Світові фінансові кризи

Світова фінансова криза 1914 року.

Перша світова війна призвела до необхідності різкого збільшення фінансування армій США, Англії, Німеччини та Франції. Саме в цих країнах почалася фінансова криза 1914, що відбувся по причині масового продажу придбаних зарубіжних цінних паперів, що призвело до розбалансування товарних і фінансових ринків.

Передумовами кризи стала Перша світова війна, причинами тотальний розпродаж цінних паперів іноземних емітентів урядами США, Великобританії, Франції і Німеччини для фінансування військових дій.

Світова фінансова криза 1920 – 1922 року.

У 1920 р фінансова криза охоплює ряд країн Європи, Англію і США, вона продовжується до 1922 року.

Причинами кризи були післявоєнна дефляція на тлі економічної рецесії, а також валютні і банківські кризи в ряді країн.

Світова фінансова криза 1929-1933 років.

Час Великої депресії. 24 жовтня 1929 р. був «Чорний четвер» на Нью-Йоркській фондовій біржі. Вартість цінних паперів впала на 60 – 70%, різко знизилася ділова активність, був скасований золотий стандарт для основних світових валют. Промислове виробництво під час цієї кризи скоротилося в США на 46%, у Великобританії на 24%, в Германії на 41%, у Франції на 32%. Курси акцій промислових компаній впали в США на 87%, у Великобританії на 48%, в Германії на 64%, у Франції на 60%.

Так причиною великої депресії стало різке падіння індексу Доу Джонса і курсів акцій на Нью-Йоркському фондовому ринку. Після закінчення Першої світової війни економіка США переживала небувалий підйом, а ринок цінних паперів став привабливим для інвестування коштів з боку інших держав, що викликало відтік капіталу з країн Латинської Америки та Європи, тому обвал на фондовій біржі привів до множинних фондових криз по всьому світу. Наслідком кризи стали спад виробництва у всіх країнах і величезні масштаби безробіття.

В умовах панування системи «золотого стандарту» влади багатьох держав не могли виробляти необхідні грошові вливання в економіку, що тільки посилювало ситуацію. Криза панувала по світу до 1933 року, а його відгомони відчувалися аж до 40-х років минулого століття.

Проаналізувавши кризи першої половини 20 століття можна помітити, що періодичність криз скоротилася приблизно до 7 років. Основним ініціатором були США. Кризи стали більш руйнівними, а США завоювали право емісії міжнародної валюти, яка не містить золотого запасу.

Далі аналізуються кризи другої половини 20 століття.

Світова фінансова криза 1957 – 1958 років.

Друга світова війна і післявоєнне відновлення зруйнованих війною об'єктів перервали ланцюг криз, але в 1957 – 1958 роках знову вибухнула світова економічна криза, в який, крім США і Великобританії, були втягнуті Канада Бельгія, Нідерланди і деякі інші капіталістичні країни. Результат: поява армії безробітних у складі 10 млн. людей.

Причиною стало падіння виробництва промислової продукції у зазначених країнах на 4%, а наслідком безробіття.

Світова фінансова криза 1973 – 1974 років.

Криза 1973 – 1974 років отримала назву нафтової, оскільки причиною стало різке і безпрецедентне зростання цін на нафту, які збільшилися майже на 400% (з 3 до 12 доларів за барель). Частково причиною такого явища було зменшення обсягів видобутку нафти в арабських країнах, частково – війна Ізраїлю проти Сирії та Єгипту. Всі країни – союзники Ізраїлю (в тому числі і США) перестали отримувати поставки нафти від арабських країн.

Так причиною кризи стало бажання трьох країн членів ОПЕК підняти вартість бареля нафти за рахунок зменшення кількості її видобутку. Це призвело до зниження виробничих потужностей в Європі та США в середньому на 20 – 30%. Наслідком стало 15 млн. безробітних. В ході цієї кризи чітко оголилася залежність економіки розвинених країн від цін на енергоносії.

 

Світова фінансова криза 1987 року.

У 1987 році незмінні ініціатори післявоєнних криз США обрушують на 22,6% фондовий індекс в країні, що призводить до його обвалення в Канаді, Австралії та Гонконзі.

Отже, причиною кризи стало падіння індексу Доу – Джонса на 22,6% у США, через масовий відтік інвесторів з регіональних ринків.

Криза 1994 – 1995 років відома, як «Мексиканська криза» вже більш локалізована. З країни було виведено 10 млрд. дол., що спричинило кризу банківської системи. Так як економічна катастрофа напряму зачіпала інтереси США, Мексиці виділили 18 млрд. дол., з яких: 9 млрд. – уряд США, 3 млрд. – банки США, 6 млрд. – інші країни і організації. На кінець року сума підтримки збільшилась до $52 млрд. дол., у тому числі кредит від МВФ у розмірі семи її квот у Фонді, що втричі перевищило допустимий обсяг.

Причиною кризи був негативний прогноз аналітиків, який спричинив паніку і відтік капіталу з Мексики, через що сталася банківська криза.

Світова фінансова криза 1997-1998 років.

 

 Нові індустріальні країни Південно-Східної Азії потрапили в епіцентр безпрецедентної фінансової кризи. Причиною стало поєднання двох факторів: проведена урядами цих країн лібералізація руху капіталу та посилення тенденцій глобалізації. Після потрясіння на валютному ринку сталися величезні розпродажі на фондових ринків ринках азіатських країн. Азіатська криза зменшила світовий ВВП на 2 трлн. дол. США.  

Так лібералізація руху капіталу і посилення глобалізації призвели до валютної і фондової кризи.

Світова фінансова криза 1998 року. 

«Російська криза», особливістю якої є те, що вона стала першою світовою фінансово – банківською кризою для більшості країн СНД (у тому числі для України), та однією з найважчих економічних криз в історії Росії. Значний державний борг, м’які бюджетні обмеження, низькі світові ціни на сировину і піраміда державних короткострокових облігацій, по яких уряд РФ не зміг розплатитися в термін. Курс рубля по відношенню до долара впав з 6 руб. за долар до 21 руб. за долар. Кожний п’ятий російський комерційний банк збанкрутів.

Так причиною кризи стали державний борг і низькі світові ціни на сировину. Наслідком стала банківська, валютна, боргова криза.

Проаналізувавши кризи другої половини 20 століття, можна зробити висновок, що сталої періодичності немає. А негативні наслідки від криз збільшуються.

Далі розглядаються кризи останніх часів.

У 2000 – 2003 років відбувся «крах доткомів» (переважно американських). Криза, викликана масовими вкладенням грошей в інтернет – проекти. Схеми монетизації і виведення коштів були недосконалі і показали свою неефективність. Так чи інакше, ця подія сильно вплинула на відносини між сферою IT та економікою в цілому.

Причиною краху були високі ціни на акції компаній, які пропонували використовувати Інтернет для отримання доходу, і виправдання коментаторами та економістами, які стверджували, що настала «нова економіка», насправді ж ці нові бізнес – моделі виявилися неефективними, а кошти, витрачені в основному на рекламу і великі кредити, привели до хвилі банкрутств, сильного падіння індексу NASDAQ, а також обвалу цін на серверні комп'ютери.

Глобальна фінансова криза 2008 – 2012 років.

Провісником кризи 2008 року була іпотечна криза в США, що почалася в 2006 році. Причина: масова видача іпотечних кредитів без урахування кредитного рейтингу позичальників. Досвіду США наслідували інші країни. Збільшення неплатежів по іпотечних кредитах призвело до кризи у житловому будівництві, а потім до кризи банківської системи, яка паралізувала економіку.

У 2008 році ФРС США виділила 800 млрд. дол. для порятунку фінансової системи США і знизила процентну ставку до 1,5%. Незважаючи на це, число збанкрутілих банків в США щорічно зростала до кінця 2010 року і триває до теперішнього часу. У 2007 році в США стали банкрутами 3 банки, в 2008 році – 25, у 2009 році – 140, в 2010 році – 157, у 2011 році – 74, на кінець квітня 2012 – 21. Але такі вливання непосильні для інших країн, які не мають монополії на емісію міжнародної валюти, не забезпеченої золотим резервом.

«Детонатором» і точкою відліку фази кризи, що спричинила глобальне економічне «охолодження», слід вважати 15 вересня 2008 р. – день, коли збанкрутував один із найбільших інвестиційних банків США – «Lehman Brothers». Реакція на інформацію щодо банкрутства цього банку викликала миттєвий ефект переоцінки ризиків.

Падіння загальної вартості світового національного багатства становило 57 трлн. дол. США (з 107 трлн. до 50 трлн.), у жовтні 2008 році світові фондові ринки втратили приблизно 5 трлн. дол. США внаслідок відпливу інвестиційних ресурсів. Для порівняння: обсяг втрат у банківському секторі в усьому світі під час кризи на початку 1990-х років становив 200 млрд. доларів США.

Однією з країн, які найбільш відчули негативні наслідки кризи стала Україна. Девальвація гривні в 2,17 рази, падіння металургійного виробництва на 48,8%, хімічного на 35,2%, машинобудування на 38,8%, скорочення золотовалютних резервів на 11 млрд. дол. – такі деякі підсумки 2008 року.

До теперішнього часу в стані глибокої кризи знаходяться такі країни, як Греція та Іспанія.

Так передумовою кризи був швидкий ріст кредитування та цін на активи, низькі премії за ризик і розвиток «бульбашок» в секторі нерухомості, і як наслідок падіння фондового ринку через обвал ринку іпотечного кредитування.

Проаналізувавши кризи останніх часів можна зробити висновок, що є помилковою ліберальна ідея про саморегуляцію ринкової економіки та неприпустимість втручання держави в економічні процеси. Нейтралізація наслідків глобальної кризи показала необхідність посилення регулюючої ролі держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Аналіз досвіду провідних країн світу щодо запобігання виникненню й розвитку кризових явищ в економіці. Перспективи розвитку методів попередження кризи в економіці.

 

Проаналізуємо досвід провідних країн світу щодо запобігання виникнення й розвитку негативних явищ в економіці, зокрема у європейських країнах, Сполучених Штатах Америки, Китаї та Японії.

Наслідки фінансових криз поділяються на поточні і довгострокові. Так з поточних економічних наслідків – темпів падіння ВВП у різних країнах за порівнянні періоди (додаток 1) можна побачити, що вони відрізняються досить істотно. Природно припустити, що довгострокові наслідки в них також навряд чи будуть однаковими.

Тому глобальний характер кризових явищ не означає, що їхні наслідки однакові для всіх країн і всіх секторів економіки.

Можна підсумувати, що причини виникнення криз і їх наслідки сильно розрізняються залежно від рівня промислового розвитку країн і антикризових заходів, які вживаються владою.

Світова фінансова криза 2008 року набула найбільш глобального характеру, і дала зрозуміти який вплив має фінансова політика на передумови формування криз.

Якщо для країн, що розвиваються, і ринків, що формуються, помилки фінансової політики служили в останні десятиліття одним з основних джерел криз, то розвинені країни, як здавалося, проводили досить відповідальну фінансову політику. Зокрема, для США жоден з періодів уповільнення росту (з початку періоду «Великої стабілізації» в 1983 р.) не асоціювався з помилками влади. Криза, однак, виявила як недоліки фінансової політики, так і обмеженість її механізмів.

Причинами виникнення криз є недоліки системи фінансового регулювання, яка не повною мірою враховує можливість нагромадження системних ризиків, а також макроекономічні ризики зайво м'якої монетарної політики розвинених країн.

З формули Тейлора, яка визначає оптимальний обсяг стимулювання в поточних економічних умовах, а саме: на скільки слід змінити процентну ставку при зміні показників ВВП та інфляції, можна сказати що вона була нижчою за необхідну.

Це видно з графіків додатка 2.

Так, після деякого сприятливого періоду в 2001 – 2005 роках грошово – кредитна політика у країнах розвиненої економіки була посилена. З початку фінансового стресу в серпні 2007 року ФРС США приймає рішучі заходи по пом’якшенню спрямованості політики. У той самий час грошово – кредитна політика в ЄС та Японії, напроти, залишалась без змін.

Отже, напередодні світової фінансової кризи базові ставки в розвинених країнах були істотно нижче, ніж потрібно за правилом Тейлора.

Процес зниження ставок був запущений Федеральною резервною системою США і супроводжувався аналогічним процесом у європейських центральних банках. Як показує аналіз, динаміка «надлишкового» заниження базових ставок у Європі погоджується з аналогічною динамікою у США, що може пояснюватися впливом американських ставок на світові процентні ставки або побоюваннями надмірного зміцнення євро.