Сучасна фінансова система України

Державна Академія муніципального управління

 

 

НА ТЕМУ:

 

«Сучасна  фінансова система України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З політичної економії

Студентки групи Фк-12

Лещук Тетяни

Викладачу: Зінченко Василь

Миколайович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ  2008 р.

 

Зміст

 

1. Вступ
2. Оцінка сучасного стану фінансової системи України
3. Аналіз проблем функціонування фінансової систем України та можливі шляхи їх подолання
4. Перспективи фінансової стабілізації
5. Висновки
6. Список використаної літератури

 

Вступ

В умовах реалій існування України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави постає проблема розбудови власної фінансової системи. Тому у сучасних умовах створення основ ринкового господарства помітно зростає інтерес до фінансових аспектів розвитку економіки, яка за своєю структурою, взаємозв'язками, регулюванням та іншими параметрами є досить складною системою.

У цій системі, як переконує світовий і вітчизняний  досвід, важливе місце насамперед за силою впливу на інші ринки та економічну систему в цілому посідає  фінансова система.

Фінансова система  пронизує всю національну економічну систему, починаючи з домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і  закінчуючи державою.

Фінансові системи  деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотній вплив на економічні і соціальні процеси в державі, а також на формування і використання фондів у розрізі окремих ланок.

Фінансова система - це сукупність різноманітних видів  фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих  у розпорядженні держави, не фінансового  сектора економіки (господарських  суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

 

 

Оцінка сучасного стану фінансової системи України

Розроблена  схема фінансової системи дає  можливість проводити структурний та системний аналіз фінансових відносин у суспільстві. Навіть самий узагальнений аналіз фінансової системи України свідчить про її незбалансований характер. Нині як за обсягом ресурсів, так і за роллю у суспільстві провідне місце посідають державні фінанси насамперед бюджет.

Фінанси суб'єктів  господарювання перебувають у стадії трансформації, яка полягає у  переході до комерційного розрахунку як методу організації фінансової діяльності в умовах ринкової економіки. Основа основ комерційного розрахунку -- фінансова відповідальність підприємств за результати своєї діяльності -- практично до цього часу не стала реальністю. Неможливо пояснити, яким чином в умовах важкої економічної кризи вдається УНИКНУТИ масових банкрутств Проблема, звісна річ, не у банкрутстві, а у забезпеченні ефективності фінансової діяльності підприємств, без чого не може нормально функціонувати вся фінансова система.

Фінансові інститути  в Україні, які забезпечують функціонування системи страхування та фінансового ринку, перебувають у стадії формування. Так, у нас створені й комерційні банки, і страхові компанії, і фондова біржа, і фінансові посередники, однак їх роль поки що недостатня. Це пояснюється їх украй слабкою потужністю, яка визначається обсягом фінансових ресурсів.

Наприклад, увесь  сукупний капітал банківської системи  України менший за капітал будь-якого  провідного банку Великої Британії. За таких умов не може бути й мови про реальний вплив банківської  системи на розвиток економіки. Звідси очевидно, що першочерговим завданням розвитку фінансової системи в Україні є нарощування фінансового потенціалу банківської системи створення групи потужних банків. На це повинні бути спрямовані всі зусилля органів законодавчої та виконавчої влади

Найскладніші  проблеми України пов'язані із розвитком фінансового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами. Торгівля корпоративними цінними паперами перебуває на вкрай низькому рівні. Дуже важливо створити насичений ринок цих паперів адже саме він може відіграти роль пускового механізму для всебічного розвитку фінансової системи України.

 

Аналіз проблем функціонування фінансової системи України та можливі  шляхи їх подолання

Україна вступає до етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування бюджету, особливо - із зовнішніх джерел.

Збереження можливості звернутися до інструментів позичкового фінансування у випадку депресії та стагнації  вимагає скористатися періодом економічного зростання, яке відбувається під впливом активної зовнішньої кон'юнктури, з позитивним сальдо поточного рахунку платіжного балансу та зростанням надходження прямих іноземних інвестицій, для зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак, враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжують процес позичкового фінансування державних видатків, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.

Йдеться як про безпосереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиці оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки, так і про зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань. Пріоритетними напрямками такої політики мають бути:

- оптимізація ефективності  фінансування завдань, які належать  до сфери компетенції держави  та місцевої влади: житлово-комунальної  сфери, медичного обслуговування, інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їхнього  підрядного виконання на тендерній основі приватних компаній та суб'єктів підприємництва;

- розвиток страхових механізмів  пенсійного забезпечення, медичного  обслуговування, страхових принципів  фінансування отримання вищої  та спеціальної освіти тощо;

- заохочення комерційного кредитування суб'єктів господарської діяльності, насамперед, тих, які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у вигляді податкових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;

- заохочення розвитку  механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки;

- цілеспрямований розвиток  інститутів та інструментів фондового  ринку, в тому числі - підтримка  первинної емісії цільових інвестиційних  цінних паперів.

В Україні протягом тривалого  часу сформувалась стійка мотивація дій монетарної влади, спрямованих на накопичення золотовалютних резервів (ЗВР). Стрімке їх зростання протягом останніх років до майже 12 млрд дол. США - 21 % від ВВП (наприклад, у Росії цей показник становить 18 %), або 180 тижнів імпорту, створює підґрунтя для розробки технологій залучення цих коштів до економічного обороту [4].

Зважаючи на специфічне призначення  ЗВР, їх безпосереднє спрямування на фінансування бюджетних програм, безперечно, є недоцільним. Між тим, вони можуть бути використані, по-перше, як гарантійний фонд для залучення інвестиційних кредитів, по-друге, як фонд для довгострокового рефінансування банківської системи.

В умовах існування надліквідності банківської системи слід зважати  на можливість інфляційних наслідків використання коштів ЗВР. Це обумовлює важливість дотримання умов жорсткої інвестиційної спрямованості інвестицій, гарантованих за рахунок ЗВР чи наданих за рахунок рефінансування банків. Необхідними передумовами включення відповідних механізмів є ринковий, а не державно-бюрократичний характер механізмів розподілу фінансових коштів, ефективна робота фінансових інститутів, використання державних фінансових активів для підтримки та активізації дії ринкових механізмів.

Слід зазначити, що за умови  збереження значного позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу створені на базі ЗВР гарантійні фонди також виконуватимуть функцію стерилізації валютних надходжень, що дозволить зняти гостроту необхідності стерилізації емісії грошової маси внаслідок викупу валюти.

Важливим кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний ефект  від коштів, які акумулюються фіскальними  засобами, може стати продаж тимчасово  вільних коштів на рахунках головних розпорядників Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів. Вихід Держказначейства на міжбанк вже практикувався наприкінці 2000 р. (з наданням кредитів “овернайт” найбільшим комерційним банкам України), хоча й не був урегульований нормативно. На нашу думку, такий механізм міг би стати досить дієвим важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшення кредитного потенціалу економіки. Про останнє свідчить значний обсяг залишків на рахунках уряду - 13,2 млрд грн. на початок грудня 2006 року.

Важливим напрямом диверсифікації боргової політики держави має стати розширення місцевих позик. Останні поки що не набули в Україні помітного значення як одне із джерел формування доходів місцевих бюджетів. Розмір місцевого боргу станом на середину 2006 року склав 0,2-0,3 % ВВП і до кінця року не перевищить 0,5 % ВВП. Позики на зовнішніх ринках розмістив лише Київ - 150 млн дол. на 5 років у 2005 р. та 200 млн дол. - на 7 років у 2006. У 2007 р. на міжнародні ринки капіталу готуються вийти Донецьк, Одеса і Харків [3].

До перешкод на шляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належать існування значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, пов'язаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не несе відповідальності за зобов'язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самим зменшуючи можливості їх застосування.

Існуюча законодавча  база є фрагментарною і неповною, не містить цілісної системи регулювання  запозичень місцевих органів і виконання  їх зобов'язань перед кредиторами. Діюча в Україні система нормативно-правового регулювання місцевих позик (статті 73,74 Бюджетного кодексу України, Указ Президента України “Про впорядкування внутрішніх і зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевого самоврядування ” (1998 р.), Постанова Кабміну “Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів ” (2005 р.), Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку “Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик ” (2005 р.)) врегульовує технічні питання ведення реєстру місцевих запозичень та зобов'язує місцеві органи погоджувати розмір позик з Міністерством фінансів України. Законодавчо встановлюються сума запозичень, мета запозичень і напрями використання коштів, види забезпечення і способи захисту прав кредиторів. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду місцевого бюджету. Між тим, законодавством практично не унормовано питання захисту прав кредиторів, надання державних гарантій за місцевими позиками, інструменти цільового використання запозичених коштів, регламентацію предметів застави і процедури врегулювання дефолтів. Відтак розробка ефективного регулятивного механізму управління місцевими запозиченнями все ще залишається на порядку денному.

 

Перспективи фінансової стабілізації

Процес трансформації  планової економіки у ринкову  в Україні, характеризується різким зростанням інфляції і глибоким спадом виробництва. Цілком очевидно, що навіть за умови вибору оптимальної стратегії  й тактики будь-яке масштабне перетворення економічних відносин не може не супроводжуватися певним падінням виробництва. Високе зростання цін -- феномен, що властивий багатьом країнам у період економічних і політичних ускладнень і катаклізмів. Однак інфляційні струси не завжди супроводжувалися різким спадом виробництва. Так, наприклад, у Німеччині в період гіперінфляції в 1922 р. при зростанні цін більш як у 42 рази виробництво продукції підвищилося на 1 1,7%. Більш сучасний приклад з інфляції в Латинській Америці: у 1983 р в Аргентині темп інфляції становив 344%, приріст ВВП -- 2,8%, у 1984 р. відповідно 627% і 2,6%. У Перу в 1991 р. при інфляції 410% приріст ВВП дорівнював 2,6%.

Розгорнуті  програми ринкових перетворень були здійснені у Польщі з початку 1990 р , у Чехословаччині, Угорщині, Болгарії і Румунії - у січні-квітні 1991 р., в Росії - у січні 1992 р Спад виробництва почався на рік чи два раніше. Болгарія, Румунія та Угорщина переживали рецесію уже в 1989 р., а в Чехословаччині та Росії -- спад з 1990 р.