Проблеми взаємодії грошово-кредитної та фіскальної політики України

 

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

ВСТУП. 2

Проблеми взаємодії фіскально-бюджетної  та грошово-кредитної політики. 4

ВИСНОВКИ. 11

Список використаної літератури: 13

 

 

ВСТУП.

Стратегічною метою будь-якої держави є забезпечення стабільних темпів економічного зростання, що зумовлює необхідність втручання держави, уряду  з метою розробки якісної економічної  стратегії, зокрема в фінансовому секторі. Успіх державної політики в цьому секторі багато в чому залежить від скоординованості як стратегічної, так і тактичної складових грошово-кредитної та фіскальної політики, дій уряду та Національного банку України як на рівні вироблення політики, так і на рівні проведення поточних операцій, їх взаємоузгодженості, підпорядкованості короткострокових вигод та інтересів довгостроковим загальнодержавним цілям.

Грошово-кредитна політика - це державне регулювання сфери  грошового обігу та кредитних  відносин. Основна мета такої політики підпорядкована загальноекономічній  політиці держави і направлена на досягнення економічної стабільності та прогресу в умовах оптимального рівня основних макроекономічних показників.

Сьогодні грошово-кредитну політику ототожнюють з монетарною політикою. Основною метою такої  політики є стабільність національної грошової одиниці та грошового обігу  за рахунок контролю за емісією грошей і кредитним механізмом. Провідником  грошово-кредитної політики держави  виступає Національний банк України у взаємодії з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії і визначають обсяг та структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні й селективні (вибіркові).

До загальних інструментів грошово-кредитної  політики належать:

1) політика облікової ставки;

2) операції на відкритому ринку;

3) зміна норм обов'язкових резервів.

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію  умов видачі окремих видів позик  різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних «стель» і граничних  норм річного приросту позик; обмеження  окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод щодо цінних паперів); встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок на вклади або на кредити та деякі інші види обмежень.

Фіскально-бюджетна політика являє собою заходи, які вживає уряд з метою стабілізації економіки за допомогою зміни величини доходів та / або видатків державного бюджету. (Тому фіскальну політику також називають бюджетно-податковою політикою.)

Фіскально-бюджетна політика - це політика регулювання урядом насамперед сукупного попиту. Регулювання економіки в цьому випадку відбувається за допомогою впливу на величину сукупних витрат. Однак деякі інструменти фіскально-бюджетної політики можуть використовуватися для впливу і на сукупну пропозицію через вплив на рівень ділової активності. Фіскальну політику проводить уряд.

Інструментами фіскально-бюджетної політики виступають витрати і доходи державного бюджету, а саме:

1) державні закупівлі;

2) податки;

3) трансферти.

Для успішного функціонування держави зазвичай поєднують використання механізмів фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

 

Проблеми  взаємодії фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

Взаємозв’язок засобів фіскально-бюджетної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон’юнктури через підвищення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами грошово-кредитної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон’юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох засобів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування.

Крім спільності цілей, взаємозв’язок між засобами фіскально-бюджетної та монетарної політики виявляється також у зв’язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки як складової монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон’юнктуру з боку фіскальної політики.

Наявність спільних цілей  та зв’язку між механізмами фіскально-бюджетної  та монетарної політики спричинюють  на практиці «проблему вибору» та проблему «паралельного ефекту», тобто  можливий вплив заходів фіскально-бюджетної  політики на результативність монетарних заходів, і навпаки.

Зазвичай до переваг заходів фіскальної політики відносять:

• більш прямий і відчутний вплив на активність економічних суб’єктів порівняно з заходами монетарної політики;
• більша передбачуваність реакції ринкової кон’юнктури порівняно з монетарними заходами;
• коротший часовий лаг прояву результатів впливу на економічні процеси, ніж у монетарних заходів.

На противагу цим перевагам  формулюються недоліки заходів монетарної політики: більша опосередкованість впливу, більш слабка відчутність і передбачуваність впливу. При цьому такий вплив має довгостроковий характер, в розвинених країнах вважається, що найбільший вплив зміни, наприклад, офіційної процентної ставки на інфляцію та обсяги виробництва досягається  через 1–2 роки.

Насправді ці переваги та недоліки — суто абстрактні і на практиці не проявляються. Будь-які зміни  в оподаткуванні чи в бюджетному фінансуванні вимагають внесення відповідних  змін до чинного законодавства, а  це, як правило, потребує тривалого  часу. Нерідко зниження чи підвищення податків обговорюється урядами  та парламентами роками, перш ніж реалізуються в законодавчі норми, що за динамічності ситуації призводить до того, що обрані заходи втрачають свою актуальність.

Зате такі недоліки фіскально-бюджетного регулювання, як безеквівалентність, нормативно-правовий характер, обмежені стимулятивні можливості повністю проявляються на практиці і свідчать про переваги монетарного регулювання, яке цих рис позбавлене.

 

В Україні процес становлення і налагодження взаємозв'язків між монетарною та фіскально-бюджетною політикою умовно поділяють на три основних етапи: 1992 - 1995 - м’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика, 1996 - 1999 роки – жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика, 2000-і роки – жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика.

У перші роки (1992—1995 pp.) в зв'язку з постійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади в процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практично не було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різке зростання цін, скорочення виробництва, зростання безробіття та інші негативні наслідки, властиві економіці України в цей період.

Гроші Національного банку в  цей період були майже єдиним джерелом фінансування дефіциту бюджету, що за своєю суттю було емісійним кредитуванням  уряду, а оскільки дефіцит бюджету  досягав двозначних значень, то це призвело до гіперінфляції, пік якої припав на 1993 рік, коли вона сягнула (грудень відносно грудня) 10 257 %. Це в свою чергу потягнуло за собою  зниження  рівня монетизації економіки майже втричі – з 27,4% до 9,3 % і майже повне знищення депозитних вкладів населення.

Відносної стабільності як в економіці  держави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку було досягнуто протягом 1996—1999 pp. завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснювалася переважно без адміністративного втручання в ці процеси. Організовано було проведено безконфіскаційну грошову реформу, яка засвідчила довіру суб'єктів ринку до грошово-кредитної політики держави. Фінансування дефіциту бюджету відбувалось більш ринковим шляхом – за рахунок випуску державних цінних паперів і продажу їх на аукціонах, але відносно  високий рівень  дефіциту  бюджету призводив до  постійного зростання державного боргу, як внутрішнього, так і зовнішнього.

В цей період Національний банк посилив  вимоги до учасників фінансового  ринку, припинив безпосереднє кредитування уряду та суб'єктів економіки, вжив цілу низку інших заходів, в результаті впровадження яких темпи зростання  інфляції суттєво знизилися. Таким  чином уповільнилися й темпи  збільшення грошової бази та маси, виник  дефіцит грошей, який спричинив підвищення процентних ставок. Банки одержали можливість заробляти на високій  маржі між вартістю депозитних ресурсів та позик. Подорожчання грошей спровокувало  поширення бартеру, взаємозаліків  та інших грошових замінників. Нерівномірність  податкового навантаження і високі податкові ставки призвели до погіршення платіжної дисципліни та зменшення  грошових надходжень до бюджету. Поширення  квазігрошових розрахунків спричинило зниження обсягу депозитів у банківській системі, а необхідність захищати власні доходи від інфляції посилила попит на іноземну валюту. Внаслідок цього підвищився рівень доларизації економіки, постійно зростав курс валюти США.

Після 2000 p основне навантаження в управлінні грошово-кредитним ринком припадало на обов'язкові резерви, які встановлювалися на високому рівні, та на депозитні сертифікати Національного банку, за допомогою яких із обігу на певний період вилучалася надлишкова грошова маса, і, таким чином, не створювався такий її обсяг, який загрожував би руйнуванням грошово-кредитного ринку. В цей період уряд значно скоротив свої видатки, що призвело до зменшення бюджетного дефіциту, до того ж в 2004 році набрав чинності закон про зниження податків з фізичних осіб, що призвело до покращення бюджетної дисципліни.

Вже на першому етапі головним уроком стала необхідність надання  НБУ самостійності, а отже відділення грошово-кредитної політики від  урядового впливу. Це є досить важливою умовою стабільного розвитку, зокрема  НБУ повинен бути незалежним не тільки від уряду, але й взагалі від  політики, це передусім деполітизація  Національного банку, заборона представникам  різних політичних сил брати участь в органах управління центральним  банком.

На сьогоднішній день можна  говорити про деяке поліпшення взаємодії  між зазначеними політиками, але  ряд проблем все ще зберігається серед них можна виділити:

1. Недосконалість нормативно-правової бази;
2. Відсутність необхідного досвіду макроекономічного регулювання, в тому числі і досвіду координації дій уряду і Національного банку України;
3. Створення негативного інформаційного середовища як самими політиками  так і засобами масової інформації, що зменшує довіру до уряду, НБУ та діяльності банківської системи.
4. Відсутність належних соціальних умов, які пом’якшували вплив жорсткої макроекономічної політика на окремі верстви.

Аналізуючи взаємодією окремих інструментів грошово-кредитної та фіскально-бюджетної політики (Див. Табл.1), зокрема їх вплив на грошову масу, можна констатувати дещо неузгодженість дій НБУ та уряду.

Таблиця 1

«Динаміка інструментів грошово-кредитної  та фіскально-бюджетної політики та їх вплив на темпи приросту грошової маси України за 2005-2009 рр.»

Роки	Темпи приросту грошової маси, % до помереднього	Зміна % ставки за кредитами, % до попер.періоду	Зміна облікової ставки НБУ до попереднього періоду, %	Зміна видатків державного бюджету  України до попер.періоду , %
2005	54,3	-33,8	15,9	42,2
2006	34,5	-6,7	-10,5	21,4
2007	51,7	-4,8	-5,9	27,1
2008	30,2	157,5	37,5	38,6
2009	-5,5	18,4	-3,6	0,4

За період з 2005  по 2008 рр. грошова маса зростала, але це зростання не було рівномірним. В 2009 році відбулося скорочення цього показника на 5,5%. Якщо порівняти ці зміни зі зміною наприклад облікової ставки НБУ, то можна виявити досить слабку залежність, що зокрема х тим, що не всі банки України вдаються до рефінансування. Так не дивлячись на збільшення ставки рефінансування в 2005 році на 15,9% відбулося збільшення грошової маси ( близько 54%), а наприклад в 2008 році спостерігається досить значне збільшення грошової маси (близько 30%) поряд із таким же значним збільшенням облікової ставки НБУ, в періоді з 2006 по 2007рік спостерігається обернено пропорційна залежність між цими показниками.

Схожу ситуацію можна спостерігати, порівнявши ставки за кредитами та динаміку грошової маси. За 2005-2006 рр. спостерігається обернена залежність, оскільки за більш низької ставки більше суб’єктів звертаються до кредитів, як джерела фінансування своєї діяльності. В 2008 році на фоні зростання ставки за кредитами майже в 1,5 разів відбулося скорочення темпів зростання грошової маси.  Але досить вагомий вплив цього інструменту тут виявити важко, оскільки треба було б виключити зміну інших чинників, що впливають на пропозицію грошей, зокрема діяльність держави. Так, якщо проаналізувати динаміку зміни видатків порівняно із зміною грошової маси, то можна виділити пряму залежність. Загалом, за зазначений  період видатки Державного бюджету зросли, але темпи зростання не були однаковими. За період 2005-2008 роки загальна динаміка зміни видатків співпадає зі зміною грошової маси, тобто збільшення видатків виражалося і в збільшенні грошової маси. Ця тенденція порушена в 2009 році, коли не зважаючи на незначне збільшення видатків відбулося скорочення грошової маси на 5,5%.