Венчурні підприємства в Україні

ЗМІСТ

Вступ…….................................................................................................................3

1. Поняття та сутність  венчурного підприємства…………..…………….…5

2. Стан венчурного підприємництва в Україні……………………..……… 11

3. Стан венчурного підприємництва в Україні………………………..…….15

Висновки ...............................................................................................................19

Список  використаних джерел…………………………………………………21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

        У сучасних умовах інтенсивного науково-технічного розвитку в усьому світі пильна увага приділяється розробці та освоєнню нововведень, без яких подальший прогрес у суспільстві був би неможливий. Виняткову важливість розвитку венчурної складової бізнесу доводить той факт, що більша частина відкриттів і проривів у високотехнологічних областях зроблено за рахунок венчурного капіталу і венчурних підприємств. Внаслідок цього багато економічно розвинутих держав, усвідомлюючи важливість інноваційних розробок, йдуть по шляху створення економічних механізмів, які сприяють впровадженню у виробництво новітніх досягнень НТП.

        Одним з таких механізмів є розвиток венчурних підприємств. Венчурний бізнес є відносно молодою формою інноваційної діяльності в Україні, і на сучасному етапі має безліч проблем розвитку. А так як шлях технологічного оновлення і науково-технологічного розвитку є єдиним для оздоровлення та зміцнення нашої економіки, досить актуальним є з’ясування цих проблем.

          Тому метою моєї роботи є розглянути всі сучасні проблеми розвитку венчурного підприємства в Україні. Для цього я вважаю важливим розкрити в першому розділі своєї роботи такі питання: сутність венчурного підприємтсва, особливості його створення та функціонування, етапи розвитку, пояснити чому венчурне підприємництво так позитивно впливає на економіку держави та вказати чинники, які сприяють розвитку венчурної індустрії.

          Світовий досвід показує, що основним фактором, що стримує науково-технічну  діяльність венчурних фірм, є недостатність фінансових коштів, яка компенсується з боку держави.  Одже  також вважливо розглянути  механізми державного регулювання, які повинні забезпечувати комплексний і збалансований підхід до вирішення проблем інноваційної діяльності  венчурного бізнесу. У другому розділі йдеться про розвиток венчурного підприємництва в країнах Європи та США, схеми венчурного фінансування, які використовують розвинуті країни та про значення результатів діяльності венчурних підприємств для їхньої економіки. У другому розділі єдеться вже безпосередньо про стан венчурного підприємництва в Україні.  І таким чином, проаналізувавши всю наявну інформацію, можна буде сформулювати наявні причини функціонування венчурного підприємства в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Поняття та сутність венчурного підприємства

          Слово «venture» в перекладі з англійської означає ризикове підприємництво.  Термін «venture» є старовинним англійським словом, що характеризувало купця, який займається торгівлею з іноземними державами, тобто підприємством,  яке було  дуже ризикованим,  але багатообіцяючим. Отже, венчурне підприємництво — це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та венчурні підприємства [6, ст. 7].

        Венчурні підприємства (від англ. Research firms of venture) - дрібні і середні підприємства, зайняті науковими дослідженнями, інженерними розробками, створенням та впровадженням нововведень. До венчурних зазвичай належать невеликі підприємства, діяльність яких пов'язана з великим ступенем ризику просування їхньої продукції на ринку. Звичайно, це підприємства, що створюють новий продукт, ще не відомий споживачеві і не має чіткої перспективи розвитку. Нові технології сприяють збільшенню вартості основних фондів і числа робочих місць і характеризуються високою прибутковістю інвестицій. Зазначені підприємства надзвичайно чутливі до нестачі інвестицій, до умов функціонування. Для них характерна нестійкість рентабельності, особливо на ранніх етапах їхнього розвитку, на них важко забезпечувати ефективне управління. У силу цього, лише незначна кількість нових підприємств домагається реального успіху. В основі венчурного підприємства лежить ідея. Завдання такого підприємства полягає в тому, щоб трансформувати цю ідею в новий продукт або послугу, рівень продажів яких може виявитися досить високим. Нова справа, безсумнівно, вимагає вкладень. Воно здатне приносити певні доходи і навіть прибуток. Але якщо нове венчурне підприємство не переросте поступово в новий бізнес і якщо в ньому не налагоджують гарну систему управління, то таке підприємство не зможе довго існувати, незалежно від цінності самої ідеї, закладеної в його основу, від суми грошових вкладень, від якості продукту й інтенсивності попиту на його продукцію [3].

            Венчурні фірми, як правило, утворюються або групою однодумців — учених, інженерів, спеціалістів, винахідників, які мають певний досвід роботи в лабораторіях великих фірм, або науковими закладами, університетами чи приватними особами, які бажають організувати свою справу. Вони мають певні наукові, інженерні ідеї і хочуть реалізовувати їх практично у рамках малої фірми. Малі фірми створюються і на великих підприємствах під винахідників новації й орієнтованих на її реалізацію, що забезпечує успіх поширення інновацій у виробництві, побуті, а корпорації — великі прибутки.  За оцінкою міжнародної Організації економічного співробітництва і розвитку, на частку малих фірм у промислово розвинених країнах припадає 20—30 % усіх новацій, хоча частка малих підприємств у витратах на нововведення становить 4—5 %. У США, наприклад, на малі фірми за останні роки припадає 25—30 % великих винаходів. Витрати на один винахід у малих фірмах становлять близько 87 тис. дол. проти 2 млн дол. у великих корпораціях [1].

     Причинами такої активності венчурних фірм є такі їх переваги: 
• вузька спеціалізація наукових пошуків або розробка невеликого кола технічних ідей;

• концентрація фінансових і матеріально-технічних  ресурсів за обраним напрямом дослідження;

• високий  рівень мотивації праці кваліфікованих спеціалістів; 
• гнучкість і мобільність з урахуванням ринкової кон'юнктури; можливість швидкої переорієнтації на інші напрями;

• відсутність  бюрократизму в управлінні, мобільність організаційної структури;

• швидка комерційна реалізація ідеї, технології, винаходу;

• цикл «наука — виробництво» скорочується до мінімуму.

         Але роль венчурного підприємництва зводиться не тільки до підвищення науково-технічного рівня виробництва, а й до їхнього впливу на динамічність усього господарського комплексу. Венчурні фірми є генераторами нових ідей, на основі яких відбуваються великі науково-технічні прориви.         

       Одними із питань, що потребують конкретизації є питання створення та функціонування інноваційних венчурних підприємств на усіх етапах їх життєвих циклів. Так, під життєвим циклом венчурного підприємства доцільно розуміти сукупну послідовність етапів створення та розвитку такого підприємства [2]. Більшість фахівців у розвитку венчурного підприємства виділяють 4 етапи.

     На  першому етапі створюється прототип продукту. Головною діючою особою тут є або вчений, або технік, який використовує наукову ідею для створення нового продукту або нової технології. Англійські фахівці називають цей етап насіннєвим, тому що в його основі лежить наукова ідея про виробництво продукту, але немає ще підприємства, яке могло б здійснити це виробництво. Цей етап для своєї реалізації вимагає незначних фінансових ресурсів.

     Другий  етап - стартовий, на якому відбувається запуск компанії, організовується виробництво нового продукту. На відміну від першого, цей етап характеризується вже досить високою потребою у фінансових ресурсах, які, у свою чергу, у великій мірі залежать від характеру створюваного продукту. Якщо продукція переважно інтелектуальна - наприклад, програмне забезпечення для комп'ютерів, її створення не вимагає значного обладнання, багато часу, продукт швидко виходить на ринок і забезпечує швидку віддачу витрат.  
        Переважно матеріальна продукція вимагає значно більших затрат на своє створення, часу на розробки продукту і пов'язана з великим ризиком затвердження цього продукту на ринку. У силу цього для організації виробництва, прогнозування ринку потрібні більші фінансові ресурси.  
На даному етапі компанії витрачають багато грошей і, практично, нічого ще не отримують. При цьому основна частина витрат пов'язана не стільки з розробкою технології виробництва продукту, скільки з розробкою маркетингу нових стратегій і комерціалізацією продукту, оцінкою масштабів майбутнього ринку. Головною дійовою особою в цей період розвитку венчурного підприємства стає вже не вчений, а менеджер. Цей етап англійські фахівці називають "долиною смерті", тому що в силу значної частини комерційної складової цього етапу 70-80 відсотків проектів на цьому етапі зазнають невдачі.

     На  третьому етапі - етапі раннього зростання починається виробництво продукту і здійснюється його тестування ринком. При цьому, як свідчить англійська статистика, з 10-ти що вийшли на ринок продуктів 2 на цій стадії перевищують проектну ставку рентабельності виробництва та зростання капіталів, 2 провалюються, або потрапляють до категорії так званих "зомбі". Тобто їх виробництво виживає, забезпечує певну рентабельність, але не дає суттєвого приросту вкладеного капіталу.  
На цьому етапі до венчурним підприємствам виявляють підвищений інтерес великі корпорації, які купують їх акції, для того, щоб проникнути в нову технологію і на цій основі реструктуризувати свою власну діяльність  
[3].  
         Четвертий завершальній етап кардинально відрізняє життєвий цикл венчурної організації від інших , він ще називається «вихід інвестора» [2]. Коли ринок визнає новий продукт і на нього формується підвищений попит, що вимагає для реалізації нових вкладеннь капіталу, керівники венчурного підприємства або продають компанію, або реєструють її на фондовій біржі і випускають акції підприємства. Як правило, вихід інвестора здійснюється через 3-5, частіше - 5-7 років функціонування підприємства. Загалом, існують такі основні варіанти виходу – IPO (Initial Public offering - пропозиція акцій на публічному ринку), strategic sale (продаж стратегічному інвестору), MBO (Management Buyout – викуп менеджерами) . Після виходу інвестор отримує всю суму прибутку, накопиченого за період функціонування підприємства. На цій же стадії активно залучаються банківські позики.

     Особливістю функціонування венчурного підприємства є те, що протягом життєвого циклу  функціонування такі підприємства, як правило, змінюють свій правовий статус.

         Фінансування венчурного підприємництва здійснюється на принципах пайової участі, а кошти фірм венчурного капіталу функціонують як акціонерний капітал. Категорія венчурного капіталу відображає систему відносин між суб'єктами венчурного підприємництва, що забезпечує аккумуляцію вільних коштів і вкладання їх в інноваційні проекти з метою дослідження, освоєння та комерціалізації інновацій. Венчурний капітал за своєю природою є капіталом суспільним. Він формується і перерозподіляється за активної участі й підтримки держави та є продуктом перенакопичення.

Джерелами венчурного капіталу можуть бути:

• вільні фінансові ресурси пенсійних, благодійних фондів;
• державні структури;
• корпоративний венчурний капітал;
• приватні інвестори;
• інвестиційні компанії малого бізнесу;
• зарубіжні інвестори;
• банки;
• страхові компанії;
• прибуток венчурних фондів, що реінвестується в інноваційні проекти.

           Необхідно особливо виділити участь у венчурному бізнесі крупних промислових компаній. Багато хто з них зацікавлений у використанні механізмів ризикового фінансування не для отримання додаткового доходу, який у будь-якому випадку неспівставний з доходами від їх основної виробничої діяльності, а перш за все - для досягнення цілей обраної в сучасних умовах стратегії науково-технічного розвитку. Вносячи відносно невеликі кошти для освоєння нових проектів малих інноваційних фірм, крупні компанії дістають доступ до нової технології і одночасно можуть дозволити собі відкласти до певного часу організацію аналогічних досліджень і розробок у власних лабораторіях. [4].

           Ризиковий капітал надається найчастіше двом категоріям малих фірм — тим, які викуплені у власників (їх називають «бай-аут»), і новим фірмам, заснованим співробітниками відомих наукомістких корпорацій, націлених на реалізацію нових ідей і розробок («спін-оф»). Найважливішою ознакою, за якою класифікуються венчурні фірми, є вид спеціалізації (товарна, ресурсна, технологічна); ступінь охоплення стадій інноваційного циклу «дослідження — упровадження» тощо. Малі венчурні фірми не випадково є головним об'єктом ризикового капіталу. Саме ці фірми дали путівку в життя таким винаходам, як електрографія, вакуумні лампи, кольоровий фотопапір, мікропроцесор, персональний комп'ютер. Статистика показує, що «батьками» більш як 60 % великих нововведень XX ст. є венчурні фірми. 
На думку російських вчених у світовій практиці основними чинниками, які сприяють розвитку венчурної індустрії, є: 

• наявність науково - освітньої бази;

• зрілість фінансового ринку, наявність фондового  ринку; 

• політична  і макроекономічна стабільність;

• стабільний попит з боку державного і приватного секторів на наукові дослідження і розробки;

• наявність  вільних і “довгих” грошей в  економіці[4].

      За фінансової підтримки зі сторони венчурного капіталу отримали путівку в життя такі досягнення людства, як мікропроцесори, персональні комп’ютери, технологія рекомбінантних молекул ДНК (генна інженерія). Низка раніше невідомих компаній, таких як “Майкрософт”, “Діджітл екуіпмент”, “Джінентек” піднялися на “дріжджах” венчурного капіталу до рівня лідерів нових галузей сучасного наукоємкого виробництва [1].

Розвиток  венчурного підприємництва в  США та країнах  Європи