчурного фінансування в  США застосовувались в 30-х роках XX ст. і навіть раніше, однак явище  набуло сучасних рис лише після Другої світової війни. Прообразом сучасних фірм з управління венчурним капіталом  стало фінансове партнерство  “Дж. Х. Уітні енд Компані”, засноване  колишнім послом США у Великобританії Дж.Х.Уітні, акціонерної компанії “Амерікен  Рісерч енд Дівелопменч”, створеної  у цьому ж році під керівництвом генерала Ж.Д.Доріо, і фонду “Венрок”, заснованого в кінці 40-х – початку 50-х років сімейством Рокфеллерів. Однак, останнім часом у США посилилось державне втручання в систему  матеріального стимулювання. В зв’язку  зі зменшенням кількості зареєстрованих патентів деякі комісії Конгресу внесли пропозиції про встановлення мінімального рівня премій за винаходи (до 200 дол. США, якщо винахід дає фірмі економічний ефект до 20 тис. дол. США). Якщо цей ревень перевищено, то спірні питання має вирішувати суд [1].

      Білеше  половини урядів штатів США здійснюють фінансування науково містких  підприємств  на початкових, до стартових  етапах життєвого циклу, адже їх метою є не тільки отримання  прибутків, а й залучення підприємців  і  вчених до венчурного бізнесу. Але ці кошти значно менші від капіталу великих венчурних інвесторів. Також варте уваги таке нетрадиційне джерело фінансування венчурного підприємства, яке надається каналами невидимого венчурного ринку. У США –це ризиковий капітал обсягом 2млн. дол. дуже багатих приватних осіб. У колі підприємців їх називають «ангелами бізнесу».

        Прийнято вважати, що першим підприємством, яке було створене венчурним фінансуванням, є Фейрчайлд Семікондактор, засноване в 1959 році фірмою Венрок Есоушіейтс [10, ст. 27]. До Другої Світової Війни венчурні підприємства  інвестували заможні приватні особи і забезпечені фірми.   У США сучасна  практика венчурної організації інноваційної діяльності почалася із середини 70-х років.  У промисловості США за 1966-1976рр. виникли 35 малих наукомістких фірм, обсяг продажу продукції яких у 1977 році склав 426 млн. доларів.   Компанія General Electric, наприклад, має 30 венчурних підприємств, що діють у різних стратегічних зонах господарювання, загальний фонд яких складає 100 млн. дол. Фірма Xerox створила в 1989 р. венчурне відділення Xerox Technology Ventures з фондом 30 млн. дол., куди можуть звертатися групи інженерів чи інших функціональних службовців для одержання підтримки своїх незалежних інноваційно-технологічних проектів.           

 На  відміну від великих підприємств  малі фірми мають більш високі  показники ефективності науково-дослідного  процесу.   Багато корпорацій США (IBM, General Electric і ін.) мають “внутрішні венчури”. Найбільш успішним з 15 “внутрішніх венчурів” корпорації IBM був проект створення і випуску на ринок персональних комп'ютерів. До 1980 року (через рік після його створення) продукція була випущена на ринок, а ще через 2 роки річний обсяг продажу склав 2,5 млрд. доларів, перевищивши продаж будь-якої іншої моделі обчислювальної техніки виробництва IBM.           

 За  останні роки в США було  прийнято ряд законів, основною  метою яких є стимулювання  інноваційної діяльності дрібних  підприємств і фірм, що займаються  розробкою нових технологій.

          Стимулювання винахідницької діяльності в Німеччині, відбувається шляхом надання значної  державної винагороди ( премії ) особам, що винайшли суспільно корисні, конкурентоспроможні технології, товари, послуги, що істотно поліпшили структуру та якість виробництва або соціальної сфери.   У Великобританії діє найбільша в Європі галузь із фінансування інновацій. Капіталовкладення з цією метою надають спеціалізовані комерційні компанії. Міністерство торгівлі й промисловості проводить конкурс, метою якого є допомога малим фірмам у розробці новаторських ідей, що сприяють випуску нових товарів чи розробці прогресивних технологій. Крім того, в цій країні існують ще дві великі організації, які підтримують чи фінансують нові ідеї для того, щоб їх можна -було використати в комерційному виробництві в найкоротші строки. Перша з них - філіал Промислової і торгової фінансової-“Technical development capital Ltd”  корпорації, завдяки якій останніми роками впроваджено багато значних  винаходів [5].

      Іншою не менш важливою організацією, що надає  підтримку винахідникам, є Національна  науково-дослідна корпорація розвитку, яка отримує кошти від держави  для прискорення процесу проходження  винаходів від початку розробки до впровадження їх у виробництв. Крім того, сприяння винахідникам надає Інститут патентів і винаходів, до складу адміністративної ради якого входять представники Конфедерації британських промисловців, Національної науково-дослідної корпорації розвитку, Федерації торговельних знаків, патентів і конструкцій та інших організацій.

      У Франції діє широка мережа спеціалізованих  державних служб із стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у приватному секторі. Одні з них є самостійними організаціями (як, наприклад, Національне агентство сприяння впровадженню результатів наукових досліджень), інші входять до складу центральних органів управління наукою і великих науково-дослідних центрів. Держава через агентство здійснює основні види фінансової допомоги зі стимулювання нововведень .

      Окрім вище перелічених форм стимулювання венчурного бізнесу,  існує ще одна, яка не є розповсюдженою, проте ефективною. Мова йде про    так званих корпоративних, тобто недержавних інвесторів. Як правило, вони є представниками крупних компаній, які у минулому теж використовували венчурний капітал, а сьогодні бажають самостійно вкладати зароблені гроші у перспективні проекти. Зрозуміло, що  не з альтруїстичних міркувань, а з метою отримання прибутку, який би перевищив інвестиційні вливання.

      Найбільш  характерна особливість країн Західної Європи в порівнянні зі США - вища питома вага у венчурному бізнесі банківських структур. Наприклад, в Німеччині на частку банків у середині 1990-х років припадало більше половини всього ризикового капіталу, що працював у країні. Цим частково пояснюється переважна орієнтація західноєвропейських інвесторів на більш традиційні і менш ризиковані підприємницькі проекти [4].

      Венчурні  фонди Європи спрямовують свої інвестиції в такі галузі : 
• виробництво товарів народного споживання — 18,3 %;

• виробництво промислової продукції— 18,4%;

• зв'язок, комп'ютери, електроніка— 15,5 %;

• фінансові  послуги — 6,3 % [7]. 
 
 
 
 
 
 
 

Стан  венчурного підприємництва в Україні

        В Україні таких венчурних підприємств, які діють у високо розвинутих країнах немає. У  нашій країні існують лише деякі форми діяльності, що наближаються за своїм характером  до венчурних.  Потенційно великі банки можуть відігравати значну роль у венчурному фінансуванні. Проте вони нині занепокоєні не стільки пошуком ризикових проектів, скільки забезпеченням повернення кредитів. Успішне функціонування малого інноваційного бізнесу можливе тільки за сприятливої інноваційної політики держави. В США, наприклад, для малих інноваційних структур установлено систему різноманітних пільг. В Україні прийнято багато законодавчих актів відносно інноваційної діяльності. Поки що у більшості українських підприємств внутрішніх ресурсів для фінансування інноваційних проектів не вистачає і тому завжди йдеться про залучення коштів із зовнішніх джерел. Позичкові інвестиційні ресурси в сучасних умовах використовують для фінансування проектів з низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту.

        Комерційні банки не зацікавлені у фінансуванні інноваційної діяльності, бо вона потребує не коротко-, а довготермінового кредитування (більше одного року), а в сучасних умовах банки не мають наміру ризикувати. Крім того, ще й досі не існує досконалої системи відбору ефективних конкурентоспроможних інноваційних проектів, не вжито заходів щодо стимулювання участі банків в інноваційному процесі. Тому навіть серед комерційних банків, які відповідно до назви причетні до інноваційної діяльності (наприклад, Укрінбанк, «Авуар», Інкомбанк тощо), укладень в інноваційну діяльність практично немає. З усіх комерційних банків України інноваційну діяльність в обмежених сумах кредитує тільки Промінвестбанк, але йдеться про спільне з закордонними банками інвестування великих проектів.

         Серед найбільш відомих  малих підприємств, що створюють інноваційну продукцію –науково-технічна компанія «Тест» (Харків), яка є розробником і виготовлювачем установок для очищення стічної води; науково-технічний центр  «Техносистем»(Дніпропетровськ), що виготовляє установки для обробки рідких розчинів і стічних вод з використанням фізико-чімічних перетворень. Серед малих підприємств Києва, що створюють інноваційну продукцію, фірма «Арон», яка розробила обладнання для цілорічного вирощування зеленого корму, мале підприємство «Пульс», що створює універсальний прилад «Кріо-електроніка-4» та ін. Одним із перших кооперативів, який працював по типу венчурної фірми, був Київський кооператив  «Вторполімершал». Вражаючим прикладом досить ефективної інноваційної діяльності може слугувати  Київське мале підприємство «Космос» ( назва походить) від словосполучення «Команда Осауленка» -відомого винахідника  у галузі електроніки і засновника фірми)  [9, ст. 92].

       Згідно з постановою Кабінету Міністрів України в 1992 р. було створено Державний інноваційний фонд на виконання Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» [10].

         Завдання Держіннофонду— здійснювати інвестиційну, фінансову та матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску імпортозамінної та конкурентоспроможної продукції. Джерелом формування Державного інноваційного фонду і галузевих інноваційних фондів були відрахування в розмірі 1 % від обсягу реалізації робіт (послуг) чи валового доходу підприємств. Фінансування інноваційних проектів здійснювалося за умов надання фірмами бізнес-планів інноваційних проектів та позитивних висновків державних експертиз, які являють собою комплексний фінансовий аналіз проектів. Інноваційні кредити надавались підприємству-заявнику у вигляді безвідсоткової цільової інноваційної позики терміном від півтора до п'яти років, інвестиційного вкладу або лізингу. З початку діяльності Фонду (1993 р.) було профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн грн. 
У 1999 р. за рахунок Держіннофонду фінансувались інноваційні проекти 3,2% підприємств (37,512 млн грн) в основному машинобудування, харчової, оборонної, медичної галузей, промисловості будівельних матеріалів. 
За результатами діяльності в 1999 р. до Держіннофонду надійшло 682,6 млн грн, або 73,9 % планових надходжень, зросла заборгованість за наданими кредитами, не виконано завдання на цей рік щодо повернення інноваційних позик (із запланованих 86,7 млн грн фактично надійшло 19,5 млн грн). З 1998 р. кошти Державного інноваційного фонду стали стабільним джерелом вирішення питань фінансування за зобов'язаннями Державного бюджету. З грудня 1999 р. Держіннофонд було ліквідовано і його правонаступницею стала Державна інноваційна компанія.

            З 1 червня 2000 р. відрахування інноваційного збору в розмірі 1 % переходять до розряду бюджетних платежів (з метою забезпечення дефіциту бюджету). Спочатку кошти надходили до бюджету, а потім — на фінансування державних інноваційних програм. У законопроекті бюджету на 2001 р. статтю «відрахування до інноваційного фонду» було скасовано [1]. 
           Сьогодні вже напрацьовано низку законодавчих актів, тільки в період з 1999 по 2006 рік в Україні нараховується близько 40 Указів Президента, які спрямовані на розвиток інноваційної діяльності, близько 32 постанов Кабінету міністрів, близько 50 програм державних комісій, спрямованих на врегулювання інноваційної сфери, покращенню інвестиційного клімату в державі. Проте, досі не дано визначення суті, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних компаній [1].

            Таким чином, з одного боку, не можна говорити про цілковиту пасивність держави щодо розвитку сфери венчурного фінансування, а з іншого -  стає зрозумілою мала ефективність подібних заходів. Для того щоб  отримати  дійсні результати, необхідно працювати не тільки на папері, необхідно ретельно вивчити іноземний досвід вирішення подібних проблем, заохочувати інноваційні проекти приватних і державних підприємств та організацій, створити  пільгові умови для компаній та установ, що розробляють і впроваджують прогресивну техніку й технології і здійснюють науково-дослідну діяльність.

                  Сучасний етап соціально-економічного розвитку України характеризується вкрай незначним впливом інноваційних факторів на економічне зростання. Незважаючи на проголошення  інноваційного шляху розвитку, дотепер рівень  впровадження інновацій  настільки низький  (лише 11% промислових підприємств країни веле інноваційну діяльність), що вплив його не забезпечує хоч якогось більш-менш суттєвого зростання промислового виробництва. Порівняно з періодом до 2000р.,  за 2000-2006рр.. рівень інноваційної  активності підприємств різко знизився. [8, ст.13].    Венчурне підприємництво в Україні у тому вигляді, у якому воно діє в більшості країн з ринковою економікою, не визначено. В умоває економічної нестабільності й відсутності державного впливу на господарські процеси венчурні підприємства, що виникають, нерідко змінюють свій основний профіль, орієнтуючись переважно на  посередницько-збутову діяльність. [6, ст.61].

        На відміну від західних венчурних фондів, які інвестують кошти переважно в підприємства сфери високих технологій, більшість українських венчурних інвестицій  здійснюються у підприємства, що випускають продукти харчування і будматеріали, а також в мережу магазинів  та ресторанів швидкого харчування [9, ст. 42]. В економіці  України практично відсутній попит на довгострокові ризиковані інвестиції інноваційної спрямованості, не вистачає кваліфікованих інноваційних  менеджерів, які могли б виступити управлінським ресурсом у циклі венчурного інвестування, недостатньо розвинута  інформаційна  інфраструктура  венчурної системи, відсутній інноваційний підприємницький ресурс високої кваліфікації. Нормативно-правова база  функціонування  венчурного капіталу в реальному секторі економіки недосконала і нестабільна [9, ст. 45].