Стратегічне управління

3.         Фірма починає атаку в усіх напрямах. У цьому випадку лідеру доводиться захищати свої передові позиції, тили й фланги. Цей тип атаки для успішного завершення вимагає набагато більше ресурсів у фірми, що атакує, тому що припускає її просування на всі ринки, де присутній лідер, усі види продукції, що випускається лідером.

4.         Обхідна атака — фірма не нападає на лідера безпосередньо, а створює новий ринок, на який потім виманює лідера і, володіючи пеРозділ 8. Конкурентні стратегії

ревагами на цьому  ринку, перемагає його. Найпоширенішими  типами обхідної атаки є створення продукту, що замінює, чи відкриває нову географію ринків. Широко використовується обхідна атака при роз-робленні та впровадженні нової технології виробництва продукту.

5. Партизанська боротьба  для фірм невеликого розміру,  що не можуть дозволити собі  інших методів атаки на лідера. При партизан-ській боротьбі фірма обирає ті ринки, де лідер найслабший, і починає швидкі атаки на нього, щоб одержати деякі переваги. Партизанська боротьба допускає використання фірмою несподіваних ходів і про-ведення дуже швидких дій, що застають конкурента зненацька. При цьому дуже важливо для фірми мати постійну готовність як до по-чатку атаки, так і до її припинення.

6. Стратегії, що рекомендуються для підприємств України в перехідний період.

Стратегія підприємства - це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості. Отже, необхідність розробки підприємствами стратегії викликана, нестабільністю ринкового середовища, неповнотою інформації про його майбутній стан і вплив на підприємство.

Етапи розробки стратегії:    

1. Уточнення місії  підприємства.    

2. Оцінка поточної обстановки  функціонування підприємства. Оцінка  його слабих та сильних сторін; його конкурентоспроможність. Вибір найбільш вірогідних напрямків розвитку підприємства.    

3. Визначення цілей та ключових  проблем підприємства для досягнення  необхідної цілі.    

4. Розробка альтернативних варіантів  розвитку підприємства.    

5. Оцінка та вибір стратегії  розвитку підприємства.    

6. Складання програми дій. Розрахунок  обсягів господарчо-фінансової діяльності.     

7. Моніторинг реалізації стратегії  та, при необхідності, її коректування.  

     Процес розробки  стратегії становить собою стратегічне  планування, в якому виявляються головні цілі та задачі, їх ресурсне та фінансове забезпечення, шляхи й методи досягнення цілей та рішення виникаючих проблем.

     В залежності  від того, на якій стадії життєвого  циклу знаходиться підприємство, його керівництво може обрати в якості базової стратегії:    

- стратегію виживання (захисту);     

- стратегію стабілізації (наступаючо-захисна);     

- стратегію росту (наступаюча), котра вважається найбільш ефективною . 

     Процес виробки  стратегії не завершується якоюсь  негайною дією. Звичайно, він закінчується установленням загальних напрямків, просування по яких забезпечить ріст та закріплення позицій фірми.

Авторитетні дослідники в галузі економічних  знань (Г. Мінцберг, Б. Альстренд, Дж. Лемпел) виокремлюють три напрями дослідження стратегії підприємства: 

     1) директивний,  основою якого є технологія, послідовність  та методи розроблення стратегій.  До нього приналеж-ні концепції:  дизайну (формування стратегії  як процесу конструювання і  моделювання); планування (розглядає створення стратегії як формальний процес використання процедур, прийомів, засобів); позиціювання (вважає розроблення стратегії суто аналітичним процесом). Представники цього напряму переймаються проблемами ідеальної стратегічної поведінки; 
 
     2) формулювання стратегії на основі концепції підприємництва (розглядає стратегію як процес і результат передбачення), когнітивної концепції (основну увагу приділяє процесам мислення, психології при обробленні інформації і прийнятті рішень), навчання (стратегія є безперервним процесом формування і впровадження), концепції влади (формування стратегії розглядає як процеси взаємовідносин у фірмі, а також із суб’єктами зовнішнього середовища, коли всі рішення приймаються шляхом переговорів), концепції культури (вважає культуру управління головною передумовою розроблення стратегій), зовнішнього середовища (розглядає формування стратегії як реактивні процеси у відповідь на впливи зовнішнього середовища); 
 
     3) синтетичний, який репрезентує школа конфігурації (поєднує в собі усі підходи, «вбирає» процес формування стратегії, її зміст, розподіляє все послідовно за стадіями життєвого циклу підприємства). Розроблення стратегії його прихильники розглядають як процес формування конфігурації (композиції структур підприємства та елементів зовнішнього середовища), а також трансформації (безпосереднього розроблення стратегії).