Проблеми зайнятості та безробіття в Україні

  4) безробіття підриває стосунки в сім'ї внаслідок нестачі доходу для задоволення матеріальних потреб родини, крім цього через певні психологічні моменти, до яких можна віднести втрату людиною ролі годувальника, апатію, яка обов'язково тягне за собою сімейні чвари, нарешті, стигматизацію «сім'ї безробітних».

Безробіття набирає обертів за час криз і неефективних зрушень в економіці будь-якої держави, проте для нормалізації ситуації на ринку праці необхідні роки. Навіть якщо економіка України вийде з кризового стану, потрібен не один рік для відновлення ринку праці, його інноваційних можливостей.

Задля забезпечення соціальних гарантій безробітним громадянам Верховна Рада України ухвалила два основні закони щодо регулювання ситуації на ринку праці, зокрема, Закон «Про зайнятість населення» від 1991 р. та Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2000 р.. Ці закони стали законодавчою основою для вирішення проблеми соціального захисту безробітних громадян, надання їм матеріальної допомоги, а також нормальних умов для забезпечення роботою. Закон «Про зайнятість населення» детально розглядає поняття "безробітний”, зокрема, ст. 2 передбачає, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості.

Правовий статус безробітного включає основні обов'язки та права, а також їх гарантії. Порядок і виплата допомоги по безробіттю, її призначення, розмір та терміни виплати регулюється статтями 28-30 Закону України «Про зайнятість населення», Положенням про порядок реєстрації, перереєстрації і обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, також умови надання матеріальної допомоги під час професійної підготовки та перепідготовки, що був затверджений Постановою кабінету Міністрів України №578 від 27 квітня 1998 р..

3. Державне забезпечення зайнятості населення

Доктор економічних наук Базилевич В.Д. відзначає, що з огляду орієнтації на довгострокову перспективу завдання уряду має бути спрямоване на забезпечення ефективних змін у структурі зайнятості. Державне забезпечення зайнятості здійснюється як прямими, так і непрямими методами.

До прямих методів належать:

  1) законодавче регламентування умов найму та використання праці через трудове законодавство;

  2) створення нових робочих місць;

  3) мотивування найманих працівників пропонувати трудові послуги тощо.

  4) До непрямих методів слід віднести:

  5) стимулююча політика держави, спрямована на створення додаткових робочих місць через систему організації та розширення громадських робіт;

  6) фіскальна політика, спрямована на зміну ставок оподаткування з одного боку, та використання субсидій, асигнувань, та інших важелів, спрямована на підтримання та підвищення рівня зайнятості з іншого;

  7) здійснення виплат по безробіттю та інших матеріальних допомог;

  8) встановлення рівня нормального прожиткового мінімуму та створення умов його забезпечення;

  9) контроль диференціації доходів;

 10) створення сприятливих умов для територіальної, соціальної та професійної мобільності населення;

 11) захист інтересів споживачів;

 12) організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень винагороди визначається внеском у результат діяльності, незалежно від галузі, в якій ця діяльність здійснюється.

У свою чергу, українська дослідниця А.В. Калина стверджує, що під активним регулюванням зайнятості слід вважати заходи держави, спрямовані на попередження, спрямовані ефективно впливати на рівень зайнятості через урівноваження балансу між попитом і пропозицією. Така політика пов'язана з державним регулюванням ситуації на українському ринку праці, а також обумовлює ріст продуктивності зайнятості та її вільний вибір.

До пасивного регулювання зайнятості відносять діяльність, спрямовану на вирішення проблем відносно незайнятого населення – це загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, виплати одноразової матеріальної допомоги, а також налагодження ефективної системи допомоги безробітним та їх сім'ям.

Економічне зростання, над зміцненням якого працює уряд, має на меті створити сприятливий клімат для збільшення зайнятості, зростання доходів населення, підвищення продуктивності праці кадрів. Вихід з економічної кризи відбувається повільно, що певною мірою характеризує українську економіку, та нерівномірно для окремих галузей і підприємств, що призводить до диспропорції на ринку праці, а також до різновекторного розвитку окремих його сегментів. Більш того, неефективна політика української влади з формування та функціонування ринку праці, призвела до зменшення кількості робочих місць, до нерозумних і спірних вимог щодо якості робочої сили, до збільшення кількості робочих місць з небезпечними умовами праці для здоров'я та життя працівників.

Сучасний український ринок праці сильно деформувався і функціонує лише із стійким порушенням таких регуляторів зайнятості, як ціна і вартість робочої сили, свобода переміщення капіталу і праці, конкуренція. Так звана гіпертрофія безробіття на ринку праці в нашій державі є відмінною рисою перехідного періоду. На сьогоднішній день зруйновані всі організаційно-управлінські та інституційні структури, які ефективно функціонували в минулому, але ще не створені нові.

Питання безробіття стало особистою проблемою кожного громадянина, а тому призвело до ряду факторів, які негативно позначаються на суспільному добробуті в цілому. Досягнення соціальної стабільності і прогресу не можливе без вирішення проблем соціального захисту безробітних громадян. В умовах сьогодення політика держави на ринку праці повинна бути спрямована на скорочення рівня безробіття, тобто на забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім працездатним громадянам, що забезпечується, насамперед, нормальним функціонуванням суспільства, його еволюційним розвитком.

Аналіз даної проблематики, дозволяє відзначити, що основною можливістю зниження безробіття на сучасному етапі є активізація державної політики зайнятості разом із загальним оздоровленням економіки держави, що має здійснюватися відразу в декількох напрямках, комплексно, і орієнтуватися на довгостроковий період.

4. Втрати людського капіталу України. Чинники безробіття

Соціально-економічні реформи в Україні в умовах глобалізації передбачають зниження рівня бідності та примноження багатства нації. Головною рушійною силою досягнення таких цілей є виважена державна політика щодо зменшення втрат людського капіталу. Створення умов нормальної життєдіяльності всіх і кожного є передумовою не тільки покращення життя народу, а й досягнення економічного поступу країни, її соціальної та політичної стабільності. Тому дослідження стримуючих чинників розвитку людського капіталу є надзвичайно актуальним.

Аналіз останніх публікацій з проблематики людського капіталу дозволяє стверджувати, що у вітчизняній і зарубіжній літературі недостатньо досліджень, у яких би всебічно розглядалися проблеми оцінювання втрат людського капіталу. Автори частіше розглядають питання, пов'язані із його формуванням, інвестуванням, міжнародним обміном, використанням, розвитком. Ця проблематика, зокрема, висвітлена у працях українських вчених: Д. Богині, З. Варналія, О. Власика, Н. Верхоглядової, А. Гальчинського, В. Геєця, О. Грішнової, Г. Євтушенко, Я. Жаліло, І. Лапшиної, Є. Лібанової, В. Куценко, А. Мокія, Е. Прушківської, Л. Семів, Л. Шевчук та інших.

У найширшому сенсі під людським капіталом розуміють сукупність притаманних кожній людині знань, навичок, здібностей і кваліфікацій носіїв робочої сили, які можуть бути використані нею у виробничих чи споживчих цілях. Він, як і фізичний капітал, формується завдяки інвестиціям, перебуває у власності, використовується в економічній діяльності, сприяє створенню додаткової вартості, характеризується нагромадженням та ефективністю.

Дефініції людського капіталу акцентують на його інтегрованість. Зокрема, в ньому наявна антропологічна складова, яка відображає єдність в людині соціального і біологічного, суспільного й індивідуального. Це зумовлює теоретико-методологічну проблему складності оцінювання обсягу людського капіталу в грошових вимірниках і, відповідно, визначення його втрат.

Якщо вважати втратами людського капіталу незадіяні ресурси носіїв робочої сили, тоді зменшення чисельності працездатного населення територіальної суспільної системи (населеного пункту, регіону, держави, світу) зменшує вартісне вираження людського капіталу цієї системи. На рівні держави базовим макроекономічним показником є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує вартість усіх продуктів і послуг, створених на економічній території країни за мінусом їхнього проміжного споживання.

Як економічна категорія, зайнятість – це сукупність соціально-економічних відносин між людьми, юридичними особами, які регулюють забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів з метою їх ефективної участі у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Слід зауважити, що вітчизняна статистика кількість зайнятих, безробітних та чисельність економічно неактивного населення визначає за матеріалами вибіркових обстежень і враховує осіб у віці 15-70 років. Безробітними (за методологією МОП) вважаються особи (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам :

  1) не мали роботи (прибуткового заняття);

  2) активно шукали роботу або намагалися організувати власну справу;

  3) впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.

До категорії безробітних відносять також осіб, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.

Держкомстат України до складу економічно неактивного населення включає осіб учнів та студентів; пенсіонерів за віком, по інвалідності та на пільгових умовах; осіб, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; осіб, які зневірились знайти роботу; інших осіб, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та тих, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Частка економічно неактивного населення щорічно зростає, при чому її зміна є повільнішою за зміну зайнятого населення.

Аналіз динамічних змін втрат виробництва товарів та послуг внаслідок безробіття дозволяє стверджувати про наявні потенційні резерви національної економіки. Зниження кількості безробітних та збільшення числа зайнятих сприятимуть економічному зростанню України.

Викладені загальні положення, пов'язані з оцінюванням втрат людського капіталу під впливом чинника безробіття, вимагають подальших теоретико-методологічних напрацювань, зокрема у напрямку оцінювання інвестиційних процесів.

5. Причини безробіття в різних умовах економічного розвитку України та методи її подолання

Проблема безробіття є надзвичайно актуальною сьогодні, оскільки за неповного використання наявних ресурсів робочої сили економічна система працює, не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Крім цього, безробіття спричинює негативні зміни в складі людських ресурсів, а саме: погіршення якісних характеристик робочої сили, втрату працівниками їхніх професійних навичок, кваліфікації, послаблення мотивації до праці, зниження продуктивності праці, відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за межі країни. З іншого боку, внаслідок безробіття країна має значні фінансові збитки, утримуючи безробітних, відшкодовуючи їм втрати в доходах на період пошуку нових сфер прикладання праці. Тому проблема безробіття потребує постійного вирішення, враховуючи особливості загострення його динаміки.

Водночас, новизна й актуальність цього дослідження полягає у наведених і проаналізованих статистичних даних Держкомстату та Світового банку стосовно стану безробіття в Україні. Проте низка питань, пов'язаних із безробіттям в Україні, особливо у методологічному плані, залишаються недостатньо дослідженими. Це стосується, насамперед, проблеми соціально-економічних наслідків та втрат від безробіття, а також його впливу на безпечний національний розвиток.

Безробіття – один із головних соціальних ризиків, що підстерігає людину у сучасному суспільстві. Воно виникає у будь-яких системах, але у складно організованій конкурентній боротьбі стає її неминучим супутником. Рівень безробіття – найважливіший індикатор стану праці та економіки загалом. Він відображає, наскільки ефективно використовується головна продуктивна сила суспільства – трудові ресурси.

Типовим для економіки України є трансформаційне безробіття, тобто перебіг потоків робочої сили з офіційної в неофіційну зайнятість і навпаки. Регресивно-галузеве безробіття в Україні є наслідком занепаду і стагнації стратегічно важливих галузей господарства – наукові дослідження, геологічні вишукування, високотехнологічне виробництво та ін. Депресивно-галузеве безробіття в нашій державі пов'язане зі занепадом окремих галузей господарства, які, можливо, вже не будуть відновлені: це деякі галузі видобувної промисловості, виробництво електро-, радіо-, фототоварів, побутової техніки тощо. Головна причина такого занепаду – слабка конкурентоспроможність продукції тих галузей порівняно з імпортною.