Сучасна фінансова система України

Але серед інфляційних  негараздів у минулому важко знайти щось подібне тому, що переживає  Україна. В Україні спад промислового виробництва почався з 1991 р і  становив 5%, у 1992 р. 6% - у 1993 р. -- 8% і максимальної позначки досяг у 1994 р. -- 28, 1995 р. 12 %, 1996 р. 5%. У 1997 - 1998 рр. темпи падіння відносно уповільнились, але зупинити цей процес не вдалося.

Сьогодні в  економіці України порушено міжгалузевий баланс між попитом і пропозицією: поряд із швидким падінням внутрішнього попиту на засоби виробництва спостерігається зниження купівельної спроможності населення. Останніми роками перерозподіл робочої сили не супроводжувався перерозподілом капіталу і фінансових ресурсів. З одного боку, Україна переживала небувалі шоки пропозиції за критичним імпортом, з другого -- не були прийняті політичні рішення щодо активної зміни структури форм власності. Уряд не розпочав процесу реорганізації підприємств, який мав би стати го-ловною передумовою створення системи ефективної економіки. Для цього необхідно було вже на початку реформації економіки зменшити податковий тиск, упорядкувати фінансові потоки, поступово звільняючи підприємства від усіх витрат за соціальною інфраструктурою, яка має бути у віданні державного і муніципального секторів економіки, а також розпочати структурно-інституційні перетворення банківської системи, ефективну реорганізацію підприємств. Податкова реформа також має передбачати поступове перенесення податкового навантаження на доходи громадян у процесі зростання особистих доходів населення. Це складний процес, він буде проходити у непростих економічних, політичних і соціальних умовах, але його необхідно впроваджувати як основний регулятор і стимулятор трансформації суспільства.

Дефіцит консолідованого  державного бюджету України у 1999--1996рр. становив відповідно 10,2%, 30,3%, 10,4% , 9,1%, 6% і 4% від ВВП. Як і в інших східноєвропейських країнах, складність макроекономічного аналізу бюджетного дефіциту полягає у тому, що ці дані не відображають дефіциту фінансових ресурсів держави повною мірою тому, що бюджет характеризує видатки і доходи держави у поточному періоді і не відображає перехідні борги минулих років. Наприклад, зобов'язаннями держави є видані на пільгових умовах кредити державним підприємствам державними банками за вказівкою уряду Ці кредити не відображені у бюджеті. В результаті частка боргів держави у ВНП (валовому національному продукті) постійно зростає.

Одночасно бюджетний  дефіцит, як і інші, так би мовити, "від'ємні" економічні категорії - інфляція, криза, банкрутство, безробіття тощо, є складовими елементами будь-якої економічної системи. Це своєрідні античастки, об'єктивні діалектичні протилежності, без яких ринкова система перестала б бути життєздатною і певним чином саморегульованою. Об'єктивність цих категорій означає, що їх не можна повністю ліквідувати ніякими постановами чи указами. Треба визнавати реальний факт існування бюджетного дефіциту і навчитись опановувати його, тобто пізнавати і компенсувати відповідно до його природи. Маніпуляції з дефіцитом (зниження офіційного і приховування перехідного) призводять лише до поглиблення фінансової кризи.

На сьогодні в Україні у реальній економіці  державний і приватний сектори  мають однакову питому вагу, тому виникає  необхідність проведення бюджетної  реформи. Заходи бюджетної реформи повинні спрямовуватись на використання бюджетних інструментів для скорочення системи субсидій і стимулювання інвестицій, а також на раціоналізацію бюджетного режиму щодо міжнародної торгівлі та змін у політиці обмінного курсу. Для підвищення дієвості прогресивних змін у системі податкового регулювання необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і стабілізаційної політики: досконало обґрунтувати обсяги фінансових ресурсів держави і за кожним напрямком бюджетної системи зробити інвентаризацію витрат, змінити підходи до соціальної політики щодо підтримки лише малозабезпечених верств населення, ліквідувати субсидування виробничої сфери через державні фінанси, розбудувати нову структуру банківської системи.

Висновки

Будівництво незалежної держави неможливе без створення власної фінансово-грошової системи. При ведучій ролі Національного банку України в напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих економічних відносин сформована широка мережа банківських установ. Введена національна грошова одиниця. Однак демонополізація фінансової системи, небачено швидке розширення мережі комерційних банків відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази і надійного контролю з боку держави. У результаті сфера банківської діяльності створила умови для численних зловживань. Постійний випуск не підкріплених реальними товарами грошей (емісія) протягом 1992 - 1995 рр. набуває некерованого характеру і приводить до гіперінфляції. Силові методи монетарної політики 1996 - 99 рр. в умовах неприпиняючого спаду виробництва приводять до кризи неплатежів, хронічних невиплат заробітних плат і пенсій.

Показником  кризи системи державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість і розміри  платежів в кінцевому результаті приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншої до тіневізації економіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введення касових апаратів.

Фінансова сфера  держави продовжує знаходитися  в кризовому стані. Його подолання  можливе тільки при умові цілого комплексу ринкових реформ, покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав світу.

Список  використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання - Прес, 2004, 615 с.

2. Батрименко Б.Б. Проблеми функціонування фінансової системи України // Наукові праці НДФІ, № 1 - 2, 2004р. - с.15 - 19

3. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Вища школа - Знання, 2004, 743 с.

4. Куровский С.Н. Нові шляхи розвитку державних фінансів України // Наукові праці НДФІ, № 1 - , 2004р. - с.27 – 29

5. Науковий журнал «Економічний часопис ХХІ» №2 2001 Стаття Петра Леоненко, завідувача кафедри економічної теорії Київського національного університету ім. Т. Шевченка.